USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Ухвала № 89757307

Reading aloud is unavailable for now

УХВАЛА

10 червня 2020 року

Київ

справа №804/14971/15

адміністративне провадження №К/9901/10185/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників Державної податкової служби

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року

у справі № 804/14971/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтсервіс»,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників Державної податкової служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі №804/14971/15.

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу податкового органу залишено без руху у зв`язку з необхідністю надати докази, які підтверджують сплату судового збору та навести підстави, з яких подається касаційна скарга, зазначивши конкретну норму, яку застосував суд апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування цієї норми права саме у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, з посиланням на конкретну постанову Верховного Суду, у якій такий висновок викладено, довівши подібність правовідносин.

25 травня 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, до якого додано уточнену касаційну скаргу та платіжне доручення, яке підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Як на підставу подання касаційної скарги, контролюючий орган посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що:

- судом апеляційної інстанції застосовано пункт 198.1, 198.2, 198.6, статті 198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» без врахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №804/4434/15;

- судом апеляційної інстанції взагалі не застосовано пункт 44.1 статті 44, статті 83 Податкового кодексу України, Положення про застосування нарядів-допусків при виконанні робіт підвищеної небезпеки на підприємствах та в організаціях Міністерства металургії СРСР та Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві.

Щодо посилання податкового органу на те, що судом апеляційної застосовано пункт 198.1, 198.2, 198.6, статті 198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» без врахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №804/4434/15, Суд звертає увагу на наступному.

Уточнена касаційна скарга містить цитування оскаржуваного рішення, в якому на думку податкового органу зроблено інший правовий висновок щодо застосування норми статті 198 Податкового кодексу України ніж в постанові Верховного Суду у справі №804/4434/15.

При цьому податковий орган звертає увагу на тому, що суд апеляційної інстанції лише зазначив норми статті 198 Податкового кодексу України та фактично не встановив та не підтвердив наявність усіх умов для формування податкового кредиту (правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції).

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що матеріалами справи підтверджується наявність первинних документів, які вимагаються правилами ведення податкового та бухгалтерського обліку, на підтвердження виконання робіт. Отримані результати робіт прямо пов`язані з господарською діяльністю платника податків, об`єкти введені в експлуатацію та їх реконструкція оформлена відповідними дозвільними документами. Оформлення виконаних робіт здійснено належним чином складеними актами приймання виконаних робіт, довідками кб-3, актами прийому - передачі використаних матеріалів, актами на закриття прихованих матеріалів, які є первинними документами для відображення таких операцій в бухгалтерському та податковому обліку. Належними первинними документами підтверджено рух грошових коштів, що призвело до зміни майнового стану учасників господарської операції. Виконані господарські операції мали економічну та ділову мету. До матеріалів справи надано документи, підтверджуючі якість товарів та їх відповідність технічним вимогам.

Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції встановлював наявність усіх умов для формування податкового кредиту. Аналіз касаційної скарги та уточненої касаційної скарги вказує на те, що по суті скаржник не погоджується з оцінкою доказів здійснену судами попередніх інстанцій і висновками за наслідками такої оцінки.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції лише наділений повноваженнями на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряти правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо посилання на те, що судом апеляційної інстанції взагалі не застосовано пункт 44.1 статті 44, статті 83 Податкового кодексу України, Суд звертає увагу на наступному.

Стаття 44 Податкового кодексу України встановлює вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, пункт 44.1, якої встановлює, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Стаття 83 Кодексу визначає матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок.

Встановлення судом апеляційної інстанції наявності усіх умов для формування податкового кредиту свідчить про застосування судом положень статей 44, 83 Податкового кодексу України без їх цитування в оскаржуваному судовому рішенні.

Посилання податкового органу на те, що судом апеляційної інстанції взагалі не застосовано Положення про застосування нарядів-допусків при виконанні робіт підвищеної небезпеки на підприємствах та в організаціях Міністерства металургії СРСР та Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, Суд не приймає, оскільки посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає обов`язкове посилання на висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, тоді як скаржником такі посилання не зроблено.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 08 лютого 2020 року) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексом адміністративного судочинства України повною мірою підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, також ці недоліки не усунуті на виконання ухали про залишення касаційної скарги без руху.

Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги, з урахуванням її оновлення встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочиства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Станом на 09 червня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню.

