ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2340/4591/18 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Земляної Г.В., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Кондрат Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприприємства "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприприємства "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" до Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач Комунальне підприємство "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень №0094891304 від 01.08.2018року та №0007961401 від 02.08.2018 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 31.05.2018 р. по 26.06.2018 р. на підставі наказу Головного управління ДФС у Черкаській області від 04.05.2018 №870 та направлень на перевірку, виданих Головним управлінням ДФС у Черкаській області від 29.05.2018 №928/23-00-14-0106 та №823/23-00-13-0410 відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р.
За наслідками перевірки складено акт №275/23-00-14-0107/36773489 від 12.07.2018 р., за висновками якого в ході проведення перевірки зафіксовано порушення позивачем: вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755, в результаті чого не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні з податку на додану вартість в сумі 1967797,50 грн. та вимог пп. 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункти 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункт «а» пункту 171.2. статті 171 та підпункт «а» пункту 176.2. статті 176 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб із нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2015 по 30.08.2017 на суму 1240111,26 грн. та не перераховано податок на доходи фізичних осіб із нарахованої та виплаченої заробітної плати, у період з 01.09.2017 по 31.12.2017 на суму 205774,61 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.08.2018 № 0094891304 до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію та пеню за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1206802 грн. 97 коп., з яких штрафна (фінансова) санкція - 962 067 грн. 36 коп., пеня - 244 735 грн. 61 коп. та від 02.08.2018 №0007961401, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 Податкового кодексу України, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у сумі 983 898 грн. 75 коп.
За результатами процедури адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України №33693/6/99-99-11-02-01-15 від 17.10.2018 вищевказані податкові-повідомлення рішення залишено без змін.
Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.2 ст. 201 ПК України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів / послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів / послуг.
Перевіркою встановлено, що в порушення п. 201.10 ст. 201 ПК України, позивачем не своєчасно зареєстровано в Єдиному реєстрі податкові накладні з податку на додану вартість за звітний період 01.10.2015 по 31.12.2017.
Обставини несвоєчасності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є безспірними і позивачем не заперечується.
Таким чином, в порушення вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу, позивачем несвоєчасно зареєстровано протягом граничних строків, визначених вказаною нормою, податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Будь-яких доказів, які б спростовували факт несвоєчасної реєстрації податкових накладних або свідчили про помилковість обчислення контролюючим органом кількості днів затримки реєстрації вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних позивач не надав.
Згідно з п. 120-1-1 ст. 120-1 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних /розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних і розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що штрафні (фінансові) санкції передбачені п. 120-1. 1 ст. 120-1 ПК України можуть бути застосовані лише за наявності його протиправної поведінки (вини). На підтвердження відсутності вини позивачем наводяться доводи щодо відшкодування тарифів, субвенцій і тд., як підтвердження відсутності коштів на електронному рахунку.
Разом з тим, згідно пунктом 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (БНакл), обчислену за такою формулою: еНакл = еНаклОтр + еМитн + еПопРах + еОвердрафт - еНаклВид - еВідшкод - еПеревищ, де: SНаклОтр - загальна сума податку за отриманими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, податковими накладними, складеними платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних; SМитн - загальна сума податку, сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України; еПопРах - загальна сума поповнення з поточного рахунку платника податку рахунка в системі електронного адміністрування податку, в тому числі рахунків у системі електронного адміністрування податку платника - сільськогосподарського підприємства, що обрало спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, зазначених у підпунктах "а" - "в" пункту 200 1.2 цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 затверджено Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість.
Згідно з п. 13 вказаного вище Порядку ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.
Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.
Пунктом 1 пункту 22 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість встановлено, що у разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань, платник податку у строки, встановлені Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з власного поточного рахунка.
Пунктом 5 Порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 21.07.2014 № 770 встановлено, що органи Казначейства зобов`язані зараховувати на небюджетні рахунки клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань, платник податку перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з власного поточного рахунка, при цьому зазначені кошти мають бути зараховані на рахунок платника протягом операційного дня, у день їх отримання.
Аналогічна позиція щодо подібних правовідносин висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.01.2018 у справі №804/5153/17.
Тобто платник податків, за необхідності, може самостійно поповнити власний електронний рахунок з метою подальшої реєстрації податкових накладних. Разом з тим, позивач вказані дії з метою своєчасної реєстрації податкових накладних вчинено не було.
