Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 910/3581/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я.,
секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,
за участю представників:
позивача - Піскун А.І. (за довіреністю),
відповідача - Мельника А.І. (за довіреністю),
третьої особи на стороні позивача - Чижович І.З. (за довіреністю),
третьої особи на стороні відповідача - Редько І.О. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі
за позовом Львівської міської ради
до Львівської обласної ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради,
про визнання незаконним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині пункту 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, перелік яких наведено в оскаржуваному рішенні.
Мотивуючи свої вимоги позивач зазначав, що в порушення, зокрема приписів частини 3 статті 16, підпунктів 30, 31 пункту 1 статті 26 та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за відсутності правової підстави, відповідач самовільно розпорядився спірними об'єктами, вилучив їх із комунальної власності територіальної громади м. Львова і передав у власність Львівської обласної ради, про що видані відповідні свідоцтва про право власності.
Львівська обласна рада, заперечуючи проти позову, посилалася на положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 328, 330 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначала, що обласні ради як органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області, вправі набувати право власності на майно, зокрема шляхом передачі його із комунальної власності у спільну власність територіальних громад, виконуючи при цьому функцію власника такого майна. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що 10.07.2008 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу", якою погодила передачу у спільну власність Львівської обласної ради закладів охорони здоров'я.
Ухвалами Господарського суду м. Києва від 29.03.2017 та 12.04.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Депертаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі Управління комунальної власності); на стороні відповідача - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - Управління майном спільної власності).
24.04.2017 Львівська обласна рада в порядку статей 257, 261, 267, 268 ЦК України подала до Господарського суду м. Києва заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності щодо оскарження рішення облради від 26.02.2008 № 477.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2017 (суддя Літвінова М.Є.) у задоволенні позову відмовлено з огляду на встановлення обставин стовно того, що оспорюване рішення Львівської обласної ради не суперечить чинному на час його прийняття законодавству та жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що,в свою чергу, стало підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 (Зубець Л.П. - головуючий, Мартюк А.І., Алданова С.О.) рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2017 залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Львівська міська рада у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на залишення судами поза увагою того, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій, які могли б засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова щодо передачі об'єктів нерухомого майна у спільну власність територіальних громад, не оформлювала передання спірних об'єктів в управління Львівської обласної ради. Разом з цим, ухвалою Львівської міської ради від 10.06.1999 № 243 "Про питання комунальної власності" визначено, що майно на території м. Львова, яке раніше належало до обласної комунальної власності, вважається власністю територіальної громади м. Львова.
Скаржник зазначає, що з огляду на відсутність рішення Львівської міської ради про надання згоди на вилучення або передачу об'єктів нерухомого майна, спірні об'єкти нерухомого майна за своєю природою не можуть задовольняти спільні потреби територіальних громад Львівської області, а оскаржуване рішення Львівської обласної ради є таким, що прийнято з порушенням пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю".
На думку заявника касаційної скарги ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" не може вважатися рішенням Львівської міської ради про надання згоди на вилучення або передання об'єктів нерухомого майна, оскільки цю ухвалу прийнято після прийняття Львівської обласною радою оскаржуваного рішення, яким обласна рада фактично визнала за собою право власності без погодження Львівської міської ради. При цьому, вказаною ухвалою № 1939 передавались лише заклади охорони здоров'я, а із акта приймання-передачі не вбачається, що Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради передало у власність Львівської обласної ради разом із закладами охорони здоров'я приміщення в яких ці заклади знаходяться. Акт приймання-передачі не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", оскільки в ньому не зазначено площу та відомостей про приміщення, а зазначено тільки балансову вартість, із чого не вбачається факт передачі приміщень у власність.
Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у касаційній скарзі також просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Львівської міської ради з підстав, аналогічним тим, що викладені Львівською міською радою у касаційній скарзі, зокрема, вказано про залишення поза увагою, що Львівська міська рада не оформлювала жодним чином передання спірних об'єктів в управління Львівської обласної ради, а ухвала від 10.07.2008 № 1939 Львівською міською радою була прийнята з метою забезпечення належного фінансування з обласного бюджету закладів охорони здоров'я та не передбачала передачу у власність приміщень, про що свідчить і акт приймання-передачі, у якому зазначена юридичну адреса закладів охорони здоров'я та не містяться технічні характеристики спірних приміщень.
Скаржник звертає увагу на те, що ухвалою Львівської міської ради від 27.05.1999 № 243 "Про питання управління майном міської комунальної власності м. Львова" визначено вважати такими, що належать до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об'єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова і передавались в різний час міськвиконкомом чи райвиконкомами в користування або на баланс підприємств, установ, організацій.
Заявник касаційної скарги звертає увагу також на те, що ухвалу Львівської міської ради від 10.06.1999 № 260 було переглянуто Вищим арбітражним судом України у справі № 1/48 на предмет законності за протестом прокурора, який було відхилено, та підтверджено право власності територіальної громади м. Львова на об'єкти колишньої обласної комунальної власності на території міста, які перебували лише у користуванні Львівської обласної ради.
Львівська обласна рада у відзиві на касаційні скарги Львівської міської ради і Управління комунальної власності просила відмовити в їх задоволенні, а судові рішення залишити без змін, вважаючи доводи скаржників безпідставними та необґрунтованими посилаючись на те, що згідно зі статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 328, 330 ЦК України, нормами Бюджетного кодексу України, Львівською обласною радою 08.07.2008 прийнято рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров'я", яким надала згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів здоров'я, в свою чергу 10.07.2008 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу", якою погодила передачу у спільну власність обласної ради закладів здоров'я, перелік яких збігається із наведеним у рішенні обласної ради № 669 від 08.07.2008.
Посилаючись також на норми Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", пункту 7 Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, Львівська обласна рада зазначила, що об'єкти соціальної сфери передаються разом з майном підприємств, які їх обслуговували, у тому числі основними фондами. При цьому, до об'єктів соціальної сфери згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 № 1253 належать, зокрема, заклади охорони здоров'я.
Таким чином, на виконання рішень Львівської обласної ради від 08.07.2008 № 669 та Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939, сторони, в особі начальника управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та начальника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради склали та підписали акт приймання-передачі закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, що спростовує доводи скаржників про відсутність погодження передання спірних об'єктів в управління обласної ради.
Управління майном спільної власності, заперечуючи проти задоволення касаційних скарг також просить залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін із підстав, аналогічних викладеним Львівською обласною радою у відзиві на касаційну скаргу, зазначаючи про правомірність оскаржуваного рішення Львівської обласної ради та відповідність вимогам законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Львівської міської ради і Управління комунальної власності підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Як убачається зі змісту судових рішень та матеріалів справи, Львівська обласна рада 26.02.2008 прийняла оспорюване рішення № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" Львівська обласна рада відповідно до пункту 30 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі уточнених даних інвентаризації нерухомого майна, враховуючи висновок постійної комісії з питань комунального майна та приватизації, яким у тому числі, було вирішено оформити за Львівською обласною радою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об'єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області (пункт 6 рішення), зокрема: на інфекційну клінічну лікарню по вул. Пекарській, 54, вул. Лисенка, 43, 45, вул. Кирила і Мефодія, 24 у м. Львові; на психоневрологічний диспансер по вул. Коциловського, 30 та Бачараба, 2; на медичне об'єднання "Фтизіопульмонологія" по вул. Замарстинівській, 274; на спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для сліпих дітей № 100 по вул. І. Франка, 119; на спеціальну загальноосвітню школу-інтернат Марії покрови для глухих дітей по вул. Личаківській, 35; на спеціальні загальноосвітні школи інтернати для дітей з вадами розумового розвитку № 102 і № 104 по вул. Пекарській, 19 та вул. Незалежності України, 11; на спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з важкими порушеннями мови по вул. Короленка,1; на загальноосвітню санаторну школу-інтернат для дітей з серцево-судинними захворюваннями № 1 по вул. Остроградських, 1; на спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з малими та затухаючими формами туберкульозу та зі зниженим зором № 9 по вул. Галицькій, 88а м. Львів-Вінники; на навчально-реабілітаційний центр "Мрія" для дітей із затримкою психічного розвитку по вул. Лисенка; на навчально-реабілітаційний центр для дітей з вадами зору "Левеня" по вул. Володимира Великого, 87а; на адміністративні будівлі військоматів Сокальського РВК, Радехівського РВК., Червоноградського МВК, Пустомитівського РВК, Стрийського ОМВК, Сколівського РВК, Миколаївскього РВК, Бродівського РВК та Золочівського РВК у Львівській області.
Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення наведено і в статті 327 Цивільного кодексу України.
У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано визначення поняття права комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (стаття 1).
Відповідно до статті 6 цього Закону первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради (частина 1 статті 10 Закону).
Виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад визначено у статті 26 Закон України "Про місцеве самоврядування".
Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо.
Отже, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.
Водночас, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами, уповноваженими управляти об'єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.
Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Відповідно до частин 4 і 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Звертаючись із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині пункту 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області в особі обласної ради, перелік яких наведено в оскаржуваному рішенні, Львівська міська рада вказувала на прийняття цього рішення всупереч положенням пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", за відсутності взаємного волевиявлення учасників, наголошуючи на тому, що органом місцевого самоврядування - Львівською міською радою не вчинялися дії щодо передачі об'єктів нерухомого майна, зазначених в оспорюваному пункті рішення Львівської обласної ради у спільну власність територіальних громад області, і не оформлювалася передача спірних об'єктів в управління Львівської обласної ради. Крім того, відповідно до ухвали Львівської міської ради від 10.06.1999 № 243 "Про питання комунальної власності м. Львова" майно на території м. Львова, яке раніше належало до обласної комунальної власності, вважається власністю територіальної громади м. Львова, тобто рішення Львівською обласною радою від 26.02.2008 № 477 було прийнято без жодної на те правової підстави самовільно проведено розпорядження спірними об'єктами, вилучено їх із комунальної власності територіальної громади м. Львова і передано у власність відповідача.
На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
У пункті 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 установлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд", з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.
Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
За змістом статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Як убачається з матеріалів справи, рішенням від 08.07.2008 № 669 Львівська обласна рада надала згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів: комунальної інфекційної клінічної лікарні по вул. Пекарській, 54; Львівського міського медичного об'єднання "Фтизіопульмонологія" по вул. Лемківській, 24; Львівського психоневрологічного диспансеру по вул. Коциловського, 30; комунального Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру по вул. Замарстинівській, 83; комунального дитячого туберкульозного санаторію по вул. Антоновича, 80; комунального дитячого ревмокардіологічного санаторію по вул. Коновальця, 116; комунальних будинків № 1 і № 2 м. Львова для дітей з порушеннями центральної нервової системи і порушенням психіки по вул. Комаринця, 2а і вул. Антоновича, 117 (том 1, а.с. 114).
Ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров'я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу" враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", статтею 90 бюджетного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", беручи до уваги рішення виконавчого комітету від 20.06.2003 № 525 "Про передачу матеріальних цінностей", розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001№ 29 "Про передачу установ", з метою забезпечення належного фінансування з обласного бюджету закладів охорони здоров'я Львівська міська рада ухвалила прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров'я: комунальних будинків № 1 і № 2 м. Львова для дітей з порушеннями центральної нервової системи і порушеннями психіки; комунального дитячого туберкульозного санаторію; Комунального Львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру; Львівського міського медичного об'єднання "Фтизіопульмонологія"; Львівського психоневрологічного диспансеру; комунальної інфекційної клінічної лікарні.
Заклади охорони здоров'я, в розумінні статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992, № 2801-XII, - це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
За змістом статті 16 Основи законодавства України про охорону здоров'я безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Законом України від 03.03.1998 № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" визначено основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну, за змістом статті 7 якого з державної у комунальну власність передаються безоплатно, зокрема, заклади охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі незавершені будівництвом.
У своїх доводах Львівська міська рада посилалась на те, що ухвалою Львівської міської ради від 10.06.1999 № 243 "Про питання комунальної власності" визначено, що майно на території м. Львова, яке раніше належало до обласної комунальної власності, вважається власністю територіальної громади м. Львова.
Проте, дійшовши висновків про наявність погодження Львівської міської ради на передачу закладів охорони здоров'я, згідно з ухвалою від 10.07.2008 № 1939, судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувалося питання щодо правового статусу цих закладів охорони здоров'я, їх створення, виходячи з норм законодавства щодо розмежування державної та комунальної власності, а отже і перебування цих закладів охорони здоров'я у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, зважаючи на доводи, наведені учасниками справи.
