справа №369/7253/23
провадження № 22-з/824/292/2025
головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського районну Київської області, служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона та відповідач мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який після народження постійно проживав
з нею та перебував на її утриманні. Вона займалася вихованням та розвитком сина.
Позивачка має житло, працевлаштована та отримує постійний стабільний дохід, а отже може забезпечити потреби дитини. Зокрема, для дитини створені належні умови для проживання та навчання. Дитина відвідує спортивну секцію з футболу, гурток зі спортивного плавання, дошкільні підготовчі заняття, а також займається англійською мовою. ОСОБА_3 зарахований до першого класу Приватного християнського ліцею «Ріка життя». Всі витрати на утримання та розвиток дитини несла лише вона.
Натомість відповідач ніколи не мав та не має постійного заробітку, офіційно не працював, має проблеми з банківськими установами. Матеріально не допомагає їй утримувати за дитину. До грудня 2023 року він майже не цікавився життям свого сина, вживав алкогольні напої, висловлювався в її бік нецензурними словами, проявляв фізичне та психологічне насильство, зокрема й у присутності дитини.
Посилаючись на те, що між нею та відповідачем виник спір стосовно визначення місця проживання дитини, який у досудовому порядку вони вирішити не можуть, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, за місцем її проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з народження єдиної дитини - сина ОСОБА_3 турбувалася про нього та приділяла йому належну увагу; займалася його освітою та розвитком; піклувалася про стан здоров`я. Вона має можливість робити це й надалі.
Після виникнення конфлікту між позивачкою та відповідачем, ОСОБА_1 не чинила ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною.
Натомість відповідач у примусовому порядку, у спосіб, який був стресовим для дитини, без погодження з позивачкою змінив місце проживання сина. Протягом тривалого часу не повідомляв її про їх місце перебування, не повідомляв навчальні заклади про причини неявки дитини до школи.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність між позивачкою та відповідачем глибокого особистісного конфлікту та неприязних стосунків. Створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином призвели до руйнування його зв`язку зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, що, вочевидь, вплинуло на формування негативної думки дитини про матір та бажання проживати з батьком.
Урахувавши психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір`ю буде відповідати найкращим інтересам дитини, спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, 3 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про забезпечення позову, у якій просила: зобов`язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , без присутності батька, та привозити сина до місця проживання його матері, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання з нею у період часу з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 09 год. 00 хв. понеділка, щотижня, до набрання рішенням у справі законної сили; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 до набрання рішенням у справі законної сили; заборонити виїзд за межі України дитини ОСОБА_3 без згоди матері ОСОБА_1 у супроводі батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб за його довіреністю, до набрання рішенням у справі законної сили.
Заява обґрунтована тим, що після ухвалення судом першої інстанції рішення відповідач почав вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання їй у спілкуванні з дитиною. Без її згоди змінив навчальний заклад сина, оформив йому новий паспорт для виїзду за кордон.
З огляду на те, що вся родина відповідача проживає за кордоном, зазначене може свідчити про те, що відповідач має намір вивезти сина на постійне місце проживання за кордон без згоди матері.
У зв`язку зі змінами до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 від «Правила перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила перетинання державного кордону) на період існування режиму воєнного стану у відповідача немає жодних перешкод для вивезення дитини за кордон, без згоди матері дитини та вирішення судом спору щодо визначення місця проживання дитини.
Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом надання їй можливості безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітнім сином, без присутності батька, за місцем проживання матері скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишено без змін.
Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року Верховний Суд вказав, що під час нового апеляційного розгляду, суду апеляційної інстанції необхідно належно встановити обставини справи, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, зокрема: чи дійсно відповідач чинить позивачці перешкоди у спілкуванні з дитиною, чи існують обставини, за наявності яких, такі перешкоди є виправданими, зокрема спілкування має негативний вплив на нормальний розвиток дитини; можливість визначення графіка побачень матері з дитиною у м. Чернівці, який відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме відновленню стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з матір`ю, та відповідно до встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, оскільки Верховним Судом скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом надання їй можливості безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітнім сином, без присутності батька, за місцем проживання матері, а в іншій частині ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишено без змін, тому в частині заборони виїзду за межі України дитини ОСОБА_3 без згоди матері ОСОБА_1 у супроводі батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб за його довіреністю, до набрання рішенням у справі законної сили заява не переглядається.
У судове засідання учасники справи не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
17 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рябчук І.В., в якому він просить проводити розгляд справи за його відсутності.
Також 17 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника органу опіки та піклування Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області - Біла Л.О., в якому вона просить проводити розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи заяви про забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з народження проживав
з матір`ю.
У квітні 2023 року ОСОБА_2 без погодження з позивачкою змінив місце проживання сина, проти чого мати заперечує. З того часу ОСОБА_1 бачила сина декілька разів.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися напружені та неприязні стосунки, тривають судові спори щодо встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна, а також щодо місця проживання сина ОСОБА_3 .
Статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.
Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року).
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
У справі, що переглядається, батьки дитини не можуть узгодити місце її проживання. Кожен із них вважає доцільним визначити таке місце з ним. Тому до ухвалення остаточного рішення у справі про визначення місця проживання дитини суд може забезпечити позов шляхом визначення її зустрічей з матір`ю з урахуванням якнайкращих інтересів дитини і того, що на час розгляду справи дитина проживає з батьком.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного
з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22).
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21, зазначено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямоване на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Матеріали справи не містять жодних доказів, що мати (чи її оточення) є особливо непридатною або явно неблагополучною, а також доводів, що забезпечення позову в обраний спосіб не сприятиме якнайкращим інтересам дитини, не буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Як вбачається із матеріалів справи, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .
В той же час, також як вбачається із матеріалів справи, рішення суду першої інстанції оскаржується стороною відповідача та на даний час, дитина продовжує проживати з батьком.
Апеляційним судом враховано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Колегія суддів враховує доводи позивачки про те, що відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, які унеможливлюють її спілкування з сином та участь у його вихованні у м. Чернівці, а тому дійшла висновку про задоволення заяви позивачки про забезпечення позову, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька за місцем проживання дитини ОСОБА_3 , до набрання рішенням законної сили.
Колегія суддів вважає, що позивач належним чином обґрунтувала існування об`єктивних ризиків невиконання у майбутньому можливого рішення суду у даній справі, обраний стороною позивача захід забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України і відповідає предмету позову, та водночас, вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
В той же час, на переконання колегії апеляційного суду, слід визнати доцільним проводити побачення матері за місцем проживання дитини з урахуванням віку дитини та балансу інтересів дитини та кожного із батьків.
Суд апеляційної інстанції також зважає на те, що заходи забезпечення позову мають забезпечити виконання рішення, у разі задоволення позову, тому необхідність забезпечення позову зберігається до часу фактичного виконання рішення.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського районну Київської області, служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.
Зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька за місцем проживання дитини ОСОБА_3 , у період часу з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 09 год. 00 хв. понеділка, щотижня, до набрання рішенням у справі законної сили .
Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба