RUEDJ

Registre unifié
des décisions de justice

Ухвала № 140980487

Lecture à voix haute momentanément indisponible

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2896/26 Справа № 208/3673/25

Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8

(в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025041160000007 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду м.Кам`янського від 23 липня 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорська Донецької області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 25.12.2007 року Приморським районним судом міста Маріуполя Донецької області за ч.1 ст.115 КК України до 11 років позбавлення волі. Довідка про звільнення № 2 від 07.02.2018 року,-

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком Заводського районного суду м.Кам`янського від 23 липня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з дня ухвалення цього вироку – 23.07.2026 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 02.01.2025 року по 23.07.2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

За обставин, які були встановлені судом першої інстанції, ОСОБА_7 , маючи судимість за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи за наступних обставин.

20.12.2024 року, приблизно о 22:00 год., ОСОБА_7 перебував у квартирі АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_9 , з яким проживав у даній квартирі.

Під час перебування у вказаному місці та у зазначений час між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , на ґрунті неприязних відносин стався конфлікт, в ході якого у ОСОБА_7 раптово виник протиправний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_9 .

Реалізовуючи свій раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , перебуваючи 20.12.2024 року, приблизно о 22:00 год., у квартирі АДРЕСА_2 , схопив ОСОБА_9 обома руками за волосся та утримуючи його в такому положенні, потягнув до ванної кімнати.

Перебуваючи у ванній кімнаті, ОСОБА_7 , утримуючи голову ОСОБА_9 обома руками за волосся, застосовуючи достатню м`язову силу, став бити останнього головою об бічну поверхню ванни, завдавши таким чином не менше чотирьох ударів, в результаті яких ОСОБА_9 присів, спираючись на ванну.

Не зупинившись на вчиненому та продовжуючи реалізовувати свій раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , розташувавшись навпроти ОСОБА_9 , та утримуючи у своїй руці невстановлений розслідуванням предмет, зовні схожий на ніж, діючи цілеспрямовано, цілковито усвідомлюючи протиправність своїх дій та розуміючи при цьому, що шляхом завдання удару вищевказаним предметом в тіло людини можливо позбавити її життя, передбачаючи такі наслідки та свідомо допускаючи їх настання, застосовуючи достатню м`язову силу, наніс ОСОБА_9 зазначеним предметом проникаюче поранення у під нижньо-щелепову ділянку ліворуч, проникаюче поранення в центр під підборідочною ділянкою, проникаюче поранення в верхню третину шиї, проникаюче поранення в середню третину шиї, проникаюче поранення в середню третину шиї ліворуч, проникаюче поранення в нижню третину шиї ліворуч, два проникаючих поранення в ліву надключичну ділянку, проникаюче поранення в 8-ме міжребір`я по передньо-пахвинній лінії ліворуч, проникаюче поранення по краю реберної дуги по передньо-пахвинній лінії ліворуч, два проникаючих поранення в ліве підребір`я по середньо-ключичній лінії ліворуч, шість непроникаючих поранень в область обличчя, два непроникаючи поранення в область шиї, два непроникаючи поранення в область правого плечового суглобу, непроникаюче поранення грудної клітки, непроникаюче поранення на підборідді праворуч, непроникаюче поранення нижньої губи праворуч, непроникаюче поранення правої щоки, непроникаюче поранення шиї праворуч.

Реалізувавши у повному обсязі свій протиправний умисел, спрямований на заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 перетягнув труп ОСОБА_9 на балкон вищевказаної квартири, після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді проникаючих поранень тулубу з ушкодженням внутрішніх органів та поранення шиї з ушкодженням судин великого калібру, гортані, які супроводжувались кровотечею та призвели до гострої крововтрати, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя, і в даному випадку викликали смерть ОСОБА_9 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у вищевказаній квартирі.

Інші виявлені на тілі ОСОБА_9 непроникаючі поранення тулубу, м`яких тканин лівого плечового суглобу, обличчя, шиї відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, як викликаючи розлад здоров`я більш 6, але менш 21 доби та у зв`язку з настанням смерті не перебувають; поверхневі рани з рівними краями, гострими кутами, глибина до кутів поступово зменшуються на підборідді праворуч, нижній губі праворуч, правій щоці, шиї праворуч відносяться до легких тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки; відкрита черепно-мозкова травма: перелом кісток тім`яної кості ліворуч, крововиливи у покрови голови зі сторони внутрішнього боку, садно по верхньо-зовнішньому краю правої брови, на тлі якого горизонтально розташована рана, садна голови, рана в лівій тім`яній ділянці на межі з потиличною відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить пом`якшити призначене йому покарання до 10 років.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги вказує, що єдиним аргументом прокурора та суду для призначення йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років — це те, що він вдруге скоїв злочин, тобто «рецидив».

