USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 92270719

Reading aloud is unavailable for now

Постанова

Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 753/22860/17

Провадження № 14-88цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 та державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвої Тетяни Михайлівни - про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту

за касаційною скаргою відповідачки на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О. та Левенця Б. Б.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позовних вимог

1. 7 грудня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив :

1.1. Визнати факт родинних відносин, а саме те, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - матір).

1.2. Встановити факт родинних відносин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - батько), та ОСОБА_6 як чоловіка та дружини.

1.3. Визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинок) об`єктом спільної сумісної власності подружжя - батьків позивача - та визначити, що частка матері позивача у праві спільної сумісної власності на будинок становила Ѕ його частину.

1.4. Встановити факт прийняття позивачем спадщини у вигляді ј частини будинку після смерті матері та визнати право власності позивача на цю частину будинку в порядку спадкування за законом.

1.5. Визнати недійсним заповіт, складений 16 жовтня 2003 року батьком позивача та посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т. М. за реєстровим номером 4-2038.

2. Мотивував позовну заяву такими обставинами :

2.1. Позивач є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_5 - його батько. Після смерті батьків залишилася спадщина - будинок, що належав батькові позивача на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим 26 квітня 1974 року на підставі рішення виконавчого комітету Дарницької районної Ради депутатів трудящих від 25 березня 1974 року № 209.

2.2. Оскільки батьки позивача придбали будинок під час перебування у шлюбі, цей будинок був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і матері позивача належала Ѕ частина цього будинку. Після смерті матері як її спадкоємці за законом першої черги батько позивача став власником ѕ частин будинку, а позивач успадкував ј частину будинку.

2.3. Відповідачка (до зміни прізвища - ОСОБА_7 ), яка є сестрою позивача та спадкоємцем першої черги за законом, за адресою місця проживання померлої матері не проживала, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталася, строк на прийняття спадщини не поновлювала.

2.4. Після смерті батька позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у відповідь на яку нотаріус повідомив, що 16 жовтня 2003 року батько позивача склав заповіт, згідно з яким заповів усе своє майно відповідачці.

2.5. Батько позивача за життя зловживав алкогольними напоями, був психічно хворою людиною, мав проблеми із зором, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними у момент складення заповіту від 16 жовтня 2003 року, що є підставою для визнання такого заповіту недійсним. Замість заповіту від 16 жовтня 2003 року треба брати до уваги заповіт від 2 серпня 1999 року, згідно з яким батько позивача заповів усе належне йому майно в рівних частках позивачу та відповідачці.

2.6. У свідоцтві про смерть матері позивача її прізвище зазначене як « ОСОБА_8 », тоді як прізвище позивача та його батька згідно з паспортами - « ОСОБА_9 ». Тому для оформлення спадщини необхідно встановити факти родинних відносин позивача з ОСОБА_4 , а також останньої з ОСОБА_5 .

3. 15 червня 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Просив накласти арешт на будинок, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 січня 2018 року. Мотивував заяву так :

3.1. 19 січня 2018 року відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину на будинок. Оскільки існує ризик відчуження відповідачкою будинку, що ускладнить виконання рішення суду у випадку задоволення позову, на будинок слід накласти арешт.

3.2. Пропозиції щодо зустрічного забезпечення відсутні, адже позивач офіційно зареєстрований за адресою місцезнаходження будинку, немає доказів незадовільного майнового становища позивача, а заявлене забезпечення позову не може завдати збитків відповідачці.

(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 15 червня 2018 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Мотивував ухвалу так :

4.1. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, але й інших осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок застосування відповідних заходів.

4.2. У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову необхідно відмовити з огляду на приписи статей 149 і 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», враховуючи предмет спору, пропонований вид забезпечення позову, його співмірність з предметом спору, майно, на яке позивач просить накласти арешт, відсутність ризиків невжиття заходів забезпечення позову та доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

(3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 19 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва за результатами розгляду апеляційної скарги позивача прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року та наклав арешт на ј частину будинку, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 січня 2018 року. Мотивував постанову так :

5.1. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоби гарантувати виконання у майбутньому рішення суду, і тільки у разі необхідності. Безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

5.2. Суд першої інстанції, розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, не перевірив, чи дійсно у позивача з відповідачкою є спір, чи існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідачки, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, його вимогам.

5.3. Матеріали справи підтверджують існування спору, а надані позивачем документи щодо отримання відповідачкою свідоцтва про право на спадщину - існування у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись будинком. Вказане суд першої інстанції не оцінив.

5.4. Забезпечення позову спрямоване, насамперед, проти дій відповідачки, яка за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити, знецінити його тощо. Припущення позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову є достатньо мотивованими.