Керуючись частиною другою, частиною п`ятою статті 332, пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників Державної податкової служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 804/14971/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтсервіс», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я.Олендер

Ухвала № 63131583

Open the full view

[image: ]

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р.

справа 804/14971/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Головко О.В. Ясенова Т.І.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2015 у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників в м.Дніпропетровську про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського» 06.10.2015 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000154603 від 07.04.2015 про зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1278267гр (т1ас4,61).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2015 в задоволенні позову відмовлено (т1ас225).

В апеляційній скарзі ПАТ «ДМК ім.Дзержинського» просить постанову суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Посилаються на те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами податкової інспекції про недоведеність реальності господарських операцій з контрагентом (т1ас1).

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Згідно акту №142/28-01-46-05393043 від 20.03.2015 документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «ДМК ім.Дзержинського», з питань взаємовідносин з ТОВ «Альтсервіс» в вересні 2014 року, проведеної Спеціалізованою державною податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську, не підтверджується факт виконання будівельних робіт на загальну суму 5’ 113’ 070гр41коп (т1ас15).

Спеціалізованою державною податкової інспекції з обслуговування великих платників в м.Дніпропетровську 07.04.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000154603, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість основний платіж 852’ 178гр, штрафні санкції 426’ 089гр, а всього 1’ 278’ 267гр (т1ас27).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, в тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), в тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, доходи та видатки платника податків, придбання товарів, послуг для власної господарської діяльності, які визначають об’єкт оподаткування та склад податкового кредиту, повинні обов’язково підтверджуватись первинними документами.

Між ПАТ «ДМК ім.Дзержинського» та ТОВ «Альтсервіс» укладені договори №14-1216-02 від 01.07.201, №14-1215-02 від 14.07.2014, №14- 1651-02 від 24.09.2014, предметом яких є реконструкція сортопрокатного і доменного цехів.

Згідно наданих податкових накладних від 30.09.2014, довідок про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в за вересень 2014 року, - виконано робіт на 5’ 113’ 070гр41коп (т1ас88-220).

Відмовляючи в задоволенні позову, окружний суд обгрунтовано погодився з доводами податкової інспекції, що з актів приймання виконаних будівельних робіт кількість працівників, яка необхідна для виконання обсягу відображених робіт в вересні 2014 року складає 774 особи. Водночас, згідно звіту ТОВ «Альтсервіс» за формою 1-ДФ, станом на 30.09.2014 на підприємстві працювало лише 10 осіб. Навіть 25 осіб, витрати по відрядженням яких позивачем компенсовано ТОВ «Альтсервіс», для виконання обсягу робіт, вказаних в актах КБ-2в, повинні були працювати 463 години на добу; 30 осіб, яким надано пропуск у вересні 2014 року на територію ПАТ «ДМК ім.Дзержинського» - 206 годин на добу. Доказів залучення до виконання робіт субпідрядних організацій не надано.

В укладених договорах передбачено ознайомлення працівників підрядника з діючим режимом роботи на підприємстві; вимогами охорони праці і пожежної безпеки; забезпечення пропуску автотранспорту, механізмів, матеріалів. Перелічених документів не представлено.

Не надані обов’язкові при здійсненні будівельно-монтажних робіт відповідно до державних будівельних норм загальний журнал робіт; спеціальні журнали з окремих видів робіт; акти на закриття прихованих робіт; акти індивідуального та комплексного випробування устаткування, інженерних систем, мереж і обладнання. Зазначені документи дозволяють визначити назву підприємства, яке безпосередньо виконує будівельні роботи, склад бригади, строки, якість і умови виконання робіт.

Колегія суддів погоджується з висновком окружного суду що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій, обгрунтованість понесення витрат, наявність приводів для формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи, в тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів тільки в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, перелічені документи не можуть вважатись первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за присутності всіх формальних реквізитів. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції (Лист ВАСУ №742/11/13-11 від 02.06.2011).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту мають бути фактично здійсненні і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання в господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть на наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, за відсутності доказів реальності господарських операцій, при винесенні податкового повідомлення-рішення №0000154603 від 07.04.2015, - податкова інспекція діяла правомірно, в межах повноважень, передбачених статтями 54, 58 Податкового Кодексу України.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2015 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова