ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 82249342

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/11965/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Васьковського О.В., Катеринчук Л.Й.,

за участі секретаря судового засідання Співака С.В.

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07",

представник позивача - Мишастий А.О., директор,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

представник відповідача - Суденко Р.В., адвокат (довіреність від 06.06.2018),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс",

представник третьої особи - не з`явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тренд Інвест Груп",

представник третьої особи - не з`явився,

за участі - приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича, особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.01.2019

у складі судді: Трофименко Т.Ю.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019

у складі колегії суддів: Іоннікової І.А. (головуючий), Чорної Л.В., Разіної Т.І.

за скаргою

Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07"

на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського Івана Володимировича,

у справі за позовом

Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тренд Інвест Груп"

про стягнення 24 298 404,99грн.,

за зустрічним позовом

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07"

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс"

про визнання недійсним договору,

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 24 235 480, 93грн.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07" (далі - ПП "Дніпровський краєвид 07", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ " Промінвестбанк", відповідач) про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн., нарахованих за період з жовтня 2013 по липень 2016 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

2. ПАТ "Промінвестбанк" (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до ПП "Дніпровський краєвид 07" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 24.10.2013.

3. ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ "Промінвестбанк" про стягнення 24 235 480,93 грн.

4. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі №910/11965/16 первісні позовні вимоги задоволено частково:

стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" інфляційні втрати у розмірі 22 197 553,48 грн., 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206 181,99 грн., в іншій частині в задоволенні позову ПП "Дніпровський краєвид 07" відмовлено,

в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю,

в задоволенні позову ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено повністю.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/11965/16 рішення місцевого господарського суду скасовано частково, викладено резолютивну частину в редакції, відповідно до якої в задоволенні позовних вимог ПП "Дніпровський краєвид 07" відмовлено; в задоволенні позовних вимог ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відмовлено; в задоволенні позовних вимог ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено.

6. Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 касаційну скаргу ПП "Дніпровський краєвид 07" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/11965/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

7. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/11965/16 (за результатами нового розгляду), залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18.10.2018, первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" інфляційні втрати у розмірі 22 197 553,48 грн., 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206 181,99 грн., в іншій частині в задоволенні позову ПП "Дніпровський краєвид 07" відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в задоволенні позову ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено повністю.

Також, постановою Верховного Суду від 18.10.2018 у справі 910/11965/16 стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 416 156,00грн.

8. 21.11.2018 на виконання вказаних рішення та постанови було видано відповідні накази.

9. 17.12.2018 ПП "Дніпровський краєвид 07" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця та поновлення строку на подання вказаної скарги.

Скарга обґрунтована тим, що приватним виконавцем Жаботинським І.В. порушено встановлену ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 заборону на вчинення виконавчих дій, про яку йому стало відомо 26.11.2018, що свідчить про грубе порушення ним обов`язковості судового рішення,

10. У судовому засіданні представник ПП "Дніпровський краєвид 07" подав заяву про відмову від скарги на дії (бездіяльність) приватного виконавця у справі № 910/11965/16 в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. при виконанні наказів Господарського суду м. Києва від 21.11.2018 № 910/11965/16 в межах виконавчих проваджень ВП 57756223 та ВП 57756205 щодо несвоєчасного перерахування стягнутих з ПАТ "Промінвестбанк" коштів на рахунок стягувача ПП "Дніпровський краєвид 07".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

11. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 у справі №910/11965/16 відмова ПП "Дніпровський краєвид 07" (п.10 цієї Постанови) прийнята та провадження за скаргою в цій частині припинено;

в задоволені скарги ПП "Дніпровський краєвид 07" на бездіяльність приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. при виконанні наказів Господарського суду м. Києва від 21.11.2018 № 910/11965/16 в межах виконавчих проваджень ВП 57756223 та ВП 57756205 щодо несвоєчасного перерахування стягнутих з ПАТ "Промінвестбанк" коштів на рахунок стягувача ПП "Дніпровський краєвид 07" - відмовлено.

12. Ухвала суду першої інстанції (в частині визнання незаконними дії приватного виконавця в межах виконавчих проваджень ВП №57756223 та ВП №57756205 щодо виставлення платіжних доручень від 26.11.2018 та 27.11.2018) мотивована тим, що в силу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, п. 9 ч. 2 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 5 ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 набула статусу обов`язкової до виконання з 26.11.2018.

Обізнаність приватного виконавця із змістом заборони, встановленої ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18, могла мати місце не раніше виготовлення тексту такого судового рішення у відповідності до встановлених нормативно-правовими актами, які регулюють ведення діловодства в судах, вимог щодо оформлення виконавчих документів, адже в даному випадку вищевказана ухвала суду виступала саме виконавчим документом.

Водночас, суди вказали на те, що скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2018 у справі №640/19600/18 відповідної ухвали унеможливлює породження нею будь-яких правових наслідків з моменту її постановлення, в т.ч. дії визначеної заборони для приватного виконавця.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 910/11965/16 апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 у справі № 910/11965/16 залишено без змін.

14. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд, зокрема, вказав на те, що встановлені судом невідповідності акту державного виконавця від 26.11.2018, визначеним в положеннях ч. 4 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", п. 8 Розділу І "Загальні положення" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, вимогам щодо його оформлення (дефекти - відсутність необхідної інформації), виключає можливість прийняття такого акту як належного доказу доведення до відома приватного виконавця Жаботинського І.В. дійсного змісту встановленої ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 заборони.

Також, апеляційний суд звернув увагу на те, що сам по собі факт відправлення державним виконавцем сканованої копії постанови про відкриття виконавчого провадження №57789864 від 26.11.2018 на електронну адресу приватного виконавця Жаботинського І.В., зазначену в Єдиному реєстрі приватних виконавців України - [email protected], за відсутності доказів одержання такої копії в силу приписів ч. 4 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" унеможливлює дійти висновку про вручення такої постанови адресату, тобто, приватному виконавцю Жаботинському І.В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/11965/16, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося з касаційною скаргою скасування оскаржених судових актів в частині з вимогами: вилучити з мотивувальної частини посилання на законність дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. при виставленні платіжних вимог про списання коштів; змінити підстави відмови в задоволенні скарги та відмовити у задоволенні скарги ПП "Дніпровський краєвид 07" на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. з підстав відсутності порушеного права, або закрити з підстав відсутності предмету спору провадження у справі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/11965/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2019.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11965/16 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", датою проведення судового засідання визначено 28.05.2019.

18. 13.05.2019 до Верховного Суду від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

19. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/11965/16 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2019.

20. Ухвалою від 28.05.2019 Верховним Судом, у визначеному складі колегії суддів, прийнято справу № 910/11965/16 Господарського суду м. Києва за касаційною скаргою ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 до провадження, вирішено здійснювати розгляд касаційної скарги у раніше визначену дату (28.05.2019).

21. Представник ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в засіданні суду повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній. Просив суд скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/11965/16 в частині, вилучити з мотивувальної частини посилання на законність дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. при виставленні платіжних вимог про списання коштів, змінити підстави відмови в задоволенні скарги та відмовити у задоволенні скарги ПП "Дніпровський краєвид 07" на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В. з підстав відсутності порушеного права, або провадження у справі закрити з підстав відсутності предмету спору провадження у справі.

22. Представник ПП "Дніпровський краєвид 07" в судовому засіданні проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав їх необґрунтованості, просив суд ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/11965/16 залишити без змін.

23. Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І.В. у засіданні суду проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу, просив суд ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/11965/16 залишити без змін.

24. Інші учасники судової справи у судове засідання повноважних представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників сторін, які не з`явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк")

25. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на невідповідність оскаржених судових рішень приписам ст. 236 ГПК України, порушення ст. 86, п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

26. ПАТ "Промінвестбанк" доводить, що визначення складу суду для розгляду скарги ПП "Дніпровський краєвид 07" на дії та бездіяльність приватного виконавця відбулось з порушенням норм чинного законодавства, а саме на підставі недіючих норм Положення про автоматизовану систему документообігу суду (п. 2.3.43, п. 2.3.44), всупереч розділу VIII Положення.