Вказав, що він відбув покарання за скоєний ним злочин, а також посилається на те, що обвинувачуючи його у повторному скоєнні злочину, прокурор та суд першої інстанції обчислювали проміжок між правопорушеннями не по часу їх скоєння, а з часу його звільнення з колонії.

Зауважив, що перший злочин він скоїв у 2004 році, а другий у кінці 2024 року та вказаний проміжок між злочинами не є рецидивом.

Вказав, що ОСОБА_9 перший почав хватати ніж, погрожував його вбити та коли він зрозумів, що його життю загрожує небезпека, тільки тоді він почав наносити ОСОБА_9 удари ножем.

Зазначив, що він перебував у стані сильного душевного хвилювання, оскільки замість того, щоб нанести один удар по горлу потерпілого, він наніс багато ударів та це є стаття 116 КК України.

Вказав, що в обвинувальному акті вказано, що пом`якшуючими обставинами є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обтяжуючих обставин не встановлено.

Зауважив, що за результатами проведеної психіатричної експертизи у м.Вільнянську йому встановлено діагноз розлад особистості, шизофренія, а також у 2025 році, коли він перебував у Сізо №4 йому було встановлено діагноз «Психічний розлад на основі розладу особистості та поведінки».

Крім того, вказав, що з 2007 року перебуває на обліку у психіатра.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок Заводського районного суду міста Кам`янського від 23.07.2026 року змінити в частині призначення покарання та призначити ОСОБА_7 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 10 років позбавлення волі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги вказує, що судом при призначенні обвинуваченому покарання у виді 13 років позбавлення волі недостатньо враховані дані, які характеризують особу ОСОБА_7 , зокрема те, що останній має сталі соціальні зв`язки (перебуває у зареєстрованому шлюбу), хоч і неофіційно, але працює.

Вказала, що ОСОБА_7 повністю визнав свою провину у вчиненому злочині, розкаявся, пояснив, що жалкує про скоєне, просив суд надати шанс виправитися та своєю поведінкою довести таке виправлення.

30 вересня 2026 року прокурором в порядку вимог ст. 403 КПК подано заяву про відмову від апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, вказані вимоги закону, з огляду на те, що сторони є вільними у використанні своїх прав, колегія суддів задовольняє заяву прокурора про відмову від апеляційної скарги в порядку вимог ст. 403 КПК України.

Позиції учасників судового провадження.

Під час апеляційного розгляду прокурор підтримала заяву про відмову від апеляційної скарги прокурора та заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника посилаючись на їх необґрунтованість і безпідставність.

Обвинувачений та захисник підтримали апеляційні скарги та наполягали на їх задоволенні з викладених в них підставах.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Однією з підстав для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Перевіряючи провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційному порядку суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин, характер кримінального правопорушення, яке пов`язане із злочинами проти життя та здоров`я особи, яке виразилось в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині та правильно врахував суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення.

Належно прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який працював без офіційного працевлаштування, одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання характеризується нейтрально, раніше судимий: 25.12.2007 року Приморським районним судом міста Маріуполя Донецької області за ч.1 ст.115 КК України до 11 років позбавлення волі, довідка про звільнення № 2 від 07.02.2018 року, на обліку лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, проходив лікування у Вільнянській спеціалізованій психіатричній лікарні у період з 08.11.2012 року по 14.11.2012 року з діагнозом: розлад особистості та поведінки органічної етіології (ЗЧМТ 2006 р.). Психопатоподібний синдром. Примусового лікування не потребував, перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Врахував і конкретні обставини кримінального провадження, а саме, наявність обставини, яка пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років, яке повністю відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи та особі обвинуваченого, а також, сприятиме меті покарання, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження в подальшому вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим так і іншими особами.

А тому, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів обвинуваченого та захисника про те, що судом першої інстанції при призначенні покарання не було враховано те, що обвинувачений працює не офіційно, наявність обставини, яка пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання та те, що потерпілий погрожував його вбити, оскільки дані обставини досліджувались судом першої інстанції в ході судового провадження і позиція сторони захисту перевірялась на відповідність встановленим обставинам кримінального провадження, наявним письмовим доказам та показам свідків.