5.5. Обґрунтованими є доводи позивача про співмірність заявлених вимог і вартості будинку, проте відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Зміст заявлених позовних вимог не дозволяє виснувати про доцільність накладення арешту на весь будинок, а лише у межах частки в розмірі ј будинку.

(4) Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 17 жовтня 2018 року відповідачка звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року та залишити в силі ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року.

(5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

7. 18 травня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:

7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 щодо можливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

7.2. Суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлені за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, неодноразово доходив висновку, що така постанова суду апеляційної інстанції може бути предметом перегляду судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України (див. ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 754/8595/18, від 1 серпня 2019 року у справі № 308/5395/19, від 24 вересня 2019 року у справі № 404/330/19, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 308/1/15 та постанову цього суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/23242/17, а також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 379/226/19).

7.3. Існує практика, коли суд касаційної інстанції відмовляв у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України з тих підстав, що постанови апеляційного суду про забезпечення позову, постановлені за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, не підлягають касаційному оскарженню, оскільки переглянута апеляційним судом ухвала суду першої інстанції, за якою відмовлено у забезпеченні позову, відсутня в переліку ухвал, які можна оскаржити у касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції вважав, що постанова апеляційного суду, прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, не може бути предметом перегляду в касаційному порядку (див. ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2019 року у справі № 520/11876/19, від 7 листопада 2019 року у справі № 752/9160/19 і від 8 листопада 2019 року у справі № 461/3072/19).

7.4. У касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її апеляційного перегляду. Визначальне значення має не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, що апеляційний суд переглядав ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, яку після апеляційного перегляду можна оскаржити у касаційному порядку.

7.5. На підставі пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України переглядаються саме ухвали суду апеляційної інстанції, які стосуються питань забезпечення позову, прийнятих у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, а не постанови апеляційного суду. У касаційному порядку можна переглядати ухвали суду апеляційної інстанції, згідно з якими позов був забезпечений під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а не у порядку оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Це, на думку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,відповідає змісту частини другої статті 149 ЦПК України, згідно з якою забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

7.6. Поширення пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на постанови апеляційного суду за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову нівелює положення пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, який звужує перелік об`єктів касаційного оскарження.

7.7. Не можна оскаржити у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, якщо суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову і згідно з власною постановою вжив заходи такого забезпечення. Можливість оскарження цієї постанови у статті 389 ЦПК України, яка регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачена.

7.8. У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову Київського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року про задоволення заяви фізичної особи про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову. Розглянувши касаційну скаргу відповідача-юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду вважала, що можна оскаржити у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлену за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

8. Різниця у практиці суду касаційної інстанції щодо оскарження у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, не забезпечує розумну передбачуваність судових рішень. Тому слід відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Відповідачка мотивувала скаргу так :

9.1. Позивач у заяві про забезпечення позову та суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові не обґрунтували, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Відповідачка не вчиняла дії, що могли би підтверджувати її намір відчужити будинок, який є її єдиним житлом впродовж 10 років, зокрема, не зверталася з цього приводу до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж будинку.

9.2. Наявність спору позивача з відповідачкою не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, як помилково вважав суд апеляційної інстанції. Позивач неодноразово подавав до відповідачки позови, які стосувалися будинку:

­ 8 червня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвали у справі № 753/10087/16-ц, згідно з якими залишив без розгляду первісний позов позивача до відповідачки про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності та визнання заповіту недійсним і зустрічний позов відповідачки до позивача про встановлення факту прийняття спадщини;

­ 10 серпня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 753/11265/17, згідно з якою повернув позивачеві аналогічний позов;

­ 17 грудня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 753/15277/17, відповідно до якої повернув позивачеві аналогічний позов;

­ у провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває справа № 753/22860/17 за аналогічним позовом позивача до відповідачки;

­ у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа № 757/75086/17 за позовом позивача до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про захист прав споживачів, в якій відповідачка бере участь як третя особа.

9.3. На час звернення відповідачки із заявою до нотаріуса у національних судах не було проваджень, пов`язаних із вирішенням спору про право власності на будинок, а тому в нотаріуса не було підстав для відмови у видачі відповідачці свідоцтва про право на спадщину.

(2) Позиції інших учасників справи

10. 19 листопада 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Мотивував відзив тим, що після оформлення відповідачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину права власності на будинок існує загроза відчуження нею спірного майна, що ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, на думку позивача, обґрунтовано вважав, що у відповідачки як в одноособового власника будинку є можливість на власний розсуд розпорядитися будинком, щодо якого є спір.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо можливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду про забезпечення позову за наслідками перегляду ухвали про відмову у такому забезпеченні

11. Апеляційний суд переглянув ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та прийняв постанову, згідно з якою цю ухвалу скасував і вжив заходи забезпечення позову, наклавши арешт на ј частину будинку, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що постанова апеляційного суду про забезпечення позову, прийнята за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не може бути предметом касаційного перегляду. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується.

12. Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України у редакції, що була чинною на час апеляційного оскарження ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року, ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.У частині першій останньої є відповідний перелік ухвал суду першої інстанції. Згідно з ним окремо від рішення суду в апеляційному порядку можна оскаржити ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову (пункт 3), скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову (пункт 4).

13. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III ЦПК України з особливостями, зазначеними у статті 382 цього кодексу. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції (частини перша та друга статті 381 ЦПК України).

14. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у частині першій статті 389 ЦПК України. Так, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (які не підлягають касаційному оскарженню); 2) ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у пункті 3 частини першої статті 353 цього кодексу (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

15. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України звужує перелік об`єктів касаційного оскарження порівняно з переліком об`єктів оскарження апеляційного. Тому не всі ухвали суду першої інстанції, які можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку, можна оскаржити окремо від рішення суду і в касаційному порядку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим поширення пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на всі постанови апеляційного суду, прийняті за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, але не можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

16. Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.

17. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.

18. У частині першій статті 353 ЦПК України серед об`єктів апеляційного оскарження виокремлені ухвали щодо забезпечення позову (пункт 3) і щодо відмови у забезпеченні позову (пункт 4). Тобто, за змістом зазначеного припису ухвалою щодо забезпечення позову є ухвала про таке забезпечення, а ухвалою щодо відмови у забезпеченні позову - ухвала про відмову у такому забезпеченні. Аналогічно згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову. Іншими словами, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову. Тоді як ухвала, згідно з якою апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційному оскарженню не підлягає.Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду апеляційної інстанції за наявності для цього підстав.

19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права, змагальність сторін і рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункти 1, 2 і 4 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), одним із проявів якого є гарантування права на справедливий суд (справедливої судової процедури). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Така рівність прав гарантується, зокрема, тим, що у випадку вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача, судове рішення, яким вжиті такі заходи забезпечення позову, може оскаржити відповідачка. Причому для гарантій рівності сторін, змагальності та справедливої судової процедури важливо, щоби така можливість оскарження була як у випадку вжиття заходів забезпечення позову у суді першої інстанції, так і у випадку такого вжиття в апеляційному суді. Якщо допустити, що у касаційному порядку може бути оскаржена ухвала апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України) та не може бути оскаржена постанова цього суду, згідно з якою скасована ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та вжиті заходи такого забезпечення, дія принципів верховенства права, змагальності та рівності сторін буде обмеженою.

20. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів, насамперед, відповідача в інтересах забезпечення належного виконання в майбутньому рішення суду щодо суті спору. Незважаючи на відмінність форми судового рішення, в якій апеляційний суд може вирішити питання про забезпечення позову, за юридичними наслідками постанова апеляційного суду, згідно з якою він скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та вжив певні заходи забезпечення позову, а також ухвала суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлена за наслідками розгляду відповідної заяви учасника справи, не відрізняються.

21. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки процесуальний закон допускає можливість касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову, то неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову лише на тій підставі, що не може бути оскаржена у касаційному порядку за пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України переглянута апеляційним судом ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову (яку відповідачка у цій справі і не оскаржує), не відповідатиме основним засадам (принципам) цивільного судочинства. Таке застосування приписів ЦПК України, за якого право на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, не залежить від того, чи забезпечив позов апеляційний суд, а залежить від того, чи зробив це суд першої інстанції, може на тривалий час позбавити відповідача чи інших осіб, прав, свобод або інтересів яких стосуються вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову, можливості судового контролю над цією постановою апеляційного суду. Більше того, за означеного підходу, якщо позов забезпечив суд першої інстанції, відповідач чи інші особи, прав, свобод або інтересів яких стосуються вжиті цим судом заходи такого забезпечення, мають право як апеляційного оскарження вказаного судового рішення, так і касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, який залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову. Натомість, не матимуть права оскарження, якщо суд першої інстанції позов не забезпечив, а його ухвалу скасував апеляційний суд і вжив заходи забезпечення позову.

22. Тому Велика Палата Верховного Суду не може погодитися із тим, що, як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 травня 2020 року, визначальним для можливості касаційного оскарження є не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, що апеляційний суд переглядав саме ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, яку після апеляційного перегляду можна оскаржити в касаційному порядку. Велика Палата Верховного Суду вважає, що до касаційного суду також можна оскаржити постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняті за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

23. Оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви. Таке обмеження не позбавляє учасника справи права на повторне звернення із заявою про забезпечення позову до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.

