ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 81908409

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 723/405/17

провадження № 61-46674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа із самостійними вимогами на стороні відповідача (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Яремка В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Первісний позов мотивований тим, що 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. Зазначені кошти відповідачу були необхідні для здійснення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1 . У визначений строк відповідач отримані у позику кошти не повернув.

ОСОБА_1 просив стягнути борг в сумі 10 880 000 грн, що еквівалентно 400 000 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ та судові витрати по сплаті судового збору.

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що з 14 квітня 2004 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 В грудні 2016 року вона звернулася з позовом про розірвання шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 є родичем відповідача ОСОБА_2 . Позивач не мав джерел доходу, які б забезпечили йому можливість надати позику в сумі 400 000 доларів США.

ОСОБА_5 стверджувала, що боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, наявна розписка є фіктивною, а їх дії є узгодженими, спрямованими на позбавлення її можливості отримати належну їй частку в спільному майні подружжя.

ОСОБА_5 просила визнати недійсним договір позики, укладений 25 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 10 739 050 грн та 3 % річних в сумі 230 717,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено наявність між сторонами правовідносин договору позики, оскільки в позивача наявний оригінал розписки. Позивач не довела факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фіктивного правочину та інших обставин, за яких оспорюваний договір позики може бути визнаний недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США у формі розписки від 25 грудня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. ОСОБА_1 не було спростовано відсутність у нього коштів у розмірі, який вказаний у спірному правочині. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики (розписку) з метою уникнення розподілу спільного майна подружжя, а ОСОБА_5 як зацікавлена особа має право на оспорення цього договору.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в цій справі вимога про стягнення боргу до ОСОБА_5 не заявлялась. Можливі негативні наслідки у вигляді звернення стягнення на належне їй майно не можуть бути підставою для визнання позики недійсною. ОСОБА_5 не є належним позивачем у справі і жодне її право порушено не було. Позикодавець не зобов`язаний доводити наявність у нього коштів і джерел їх походження, а відсутність таких доказів не є підставою для визнання договору фіктивним. ОСОБА_5 не довела фіктивність, не спростувала наявність правовідносин позики між сторонами.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суд першої інстанції встановив, що згідно розписки від 25 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 400 000 доларів США, для закінчення будівництва торгового центру в АДРЕСА_1, які зобов`язався повернути до 01 січня 2017 року. ОСОБА_2 позичені кошти в строк не повергнув.

При відмові в задоволенні первісного позову та задоволені зустрічного позову суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою домовленістю уклали фіктивний договір позики.

Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду з таких підстав.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, порушення ОСОБА_2 умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення первісного позову.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Встановивши, що розписка від 25 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок про недоведеність ОСОБА_5 фіктивності договору позики. Натомість апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 280,00 грн. Тому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року скасувати.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року втрачає законну силу.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 17 280 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат

Постанова № 104685451

Vollansicht öffnen

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 червня 2022 року м. Чернівці

справа № 723/405/17

провадження 22-ц/822/426/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Владичана А.І., Лисака І.Н.

секретар Петранюк Ю.Т.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2022 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення Сторожинецького районного суду від 29 січня 2018 року

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про відстрочку виконання судового рішення. Зазначав, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29.01.2018 року у справі №723/405/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 10739050 грн. та 230717,20грн., які складають 3% річних від простроченої суми, а також судові витрати в сумі 7425,70 грн.

29.08.2019 року Сторожинецький районний суд видав виконавчий лист щодо виконання рішення суду від 29.01.2018 року, яке на сьогоднішній день не виконане.

Вказував, що у межах розгляду справи №723/405/17 Сторожинецький районний суд Чернівецької області вжив заходів забезпечення позову ОСОБА_2 , а також у межах розгляду №723/1233/17 - вжив заходів забезпечення позову ОСОБА_3 , шляхом накладення арешту на все майно, яке належить ОСОБА_1 .

Також вказує, що справа №723/1233/17 по суті судом не розглянута, заходи забезпечення позову не скасовані, що ускладнює виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року у справі №723/405/17.

Зазначав, що введення карантинних обмежень та оголошення воєнного стану додатково ускладнюють виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 у справі №723/405/17, оскільки виникли умови, що спричинили відсутність доходів у ОСОБА_1 , з яких він би мав можливість виконати грошові зобов`язання перед ОСОБА_2 , а інше майно відповідача арештоване та перебуває у спорі. Вважає, що наявні всі підстави для надання відстрочки виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року, тому просив відстрочити його виконання на строк 12 місяців.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2022 року скасувати, задовольнити заяву та відстрочити виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року в справі №723 /405/17 на строк 12 місяців.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на підстави, вказані в заяві, зазначає, що виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року підлягає відстроченню у зв`язку з тим, що виникли обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, роблять його неможливим.

ОСОБА_1 не має грошових коштів, а інше майно відповідача арештоване та перебуває у спорі, що ускладнює виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2018 року.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29.01.2018 року у справі №723/405/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 10739050 грн. та 230717,20 грн., які складають 3% річних від простроченої суми, а також судові витрати в сумі 7425,70 грн. та видано виконавчий лист щодо виконання рішення суду від 29.01.2018 року.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заходи забезпечення позову у справі №723/1233/17, яка по суті судом не ще розглянута, а також введення карантинних обмежень та оголошення воєнного стану не є обставинами, які мають особливий характер, що істотно ускладнює виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Заявником не викладено обставин щодо його матеріального стану з наданням відповідних доказів, а також не доведено, що внаслідок вищенаведених обставин матеріальний стан змінився до такого, що виконання судового рішення без відстрочки є неможливим.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Обставинами, які утруднюють виконання рішення, можуть бути тільки ті обставини, які існують насправді і які безпосередньо не дозволяють виконати судове рішення в обсязі, строки та в порядку, визначеному в ньому.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.

До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Встановлено, що рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29.01.2018 року у справі №723/405/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 10739050 грн. та 230717,20 грн., які складають 3% річних від простроченої суми, а також судові витрати в сумі 7425,70 грн. та видано виконавчий лист щодо виконання рішення суду від 29.01.2018 року.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що не скасування заходів забезпечення позову у справі №723/1233/17, яка по суті судом не ще розглянута, а також введення карантинних обмежень та оголошення воєнного стану не є обставинами, які мають особливий характер, що істотно ускладнює виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Заявником не викладено обставин щодо його матеріального стану з наданням відповідних доказів, а також не доведено, що внаслідок вищенаведених обставин матеріальний стан змінився до такого, що виконання судового рішення без відстрочки є неможливим. Негативний матеріальний стан боржника не є обставинами винятковими та такими, що унеможливлюють виконання рішення суду.

Матеріали справи не містять доказів про те, що з 15.05.2019 року по 2022 рік заявник здійснював платежі на виконання рішення суду.

Крім того, ч.5 ст.435 ЦПК України встановлено, що розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

З дня набрання законної сили рішенням по справі 723/405/17, а саме з 15.05.2019 року пройшло більше ніж два роки, тобто, рік після ухвалення рішення, яке може бути відстрочено закінчився 16.05.2020 року.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що заявник довів належними та допустимими доказами обставини, які мають характер особливих або виняткових та які б давали підстави для відстрочення виконання рішення суду відповідно до статті 435 ЦПК України.

Доводи заявника про те, що він немає грошових коштів та доходів, з яких він би мав можливість виконати грошові зобов`язання за рішенням суду №723/405/17 вважають такими, що не відповідають дійсності, оскільки, як було встановлено судом, заявник є суб`єктом підприємницької діяльності, весь цей час здійснює господарську діяльність та отримує регулярний дохід, в тому числі, від надання в оренду комерційних приміщень, в яких розташовані: продовольчий магазин, банківська установа, які не припиняли свою діяльність ані на час карантинних обмежень, ані під час запровадження військового стану. Тобто, орендарі, весь цей час регулярно сплачують заявнику грошові кошти в якості орендної плати, які за наявності бажання виконувати рішення суду він мав, хоча б частково, спрямовувати на виконання судового рішення.

Зазначеного апелянтом не спростовано.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обставин, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення суду або про неможливість його виконання з урахуванням, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Ухвалу Сторожинецького районого суду Чернівецької області від 06 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий І.Б. Перепелюк

Судді А.І. Владичан

І.Н. Лисак