Отже обставини, на які посилаються апелянти як на підставу для зміни вироку суду вже досліджені судом першої інстанції та їм дана належна оцінка, посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника про залишення поза увагою цих обставин судом першої інстанції є безпідставні.

На думку суду апеляційної інстанції, наявність соціальних зв`язків обвинуваченого (перебування у зареєстрованому шлюбі) не є об`єктивною підставою для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відносить до категорії особливо тяжкого злочину, та особи обвинуваченого ОСОБА_7 .

Твердження обвинуваченого про те, що він щиро розкаявся та визнав свою провину, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали кримінального провадження не містять обставини, передбаченої ст. 66 КК України — щирого каяття, і таке судом першої інстанції не встановлено, оскільки поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 не свідчила про наявність щирого каяття.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та судової практики, щире каяття, характеризую ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, то такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

З матеріалів провадження вбачається, що в них відсутні дані, які б підтверджували дійсне, відверте щире каяття ОСОБА_7 з приводу вчиненого та осуд своєї протиправної поведінки.

Усупереч твердженням обвинуваченого, суд першої інстанції не враховував рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання.

Щодо доводів обвинуваченого в частині того, що він скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення в стані сильного душевного хвилювання, то вони є безпідставними, виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до положень ст. 116 КК України передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленого жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого. При цьому, наявність стану сильного душевного хвилювання суд встановлює оцінюючи висновок судової експертизи щодо психічного стану особи в сукупності з іншими доказами. До стану сильного душевного хвилювання відносяться не тільки афекти, але й інші емоційні стани, які виникли внаслідок неправомірних дій потерпілого і характеризуються особливою великою силою їх прояву.

Так, спростовуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_7 щодо вчинення вбивства ОСОБА_9 у стані сильного душевного хвилювання, суд першої інстанції послався на дані, що містяться у висновку судово-психіатричної експертизи №55-К від 07.02.2025 року, з якого убачається, що хоча ОСОБА_7 у період інкримінованого йому діяння виявляв та в даний час виявляє психічний розлад у формі розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (перенесена черепно-мозкова травма), за своїм психічним станом в період інкримінованого йому діяння та в теперішній час міг та зараз може усвідомлювати свої дії і керувати ними. При цьому, іспитований виявляв правильне орієнтування в навколишній обстановці, певну послідовність і цілеспрямованість дій, відсутність в його поведінці і висловлюваннях у той час ознак маячіння, галюцинацій, розладів свідомості або інших хворобливих порушень душевної діяльності.

Встановлені експертами обставини спростовують також і твердження обвинуваченого про наявність у нього шизофренії.

Згідно з наданими обвинуваченим показаннями в суді першої інстанції та під час проведення з ним слідчого експерименту обвинувачений не повідомляв про якийсь особливий психічний стан, що раптово виник, а також не вказував на протизаконне насильство, або на систематичне знущання, або на тяжку образу з боку потерпілого.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати, що під час скоєння інкримінованого ОСОБА_7 правопорушення, останній перебував у стані сильного душевного хвилювання, чи у будь-якому іншому емоційному стані, котрий істотно впливав на його здатність правильного сприймати явища дійсності.

Твердження обвинуваченого про те, що він захищався та його життю загрожувала небезпека, оскільки потерпілий погрожував його вбити та попереду була ніч, а тому він узяв ніж і почав наносити потерпілому удари цим ножем є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказане твердження обвинуваченого суперечить його ж показанням наданим в суді першої інстанції та під час проведення з ним слідчого експерименту у протоколі від 03.01.2025 року і спрямоване на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене ним діяння.

З показань обвинуваченого ОСОБА_7 , наданих у суді першої інстанції вбачається, що увечері 20.12.2024 року, коли він повернувся додому після роботи, потерпілий ОСОБА_9 вже перебував у стані алкогольного сп`яніння та лежав на підлозі, а на кухні стояла пляшка з горілкою, яку потерпілий пізніше прийшов допивати. Після цього потерпілий направився у ванну кімнату, де впав на кран води та зламав його.

При цьому, при судово-токсикологічному дослідженні крові потерпілого ОСОБА_9 виявлений етиловий спирт у концентрації 5,13%о, що може відповідати тяжкій інтоксикації.

Відповідно до показань обвинуваченого, перебуваючи у такому стані, потерпілий під час виниклого конфлікту з ним у коридорі і після отримання від ОСОБА_7 кількох ударів у тулуб, не впав, а схопив обвинуваченого за шкірки і після цього направився на кухню, де узяв зі столу у ліву руку ніж. Цей ніж ОСОБА_7 вибив з руки у потерпілого. Саме в цей момент, як стверджував обвинувачений під час його допиту в суді першої інстанції та під час проведення з ним слідчого експерименту, він відчув для себе небезпеку від потерпілого. Для подолання цієї небезпеки він узяв потерпілого за волосся і потягнув у ванну кімнату, де кілька разів вдарив його голову об ванну. Після цього, зі слів обвинуваченого, потерпілий присів. Однак на цьому обвинувачений не зупинився і узяв на кухні ніж та почав наносити потерпілому удари ножем у життєво важливі органи і зупинився тільки після того як потерпілий захрипів, а ОСОБА_7 зрозумів, що той помирає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо критичної оцінки показань обвинуваченого про небезпеку для його життя від потерпілого ОСОБА_9 , яке він відчув після того як вибив ніж у потерпілого з лівої руки, оскільки сам факт того, що ОСОБА_9 тримав у руці ніж не підтверджується матеріалами кримінального провадження, окрім показань обвинуваченого.

Крім того, потерпілий перебував у сидячому положенні після отриманих ударів у ванній кімнаті та відповідно до висновку судово-медичного експерта №19к від 02.01.2025 року мав черепно-мозкову травму, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя, що утворилася від дії тупого твердого предмета, предметів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що, зважаючи на отримані тяжкі тілесні ушкодження, а також перебуваючи в стані тяжкої інтоксикації етиловим спиртом, потерпілий у вказаний обвинуваченим момент жодної небезпеки для його життя не створював і не міг створювати.

Крім того, згідно з висновком судово-медичного експерта №7-Е від 03.01.2025 року будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 виявлено не було.

Також, як правильно зауважив суд першої інстанції, у обвинуваченого існувало достатньо можливостей припинити вчиняти дії спрямовані на вбивство потерпілого. Однак замість цього, обвинувачений, розуміючи стан потерпілого, який після отриманих ушкоджень та тяжкої інтоксикації етиловим спортом, фактично не міг чинити йому опору, вирішив заподіяти смерть потерпілому. Для цього з коридору він пішов на кухню і взяв невстановлений предмет, зовні схожий на ніж. Після цього повернувся до потерпілого у ванну кімнату, розташувався навпроти нього і почав наносити потерпілому без опору тичкові колючо-ріжучі удари у напрямку знизу догори в ділянку живота, серця, шиї.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обвинувачений мав можливість припинити свої насильницькі дії в будь-який момент, він також мав можливість залишити квартиру, у якій перебував з потерпілим, або виставити за двері квартири потерпілого, викликати працівників поліції та швидку допомогу потерпілому до початку нанесення ударів невстановленим предметом, зовні схожим на ніж, але його умисел був спрямований саме на вчинення умисного вбивства.

Судом першої інстанції правильно зроблено висновки про те, що ні обстановка, ні дії потерпілого, ні стан, у якому перебував потерпілий після отримання ударів головою об ванну та тяжкої інтоксикації не свідчать про наявність суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, з чим погоджується і колегія суддів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст. 115 КК, а також про відсутність у нього стану сильного душевного хвилювання під час вчинення інкримінованого злочину, та обставин, які б свідчили про необхідну оборону ОСОБА_7 , з чим погоджується й колегія суддів. Відтак, твердження обвинуваченого в цій частині є необґрунтованими.

Отже, з огляду на конкретні особливості вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_7 , нехтуючи загальнолюдськими цінностями, безжально, шляхом нанесення численних ножових поранень, холоднокровно вбив потерпілого, у сукупності з наведеними даними про особу засудженого, безумовно свідчать про те, що обвинувачений є виключно небезпечним для суспільства.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд бере до уваги і те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Апеляційний суд вважає, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», а отже і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи.

При цьому, в апеляційній скарзі не вказується й апеляційним судом не встановлено обставин чи підстав, які давали б можливість для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж призначене йому судом першої інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, обставин, що можуть істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_7 не наведено, а тому підстави для застосування більш м`якого покарання до обвинуваченого ОСОБА_7 відсутні.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є не тільки справедливим, але й необхідним і достатнім для його виправлення та не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, вважаючи їх доводи необґрунтованими.

Істотних порушень норм кримінального процесуального законодавства, які є безумовною підставою для скасування або зміни вироку в матеріалах кримінального провадження не встановлено.

Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 — залишити без задоволення.

Вирок Заводського районного суду м.Кам`янського від 23 липня 2026 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України — залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4