27. Скаржник доводить, що приватним виконавцем Жаботинським І.В. порушено встановлену ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 заборону на вчинення виконавчих дій, про яку йому стало відомо 26.11.2018, що свідчить про грубе порушення ним обов`язковості судового рішення, закріпленого в ст.129-1 Конституції України, принципів діяльності приватних виконавців та засад здійснення виконавчого провадження, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

28. Скаржник зазначає, що незважаючи на наявність в матеріалах справи сукупності доказів, що підтверджують доведення до відома приватного виконавця 26.11.2018 змісту ухвали суду про заборону вчиняти дії, місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно їх відхилили, та дійшли до необґрунтованого висновку, що приватний виконавець не був обізнаний про існування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 протягом 26.11.2018 та 27.11.2018 (до моменту ознайомлення помічника приватного виконавця із матеріалами справи).

29. Скаржник стверджує, що оскільки виконавчі документи повернуті стягувачу за його власною заявою, виконавчі провадження завершені, відсутній предмет перевірки законності дій та бездіяльності приватного виконавця, а тому жодні порушені права заявника не можуть бути поновлені, що виключає розгляд питання щодо законності дій приватного виконавця. Також, скаржник зазначив про наявність підстав для залишення скарги на дії приватного виконавця без розгляду та/або закриття провадження, що передбачено ст. 278 ГПК України.

Доводи приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жаботинського І.В.

30. Приватний виконавець доводить:

- виконавчий документ не може бути видано без надання рішенню статусу "оригінал";

- Акт державного виконавця Бахрушина А.М. від 26.11.2018 ПВ № 57789864 не може підтверджувати обізнаність приватного виконавця про існування заборони;

- направлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 57789864 на електронну адресу Жаботинського І.В. 26.11.2018 не може слугувати доказом обізнаності останнього про існування заборони;

- списання банківською установою коштів з рахунку боржника 28.11.2018 було наслідком виконання платіжної вимоги, поданої 26.11.2018 (до відкриття виконавчого провадження державним виконавцем, та прийняття судом заборони).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

32. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Як це визначено судами попередніх інстанцій, предметом розгляду скарги ПП "Дніпровський краєвид 07" на дії (бездіяльність) приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича при виконанні наказів Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 №910/11965/16 є визнання незаконними дій приватного виконавця в межах виконавчих проваджень ВП №57756223 та ВП №57756205 щодо виставлення платіжних доручень від 26.11.2018 та 27.11.2018 за наявності ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

За приписами ст. 3 наведеного Закону, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 ст. 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.11.2018 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/11965/16, залишеного без змін поставною Верховного Суду від 18.10.2018 (зокрема, стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ПП "Дніпровський краєвид 07" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 416 156,00 грн.) було видано відповідні накази (п.п. 7, 8 цієї Постанови), які були пред`явлені на виконання приватному виконавцю Виконавчого округу міста Києва Жаботинському Івану Володимировичу.

На підставі наказів Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 №910/11965/16 приватним виконавцем Жаботинським І.В. 21.11.2018 було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень ВП №57756223 та ВП №57756205 з їх примусового виконання, а також постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 було частково задоволено заяву ТОВ "Тревелвента", як акціонера ПАТ "Промінвестбанк", та вжито заходи до забезпечення позову, а саме: заборонено приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Жаботинському І.В. (посвідчення №0006 від 30.05.2017, адреса: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, І7/52А, офіс 610 (перша черга БЦ "Леонардо", поверх 6) вчиняти будь-які виконавчі дії щодо боржника ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за виконавчими провадженням АСВП №57756223 та АСВП №57756205, в тому числі, але не виключно: приймати постанови про арешт коштів та майна боржника, направляти їх будь-яким банківським установам, третім особам чи виконувати їх в інший спосіб, направляти платіжні вимоги про списання коштів боржника до будь-яких банківських установ, стягувати грошові кошти, перераховувати стягнуті грошові кошти на рахунок стягувача, звертати стягнення на майно боржника, а також вчиняти будь-які інші дії, направлені на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/11965/16.

Водночас, судами встановлено, що 28.11.2018 було здійснено списання належних ПАТ "Промінвестбанк" грошових коштів з рахунку, відкритого в АТ "Укрексімбанк" в сумі 467 771,60грн. та 27 160 906, 44 грн., а підставі платіжної вимоги від 26.11.2018.

Скаржник вказує на неправомірність дій приватного виконавця Жаботинського І.В. з виконання вказаних наказів господарського суду міста Києва, оскільки останнім вчинялись дії в супереч встановлений судовим рішенням (яке набрало законної сили) забороні.

При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 була скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2018 у справі №640/19600/18 з підстав неповного з`ясуванням місцевим адміністративним судом обставин, що мають значення для справи; за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; з невідповідністю висновків суду, викладених у такій ухвалі, обставинам справи; за наслідками неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що у разі скасування судового акту - він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №644/7422/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі №6-332цс15, від 25.05.2015 у справі №6-2558цс15, від 10.06.2015 у справі №6-449цс15, від 03.02.2016 у справі №6-2026цс15, від 26.10.2016 у справі №6-1382цс16.

Тобто, судовий акт (як ухвала про вжиття заходів до забезпечення позову, так і ухвала про скасування заходів до забезпечення позову), який було скасовано за наслідками його перегляду у апеляційному або касаційному порядку, з підстав передбачених процесуальним законом, зокрема, постановлення такого акту з порушенням норм матеріального та процесуального права, не може породжувати будь-яких наслідків, не може мати наслідком виникнення у певної особи прав та обов`язків, не може слугувати підставою для притягнення до відповідальності особи з підстав її невиконання.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18 не породжує жодних правових наслідків ні для приватного виконавця Жаботинського І.В., ні для будь-якої іншої особи, а відтак останній не міг жодним чином порушити будь-яку заборону, встановлену вказаним судовим актом.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому, держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).

Зокрема, у рішенні №2-р(II)/2019 від 15.05.2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Аналіз статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, наведених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Одним із основних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення є закріплення у процесуальному законодавстві положень щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в справах та відповідні норми спрямовані на забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду приходить до висновку, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.

За наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень дій чи бездіяльності, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Отже, зважаючи про неоднозначність та суперечливість наданих скаржником, стягувачем та приватним виконавцем доказів з приводу дійсних обставин виконання державним виконавцем ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі №640/19600/18, оцінка таких обставин та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення.

33. Щодо суті касаційної скарги

33.1. Щодо доводів скаржника про відсутність порушеного права стягувача у зв`язку з тим, що виконавчі документи повернуті стягувачу за його власною заявою, а виконавчі провадження завершені, то суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що завершення відповідних виконавчих проваджень (в т.ч. з підстав відкликання виконавчих документів стягувачем) не нівелює права стягувача на захист своїх порушених прав і інтересів, внаслідок вчинення приватним виконавцем за час здійснення виконавчих дій.

33.2. Щодо посилання скаржника на неповноважність складу місцевого господарського суду під час розгляду скарги стягувача з підстав порушення порядку розподілу даної скарги на дії приватного виконавця між суддями.

Суть таких доводів ПАТ "Промінвестбанк" зводиться до того, що відповідна скарга повинна була бути передана на автоматизований розподіл між всіма суддями, в той час як була передана раніше визначеному складу суду.

В той же час, як п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 15.09.2016, так і підпунктом 8 пункту 21 Положення про автоматизовану систему документообігу суду в редакції від 12.04.2018 (тобто, в останній редакції) передбачено, що у разі надходження заяв та клопотань з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, судова справа передається раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті.

Таким чином, доводи скаржника щодо неповноважності складу місцевого господарського суду під час розгляду скарги з підстав порушення порядку розподілу даної скарги на дії приватного виконавця між суддями є необґрунтованими та безпідставними.

33.3. Інші доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).

34. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та необхідність залишення ухвали Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/11965/16 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

35. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та залишенням без змін оскаржених рішення суду першої інстанції та постанови господарського суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 910/11965/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.В. Васьковський

Л.Й. Катеринчук

Постанова № 67214409

Vollansicht öffnen

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/11965/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від ПП «Дніпровський краєвид 07» - не з'явився;

від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - Суденко Р.В. (довіреність №09-32/637 від 26.10.2015);

від ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» - Чабан В.І. (довіреність б/н від 19.04.2016), Свідло Є.В. (довіреність б/н від 19.04.2016),

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р.

у справі №910/11965/16 (суддя Босий В.П.)

за первісним позовом Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

про стягнення 24298404,99 грн.

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

до 1) Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

про визнання недійсним договору

за позовом третьої особи з самостійними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

про стягнення 24235480,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Дніпровський краєвид 07» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 49392,00 грн. та 3% у розмірі 60894,25 грн.

ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до ПП «Дніпровський краєвид 07» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., який ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 р. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

28.09.2016 р. представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача за первісним позовом інфляційні витрати у розмірі 22197553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2100851,51 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

29.09.2016 р. до канцелярії суду від ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» надійшла позовна заява з самостійними вимогами на предмет спору до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення 24235480,93 грн., яка ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. прийнята для спільного розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» інфляційні втрати у розмірі 22197553 грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 2039957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206181,99 грн. В іншій частині в задоволенні позову ПП «Дніпровський краєвид 07» відмовлено. В задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. в частині задоволених позовних вимог ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» скасувати, винести нове рішення, яким у задоволенні позову ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовити повністю, зустрічний позов ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до відповідачів задовольнити: договір відступлення від 24.10.2013 р., укладений між ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» та ПП «Дніпровський краєвид 07» визнати недійсним. В решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановлено дійсні обставини справи, встановленим обставинам надано невірну оцінку.

Представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити.

Представник ПП «Дніпровський краєвид 07» в судове засідання 13.06.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Проте представник вказаної сторони був присутній в попередніх судових засіданнях, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.

Представники ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника ПП «Дніпровський краєвид 07».

Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду по даній справі явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника ПП «Дніпровський краєвид 07» не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В задоволенні вимог за первісним, зустрічним та позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору слід відмовити з наступних підстав.

26.02.2009 р. між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) з однієї сторони, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ТОВ «КУА «Екосорб Інвест» (покупець-1) та відповідачем - УК «Екосорб» (покупець-2) з другої сторони, був укладений договір №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупців, а покупці зобов'язались прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери - безпроцентні (цільові) іменні облігації серії «Е» у бездокументарній формі, емітентом яких є Український консорціум «Екосорб», номінальною вартістю одного цінного паперу 4250,00 грн., а покупці зобов'язались придбати та оплатити облігації в порядку та на умовах, визначених договором.

В забезпечення вказаного зобов'язання 26.02.2009 р. між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» укладено договір застави майнових прав №09-280/3-1.

Предметом застави за договором № 09-280/3-1 були майнові права на грошові кошти по договору банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р. та договорів про внесення змін та доповнень, що укладені та будуть укладені в подальшому до нього, за умовами якого вкладник (заставодавець) передає, а Банк (заставодержатель) приймає від такого вкладника на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 24696000,00 грн.

Строком повернення депозиту на рахунок ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» була визначена дата 01 березня 2010 року.

Відповідачем у даній справі належні третій особі кошти у розмірі 24696000,00 грн. були зараховані в рахунок погашення порядку поставки цінних паперів на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.02.2009 р. №Д/27.2/090226-11.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., у справі №910/1469/13 вимоги третьої особи, яка заявляла самостійні вимоги на предмет спору задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» 24696000,00 грн. основного боргу та 57732,91 грн. судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач за первісним позовом зазначив, що 24.10.2013 р. між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Екомонтажсервіс» (цедент) та ПП «Дніпровський краєвид 07» (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги (договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого цедент відступає всі свої права вимоги до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (боржник) на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до положень ЦК України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на 24696000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., укладеним між цедентом і боржником, перераховані на поточний рахунок цедента №26006301301243 у філії «Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві» та необґрунтовано (безпідставно) списані боржником з рахунку цедента по договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р. на грошові кошти за договором банківського депозиту, укладеного між цедентом та боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму «ЕКОСОРБ» та ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, перед боржником за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р., укладеного між боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом «ЕКОСОРБ», з другої сторони, і ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь цедента прийнято рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р. у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р. у справі №910/1469/13, надалі іменується «основний борг», збитків та шкоди, завданих порушенням прав цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням основного боргу), процентів за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються «сума боргу», судових витрат, понесених у зв'язку зі стягненням суми боргу, а цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується «відступлення».

Відповідно до п. 1.2. договору відступлення з моменту набуття чинності цим договором (з моменту його підписання) цесіонарій одержує право грошової вимоги до боржника у сумі боргу, а також будь-яких нарахувань, нарахованих на суму боргу у відповідності до положень законодавства України, судових витрат, понесених у зв'язку зі стягненням суми боргу.

Відповідно до п. 3.1 договору відступлення, цедент передав цесіонарію усі документи / їх копії, що підтверджують відступлене право вимоги до боржника, зокрема (не обмежуючись цим): договір купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р.; договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р.; договір банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р. протягом 3 днів з моменту набрання чинності цим договором.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.6 договору відступлення).

02.07.2016 р. ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» перерахувало на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» грошові кошти у розмірі 27229106,20 грн. на виконання свого зобов'язання з погашення заборгованості.

02.07.2016 р. позивачем за первісним позовом та третьою особою укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., відповідно до п. 1.1 якої цедент відступає свої права вимоги до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», надалі іменується «боржник», на суму інфляційний збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до ЦК України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 р. по 01.07.2016 р. на 24696000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., укладеного між цедентом і боржником, перераховані на поточний рахунок цедента №26006301301243 у філії «Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві» та необґрунтовано (безпідставно) списані боржником з рахунку цедента за договором застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р. на грошові кошти за договором банківського депозиту, укладеного між цедентом та боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму «ЕКОСОРБ» та ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, перед боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р., укладеного між боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом «ЕКОСОРБ», з другої сторони, і ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь цедента прийнято рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р. у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., надалі іменується «основний борг», збитків та шкоди, завданих порушенням прав цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням основного боргу), процентів за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються «сума боргу», судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням суми боргу, а цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується «відступлення».

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання перед третьою особою, а тому ПП «Дніпровський краєвид 07», як набувачем права вимоги у цій частині, за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 3% річних у розмірі 2100851,51 грн. та інфляційні втрати у розмірі 22197553,48 грн., а відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) оспорюється правомірність укладення такого договору відступлення.

Вимоги третьої особи до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» обґрунтовані тим, що банк прострочив виконання свого грошового зобов'язання, а тому просить на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з банку інфляційні втрати у розмірі 22197553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2037927,45 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

Колегія суддів зазначає, як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, 19.09.2013 р. на виконання рішення у справі № 910/1469/13 господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ зі строком пред'явлення до виконання - до 11.09.2014 р. Вказаний факт сторонами не заперечується. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час видачі цього виконавчого документа), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 ГПК України в редакції, що діяла на час видачі цього виконавчого документа, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.

Тобто законодавець сформулював як правове так і процесуальне становище особи, яка отримала виконавчий документ та набула статусу стягувача, а також визначив її права і обов'язки спеціальним законодавчим актом.

Відтак договір, за яким 24.10.2013 р., за твердженням позивача за первісним позовам, він отримав відповідні права, пов'язані з виконанням рішення у справі № 910/1469/13, було укладено вже після набуття третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору статусу стягувача.

Водночас колегія зазначає, що згодом, після спливу строку пред'явлення до виконання наказу, виданого на виконання рішення у справі № 910/1469/13, третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору було укладено договір факторингу від 26.10.2015 р. з ТОВ «ФК «Тренд Інвест Груп», за яким відступила останньому права вимоги за правовідносинами, пов'язаними з виконанням рішення у справі № 910/1469/13.

Згідно преамбули до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час видання судом та отримання позивачем за первісним позовом наказу, цей нормативно-правовий акт визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів та, зокрема, наказів господарських судів.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 вищезазначеного спеціального закону коло учасників виконавчого провадження є обмеженим. При цьому стягувачем визначено фізичну або юридичну особу, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Іншими учасниками виконавчого провадження та особами, яким спеціальним законом надано право брати участь та бути залученими до проведення виконавчих дій є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, прокурор у визначених законом випадках, а також інші особи, до кола яких позивач за первісним позовом не відноситься.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

З огляду на вищенаведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Щодо характеру правовідносин, що склались між учасниками процесу, колегія зазначає наступне.

Дослідивши зміст договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.ст. 512, 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто з аналізу приписів ст.ст. 11, 626 та 202 ЦК України вбачається, що не можна ототожнювати рішення суду з договором або правочином. Адже цивільні права та обов'язки виникають з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 5 ст.11 ЦК України).

З визначення терміна зобов'язання (ст. 509 ЦК України), вбачається, що останні, полягають в обов'язку боржника здійснити певну дію і одночасно в праві кредитора вимагати виконання обов'язку боржника. Через це зміна сторони у зобов'язанні, у тому числі в результаті правочину з відступлення прав вимоги згідно зі ст. 512 ЦК України, можлива виключно щодо правовідносин, які передбачають фактичне існування на момент проведення відступлення обов'язку боржника здійснити певну дію і право кредитора вимагати відповідного виконання. Внаслідок цього, як і будь-який інший правочин, правочин з відступлення прав вимоги може бути пов'язаний виключно з реально існуючим об'єктом. Тобто новому кредиторові можуть бути передані лише фактично існуючі права вимоги за фактично існуючими зобов'язаннями.

При намірі сторони передати новому кредиторові право вимоги зі сплати відсотків, що підлягають нарахуванню в майбутньому, просто здійснити операцію з передачі цих прав за відповідним правочином є неможливим. Адже права вимоги кредитора на поточний момент щодо відсотків, які підлягають нарахуванню в майбутньому, просто відсутні.

Разом із цим згідно ст. 517 ЦК України саме первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність (у тому числі з причини фактичної відсутності) вимог, що передаються. У той же час, згідно зі ст. 514 ЦК України встановлено, що новому кредитору переходять права вимоги у розмірі, який існував на момент переходу таких прав, якщо інше не встановлено умовами договору (або закону). Причому слід зазначити, що інший, ніж фактично існуючий розмір вимог, що підлягають передачі, може бути визначений саме договором.

Однак згідно зі ст. 626 ЦК України саме договір, за визначенням спрямований на зміну, припинення, або встановлення цивільних прав та обов'язків. У той же час в рамках операції з відступлення прав вимоги можуть передаватися права вимоги за зобов'язаннями, що виключно та фактично існують на момент здійснення відступлення. При цьому слід чітко розрізняти правочин і договір, здійснені в простій письмовій формі шляхом складання єдиного документа. Як зазначалося раніше, дані категорії є категорично відмінними за суттю, і їх використання має абсолютно різні цілі. Незалежно від формальної назви документа і прийнятого умовного позначення сторін, суть останнього буде залежати виключно від його змісту. Тобто якщо в тексті документа йдеться про фактичні дії сторін, що відбуваються у теперішньому часі або, скажімо, у момент підписання документа, то беззаперечно природа даного документа - правочин. Проте, якщо в тексті документа йдеться про відступлення прав, що виникнуть у майбутньому, то укладений документ є договором.

В статті 627 ЦК закріплено принцип свободи договору, який полягає у можливості сторін самостійно визначати умови укладеного договору. Отже, немає підстав для беззастережного твердження про повну відсутність правових підстав для застосування у господарській діяльності такої форми, як договір (правочин) відступлення права вимоги (договір цесії).

Отже наслідки і суть домовленостей сторін, формалізованих у відповідному договорі (правочині), визначаються, як вказано вище, не назвою останнього і аж ніяк не умовним позначенням сторін у тексті договору, а виключно його змістом.

Зі змісту п.п. 1.1. та 1.2. договору, за яким 24.10.2013 р. за твердженням позивача за первісним позовом він отримав всі права, пов'язані з виконанням рішення у справі № 910/1469/13, вбачається, що в момент підписання цього договору позивач отримав право вимоги до відповідача у сумі боргу з одночасним правом нарахувань, що будуть нараховані на суму боргу (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода інші нарахування.

Тобто свої права сторони укладеного договору визначили як на момент укладення останнього так і на правовідносини, що виникатимуть у майбутньому.

Статтею 629 ЦК України, встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Порівняльний аналіз змісту правовідносин сторін за укладеним договором від 24.10.2013 р., а також ст.ст. 509-521 (відступлення прав вимоги за правочином) та 1077-1086 (відступлення прав вимоги за договором факторингу) ЦК України доводить, що лише за договором факторингу може передаватись право, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) з усіма наслідками законодавчих вимог, що висуваються до таких договорів.

Отже, колегія зазначає, що укладаючи 24.10.2013 р. договір відступлення права вимоги, його сторони уклали змішаний договір, що одночасно містить елементи як договору цесії так і факторингу до яких мають застосовуватись у певних частинах приписи цивільного законодавства, що регламентують відповідні правовідносини.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачі за первісним та зустрічним позовами вищезазначених обставин не врахували, а тому вимоги їх позовних заяв за наведених ними обставин, задоволенню не підлягають.

Також колегія відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом щодо застосування строків позовної давності, зважаючи на те, що у даному випадку суд відмовляє в задоволенні позову позивачу за первісним позовом з підстав його необґрунтованості за результатами розгляду справи по суті.

Щодо позовних вимог третьої особи ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, окрім спірного договору з відступлення прав вимоги від 24.10.2013 р., що містить елементи двох різних договорів, уклала аналогічний за предметом проте відмінний за засобами нормативно-правового регулювання договір факторингу від 26.10.2015 р. з ТОВ «ФК «Тренд Інвест Груп».

Правомірність співіснування або взаємовиключення двох вищезазначених договорів відступлення права вимоги, які є чинними та не визнані в установленому законом порядку недійсними, не є предметом розгляду у справі, що розглядається. За наявності вищенаведених обставин у їх сукупності, колегія не знаходить підстав для задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Щодо посилання позивача за первісним позовом на правову позицію Верховного Суду України, висловлену останнім у постанові від 01.06.2016 р. № 3-295гс16 то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Вищезазначений висновок викладено найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції стосовно правовідносин з відшкодування шкоди страховими компаніями в порядку регресу, а відтак не можна ототожнювати з правовідносинами сторін у справі, що розглядається.

Що стосується посилання позивача за первісним позовом на правові позиції висловлені у інших рішеннях судів касаційних інстанцій, колегія зазначає на їх передчасність. Адже посилання на відповідну практику матиме певне значення лише після з'ясування правової природи правочину щодо відступлення права вимоги, а також відповідних нормативно-правових приписів, що регламентують порядок взаємовідносин його сторін, мету та підстави виникнення.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

За таких обставин решту аргументів сторін суд визначає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. в частині задоволених первісних позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення по справі. З огляду на те, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору з ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» на підставі ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. у справі №910/11965/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07» відмовити.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовити.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 254031176) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 206700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.

Видачу наказу на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/11965/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк