USRCD

Unified State Register
of Court Decisions

Постанова № 7414490

Reading aloud is unavailable for now

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2009 р.

№ 10/272

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Разводової С.С. –головуючого,

Бернацької Ж.О. –доповідача,

Плюшка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2009 у справі № 10/272 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явилися,

від відповідача: ОСОБА_3.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач –фізична особа-підприємець ОСОБА_2. у грудні 2008 року звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача –фізичної особи-підприємця ОСОБА_1., з урахуванням уточнених позовних вимог, про стягнення 57548,21 грн. основного боргу, 30198,55 грн. курсової різниці, 7880,34 грн. пені, 987,68 грн. штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.03.2009 (суддя Довга О.І.) задоволено позов з підстав його правомірності та обґрунтованості. стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. 57548,21 грн. основного боргу, 30198,55 грн. курсової різниці, 7880,34 грн. пені, 987,68 грн. три проценти, 966,14 грн. сплаченого державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2009 (судді: Р. Марко –головуючий, С. Бойко, Т. Бонк ) рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2009 залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2009, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову через неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (суборендодавець) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (суборендар) 31.07.2007 укладено договір суборенди нежилого приміщення.

На виконання умов договору за актом приймання-передачі від 02.08.2007 суборендодавець (позивач) передав, а суборендар (відповідач) прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення першого поверху кафе "Веселка" загальною площею 186,9 м2, за адресою: м. Львів-Винники, вул. Галицька, 29.

Згідно пункту 3.4 договору протягом перших чотирьох місяців від дати підписання сторонами акту передачі орендованого майна, орендна плата суборендарем не вноситься, а її загальний розмір за цей період оплачується суборендарем протягом 10 місяців рівними частинами разом з поточною орендною платою.

Відповідно до поданого розрахунку заборгованості за договором суборенди нерухомого майна, борг відповідача перед позивачем за період з серпня 2007 року по грудень 2008 року становив 179330,55 грн.

За вказаний період відповідачем сплачено 121782,34 грн., тому станом на 22.02.2009 заборгованість з орендної плати становить 57548,21 грн.

Позивач 12.11.2008 направив відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість з орендної плати, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Відповідач 25.11.2008 повернув орендоване приміщення позивачу, що підтверджено актом повернення приміщення від 25.11.2008. Проте не сплатив суми заборгованості з орендної плати.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 3.1 договору суборенди передбачено, що місячний розмір орендної плати визначений попередньою домовленістю між сторонами і становить 60,6 грн. за 1 м2 орендованої площі за кожен календарний місяць оренди майна, що еквівалентно 12 доларам США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору (1 долар = 5,05 грн.)

Визначений у пунктах 3.1 та 3.2 договору розмір щомісячної орендної плати перераховується на поточний рахунок суборендодавця не пізніше 10 числа поточного місяця у національній валюті України з урахуванням курсу НБУ на день оплати (пункт 3.3 договору).

Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення 57548,21 грн. основного боргу та 30198,55 грн. перерахунку суми заборгованості з урахуванням офіційного курсу НБУ на день оплати, як це передбачено пунктом 3.3 договору обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Згідно частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України не заборонено визначати грошовий еквівалент грошового зобов'язання в іноземній валюті, враховуючи інфляційні процеси, але у будь-якому випадку сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тому як правильно зазначено судами обох інстанцій, заперечення відповідача щодо нарахування курсової різниці є безпідставними.

Стаття 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно пункту 3.5 договору в разі несвоєчасного або в неповному обсязі перерахування орендної плати суборендар сплачує суборендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення 7880,34 грн. пені, 987,68 грн. трьох процентів річних.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна належними доказами довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 12.03.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2009 у справі № 10/272 залишити без змін.

Головуючий, суддя:

С. Разводова

Судді:

Ж. Бернацька

І. Плюшко

Ухвала № 52592460

Open the full view

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

05 липня 2010 року справа № 10/272

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М., розглянувши позовні заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про зобов’язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про зобов’язання вчинити дії Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2008 року зупинено провадження у справі 10/272 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов’язання вчинити дії та зобов’язано сторін повідомити Окружний адміністративний суд міста Києва про усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у справі.

Оскільки повноважень судді Ковзеля П.О. припинено, то відповідно до пункту 2.5.15 «Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах» та протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 2 липня 2010 року справу №10/272 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М.

Керуючись положеннями пункту 17 частина 4 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

У Х В А Л И В:

прийняти до свого провадження справу № 10/272.

Зобов'язати сторін повідомити Окружний адміністративний суд міста Києва про усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалу направити сторонам.

Суддя Н.М. Клименчук