ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 79838065

Озвучення тимчасово недоступне

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

14 лютого 2019 року м. Київ № 826/13664/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Смолій І.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача Громадської спілки «Всеукраїнська Аграрна Рада» про відвід суддів Арсірія Р.О. та Кузьменка В.А., в адміністративній справі за позовом Громадської спілки «Всеукраїнська Аграрна Рада»

до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

Громадська спілка "Всеукраїнська Аграрна Рада" (надалі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач) про визнати протиправними та скасування постанов.

31.01.2019 в судовому засіданні представником позивача подано заяву про відвід суддів Арсірія Р.О., Кузьменка В.А. у зв'язку із порушенням порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Подана заява обґрунтована тим, що визначення суддів-учасників колегії Арсірія Р.О. та Кузьменка В.А. відбулося, на думку представника позивача, без застосування автоматизованого розподілу між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.01.2019 визнано заявлений позивача відвід необґрунтованим. Передано справу №826/13664/18 на автоматизований розподіл для визнання судді у порядку, встановленому частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Дослідивши подану заявником заяву, матеріали справи та наявні докази, суд приходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на таке.

Згідно з частиною 4 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу вирішення питання про відвід суддів Арсірія Р.О., Кузьменка В.А. здійснюється суддею Смолієм І.В., який не входить до складу суду, що розглядає справу №826/13664/18, і визначений у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами пункту 8 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви представника позивача про відвід суддів Арсірія Р.О., Кузьменка В.А. по справі №826/13664/18 у письмовому провадженні.

Розглянувши подану заяву, Окружний адміністративний суд м.Києва звертає увагу на наступне.

Частиною 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

При цьому частини 4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб'єктивного критерію, але й об'єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (Рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Стаття 15 Кодексу суддівської етики затвердженого на XI з'їзді суддів України 22.03.2013 зазначає, що: "Неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді".

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 у справі "Білуга проти України", від 28.10.1998 у справі "Ветштайн проти Швейцарії" тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи "Пуллар проти Сполученого Королівства" і "Томанн проти Швейцарії", а також "Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції" і "Дактарас проти Литви").

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Довіра це суб'єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але всупереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв'язку з цим викликають недовіру до суду.

При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.

У відповідності до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям:

забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду;

судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Так, стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.

Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 етапі 6 Конвенції захист прав і основних свобод людини, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії", рішення від 24.02.1993, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (заява № 33958/96. п. 42. ЄСПЛ 2000-ХІІ).

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те. що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996 Reports 1996-III, с. 794. п. 38).

Застосовуючи об'єктивний критерії, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумнів в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обгрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, ( п. 44. та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (рішення від 07.08.1996. Reports 1996-ІІІ, с. 951- 952. п. 58).

У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (рішення від 26.10.1984, серія А. № 86. с. 14. п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (рішення від 28.10.1998. Reports 1998-УІІІ. с. 3116. п. 45).

Крім того, як вказав Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10.10.2009), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" , "Веттштайн проти Швейцарії". У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996. Reports 1996- ІІІ. с. 794. п. 38).

Європейських суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що посадові особи держави не мають права виказувати будь-які думки щодо певних юридичних обставинах, які є предметом розгляду судовими інстанціями, так як в країнах, де є реальний поділ гілок влади, виконавчі та законодавчі органи влади не мають будь-яким чином впливати на судову владу.

В рішенні ЄСПЛ "Тhe Sunday Times проти Сполученого Королівства" від 26.04.1979, вказано: "Якщо спірні питання обговорюються публічно і в такий спосіб, що громадськість може передчасно зробити свої висновки стосовно них, існує небезпека втрати довіри до суду. Крім того, якщо люди звикають до псевдо-процесів у ЗМІ, із часом це може спричинити невизнання суду єдиним органом, створеним для вирішення правових спорів".

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилання заявника на те, що розподіл справи для визначення складу колегії відбувся без застосування автоматизованого розподілу між суддями, судом відхиляються, як такі, що не можуть бути підставою для відводу судді, відповідно до статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення заяви позивача про відвід судді Кузьменко А.І. у даній справі відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із основних засадам (принципом) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивача про відвід суддів Арсірія Р.О. та Кузьменка В.А. є безпідставною та про відсутність підстав для її задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 36, 39, 40, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити представнику позивача у задоволенні заяви про відвід суддів Арсірія Р.О. та Кузьменка В.А.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Смолій

Постанова № 85411684

Відкрити повний перегляд

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 листопада 2019 року

справа №826/13664/18

адміністративне провадження №К/9901/27965/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.,

суддів: Гончарова І. А., Олендера І. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської спілки «Всеукраїнська Аграрна Рада»

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року (судді: Пилипенко О. Є., Бєлова Л. В., Беспалова О. О.)

у справі №826/13664/18

за позовом Громадської спілки «Всеукраїнська Аграрна Рада»

до Кабінету Міністрів України

про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

Громадська спілка "Всеукраїнська Аграрна Рада" (далі - Спілка, позивач у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач у справі), в якому просить визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2018 року №86, №106, №107.

30 травня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Вказане рішення оскаржене позивачем в апеляційному порядку. Одночасно позивач ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

20 серпня 2019 року ухвалою Шостий апеляційний адміністративний суд визнав причини пропуску строку неповажними, апеляційну скаргу позивача залишив без руху, встановив десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги шляхом надання оригіналу документу про сплату судового збору в сумі 7929 гривень та зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

04 вересня 2019 року Громадська спілка «Всеукраїнська Аграрна Рада», відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 32310 надіслала заяву щодо усунення недоліків апеляційної скарги. Разом із заявою позивачем надіслано платіжне доручення про сплату судового збору № 241 у розмірі 7929 та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

09 вересня 2019 року ухвалою Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що доводи, на які, як на підставу для поновлення пропущеного строку звернення до суду, посилається заявник вже були предметом дослідження та суддею-доповідачем такі доводи визнані необґрунтованими причинами пропуску строку (перебування у відпустках керівника ГО «Всеукраїнська Аграрна Рада» ОСОБА_1 , адвоката Лошакова Д. С., президента Адвокатського об`єднання «Юридична компанія «Капітал» Козаченко Т. А., яка є представником позивача, адвокат Мирний Є. М. був залучений до виборчого процесу у якості представника одного з кандидатів).

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 09 вересня 2019 року, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог статей 242, 248 Кодексу адміністративного судочинства України не зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження. Позивач наголошує, що ані колегією суддів, ані суддею-доповідачем взагалі не надавалась оцінка доводам позивача, які були викладені у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, поданою 04 вересня 2019 року, адже доводи в даній заяві є відмінними від доводів, які викладались в апеляційній скарзі. До даної заяви долучено докази на підтвердження поважності причин пропуску строку.

Заявник касаційної скарги також вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України щодо вручення копії судового рішення, а саме направлення на адресу представника позивача з порушенням визначеного процесуальним законом строку - не протягом двох днів, а протягом шести днів з дня складення повного судового рішення. Вказує на обставини щодо перебування представників позивача та керівника Спілки у відпустках, ще один адвокат був залучений до виборчого процесу, наводить висновки Європейського суду з прав людини щодо гарантування учасникам судового процесу ефективного права на доступ до суду.

10 жовтня 2019 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження за касаційною скаргою Громадської спілки, витребував справу №826/13664/18 з суду першої інстанції.

24 жовтня 2019 року справа №826/13664/18 надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача у справі не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

За положеннями пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини другої та третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частин першої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України визначений зміст ухвали, яка викладається окремим документом та складається зокрема з описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, наданої на виконання ухвали суду апеляційної інстанції, якою апеляційну скаргу залишено без руху, визначає ціле коло підстав для поновлення строку, яких в порівнянні з підставами, які викладені в апеляційній скарзі, є значно більше, зокрема, не отримання повного тексту рішення суду за юридичною адресою Громадської спілки, направлення рішення суду першої інстанції з порушенням строку, встановленого частиною третьою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України на адресу представника, перебування представників позивача та керівника громадської спілки у відпустках, залучення представника позивача до виборчого процесу у якості представника кандидата у народні депутати України та офіційного спостерігача на виборах тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції не наводить жодних мотивів щодо відхилення кожного з доводів позивача, обмежившись висновком про визнання цих доводів неповажними суддею-доповідачем в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху.

Суд апеляційної інстанції не дослідив матеріали справи з метою перевірки доводів позивача щодо направлення рішення судом першої інстанції з порушенням строку визначеного процесуальним законом, не оцінив того, чи є такі порушення суду в сукупності з іншими доводами (перебування представників спілки та її керівника у відпустках) об`єктивними обставинами неможливості подання апеляційної скарги позивачем у межах строку на апеляційне оскарження.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення ст. 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно, поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження з порушенням норм процесуального права, не надав належної оцінки доводам позивача, у зв`язку з цим це рішення підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Громадської спілки «Всеукраїнська Аграрна Рада» задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року скасувати, а справу №826/13664/18 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер