У Х В А Л А
8 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1269/18
Провадження № 12-51гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 916/1269/18 за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Укркава» (далі - ТОВ «Укркава») до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 3 вересня 2018 року (суддя Петров В. С.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року (судді Принцевська Н. М., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) і
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2018 року ТОВ «Укркава» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до АТ «Ощадбанк» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 2726, вчиненого 9 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. за заявою АТ «Ощадбанк».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 3 вересня 2018 року у справі № 916/1269/18 позов ТОВ «Укркава» до АТ «Ощадбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено в повному обсязі, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С., вчинений 9 листопада 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 2726 за заявою АТ «Ощадбанк».
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року вказане рішення Господарського суду Одеської області у справі залишено без змін.
У січні 2019 року АТ «Ощадбанк»подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року, рішення Господарського суду Одеської області від 3 вересня 2018 року у справі № 916/1269/18 та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 4 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 8 липня 2020 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції дослідили та встановили, що право вимоги до боржника за кредитним договором виникло в АТ «Ощадбанк» у травні 2016 року, а відтак місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про те, що, вчинивши виконавчий напис 9 листопада 2017 року, приватний нотаріус порушив річний строк для вчинення виконавчого напису, встановлений статтею 88 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) і пунктом 3.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 у подібних правовідносинах за позовом ТОВ «Укркава» до АТ «Ощадбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, викладено правову позицію про те, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається в межах цього строку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону № 3425-XII безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України (далі - ЦК України); фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду, а відтак різниця у правовій природі цих строків не має значення в цьому контексті.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що за висновком Великої Палати у справі № 916/3006/17 стаття 88 Закону № 3425-XII містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього Закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки - у відносинах за участю громадян і один рік - у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу в дію нового ЦК України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону № 3425-XII, не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.
Тобто Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку про те, що встановлення для юридичної особи - кредитора в порівнянні з фізичною особою - кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса щодо вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб - боржників є дискримінацією юридичної особи - кредитора за ознакою її статусу.
Рішенням Конституційного Суду України від 1 липня 2020 року № 7-р(І)2020 у справі за конституційною скаргою ТОВ «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону № 3425-XII визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 88 Закону № 3425-XII. За висновком Конституційного Суду України, положення частини першої статті вказаного Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону № 3425-XIIособами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності. Отже, положення частини першоїстатті 88 Закону № 3425-XII не суперечать приписам статті 6, частини першоїстатті 8, статті 19, пункту 14частини першої статті 92 Конституції України.
Враховуючи наведене вище та виходячи з висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 1 липня 2020 року № 7-р(І)2020, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, стосовно строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити й від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, щодо безспірності заборгованості та обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки, наголошуючи на тому, що і факт звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є свідченням наявності спору між сторонами, а на момент звернення до нотаріуса банк вже застосував один з передбачених договором іпотеки способів стягнення.
Частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина друга статті 315 ГПК України).
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
За змістом вищевказаної частини четвертої статті 302 ГПК України суд передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, існує необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Слід вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року застосовано статтю 88 Закону № 3425-XII та констатовано, що ця стаття містить різні строки для звернення до нотаріуса: три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій. Рішенням Конституційного Суду України від 1 липня 2020 року № 7-р(І)2020 визнано конституційною статтю 88 Закону № 3425-XII, застосовану Великою Палатою Верховного Суду у спірних правовідносинах.
Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися ця норма права, ґрунтувався на тому, що нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб - боржників і юридичних осіб - боржників у випадку звернення юридичних осіб - кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю в поводженні із цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб - боржників нерівні в порівнянні з юридичними особами - боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами - кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора - юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи - боржника в порівнянні з юридичною особою - боржником є дискримінацією фізичної особи - боржника за ознакою її статусу (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року зроблено висновок про те, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону № 3425-XII, безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається в межах цього строку (пункт 80 зазначеної вище постанови).
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону № 3425-XII, зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 88 Закону № 3425-XII у подібних правовідносинах було вмотивовано законодавчими змінами у правовому регулюванні відповідної сфери суспільних відносин. Також у подальшому відповідні зміни до статті 88 Закону № 3425-XII були внесені Законом України від 14 липня 2020 року № 775-IX «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин».
Щодо зазначених підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, про безспірність заборгованості та обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки слід вказати, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вказав про те, від якого висновку вважає за необхідне відступити або із застосуванням якої норми не погодилася колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що передала справу на розгляд Великої Палати, та яким чином слід застосовувати норми права.
Отже, наведені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 8 липня 2020 року мотиви для відступу від правової позиції Великої Палати не містять ознак необхідності, тож підстав для висновку про необхідність відступу Великої Палати Верховного Суду від застосування статті 88 Закону № 3425-XII та щодо безспірності заборгованості й обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачається.
Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 916/1269/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач
Л. І. Рогач
Судді:
Н. О. Антонюк
О. С. Золотніков
Т. О. Анцупова
О. Р. Кібенко
С. В. Бакуліна
В. С. Князєв
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна
В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська
Постанова № 102854557
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/1269/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. (головуючого), Баранця О.М., Жукова С.В.
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представників: ТОВ "УКРКАВА" - адвоката Попової М.О., АТ "Ощадбанк" - адвоката Зубченка П.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018
та рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018
у справі № 916/1269/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА"
до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С.
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року ТОВ "УКРКАВА" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2726, вчинений 09.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі №916/1269/18 (суддя Петров В.С.) позов ТОВ "УКРКАВА" до ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено в повному обсязі, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С., вчинений 09.11.2017 та зареєстрований в реєстрі за № 2726 за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк".
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було порушено правило звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а зазначена Банком заборгованість з урахуванням наявності судового спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не є безспірною. Крім того, з дня виникнення у ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" вимоги за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 минуло більше одного року, тобто строк для звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису у даному випадку є пропущеним.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 (колегія суддів: Принцевська Н.М. - головуючий, Савицький Я.Ф., Ярош А.І.) рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідач зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, не погоджуючись з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що заборгованість позивача перед відповідачем не є безспірною, заявник касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки та проігноровано факт відсутності невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису.
За твердженням відповідача, на момент вчинення спірного виконавчого напису спору щодо розміру заборгованості між ТОВ "УКРКАВА" та АТ "Ощадбанк" не існувало, а для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу АТ "Ощадбанк" було надано повний пакет документів, що передбачений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, що підтверджує безспірність вимог до боржника.
Крім того, АТ "Ощадбанк" вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про звернення банку з заявою про вчинення виконавчого напису до нотаріуса з пропуском визначеного ст. 88 Закону України "Про нотаріат".
На думку відповідача, висновок судів про те, що АТ "Ощадбанк" набув права звернення стягнення на предмет іпотеки з травня 2016 року суперечить умовам Кредитного договору та вимогам ст. ст. 626, 629, 530 ЦК України.
Так, скаржник зауважує, що відповідно до умов пункту 2.7.2. Договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості Позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі Кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим Договором. Таким чином, на думку АТ "Ощадбанк", останній правомірно продовжує нараховувати проценти за користування боржником кредитними коштами, а відтак, виконавчий напис вчиннено правомірно за період з 01.10.2016 по 30.09.2017 в межах одного року.
При цьому, ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" не погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо відсутності доказів, які б свідчили про отримання позивачем вимоги відповідача про усунення порушення зобов`язань від 07.07.2017 № 28/01-3/17/10602, оскільки направлення вимоги на адресу ТОВ "УКРКАВА" підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Разом з тим, заявник касаційної скарги вважає необґрунтованими посилання судів першої та апеляційної інстанцій на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 564/2199/15-ц та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки предметом спорів у даних справах було стягнення заборгованості за кредитними договорами, умовами яких не було передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами до повного погашення основного боргу.
Від ТОВ "УКРКАВА" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 залишити без змін, а касаційну скаргу- без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та ґрунтуються на засадах верховенства права.
Зокрема, обґрунтовуючи свою позицію, позивач вказує на те, що відповідач втратив право нарахування процентів та помилково тлумачить норми права щодо законності нарахування процентів за користування кредитними коштами після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту; направивши вимогу про дострокове повернення кредиту №28/01-3/86/7403 від 04.05.2016 та вимогу про усунення порушення зобов`язань № 28/01-3/86/7402 від 04.05.2016, АТ "Ощадбанк" змінило строк виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011, заявило своє право вимоги та набуло право на звернення стягнення на предмет іпотеки з травня 2016 року.
При цьому, ТОВ "УКРКАВА" наголошує на тому, що АТ "Ощадбанк", у тому числі і в касаційній скарзі, підтверджує факт направлення ним на адресу ТОВ "УКРКАВА" вказаних вимог від 04.05.2016.
Разом з тим, позивач зазначає, що АТ "Ощадбанк" здійснило подвійне стягнення на один предмет іпотеки, оскільки банк, відповідно до пункту 6.2. Договору наступної іпотеки та ст. 33 Закону України "Про іпотеку", обрав свій один спосіб звернення стягнення на належний ТОВ "УКРКАВА" предмет іпотеки - за рішенням суду, звернувшись до Господарського суду Одеської області з позовної заявою від 14.06.2016 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа №916/1610/16).
Крім того, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надходили письмові пояснення ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та письмові пояснення ТОВ "УКРКАВА", в яких сторони, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду додатково обґрунтували свої позиції у цій справі.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзиву на касаційну скаргу та додаткові пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2011 між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та ТОВ "УКРКАВА" (позичальник) був укладений договір кредитної лінії № 86, за умовами якого (з урахуванням внесених у подальшому змін) Банк надав Позичальнику кредит у вигляді мультивалютної відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29.12.2016 шляхом зниження ліміту кредитування, встановлення нового порядку сплати відсотків та нових максимальних лімітів кредитування за виданими траншами в наступних валютах: 39 965 000,00 грн. та 3 000 000 дол. США.
Згідно з пунктом 2.7. договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком за фіксованою процентною ставкою.
На виконання умов пункту 4.1. кредитного договору та в забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором 28.12.2011 № 86 між ТОВ" УКРКАВА" (іпотекодавець) та ПАТ "Ощадбанк" (іпотекодержатель) було укладено договір наступної іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі за № 7545, відповідно до умов пункту 1.1. якого (з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін від 08.08.2014 № 3 до договору наступної іпотеки, зареєстрованого в реєстрі за № 7545 від 28.12.2011 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К.) іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання передало в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодателю на праві власності.
Іпотекою, встановленою цим договором, забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування будь-яких витрат та збитків іпотекодержателя, пов`язаних з порушенням (неналежним виконанням) іпотекодавцем умов цього договору, та/або вчиненням іпотекодержателем дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав (права іпотеки) та їх обтяжень (заборони на відчуження предмета іпотеки) в Державному реєстрі прав, та/або вчиненням іпотекодержателем дій, пов`язаних з припиненням державної реєстрації речових прав (права іпотеки) та їх обтяжень (заборони на відчуження предмета іпотеки) в Державному реєстрі прав, та/або пред`явленням вимоги за Кредитним договором, та/або зверненням стягнення на предмет іпотеки за цим Договором, та/або утриманням і збереженням предмета іпотеки зазначеного в цьому пункті цього Договору.
Відповідно до абз. 1 та 2 п. 1.1.1. Договору (з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін від 08.08.2014 № 3 до договору наступної іпотеки), предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: будівлі та споруди заводу по виробництву розчинної кави та кавових виробів, що складається з восьмиповерхової виробничої будівлі літ. "Б" з навісами літ. "б", "б1", загальною площею 7 665,5 м. кв., будівель насосної літ. "В" з підвальним поверхом, загальною площею 76,1 м. кв., споруд № 1, 8 - огорожі, № 2, 3, 9 - ворота , № 4 - градирні, № 5 - резервуари для води, № 6 - артезіанська свердловина, № 7 - резервуар для шламу, № 10 - оглядову колодязі, № 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), яке знаходиться в Одеській області, м. Іллічівськ, по вул. Промислова, 14-А.
Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці (кадастрові номери №511080000:02:031:0006 та № 511080000:02:031:0007) за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Промислова, 14-А, загальною площею 1,5937 га (1,5097 га та 0,084 га відповідно), цільове призначення якої - для будівництва заводу та виробництва розчинної кави та кавових виробів.
Згідно з пунктом 1.3. Договору іпотеки (з урахуванням змін, внесених Договором про внесення змін від 08.08.2014 № 3 до договору наступної іпотеки) вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності і згідно зі Звітом про оцінку майна від 28.07.2011, складеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Агенство оцінки нерухомості та бізнесу" становить 43 529 095 грн.
Пунктом 6.1. Договору іпотеки сторони передбачили, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором та законодавством, в тому числі у разі невиконання або неналежного виконанні іпотекодавцем умов зобов`язання (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки встановлені кредитним договором, іпотекодавець не поверне (повністю або частково) іпотекодержателю суму кредиту, та/або не сплатить проценти за користування кредитом, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованість, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов`язання, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов`язання, що складає зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій/запевнень або будь-який документ, наданий іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом зазначеного тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або вчинення виконавчого напису відповідно до умов цього договору.
Сторони погодили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі іпотекодавцем при отримані представником іпотекодавця зазначеного листа особисто.
Відповідно до пункту 6.2. Договору іпотеки, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя:
- за рішенням суду (пункт 6.2.1.);
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Із підписанням цього договору Іпотекодавець погоджується що для вчинення виконавчого напису є достатнім подання Іпотекодержателем нотаріусу наступних документів, що підтверджують безспірність заборгованості Позичальника за зобов`язанням: заяви про порушення зобов`язання та (або) умов цього договору, розрахунку заборгованості, свого примірника цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення виданий Іпотекодержателю (пункт 6.2.2.);
- згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в пунктах 6.2., 3.1. та 6.2.3.2, цього пункту договору (пункт 6.2.3.). Задоволення вимог Іпотекодержателя здійснюється: шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» та цим договором (підпункт 6.2.3.1.); шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку», за ціною, що може або дорівнювати договірній вартості предмета іпотеки, або буде встановлена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим підпунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, кандидатура якого визначається Іпотекодержателем відповідно до пункту 6.3. цього Договору (підпункт 6.2.3.2.);
- іншими способами, передбаченими законодавством на момент звернення стягнення та умовами цього договору (пункт 6.2.4.).
Згідно з пунктом 10.4. Договору іпотеки він може бути змінений, доповнений або розірваний за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього договору або договір про його розірвання викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення.
За умовами пункту 10.5. Договору іпотеки будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній повинні бути здійсненні у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони доставлені адресату посильним, цінним листом (листом із повідомленням про вручення із описом вкладання), телексом чи телефаксом за адресою, вказаною у розділі 11 даного договору (якщо інша адреса не повідомлена однією стороною іншій стороні, відповідно до умов цього договору) або отриманий однією стороною від іншої сторони особисто під розпис, крім випадків, коли іншій спосіб відправлення повідомлення прямо передбачений умовами цього договору.
Судами встановлено, що протягом дії кредитного та іпотечного договорів, сторони неодноразово вносили до них зміни, викладаючи їх у додаткових договорах до договору кредитної лінії № 86 (№№ 1-8) та договорі про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ламан А. І. від 10.12.2012 за № 4089 (№1).
Матеріалами справи підтверджується, що 20.02.2015 ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" направило позичальнику - ТОВ "УКРКАВА" лист № 24-1/144, в якому повідомило, що ТОВ "УКРКАВА" у січні 2015 року не погасило заборгованість по основному боргу за траншами у гривні в розмірі 1665208,33 грн. коп. та у доларах США - 125000 дол. США згідно умов пункту 2.3.5. договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 та додаткових договорів до нього, також у лютому 2015 року не погашено заборгованість по нарахованим відсоткам: у гривні в розмірі 451440,26 грн. та у доларах США в розмірі - 20506,75 дол. США згідно умов пункту 2.3.5. договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 та додаткових договорів до нього. При цьому Банком зазначено, що у разі непогашення заборгованості ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" буде змушено стягнути кредит та інші платежі в судовому порядку згідно вимог чинного законодавства. За твердженням позивача, зазначений лист ним було отримано.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що 05.05.2016 ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" направило ТОВ "УКРКАВА" (цінним листом із описом вкладення) вимогу про усунення порушення зобов`язань за № 28/01-3/86/7402, в якій Банк, посилаючись на умови кредитного договору від 28.12.2011 № 86, зазначив, що позичальник не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів, вимагав у строк 30 днів з моменту отримання даної вимоги сплатити заборгованість за кредитним договором на загальну суму 3699753,88 дол. США та 52884667,05 грн., а також проценти та штрафні санкції, які будуть донараховані банком на дату погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору та зазначив, що у разі невиконання вказаної вимоги Банк буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб на розсуд Банку, що передбачений пунктом 6.2. іпотечного договору, в тому числі, за рішенням суду.
Судами з`ясовано, що отримання вимоги № 28/01-3/86/7402 підтверджується самим позивачем, проте вимоги Банку у встановлений ним строк ТОВ "УКРКАВА" не виконало.
Також 05.05.2016 ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" направило ТОВ "УКРКАВА" (цінним листом із описом вкладення) вимогу про дострокове повернення кредиту за № 28/01-3/86/7403, в якій Банк, посилаючись на умови укладеного між сторонами договору вказав, що позичальник не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів, зважаючи на що за кредитним договором виникла прострочена заборгованість на загальну суму 3699753,88 дол. США та 52884667,05 грн., також банк повідомив позичальника про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості за кредитним договором (включаючи основу суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, які підлягають сплаті позичальником на користь Банку) на загальну суму 3699753,88 дол. США та 52884667,05 грн., а також проценти та штрафні санкції, які будуть донараховані на дату погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору. Також до вказаної вимоги банком додано позичальнику копію розрахунку заборгованості.
Як встановлено судами, поряд з цим в матеріалах справи наявна копія вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" про усунення порушень зобов`язань від 07.07.2017 № 28/01-/86/10602, направлена на адресу ТОВ "УКРКАВА", в якій Банк, посилаючись на умови укладеного між сторонами кредитного договору від 28.12.2011 № 86, зазначає, що позичальник не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів, зважаючи на що за кредитним договором виникла прострочена заборгованість в сумі 75465776,91 грн. та 3978178,84 дол. США. та, посилаючись на умови договору наступної іпотеки від 28.12.2011, Банк вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, усунути порушення зобов`язань за кредитним договором шляхом сплати заборгованості за кредитним договором (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов кредитного договору) на загальну суму 3978178,84 дол. США та 75465776,91 грн., а також проценти та штрафні санкції, які будуть донараховані банку на дату погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору.
Крім того, у вищезазначеній вимозі відповідач зазначив, що у разі невиконання вказаної вимоги Банк буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб на розсуд Банку, що передбачений ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та пунктом 6.2. Договору іпотеки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 09.11.2017 ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. із заявою про вчинення виконавчого напису за № 55/4-01/1098/36898/2017-00/вих., в якій просило приватного нотаріуса вчинити виконавчий напис на копії іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" та ТОВ "УКРКАВА", що посвідчений 28.12.2011 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі за № 7545, (зі змінами та доповненнями) з метою звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ТОВ "УКРКАВА", а саме: будівлі та споруди заводу по виробництву розчинної кави та кавових виробів, що складається з будівель та споруд заводу по виробництву розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхової виробничої будівлі літ. "Б" з навісами літ. "б", "б1" загальною площею 7665,5 м.кв., будівель насосної літ. "В" з підвальним поверхом загальною площею 76,1 м.кв. споруд № 1, 8 - огорожі, № 2, 3, 9 - ворота, № 4 - градирні, № 5 - резервуари для води, № 6 - артезіанську свердловину, № 7 - резервуар для шламу, № 10 - оглядові колодязі, № 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ (Іллічівськ), вул. Промислова 14 А, в рахунок часткового задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерне товариство "Ощадбанк" щодо погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 28.12.2011 року № 86 (зі змінами та доповненнями), укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРКАВА", що станом на 31.10.2017 року становить: 344691,78 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за траншами, виданими в іноземній валюті, та 7588120,66 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за траншами, виданими у національній валюті.