24. З огляду на викладене у касаційному порядку можна оскаржити не тільки ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та прийняту за результатами її перегляду постанову апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін, але й постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову. Обмеження права на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову, постанови суду апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову чи залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

(1.2) Щодо відступу від висновку Верховного Суду

25. Згідно з постановою від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін постанову Київського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року про задоволення заяви фізичної особи про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову. В ухвалі від 18 травня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав про наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Проте з огляду на сформульовані вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від її попереднього висновку немає.

26. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

27. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц(пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59)).

28. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 755/10786/16-ц сформулював висновок, згідно з яким визначальним при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження є не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, що апеляційний суд переглядав ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, яка після апеляційного перегляду може бути оскаржена в касаційному порядку.

29. З огляду на висновки щодо застосування норм процесуального права, сформульовані у цій постанові у справі № 753/22860/17, а також на невідповідність висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, тому висновку, який сформулював Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від15 травня 2019 року у справі № 755/10786/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає, що слід відступити від зазначеного висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

30. Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду.

(1.3) Щодо вжиття заходів забезпечення позову у цій справі

31. Позивач звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок. Мотивував заяву, зокрема, тим, що відповідачка може розпорядитися будинком, і це у разі задоволення позовних вимог утруднить виконання судового рішення.

32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:

32.1. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_5 - його батько. Після смерті батьків залишилася спадщина - будинок, що належав батькові позивача на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим 26 квітня 1974 року на підставі рішення виконавчого комітету Дарницької районної Ради депутатів трудящих від 25 березня 1974 року № 209.

32.2. 2 серпня 1999 року батько позивача склав заповіт, яким заповів все належне йому на день смерті майно в рівних частинах позивачу та відповідачці, а 16 жовтня 2003 року - інший заповіт, яким заповів все належне йому на день смерті майно відповідачці. 19 січня 2018 року відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину на будинок.

33. Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150цього кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

34. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (частини сьома та восьма статті 158 ЦПК України).

35. Отже, за змістом наведених вище приписів умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

36. Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

37. Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, тойвид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір.

38. Ініціювання позивачем інших судових справ із вимогами до відповідачки та розгляд судами тих справ, які відповідачка вважає подібними до справи № 753/22860/17, за визначених процесуальним законом умов можуть зумовлювати настання інших процесуальних наслідків, ніж відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову. Підстав вважати, що позивач зловживає правом на звернення із такою заявою у Великої Палати Верховного Суду немає.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

39. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

40. Оскільки відповідачка подала касаційну скаргу у жовтні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.

41. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

42. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року).

43. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року прийнята з додержанням норм процесуального права. А тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

44. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

45. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідачку.

(3) Висновки щодо застосування норм права

46. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема, у пункті 3 частини першої статті 353 цього кодексу (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення (частина перша статті 389 ЦПК України).

47. До суду касаційної інстанції можна оскаржити як ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку, так і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін. Крім того, у касаційному порядку можливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову, а також постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

48. Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження.

49. Неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а такожпостанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

В. С. Князєв

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Ухвала № 111036632

Open the full view

Ухвала

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 753/22860/17

провадження № 61-6554ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофєєва Тетяна Михайлівна, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та визнання частки померлої у праві спільної сумісної власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2023 року до відділу «Прийом громадян» Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду на рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 26 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 13 квітня 2023 року.

Заявник посилається на те, що підставою касаційного оскарження судового рішення є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не деталізує, щодо якої саме норми права у подібних до позову ОСОБА_1 правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визнання як доказу вступу в управління або володіння спадковим майном - вкладу (рахунку).

Разом з тим, таке обґрунтування касаційної скарги не можна визнати належним, оскільки при касаційному оскарженні судових рішень з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) має зазначатися конкретна норма права, що регулює спірні правовідносини, з приводу застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, без зазначення конкретної норми права, яку неправильно застосували суди попередніх інстанцій, не дає підстав для вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов`язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).

Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі

№ 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц,

від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц);

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада

2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Враховуючи викладене, заявнику необхідно надати суду нову редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали із зазначенням конкретного (конкретних) пункту (пунктів) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга з відповідним обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав).

Згідно частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму

для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, -

у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви)

за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У вказаному позові оскаржуються шість вимог немайнового характеру за первісним позовом та одна вимога немайнового характеру за зустрічним.

Станом на 01 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 600 грн.

Заявник за подання касаційної скарги сплатив 8 225,60 грн, проте необхідний розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги становить

8 960 грн.

Враховуючи викладене, за подання касаційної скарги необхідно доплатити

734,40 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у

м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача:

Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати оригінал квитанції про сплату судового збору.

Згідно з частиною другою та частиною третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених вище недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. Ф. Хопта