Крім того, судами не з'ясовано питання, що саме було предметом передачі у спільну комунальну власність Львівської обласної ради згідно з ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939, виходячи із законодавчо встановленого визначення закладу охорони здоров'я та положень частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування у Україні".
За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України (у редакції після 15.12.2017, чинній на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнити частково.
3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2017 у справі № 910/3581/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді І.В. Кушнір
Ю. Я. Чумак
Ухвала № 66081341
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]
УХВАЛА
12.04.2017
За позовом Львівської міської ради
до Львівської обласної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку
Львівської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Рубель С.В. за довіреністю № 2901-вих-289 від 17.03.2017;
від відповідача: Мельник А.І. за довіреністю № 01-вих-8 від 11.01.2017;
від третьої особи: не з'явився.
ОСТАВИНИ СПРАВИ:
Львівська міська рада (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення.
Одночасно, представником позивача було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження нерухомим майном, яке зазначено в оспорюваному рішенні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3581/17, її розгляд призначено на 29.03.2017 року.
24.03.2017 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 29.03.2017 року представник позивача підтримав подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, подав заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, а також подав клопотання про проведення судових засідань у справі № 910/3581/17 в режимі відеоконференції.
Представник відповідача в судове засідання 29.03.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2017 року на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.04.2017 року.
При цьому, суд відклав розгляд поданого позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову до встановлення фактичних обставин справи.
В судовому засіданні 12.04.2017 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити подане клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.04.2017 року проти задоволення позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні поданого позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Крім того, представником відповідача в судовому засіданні 12.04.2017 року заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради.
Представник третьої особи в судове засідання 12.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні 12.04.2017 року судом було розглянуто подане позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За змістом вказаної статті, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна навести доводи адекватності засобу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Згідно зі ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду, адже інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Як на тому наголошено в п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2015 у справі № 905/3147/14-908/4637/14.
Виходячи з наведеного, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З матеріалів справи вбачається, що предметом заявленого позову є вимога про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6 про оформлення права спільної власності теритоіральних громад Львівської області в особі обласної ради, зокрема, на відділення фтизіопульмонології, "А-2", загальною площею 417,4 кв.м., гараж "Б-1" загальною площею 30,2 кв.м. в будинку № 24 на вул. Лемківській № 24 у м. Львові; пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення в будинку № 14 на вулиці Устияновича загальною площею 432,3 кв.м.; будівлі в будинку № 274 на вулиці Замарстинівській у м. Львові (будівля харчоблоку "В-1") загальною площею 530, 7 кв.м., лікувальний корпус "Б-3" загальною площею 818,9 кв.м., адмінкорпус "Н-1" загальною площею 90,4 кв.м., водокачка "Л-1" загальною площею 19,0 кв.м., пральня-котельня "Г-2" загальною площею 294,6 кв.м., хлораторна "Ж-1" загальною площею 13,3 кв.м., аптека "З-1""З'-1" загальною площею 65, 8 кв.м., водокачка "О-1" загальною площею 15,6 кв.м., гараж "Е-1" загальною площею 123,3 кв.м., овочесховище "М-1" загальною площею 70,6 кв.м., погріб "Д-1" 16,0 кв.м., дезкамера, столярна майстерня "Є-1", "Є'-1" загальною площею 73,9 кв.м., майстерня "К-1" загальною площею 75,7 кв.м., дорога І, тротуар ІІ, хідник з бетонних плит ІІІ, огорожа № 1; назва балансоутримувача - Централізована бухгалтерія міських медичних установ № 1), гараж з коморою "Б-1", загальною площею 44,6 м.кв. в будинку № 233 на вул. Личаківській; другий лікувальний корпус, "А-2", загальною площею 139,6 кв.м., гараж "В", загальною площею 20,3 кв.м. в будинку № 81 на вулиці Замарстинівській у м. Львові; лікувальний корпус "А-2" загальною площею 906,3 кв.м., гараж "Б" загальною площею 18,3 кв.м., паливна "В" загальною площею 16,9 кв.м. в будинку № 4а на вул. Кордуби, головний лікувальний корпус "А-2" загальною площею 757, 2 кв.м., гараж "Б" загальною площею 38,1 кв.м., огорожі №1 по №3, хвіртка №4, ворота №5, замощення І, замощення ІІ в будинку № 83 на вул. Замарстинівській у м. Львові.
В заявленому клопотанні позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони Львівській обласній раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження вищевказаним майном.
В обгрунтування заявленого клопотання позивач вказує на те, що як вбачається із проекту рішення Львівської обласної ради "Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області" має бути припинено комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівський протитуберкульозний диспансер", тобто відповідач у випадку прийняття даного рішення може відчужити нерухоме майно у будь-який момент, що призведе до ускладнення виконання рішення у даній справі, оскільки необхідно буде звертатись із ще одним позовом до суду про витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, предмет позову у даній справі стосується визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6, тоді як заявлений позов не містить вимог про витребування зазначеного у заяві про вжиття заходів до забезпечення позову майна, вирішення питання про право власності на вказане майно або право розпорядження чи право користування ним.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що нерухоме майно, щодо якого позивач просить вжити заходів до забезпечення позову, не є предметом позову у даній справі, оскільки заявлений Львівською міською радою позов стосується лише визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині п. 6, і незалежно від результатів вирішення господарським судом спору у даній справі, видача наказу на примусове виконання рішення за вищевказаними позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом скасування оспорюваного рішення, а не передачі майна чи вчинення певних дій. Таким чином, обставини, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі № 910/3581/17, відсутні.
В даному випадку, позивач не навів доказів, підтверджуючих необхідність вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження нерухомим майном, в той час як ніяких майнових вимог до відповідача у позові не заявлено.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правового зв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, а заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не співвідноситься з предметом заявленого ним позову, у зв'язку з чим вжиття заходів до забезпечення позову не забезпечить фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
За таких обставин, суд залишає подане позивачем клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову без задоволення.
Крім того, в судовому засіданні 12.04.2017 року судом було розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, та вирішено задовольнити його, виходячи з наступного.
Частинами 1-3 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Відповідно до пункту 1.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.
Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.
Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (пункт 1.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
В даному випадку суд дійшов висновку, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, у зв'язку з чим вважає за необхідне залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Враховуючи неявку повноважного представника третьої особи у судове засідання та необхідність витребувати додаткові докази у справі, з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 27, 66, 67, 74-1, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
УХВАЛИВ:
1. Клопотання Львівської міської ради про вжиття заходів до забезпечення позову залишити без задоволення.
2. На підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (м. Львів, вул. Винниченка, б. 18; код ЄДРПОУ 25255072).
3. Розгляд справи № 910/3581/17 відкласти на 26.04.17 р. о 11:30 год., про що повідомити учасників судового процесу. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-Б в залі № 2 (корпус Б).
4. Доручити господарському суду Львівської області забезпечення проведення відеоконференції.
5. Особа, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - позивач у справі Львівська міська рада.
6. Позивачу надати суду:
- докази направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу третіх осіб;
- оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви для огляду в судовому засіданні.
7. Відповідачу повторно надати суду:
- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та не має рішення цих органів з такого спору;
- на підтвердження його статусу і повного найменування оригінал і належним чином засвідчену копію витягу від Державного реєстратора про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду справи; довідку з обслуговуючого банку про найменування відкритих рахунків;
- письмовий відзив на позов з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень; забезпечити надіслання позивачу копії відзиву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України.
8. Третім особам надати суду письмові пояснення щодо заявленого позову із наданням підтверджуючих доказів.
9. За відсутності витребуваних доказів надати обґрунтовані письмові пояснення з даного приводу.
10. Сторонам оформити письмові докази відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України.
11. Сторонам завчасно подати витребувані судом докази з супровідним листом через відділ діловодства господарського суду міста Києва (пункт 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
12. Явку повноважних представників сторін для дачі пояснень з витребуваними ухвалою суду документами визнати обов'язковою.
13. Попередити сторони, що за ухилення від вчинення дій, покладених на них господарським судом, можуть бути застосовані санкції, встановлені приписами пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.
14. Попередити позивача про передбачені пунктом 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України правові наслідки.
15. Сторонам направити в судове засідання своїх повноважних представників, надавши їм відповідні довіреності, які будуть залучені до матеріалів справи.
Суддя М.Є. Літвінова