До заяви про вчинення виконавчого напису за № 55/4-01/1098/36898/2017-00/вих. від 09.11.2017 ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" були надані наступні документи: 1) оригінал іпотечного договору, посвідченого 28.12.2011року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 7545 зі змінами та доповненнями, внесеними: договором про внесення змін № 1 від 10.12.2012, зареєстрованим за № 5513; договором про внесення змін № 2 від 04.03.2014, зареєстрованим за № 694; договором про внесення змін № 3 від 28.08.2014, зареєстрованим за № 2895; 2) нотаріально посвідчену копію іпотечного договору, посвідченого 28.12.2011 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі за № 7545 зі змінами та доповненнями, внесеними: договором про внесення змін № 1 від 10.12.2012 року, зареєстрованим за № 5513; договором про внесення змін № 2 від 04.03.2014 року, зареєстрованим за № 694; договором про внесення змін № 3 від 28.08.2014 року, зареєстрованим за № 2895; 3) засвідчену стягувачем копію договору кредитної лінії № 86 від 28.12.2011року, що діє зі змінами та доповненнями, внесеними; додатковим договором № 1 від 10.01.2012; додатковим договором № 2 від 10.10.2012; додатковим договором № 3 від 07.12.2012; додатковим договором № 4 від 28.02.2014; додатковим договором № 5 від 28.08.2014; додатковим договором № 6 від 19.03.2015; додатковим договором № 7 від 24.04.2015; додатковим договором № 8 від 25.06.2015; 4) засвідчену копію вимоги ТОВ "УКРКАВА" про усунення порушення зобов`язань №28/01-3/17/10602 від 07.07.2017; 5) оригінал квитанції про надання послуг поштового зв`язку про направлення вимоги ТОВ "УКРКАВА"; 6) оригінал опису вкладення про направлення вимоги ТОВ "УКРКАВА"; 7) довідку АТ "Ощадбанк" № 113.20-13/19719 від 08.11.2017 року про ненадходження платежу; 8) докази надання кредиту за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011; 9) розрахунок заборгованості за основним боргом за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011; 10) виписки по рахунках ТОВ "УКРКАВА" в іноземній валюті та національній валюті за договором кредитної лінії № 86 від 28.12.2011; 11) копію довіреності на особу, яка підписала заяву; 12) копію довіреності на особу, яка засвідчила копії документів.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що 09.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2726, відповідно до якого, з метою погашення частини заборгованості ТОВ "УКРКАВА" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" (стягувач), було запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ТОВ "УКРКАВА" (боржник), та переданий боржником в іпотеку стягувачу за іпотечним договором, посвідченим 28.12.2011 приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. та зареєстрованим в реєстрі за №7545, зі змінами та доповненнями внесеними договором про внесення змін № 1 від 10.12.2012, зареєстрованим за № 5513, договором про внесення змін № 2 від 04.03.2014, зареєстрованим за № 694, договором про внесення змін № 3 від 28.08.2014, зареєстрованим за № 2895, а саме: будівлі та споруди заводу по виробництву розчинної кави та кавових виробів, що складається з будівель та споруд заводу по виробництву розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхової виробничої будівлі літ. "Б" з навісами літ. "б", "б1" загальною площею 7665,5 м2, будівель насосної літ. "В" з підвальним поверхом загальною площею 76,1 м2, споруд №1,8 - огорожі, №2,3,9 - ворота, №4 - градирні, №5 - резервуари для води, №6 - артезіанську свердловину, №7 - резервуар для шламу, №10 - оглядові колодязі, №1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ (Іллічівськ), вул. Промислова, 14А.
Зазначене майно передано Боржником в іпотеку як забезпечення виконання власних зобов`язань за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86, що діє зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором від 19.01.2012 № 1, додатковим договором від 10.10.2012 № 2, додатковим договором від 07.12.2012 № 3, додатковим договором № 4 від 28.02.2014, додатковим договором від 28.08.2014 року № 5, додатковим договором від 19.03.2015 № 6, додатковим договором від 24.04.2015 № 7, додатковим договором від 25.06.2015 № 8, укладеними між стягувачем та ТОВ "УКРКАВА".
У зв`язку з несплатою боржником процентів за користування кредитом за період з 01.10.2016 по 30.09.2017 (строк, за який проводиться стягнення) нотаріусом запропоновано за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку предмета стягнення, задовольнити наступні вимоги стягувача: 344 691,78 дол. США - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за траншами, виданими в іноземній валюті, та 7 588 120,66 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за траншами, виданими у національній валюті.
Виконавчий напис набирає чинності з 09.11.2017 та може бути пред`явлений до виконання протягом року з дня його вчинення, а саме: з 09.11.2017 до 09.11.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги ТОВ "УКРКАВА" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 2726, вчиненого 09.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк".
Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений 09.11.2017 з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, а саме: з порушенням встановленого чинним законодавством річного строку для його вчинення (з дня виникнення права вимоги) та з порушенням вимог щодо безспірності заборгованості (за відсутності доказів безспірності заборгованості).
Відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на 09.11.2017 - дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Умови вчинення виконавчих написів визначені у ст. 88 Закону України "Про нотаріат", згідно з якою нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні положення містяться у пункті 3.1. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (далі - Порядок).
Отже, виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Основними (обов`язковими) умовами для вчинення нотаріусом виконавчого напису є: (1) наявність (існування) заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем станом на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, безспірність такої заборгованості, та (2) дотримання заявником при пред`явлені нотаріусу вимоги, за якою видається виконавчий напис, встановленого законом строку давності.
При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (далі - Перелік).
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 та від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц у подібних правовідносинах.
Отже, станом на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинні існувати відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, а також сама заборгованість (інша відповідальність боржника перед стягувачем), яка має бути безспірною.
Наявність заборгованості та її безспірність - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Досліджуючи обставини щодо безспірності заборгованості ТОВ "УКРКАВА" перед АТ "Ощадбанк", щодо якої був вчинений спірний виконавчий напис, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що така заборгованість не є безспірною, пославшись при цьому на існування судових спорів: щодо стягнення з позичальника - ТОВ "УКРКАВА" заборгованості за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 (справа № 916/2943/17) та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 916/1610/16).
Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що місцевий та апеляційний суди в оскаржуваних судових рішеннях помилково послалися в обґрунтування висновків про оспорюваний характер заборгованості боржника, щодо якої був вчинений спірний виконавчий напис, на існування судових спорів у справах № 916/1610/16 та № 916/2943/17 з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, що переглядається (№ 916/1269/18), та встановлено судами попередніх інстанцій, спірний виконавчий напис нотаріуса був вчинений щодо заборгованості, яка виникла з огляду на несплату боржником процентів за користування кредитними коштами за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 (у іноземній та національній валютах) за період з 01.10.2016 по 30.09.2017.
Проте, як вбачається, зазначена заборгованість стосується періоду, що виник після звернення ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" у червні 2016 року до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, за яким було порушене провадження у справі № 916/1610/16. При цьому, судами не було встановлено, що ця заборгованість за вказаний період входила до складу заборгованості, в рахунок якої позивач - ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" просив звернути стягнення на предмет іпотеки у справі № 916/1610/16.
Доказів того, що станом на 09.11.2017 - дату вчинення спірного у цій справі № 916/1269/18 виконавчого напису нотаріуса позовні вимоги у справі № 916/1610/16 були збільшені шляхом збільшення заборгованості, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, на суму боргу з процентів за користування кредитними коштами (у іноземній та національній валютах) за період з 01.10.2016 по 30.09.2017, матеріали цієї справи № 916/1269/18 не містять.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що обставини існування станом на дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса порушеного провадження у справі № 916/1610/19 не свідчать про спірний характер заборгованості, щодо якої 09.11.2017 був вчинений та зареєстрований в реєстрі за № 2726 виконавчий напис, а суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги ці обставини.
Крім того, безпідставним є також і посилання місцевого та апеляційного судів на існування спору у справі № 916/2943/17, оскільки провадження у зазначеній справі було порушене ухвалою Господарського суду Одеської області 04.12.2017, тобто після вчинення 09.11.2017 спірного виконавчого напису нотаріуса, а відтак, станом на дату вчинення цього виконавчого напису нотаріуса судового спору щодо заборгованості з процентів за користування кредитними коштами (у іноземній та національній валютах) за період з 01.10.2016 по 30.09.2017 не існувало.
Разом з цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується із загальним висновком судів попередніх інстанцій про те, що заборгованості боржника - ТОВ "УКРКАВА" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк", щодо якої був вчинений спірний виконавчий напис, не є безспірною, а має спірний характер, однак з інших підстав.
Так, як зазначалося вище, спірний виконавчий напис нотаріуса (про звернення стягнення на предмет іпотеки) був вчинений щодо заборгованості боржника - ТОВ "УКРКАВА" по сплаті процентів за користування кредитними за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86 (у іноземній та національній валютах) за період з 01.10.2016 по 30.09.2017.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, викладеними постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та які були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч.2 ст. 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав, а право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні (претензії, вимозі) на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, зміною порядок і строк виконання цих зобов`язань, припиняє подальше кредитування позичальника, змінює строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, після настання терміну повернення заборгованості за кредитним договором, зазначеного кредитором у відповідній вимозі, кредитор втрачає право нараховувати відсотки за користування кредитом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
У справі, яка переглядається, місцевий та апеляційний суди встановили, що відповідач, надіславши позивачу 05.05.2016 вимогу № 28/01-3/86/7403, реалізував право на дострокове повернення кредиту.
Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що у спірних правовідносинах заборгованість, щодо якої 09.11.2017 був вчинений спірний виконавчий напис нотаріуса, є саме заборгованістю з процентів за користування кредитом, що були нараховані відповідачем (кредитором) за період після пред`явлення ним боржнику вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, що свідчить про відсутність підстав для нарахування позивачу процентів за кредитним договором після спливу строку, який встановленого у цій вимозі.
Отже, виходячи з аналізу наведених вище норм, встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, станом на дату звернення Банку до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та на дату вчинення спірного виконавчого напису у кредитора - ПАТ "Ощадбанк" право вимоги до боржника - ТОВ "УКРКАВА" щодо сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за період після пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 28.12.2011 № 86, було відсутнє.
Відповідач, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису щодо цієї заборгованості, фактично заявив право вимоги стягнення заборгованості, якої не існує. При цьому у даному випадку сам факт існування у боржника такої заборгованості (зі сплати процентів за користування кредитом за період після пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором) є спірним.
Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного суду, зокрема у постанові від 25.11.2021 у справі № 916/1315/18.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірний виконавчий напис нотаріуса був вчинений щодо заборгованості, яка не є безспірною, що є самостійною підставою для визнання такого виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та вважає, що суди правильно задовольнили позов у справі із зазначеної підстави.
Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса з пропуском встановленого чинним законодавством однорічного строку для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису (з дня виникнення права вимоги), як підстави для задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Зазначений висновок зроблений судами з неправильним застосуванням ст. 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса), ст. 257 ЦК України, пунктів 3.1., 3.3. глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений ст. 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 підтвердила висновок, викладений у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, про те, що відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса) та ст. 257 ЦК України виконавчий напис нотаріуса незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах вчиняється у межах трирічного строку давності з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника.
З огляду на викладене, враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/1269/18 щодо пропуску відповідачем однорічного строку для звернення до нотаріуса як підстави для визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є помилковим.
Водночас, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначений помилковий висновок судів попередніх інстанцій щодо строку вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса не призвели до ухвалення неправильного по суті спору судового рішення про визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
На підставі зазначеного вище, колегія суддів погоджується з правильним висновком місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позову ТОВ "УКРКАВА" до ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, однак вважає, що їх мотивувальні частини підлягають зміні, оскільки позов підлягає задоволенню з тих підстав, що оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог закону щодо безспірності заборгованості (вчинений щодо заборгованості, яка не є безспірною).
Аргументи ПАТ "Ощадбанк" у касаційній скарзі щодо відсутності підстав для задоволення позову та, зокрема щодо правомірності нарахування ним процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до умов п. 2.7.2 Договору кредитної лінії від 28.11.2011 № 86, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, наведеними вище висновками касаційного суду та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.
При цьому, колегія суддів, зокрема, також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/1120/16 (постанова від 04.02.2020), згідно з якою тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 підлягають залишенню без змін з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови касаційного суду, а касаційна скарга - залишенню без задоволення.
Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" - залишити без задоволення.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2018 у справі № 916/1269/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді Баранець О.М.
Жуков С.В.