Системний аналіз, пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 ст. 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою).
Наведене вказує про безпідставність доводів апелянта про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 02.08.2018 №0007961401.
Щодо тверджень позивача про незаконність податкового повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 168.1.5 п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Згідно з пп. «а» п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Перевіркою дотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб встановлено, що позивачем несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб із нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2015 по 30.08.2017 на суму 1240111,26 грн. та не перераховано податок на доходи фізичних осіб із нарахованої та виплаченої заробітної плати, у період з 01.09.2017 по 31.12.2017 на суму 205774,61 грн.
Згідно з п. 126.1. ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.
В силу положень п. 129.4 Податкового кодексу України на суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктами 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
На суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Відповідно до п. 127.1. ст. 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Враховуючи, що позивачем порушення вимог щодо строків сплати ПДФО вчинено втретє протягом 1095 днів, колегія суддів вважає обґрунтованим застосування штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комунального підприприємства "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Земляна Г.В.
Суддя Черпіцька Л.Т.
Повний текст постанови виготовлено - 13 липня 2020 року.
Постанова № 106915306
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №2340/4591/18
адміністративне провадження № К/9901/19148/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 (суддя Білоноженко М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 (головуючий суддя Собків Я.М., судді Земляна Г.В., Черпіцька Л.Т.),
У С Т А Н О В И В :
У листопаді 2018 року Комунальне підприємство (КП) «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- від 01.08.2018 №0094891304 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 966 708,42 грн, у тому числі: штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 962 067,36 грн, пеня - 4 641,06 грн;
- від 02.08.2018 №0007961401 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 983 898,75 грн, встановлених статтею 120-1 Податкового кодексу України (далі - ПК).
Обґрунтовуючи позов, Підприємство посилалося на те, що податок з доходів фізичних осіб (далі -ПДФО) утримано в повному обсязі по факту нарахування доходу та відображено у відповідній звітності, однак, суми податку були перераховані до бюджету з порушенням строків сплати. У зв`язку з цим, як стверджував позивач, контролюючий орган безпідставно застосував до Підприємства штрафні санкції, передбачені статтею 127 ПК.
Також позивач зазначає, що застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, визначених статтею 120-1 ПК є безпідставним, оскільки Ватутінське КВП «Водоканал», з яким позивач уклав договір від 01.08.2014 №225 на приймання, перекачку та очистку стічних вод, не виконало обов`язок щодо реєстрації податкових накладних. Не виконання цього обов`язку фактично унеможливило реєстрацію податкових накладних позивачем внаслідок відсутності коштів на електронному рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ГУ ДФС правомірно застосувало до позивача штрафні санкції на підставі 127 ПК за несвоєчасно перерахований ПДФО із нарахованої та виплаченої заробітної плати у розмірі 1 240 111,26 грн та за не перерахування ПДФО із нарахованої та виплаченої заробітної плати у розмірі 205 774,61 грн. Суди відхилили довід позивача, що має місце лише несвоєчасна сплата ПДФО, оскільки, відповідно до розрахунку до податкового повідомлення-рішення встановлено як несвоєчасну сплату податку, так і не сплату податку.
Також суди виснували, що обставини щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є безспірними і позивачем не заперечуються. Суди зазначили, що у разі недостатності коштів на електронному рахунку для сплати до бюджету узгоджених сум податкових зобов`язань платник податку повинен перерахувати на електронний рахунок необхідні для цього кошти з власного поточного рахунку. Такі кошти мають бути зараховані на рахунок платника протягом операційного дня, у день їх отримання, разом з тим, позивачем вказані дії з метою своєчасної реєстрації податкових накладних вчинено не було. Суди визнали необґрунтованим довід позивача, що його контрагентом Ватутінським КВП «Водоканал» не зареєстровано жодної податкової накладної, в результаті чого на електронному рахунку позивача утворилося від`ємне значення податку на додану вартість, оскільки це не впливає на обов`язок позивача щодо реєстрації власних податкових накладних.
КП «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та задовольнити позов.
У касаційній скарзі Підприємство зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 126, 127 ПК без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 (справа №820/5099/18). Позивач доводить, що контролюючий орган безпідставно застосував до нього за несвоєчасну сплату ПДФО штраф у відповідності до статті 127 ПК, при тому, що відповідальність за таке правопорушення передбачено статтею 126 ПК.
Також позивач зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки судом порушено принцип незмінності складу суду та розглянуто справу неповажним складом суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328, пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну та необґрунтовану, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача на касаційну скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Довід позивача у касаційній скарзі, щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328, пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС, обґрунтований тим, що справа була розглянута неповажним складом суду, не знайшов підтвердження.
Як свідчать матеріали справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 скасовано ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 та передано справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У зв`язку з перебуванням судді Черкаського окружного адміністративного суду Гараня С.М. у відпустці за результатами повторного автоматизованого розподілу справ визначено суддю цього ж суду Бабич А.М. Суддею Бабич А.М. заявлено самовідвід у справі та відповідно до ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 заяву про самовідвід задоволено та здійснено повторний автоматизований розподіл справ, за наслідками якого справу №2340/4591/18 передано для розгляду судді зазначеного суду Білоноженко М.А.
Відповідно до частин другої, третьої статті 18 КАС позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ) .
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (частина четверта статті 18 КАС).
Обставин, які б свідчили про порушення порядку автоматизованого розподілу справи, позивач в касаційній скарзі не зазначає, а під час касаційного перегляду справи такі обставини не виявлені, питання щодо самовідводу судді Бабич А.М. вирішено відповідно до статей 36, 40 КАС.
Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, яка також вказана Підприємством у касаційній скарзі, то вона знайшла підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС провело документальну планову виїзну перевірку КП «Водовідведення та водопостачання Звенигородської міської ради» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт від 12.07.2018 №275/23-00-14-0107/36773489 (далі - акт перевірки).
Згідно з висновками в акті перевірки встановлено порушення Підприємством, зокрема:
пункту 201.10 статті 201 ПК - Підприємство не зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на загальну суму ПДВ 1 967 797,50 грн;
підпункту 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункти 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункт «а» пункту 171.2 статті 171, підпункт «а» пункту 176.2 статті 176 ПК - Підприємство несвоєчасно перерахувало (сплатило) до відповідного бюджету ПДФО із нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2015 по 30.08.2017 в сумі 1 240 111,26 грн та не перерахувало цей податок із нарахованої та виплаченої заробітної плати за період з 01.09.2017 по 31.12.2017 у загальній сумі 205 774,61 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО на 1 206 802,97 грн, у тому числі: штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 962 067,36 грн, пеня - 244 735,61 грн; та від 02.08.2018 №0007961401 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 983 898,75 грн, встановлених статтею 120-1 ПК за відсутність складення та/або реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування, протягом строків, визначених ПК.
Згідно з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2018 №0094891304 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено нормами статті 168 ПК.
Норми підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - так само) зобов`язують податкового агента, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Пунктом 171.1 статті 171 ПК встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Згідно з підпунктом «а» пункту 176.2 статті 176 ПК, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 розділу ІІ ПК.
Відповідно до частини першої статті 109 ПК податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Пунктом 127.1 статті 127 ПК передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Таким чином, податковим правопорушенням, відповідальність за яке встановлена нормою статті 126 ПК, є вчинення, зокрема податковим агентом, дії щодо фактичної сплати ПДФО, нарахованого та утриманого із суми виплаченого (нарахованого) доходу, але із затримкою (несвоєчасно).
Натомість, нормами статті 127 ПК встановлено відповідальність платника податку, у тому числі, й податкового агента, за несплату (неперерахування) податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податку.
Питання розмежування правопорушень, відповідальність за які встановлена нормами статей 126 та 127 ПК, було предметом вирішення Верховним Судом у справі №820/11382/15 за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкових повідомлень рішень. У постанові від 21.01.2020, ухваленій у цій справі, колегія суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що нормами статті 127 ПК встановлено відповідальність платника податків, в тому числі, і податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податку, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. При чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням. Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.
Відповідно до висновку в цій же постанові податковим правопорушенням за статтею 126 ПК є вчинення дії платником податку (податковим агентом) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але із затримкою (несвоєчасно), тоді як за статтею 127 ПК - бездіяльність платника податку (податкового агента), тобто ненарахування, неутримання та/або несплата ПДФО до або під час виплати доходу на користь іншої особи. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності, передбаченої нормами статті 127 ПК, є порушення платником податків (податковим агентом) встановлених правил щодо утримання податку з джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету (до виплати заробітної плати або одночасно з виплатою заробітної плати).
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Визнаючи обґрунтованими доводи контролюючого органу, суди попередніх інстанцій виснували, що перевіркою встановлено порушення позивачем норм пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК внаслідок несвоєчасної сплати та несплати ПДФО із нарахованої та виплаченої заробітної плати, тобто вчинення правопорушення, відповідальність за яке встановлена нормами пункту 127.1 статті 127 ПК.
Разом з тим, відповідно до розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, які застосовані до позивача згідно з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2018 №0094891304, штрафні (фінансові) санкції у розмірі 962 067,36 грн застосовані за несплату ПДФО із виплаченої заробітної плати (у розмірі 154 330,96 грн) (а.с. 19 т. 1) та за несвоєчасну сплату ПДФО - у розмірі 807 736,40 грн (а.с. 20-21 т. 1). Тобто, за два різні правопорушення (одне з яких - несплата ПДФО із заробітної плати, а друге - несвоєчасна сплата ПДФО) до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК, тоді як на цій підставі до позивача могли бути застосовані штрафні (фінансові) санкції тільки за перше із зазначених правопорушень.
При цьому, штрафні (фінансові) санкції за несплату ПДФО із заробітної плати за серпень-листопад 2017 року застосовані до Підприємства у розмірі 75% внаслідок того, що штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% та 50% спочатку були застосовані за несвоєчасну сплату ПДФО. Оскільки штрафні (фінансові) санкції до позивача за несвоєчасну сплату ПДФО на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК застосовані неправомірно (а суд не може змінювати підставу для застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначену контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні), розмір штрафних (фінансових) санкцій за несплату ПДФО, які правомірно застосовані до позивача, відповідно до норм пункту 127.1 статті 127 ПК (з урахуванням повторності допущених податкових правопорушень) складає 118 537,75 грн (25% від 45 895,51 грн (за серпень 2017 року), 50% від 51 381,82 грн (за вересень 2017 року), 75% від 52 282,75 грн та від 56 214,53 грн (за жовтень, листопад 2017 року)).
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 126,127 ПК, не врахували висновок судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 (справа №820/11382/15) щодо розмежування правопорушень, відповідальність за які встановлена нормами статей 126 та 127 ПК, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304 в частині застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 843 529,61 грн (962 067,36 грн - 118 537,75 грн).
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС).
Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим обставини щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині позовних вимог Підприємства про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.08.2018 №0007961401 та від 01.08.2018 №0094891304 в частині нарахування пені судом касаційної інстанції не перевірялись.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя зазначеної статті).
Підсумовуючи викладене, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 843 529,61 грн.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС).
Як свідчать матеріали справи, позовна заява Підприємства (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) містить 2 вимоги майнового характеру на загальну суму 1 950 607,17 грн.
За подання позову Підприємство сплатило судовий збір у розмірі 32 860,53 грн.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Правильність сплати судового збору особою, яка звернулася до суду, перевіряється судом на кожній стадії судового процесу безвідносно до того, чи правильно був сплачений судовий збір на попередніх стадіях.
Таким чином, судовий збір за подання позову у цій справі складає 29 259,10 грн, апеляційної скарги -31 530,00 грн, касаційної скарги - 42 040,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору підлягають частковому відшкодуванню (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог- 43,24%), а саме: за подання позову - 12 651,63 грн, апеляційної скарги - 13 633,57 грн та касаційної скарги - 18 178,09 грн, а всього 44 463, 29 грн. Та обставина, що позивач сплатив судовий збір за подання позову у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», не впливає на розподіл судових витрат між сторонами, а може бути підставою для повернення надміру сплаченого судового збору відповідно до норм зазначеного Закону.
У зв`язку з реформуванням податкової системи і реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для задоволення клопотання Головного управління ДПС у Черкаській області та здійснення заміни відповідача у справі відповідно до статті 52 КАС шляхом заміни Головного управління ДФС у Черкаській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Черкаській області.
Керуючись статтями 52, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 843 529,61 грн.
Позов Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2018 №0094891304 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 843 529,61 грн.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 залишити без змін.
Здійснити розподіл судових витрат.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 44 463 (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн 29 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
І.А. Васильєва
І.А. Гончарова ,
Судді Верховного Суду