ПОСТАНОВА
Іменем України
20 листопада 2018 року
Київ
справа №820/1670/18
адміністративне провадження №К/9901/58585/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гуцала М.І., Мельнікової Л.М., Бенедик А.П. від 10 липня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення № 130 від 15 грудня 2017 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;
зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975);
зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975, з урахуванням раніше виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що оскільки у квітні 2017 року було збільшено розмір одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності ІІ групи до 300-кратного прожиткового мінімуму, то прийняття відповідачем у грудні 2017 року року рішення про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму не відповідало вимогам законодавства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача розповсюджується дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" № 2004-VIII (далі – Закон № 2004-VIII), який набрав чинності 07 травня 2017 року, оскільки рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги прийнято 26 січня 2018 року.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року скасовано; прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Задовольняючи апеляційну скаргу, Харківський апеляційний адміністративний суд у рішенні від 10 липня 2018 року виходив з того, що відповідно до пункту б частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Згідно з пунктом б частини першої статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 2004-VIII від 06 квітня 2017, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, зокрема, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Крім того, стаття 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» (у редакції Закону, що діє з 07 травня 2017 року) розповсюджується на категорії військовослужбовців, які зазначені у підпункті 4 пункту другого статті 16 цього Закону, а саме: військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Отже, стаття 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у редакції після 07 травня 2017 року не підлягає застосуванню у спорах за участю військовослужбовців строкової служби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив строкову військову службу в період з листопада1984 року по листопад 1986 року у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов`язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
Під час проходження строкової служби позивач отримав поранення, контузію, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА), де велись бойові дії, внаслідок чого в подальшому отримав інвалідність.
Відповідно до витягу з протоколу № 2486 від 02 вересня 2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 під час проходження військової служби множинні вогнепальні осколкові поранення обличчя та верхніх кінцівок, (контузія головного мозку), наслідки яких підтверджені висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертиз № 934-2014, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до довідки МСЕК серія № 702884 від 29 грудня 2014 року позивачеві була встановлена IІ група інваліда війни з 23 грудня 2014 року.
28 липня 2016 року позивач звернувся із заявою до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив вирішити питання про призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до приписів статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з встановленням йому інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби.
Однак, на своє звернення отримав відмову Харківського обласного військового комісаріату № 1793 /ВСЗ від 05 серпня 2016 року за. У вказаній відповіді відповідачем зазначено, що підстав для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги і направлення його на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби немає; позивачу запропоновано звернутись до Державної прикордонної служби України.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до Ленінського районного суду м. Харкова.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 вересня 2016 року по справі № 642/5443/16-а, яка набрала законної сили 22 вересня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядком № 975; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядком № 975, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено висновок та документи позивача до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача повідомлено, що пунктом 4 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 56 від 02 червня 2017 року відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки позивач проходив військову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду. Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 року у справі № 642/3450/17, яка набрала законної сили 14 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання дії та рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 4 рішення № 56 від 02 червня 2017 року Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум; визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» ОСОБА_1 ; зобов`язано Харківський обласний Військовий Комісаріат повторно подати висновок за формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», Порядку № 975; зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку № 975.
На виконання судових рішень по справі № 642/3450/17 Міністерством оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, прийнято рішення № 130 від 15 грудня 2017 року, пунктом 9 якого вирішено призначити позивачу одноразову допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 243600,00 грн.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення стосовно виплати одноразової допомоги у розмірі 2000-кратного прожиткового мінімуму прийнято 15 грудня 2017 року. Натомість, Законом № 2004-VIII, який набрав чинності з 07 травня 2017 року, до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було внесено ряд змін, зокрема, текст статті 16-2 викладено в такій редакції: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у 300-кратному прожитковому мінімумі, встановленому законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту другого статті 16 цього Закону).
Відтак, враховуючи, що інвалідність позивачу була встановлена після звільнення з військової служби з причин поранення, контузії та захворювання пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а рішення компетентного органу стосовно призначення одноразової допомоги прийнято після внесення змін Законом № 2004-VIII до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова виплата позивачу має становити 300-кратний прожитковий мінімум.
Крім того зазначає, що виняток, зазначений у пункті 4 частини другої статті 16-2, не поширюється на випадок встановлення особі інвалідності після її звільнення з військової служби.
У свою чергу, згідно пункту 2 "Прикінцевих положень" Закону № 2004-VIII встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Крім того зазначає, що виняток, зазначений у пункті 4 частини другої статті 16-2 не поширюється на випадок встановлення особі інвалідності після її звільнення з військової служби, відтак, законодавець пов`язує право отримання одноразової допомоги з причиною встановлення інвалідності і не обмежує право особи з видом проходження військової служби у минулому.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Предметом спору у цій справі є вимога перерахунку одноразової грошової допомогу як інваліду ІІ групи.
Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції від 26 жовтня 2014 року, чинній на час встановлення позивачу інвалідності ІІ групи (29 грудня 2014 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі – Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Також суд виходить з того, що розмір одноразової грошової допомоги відповідно Закону № 2004-VIII збільшений, право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі встановлено відповідно до пункту 2 перехідних положень даного закону а саме, з 08 травня 2017 року, крім осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення компетентним органом про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги. Суд бере до уваги, що відповідно до Пояснювальної записки до проекту цього Закону, основною метою даного закону є потреба у наданні додаткових соціальних гарантій учасникам антитерористичної операції, членам їх сімей, пораненим військовослужбовцям, а також сім`ям, члени яких загинули під час проведення антитерористичної операції, зокрема, у частині поліпшення фінансово-матеріального стану зазначених категорій осіб.
Суд виходить зазначає, що при застосуванні норми права, яка допускає неоднозначне розуміння, необхідно враховуючи її текстуальне значення (букву закону), обов`язково з`ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проекту закону та інформації про його обговорення під час прийняття в парламенті (стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, виступ доповідача по цьому проекту під час його розгляду у першому читанні, висновків профільних комітетів та структурних підрозділів апарату парламенту, що здійснювали експертно-юридичний аналіз проекту закону тощо), а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову строкову службу, а також те, що рішення компетентного органу стосовно виплати одноразової грошової допомоги прийняте у грудні 2017 року.
Таким чином, встановивши, що позивач був військовослужбовцем строкової служби та втратив право на отримання одноразової грошової допомоги з набуттям чинності Законом № 1774-VIII (з 01 січня 2017 року), суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у перерахунку вже отриманої виплати одноразової допомоги.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018 зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України вважає, що складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1-4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом.
Не може бути скасоване законом також право на пенсійне забезпечення, яке, як зазначив Конституційний Суд України, «є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Водночас інші складові права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх при формуванні соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
03 серпня 1997 року набрав чинності Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.
Відповідно до пункту 36 рішення у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п`яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
Постанова № 73242615
Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, [email protected], ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 квітня 2018 р. № 820/1670/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 9 протоколу №130 від 15.12.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;
- зобов`язати Харківський обласний військовий Комісаріат подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 2004-УІІІ від 6 квітня 2017 року) у Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014;
- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 2004-УІІІ від 6 квітня 2017 року) у Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, з урахуванням раніше виплаченої суми.
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
- зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в частині пункту 9 протоколу №130 від 15.12.2017 прийнято з порушенням вимог підпункту б) пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону України № 2004-VIII від 06.04.2017) та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014, що свідчить про порушення принципів викладених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 12.03.2017 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзиви.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
19.03.2018 представником відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що день встановлення інвалідності є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а отже, і відповідно необхідно застосовувати той порядок, який діяв на дату встановлення інвалідності. Таким чином, Міністерством оборони України було виконано вказані норми, виконано рішення суду по справі № 642/3450/17 від 11.08.2017, у зв`язку із чим, підстав для повторного подання документів для виплати допомоги не має.
Представник відповідача - Міністерства оборони України, 02.04.2018 надав до суду письмовий відзив на позов, в якому заперечував проти позову, зазначив, що, у даних спірних правовідносинах, в частині суми одноразової грошової допомоги, треба застосовувати той порядок, який діяв на дату виникнення відповідного права. Позивач отримав таку допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , проходив строкову військову службу у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов`язку) в Демократичній Республіці Афганістан.
У зв`язку із отриманням поранення (контузію головного мозку) пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні (ДРА) де велись бойові дії, ОСОБА_1 встановлена інвалідність II групи, що підтверджується довідкою МСЕК № 702884 від 29.12.2016, з якою вбачається, що інвалідність встановлена з 23.12.2014.
Судом встановлено, що постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 11.08.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 по справі № 642/3450/17, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства Оборони України про визнання дії, бездіяльності та рішення протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, щодо обчислення, призначення соціальних виплат та допомоги - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п. 4 протоколу №56 від 02.06.2017р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" ОСОБА_1 . Зобов`язано Харківський Обласний Військовий Комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року. Зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.
На виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 11.08.2017 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 по справі № 642/3450/17, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення, оформлене протоколом від 15.12.2017 №130 пункт 9, відповідно до якого вирішено призначити позивачу одноразову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 243600 грн.
Позивач, дізнавшись про існування вказаного рішення, звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що Міністерством оборони протиправно не було враховано ті обставини, що на час прийняття рішення про виплату позивачу одноразової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності вже діяла нова редакція Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону № 2004-VIII від 6 квітня 2017 року), за якою одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту – Порядок).
Даний Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).
Пунктом 11 Порядку передбачено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 12 Порядку визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Пунктами 13, 14 Порядку визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 р. № 530 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 р. за № 1294/26071) затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, додатком 13 до якого затверджено форму висновку про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону.
Також, слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності 07.05.2017, у Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було внесено ряд змін, зокрема, текст статті 16 - 2 викладено в такій редакції: "1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону). 2. Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року".
У свою чергу, згідно пункту 2 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Розглядаючи вказану справу, суд зазначає, що у судовому порядку позивачем підтверджено право на отримання одноразової грошової допомоги та виконання ним вимог Порядку в частині подання повного пакету документів до Харківського обласного військового комісаріату у процедурі призначення вказаної допомоги.
Крім того, на момент винесення оскаржуваного рішення Міністерства оборони України від 15.12.2017 вже діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року.
Водночас, відносно позивача, до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 6 квітня 2017 року № 2004-VIII не було прийнято жодного рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, доказів протилежного суду не надано.
Згідно з приписів статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").
В остаточному рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Полторацький проти України" від 29.04.2003 (заява № 38812/97) зазначається, що державні органи повинні діяти відповідно до закону, що означає те, що діяльність державних органів повинна бути передбачувана для особи, тобто особа повинна бути здатна передбачити наслідки діяльності державних органів для себе. Аналогічні висновки Європейського суду з прав людини зроблені в пункті 27 Остаточного рішення у справі "Крюслін проти Франції" від 24.04.1990 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ювіг проти Франції".
Враховуючи що редакція Закону від 6 квітня 2017 року № 2004-VIII набрала чинності 07.05.2017, а оскаржуване рішення винесене 15.12.2017 та те, що до набрання чинності Закону від 06.04.2017 №2004-VIII відносно позивача не було прийнято рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України згідно приписів ст. 19 Конституції України повинно було застосовувати до позивача Закон від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року).
Вищезазначене узгоджується з вищевказаною практикою Європейського суду з прав людини та приписами статті 46 Конституції України згідно, якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, суд доходить висновку про розповсюдження на позивача дії Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" № 2004-VIII, зокрема, враховуючи його групу інвалідності, підпункту б) частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року), яким визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Враховуючи викладене та беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, який, згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" був встановлений 1600 грн, 300-крат прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року станом на час прийняття Міністерством оборони України спірного рішення становить 480000 грн, у свою чергу, останнім відповідну допомогу виплачено в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності в сумі 243600 грн.
Отже, Міністерство оборони України при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано частину 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року), а тому, останнє підлягає скасуванню.
Посилання відповідачів на пункту 3 Порядку, за яким, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії та пункт 2 відповідної Постанови Кабінету Міністрів України, якою був затверджений цей порядок, в контексті того, що установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги суд не приймає, оскільки Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року), має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Таким чином, суд, беручи до уваги встановлені обставини у поєднанні з наведеними нормами права, також задовольняє решту позовних вимог, оскільки вказане є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідачів подати звіти про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, код 00034022), ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Кацарська, 56, м. Харків, 61052, код НОМЕР_2 ) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 9 протоколу №130 від 15.12.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.
Зобов`язати Харківський обласний військовий Комісаріат подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону № 2004-УІІІ від 6 квітня 2017 року) у Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.
Зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону № 2004-УІІІ від 6 квітня 2017 року) у Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.А. Волошин