ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 81784653

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

УХВАЛА

про відмову у зустрічному забезпеченні позову

м. Київ

17.05.2019

Справа № 910/2939/19

За позовом

Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко."

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка"

про

визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

не викликалися

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2939/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка", про: визнання незаконним будівництво відповідачем приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В; зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000 :85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення Державних будівельних норм 360-92 та без будь-якої дозвільної документації було збудовано на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, прямо на колекторі дощової каналізації D500 (який проходить по території Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" та Автогаражного кооперативу "Чайка") приміщення площею 35,42 кв.м., що становить загрозу життю та здоров`ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача.

26.04.2019 через відділ діловодства суду представником позивача подано заяву про забезпечення позову, за змістом якої просив: накласти арешт на приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101; заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко.", площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2019 заяву Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" про забезпечення позову задоволено та до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у даній справі: накладено арешт на приміщення, площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101; заборонено органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти дій, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - приміщення, площею 30,40 кв.м., що знаходиться за у м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д.8з-101.

07.05.2019 через відділ діловодства суду представником відповідача подано клопотання, за змістом якого просить застосувати заходи зустрічного забезпечення позову та зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Київський меблевий комбінат" внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 460 000,00 грн.

За змістом ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Розглянувши заяву відповідача про застосування заходів зустрічного забезпечення позову, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи звернення з даною заявою до суду відповідач зазначає, що при вжитті за завою позивача заходів забезпечення його позову не було вирішено питання зустрічного забезпечення, в той час, як накладення судом арешту на спірне приміщення може завдати збитків відповідачу, обґрунтовуючи розмір яких, посилається на суми договір підряду, в рамках виконання яких, за посиланням відповідача, і було збудовано спірне приміщення.

Суд відзначає, що у відповідності до закріплених ст. 141 Господарського процесуального кодексу України норм за своєю суттю, зустрічне забезпечення - це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків. Цей інститут має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів.

При цьому, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, і відсутність вирішення цього питання при вжитті заходів забезпечення позову не може порушувати права чи інтереси інших учасників справ, адже останнім в силу приписів ч. 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України надається право на заявлення про необхідність вжиття зустрічного забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову.

В той же час, саме лише посилання заявника на необхідність застосування такого інституту, не є достатньою підставою для вжиття відповідних заходів, адже на рівні з вжиттям заходів забезпечення позову має бути доведено існування правових підстави для їх застосування - обґрунтованої ймовірності виникнення негативних наслідків в результаті застосування судом забезпечувальних заходів.

Так, за приписами статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Однак, матеріали справи та клопотання про застосування заходів зустрічного забезпечення не містять належного обґрунтування яким чином накладення судом арешту на майно відповідача на час вирішення спору про його демонтаж з підстав незаконності його будівництва може викликати негативні наслідки для останнього у вигляді завдання йому збитків, як і не доведено заявленої ним суми можливих збитків, адже додані до клопотання договори підряду та інвестування не містять жодних доказів, що визначені за ними суми, стосувалися будівництва спірного приміщення.

Більш того, вжиті судом заходи були спрямовані в т.ч. на забезпечення збереження балансу інтересів обох сторін даного спору, що полягає в тому, що вчинення відповідачем дій з відчуження спірного приміщення при задоволенні позову (у випадку неповідомлення суду про такі обставини) і може зумовити виникнення негативних наслідків для цього, попередженням чого слугують вжиті заходи забезпечення позову.

Відтак, подане відповідачем клопотання про застосування заходів зустрічного забезпечення не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності зустрічного забезпечення позову у визначений заявником спосіб на даній стадії судового процесу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення клопотання про застосування заходів зустрічного забезпечення відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко." про застосування заходів зустрічного забезпечення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (17.05.2019) та не підлягає оскарженню.

Суддя Р.В. Бойко

Постанова № 92384916

Відкрити повний перегляд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/2939/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Случа О.В.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради і Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року (головуючий - Тищенко О. В., судді - Станік С. Р., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року (суддя Бойко Р. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко.",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу "Чайка",

про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,

і за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко."

про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення,

(за участю представників: відповідача - Тарасов С.О.; Київської міської ради - Пилипчук І.І., АК "Чайка" - Гонда О.Ю.)

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Приватному акціонерному товариству "Київський меблевий комбінат" (далі - Комбінат, позивач) на праві постійного користування належить земельна ділянка по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві (державний акт на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017).

2. За рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 31/905 частина земельної ділянки за вказаною адресою площею 1,67 га була вилучена у Комбіната та передана Автогаражному кооперативу "Чайка" (далі - Кооператив), у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів.

3. 19.05.2004 між Київською міською радою (далі - Рада) та Кооперативом укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві площею 0,4514 га для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016, здійснено його державну реєстрацію.

4. 27.10.2005 між Кооперативом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (далі - ТОВ " Сітіінвестбуд і Ко", Товариство, відповідач) укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - Інвестиційний договір), за умовами якого ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництво об`єкту з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину об`єкту інвестування. Земельна ділянка, на якій буде знаходитись об`єкт інвестування, належить Кооперативу на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004; Кооператив бере на себе зобов`язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов договору; ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" здійснює фінансування та сприяє отриманню та погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об`єкту інвестування та отримує його у власність.

5. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 за позовом Товариства до Кооперативу визнано за Товариством право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 (далі - спірне приміщення), як таке, що побудовано Товариством на виконання умов Інвестиційного договору.

6. 27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом укладено угоду про передачу у власність Комбінату нерухомого майна у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 по вулиці Кирилівська, 82.

7. Відповідно до акту обстеження від 30.11.2018 комісією у складі представників Комбінату та Кооперативу було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173.

Короткий зміст позовних вимог

8. У березні 2019 року Комбінат звернувся з позовом до Товариства, в якому просив зобов`язати відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:281:0016 (далі - спірне приміщення), прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

9. Позов мотивований тим, що спірне приміщення збудовано з порушенням державних будівельних норм, без будь-якої дозвільної документації та розташоване на межі колектора дощової каналізації, що становить загрозу життю та здоров`ю людей, може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності позивача.

10. У серпні 2019 року Рада як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, подала позов до Товариства про зобов`язання демонтувати збудоване спірне приміщення.

11. В обґрунтування позовних вимог Рада вказує на те, що наявність на належній територіальній громаді міста Києва земельній ділянці незаконно, без будь-яких дозвільних документів, збудованого Товариством об`єкта нерухомості порушує права останньої, з метою відновлення яких існують правові підстави для демонтажу збудованого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року, у задоволенні позовів Комбінату та Ради відмовлено повністю.

13. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірне приміщення дійсно збудовано Товариством з порушенням будівельних норм і правил та без дозвільної документації, а отже є самочинним будівництвом в силу приписів статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і в особи, яка його здійснила, за загальним правилом на виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості в розумінні статей 328, 329, 331 цього Кодексу.

14. У той же час рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 визнано за Товариством право власності на спірне приміщення та, зокрема зобов`язано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Товариства на це приміщення.

15. Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України, підтверджено та визнано факт набуття Товариством права власності на спірне приміщення. На виконання цього судового рішення 28.07.2010 проведено державну реєстрацію права власності відповідача на приміщення. Отже, станом на 2010 рік державою було визнано законність набуття відповідачем речового права на нерухоме майно, яке отримало судовий захист шляхом ухвалення відповідного судового рішення і Товариство мирно володіло ним за відсутності будь-яких заперечень щодо цього з боку позивачів протягом дев`яти років (до кінця 2018 року).

16. При вирішенні спору судами враховано прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), якою одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України", "Христов проти України", "Рябих проти Росії", "Желтяков проти України").

17. При цьому як Комбінатом, так і Радою не доведено, що існування на мережі колектора дощової каналізації належного Товариству приміщення створює настільки реальну загрозу та небезпеку майну Комбіната і територіальної громади міста Києва, що існують виправдані підстави для застосування крайньої міри відповідальності до особи, яка здійснила будівництво самочинного об`єкта нерухомості, шляхом його знесення за спливом щонайменше десяти років існування цього майна та наявності судового рішення про визнання речового права Товариства на це майно.

18. Отже, судами не встановлено існування безумовних в розумінні положень ст. 376 ЦК України підстав для знесення спірного приміщення, в той час як: земельна ділянка, на якій збудовано спірне приміщення, була відведена для будівництва; право власності на спірне приміщення підтверджено в судовому порядку за Товариством; спірне приміщення не порушує права інших осіб на земельну ділянку.

19. Також суди врахували, що ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

20. З огляду на характер спірних правовідносин, установлені фактичні обставини, суди не вбачали відповідності заходу втручання держави в право власності відповідача вказаним критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та касаційне провадження

21. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні його позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Комбінату.

22. Також з касаційною скаргою на вказані судові рішення звернулася третя особа з самостійними вимогами, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову третьої особи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову Ради.

23. Ухвалами Верховного Суду від 25.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи, Комбінату який подав касаційну скаргу (узагальнено)

24. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи статті 376 ЦК України, адже жодної сукупності умов для знесення самочинно збудованого майна вказана норма не містить і навпаки кожна з частин цієї норми є самостійною умовою для застосування наслідків у вигляді знесення. Так, суди проігнорували ту обставину, що спірне приміщення розташовано на межі колектора дощової каналізації, що є грубим порушенням будівельних норм, несе загрозу руйнування мережі колектора та може призвести до негативних наслідків у вигляді затоплення цілого мікрорайону.

25. Пославшись на визнання права власності відповідача за судовим рішенням у справі № 32/124, суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2791/13 відповідно до яких: формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею; реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

26. Здійснені місцевим господарським судом посилання на рішення Європейського суду з прав людини є не релевантними, оскільки відповідні рішення прийняті за обставин, які не відповідають (не є подібними) предмету спору у даній справі.

Доводи касаційної скарги Ради (узагальнено)

27. Судові рішення у даній справі прийнято без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 376 ЦК України у справах №№ 916/2791/13, 458/1173/14-ц та висновків Верховного Суду України у справі № 6-1721цс16.

28. Судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому факту, що Рада не була учасником справи № 32/124 і в цій справі судом не досліджувалось питання відповідності збудованого об`єкта містобудівній документації, наявності вихідних даних для проведення будівельних робіт тощо.

29. Висновки судів про те, що для застосування такого заходу як безумовне знесення об`єкту самочинного будівництва, необхідна сукупність усіх підстав, які визначені у частинах 1, 2, 4, 7 статті 376 ЦК України є неправильними та такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-180цс14.

Позиція відповідача у відзиві на касаційні скарги

30. Судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення статті 376 ЦК України, оскільки у справі не доведено обставин порушення відповідачем будівельних прави та норм, а право власності останнього на спірне приміщення підтверджено чинним судовим рішенням.

Заяви з процесуальних питань

31. 21.10.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання від Комбінату про відкладення справи, яке мотивоване поширенням хвороби COVID-19 та наявністю у представника скаржника адвоката Назаренка Є.О. контакту з особами, у яких підтверджено коронавірус.

32. Верховний Суд відхиляє вказане клопотання з огляду на те, що саме по собі оголошення карантину внаслідок поширення хвороби COVID-19 не зупиняє роботи судів, адвокатів, а скаржник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте не скористався своїм правом. Колегія суддів також враховує процесуальні норми щодо строку розгляду касаційної скарги, а також те, що явка представників в засідання суду касаційної інстанції визнана не обов`язковою (ухвали Верховного Суду від 25.08.2020).

Позиція Верховного Суду

33. В якості основного доводу щодо порушення своїх прав позивач, як власник колектору та третя особа, як власник земельної ділянки, указували на те, що спірне приміщення збудовано відповідачем з порушенням державних будівельних норм, без дозвільної документації та розташоване на межі колектора дощової каналізації, що може призвести до затоплення мікрорайону та завдати шкоду власності Комбінату.

34. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що будівництво приміщення було здійснене Товариством на виконання умов Інвестиційного договору, на земельній ділянці з відповідним цільовим призначенням, орендарем якої є АК "Чайка", проте без належних дозволів на будівництво. У той же час право власності Товариства на це приміщення було визнано за судовим рішенням у справі № 32/124, яке набрало законної сили та виконано шляхом проведення державної реєстрації відповідного речового права за відповідачем.

35. Верховний Суд констатує, що за змістом як доводів касаційних скарг, так і обидвох позовів, основним правовим питанням даного спору є те, чи можуть бути застосовані визначені статтею 376 ЦК України правові наслідки у вигляді знесення самочинного будівництва до майна, яке хоч і побудовано з порушенням будівельних норм та правил, проте право власності на це майно визнано судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво, а рішення суду вступило в законну силу і не оскаржувалось. Суди попередніх інстанцій дали негативну відповідь на це запитання, хоча і не формулювали його таким чином.

36. За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

36.1. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

36.2. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

37. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

38. За статтею 328 ЦК України (у редакції станом на момент подання позовів) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

38.1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

39. Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів та наведені у тому числі у справі № 916/2791/13, на яку посилаються скаржники в якості підстави касаційного оскарження, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

40. Проте за обставинами даної справи право власності на спірне приміщення набуто відповідачем на підставі чинного судового рішення про визнання такого права. Отже, правомірність виникнення права власності Товариства на здійснене ним самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідним судовим рішенням і саме на підставі такого судового рішення було проведено державну реєстрацію речового права відповідача.

41. Таким чином, право відповідача на самочинне будівництво легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 ЦК України - шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття відповідачем права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим державної реєстрації такого права).

42. Також суди попередніх інстанцій не встановили і наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу порушення прав Комбінату, як власника дощового колектора та Ради, як власника земельної ділянки, у зв`язку з розташуванням на межі колектора спірної будівлі відповідача, який відкрито та мирно користувався своїм майном вже понад 8 років до моменту подання позовів у цій справі.

43. Враховуючи вищенаведене, застосування приписів статті 376 ЦК України в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційних скарг Судом відхиляються.

44. Разом з цим, Верховний Суд відхиляє посилання скаржників на судові рішення у справах №№458/1173/14-ц, 6-180цс14, 6-1721цс16 як такі, що стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними тим, що є предметом розгляду у даній справі.

45. Щодо тверджень позивача в пункті 26 Постанови, то як суд першої так і суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої рішення, здійснили не формальне посилання та цитування тексту тих чи інших рішень Європейського суду з прав людини, а надали юридичний аналіз ключовим правовим позиціям Суду, які сформульовані як "принцип правової визначеності", "принцип втручання в мирне володіння майном". Вказані принципи є предметом дослідження цілого ряду наукових публікацій, активно обговорюються та аналізуються правовою спільнотою, тому їх застосування судами у вірному контексті є виправданим та обґрунтованим. При цьому національне законодавство, зокрема стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", на відміну від норм ГПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, не містить такого обов`язкового критерію релевантності застосування практики ЄСПЛ, як подібність правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

46. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо судових витрат

47. Унаслідок відмови у задоволенні касаційних скарг судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Київської міської ради і Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 12 листопада 2019 року у справі №910/2939/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Волковицька Н.О.

Случ О.В.