ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 67856463

Озвучення тимчасово недоступне

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року

Справа № 908/2380/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),

Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги

Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави

на рішення та постанову

Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017

у справі

№ 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області

за позовом

Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області

до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, 2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4; Запорізький металургійний коледж Запорізької Державної інженерної академії

про за участю прокурора та представників відповідача 1: відповідача 2: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1:

визнання договору оренди нерухомого майна № 2513/д від 10.12.2009 недійсним та повернення майна, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі № 908/2380/16 (суддя Азізбекян Т.А.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 (у складі колегії суддів: Ломовцевої Н.В. - головуючого, Скакун О.А.,Татенко В.М.) рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі № 908/2380/16 залишено без змін, з мотивів, викладених у постанові.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16, Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави звернувсь до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, представників відповідача 1 та відповідача 2, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області та Приватним підприємцем ОСОБА_4 10.12.2009 укладено договір оренди державного нерухомого майна № 2513/д, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих у будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - майно).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.

За умовами п. 2.1 договору вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі орендованого майна (додаток №1).

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 10.12.2009 по 08.12.2010 включно із пролонгацією на тих самих умовах відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Додатковими угодами від 20.12.2010, від 22.12.2011, від 17.12.2012, 06.12.2013 продовжено дію договору до 05.12.2016 включно.

Відповідно до п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.02.2013 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами та доповненнями, шляхом її збільшення на конкурсну надбавку, скориговану на індекс інфляції за період інфляції.

Розмір орендної плати за перший після перегляду місяць оренди грудень 2012 року становить без ПДВ - 2426,30 грн. та діє з 07.12.2012 (додаток 1).

Договір та додаткові угоди до нього підписано сторонами.

Керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Запоріжжя за участю третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії м. Запоріжжя про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) та зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області державне нерухоме майно - частини вбудованих у будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що майно, яке є предметом спірного договору оренди, в силу положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", може бути об'єктом оренди, оскільки об'єктом освіти в розумінні Закону України "Про приватизацію державного майна" є заклади, які здійснюють освітню діяльність, як цілісні майнові комплекси, а не окреме індивідуально визначене майно, що входить до їх складу і призначене для здійснення освітньої діяльності. Посилаючись на приписи Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997 № 38, місцевим господарським судом визнано можливість надання в оренду нерухомого майна, оскільки оренда не пов'язана із навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю. Заяву відповідач 2 про застосування строку позовної давності судом не розглянуто, оскільки строк позовної давності застосовується тільки для захисту порушеного права, а в даному випадку судом не встановлено порушень інтересів держави у зв'язку із укладанням спірного договору та відмовлено по суті.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: частина 1 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спірного договору оренди є частини вбудованих у будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформації, яка міститься у витязі із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 м. Запоріжжя є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нерухоме майно - будівля гаражу (літера В) по АДРЕСА_1 належить до державної власності, а цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір укладено Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області в якості орендодавця.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Відповідно до положень вказаної норми приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" у ч. ч. 1, 4 передбачено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до імперативних вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються із бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані із навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до приписів п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано із навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду, що будівля гаражу не належить до майна, яке не може бути предметом оренди відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, оскільки вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються із бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Посилаючись на Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997 № 38, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що місцевим господарським судом не враховано, що системним аналізом наведених норм та приписів Закону України "Про освіту", який в даному випадку є спеціальним до спірних правовідносин, вбачається, що законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що укладаючи договір оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009, з метою розміщення майстерні для здійснення технічного обслуговування та ремонту автомобілів, сторонами договору фактично змінено цільове призначення орендованого приміщення, що є порушенням зазначених законодавчих норм та дає підстави вважати вказаний договір укладений із порушенням Закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем 2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 заявлено клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності.

Запорізькою місцевою прокуратурою № 2 щодо строку позовної давності в позовній заяві зазначено, що Запорізькій місцевій прокуратурі № 2 стало відомо про вказаний договір після отримання інформації, що надійшла із Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя від 21.01.2016 № 10-13-00317, тому строк на звернення до суду із позовом вираховується з дня отримання відповідної інформації, а саме: з 21.01.2016.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що клопотання керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки наведені причини пропуску строку позовної давності суд вважає неповажними, і такими, що не випливають з об'єктивних причин, незалежних від заявника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України із висновками господарських судів не погоджується та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тому коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у разі коли відповідно до Закону позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався або мав довідатися прокурор.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, місцевому господарському суду необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити, чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково із кожної із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, із якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення із кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору із бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Господарськими судами не встановлено фактичних обставин, від яких залежить її правильне вирішення, тому рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа № 908/2380/16 - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 908/2380/16 Господарського суду Запорізької області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Головуючий, суддя:

Корнілова Ж.О.

Судді:

Карабань В.Я.

Ковтонюк Л.В.

Постанова № 71004209

Відкрити повний перегляд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.12.2017 справа №908/2380/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів при секретарі судового засідання за участю представників сторін від скаржника: від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи:

Чернота Л.Ф. Зубченко І.В., Радіонова О.О. Шемякіній Є.О. Прокурор відділу Прокуратури Харківської області Перегонцева Н.С. - за службовим посвідченням №044395 від 04.10.2016 р. не з'явились Кузнецов Д.О.- (адвокат за договором) представник за довіреністю б/н від 10.04.2016 р. не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу

Заступника прокурора Запорізької області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва, м.Запоріжжя

на рішення господарського суду

Запорізької області

від

26.10.2017р. (повний текст 31.10.2017р.)

у справі

№908/2380/16 (суддя Топчій О.А.)

за позовом до відповідача 1: відповідача 2: третя особа, яка не заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача-1:

Керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області, м.Запоріжжя Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області, м.Запоріжжя Фізичної особи - підприємця Мироненко С.В., м.Запоріжжя Запорізький металургійний коледж Запорізької Державної інженерної академії, м.Запоріжжя

про

визнання недійсним Договору оренди державного нерухомого майна, зобов'язання повернути майно шляхом звільнення приміщень

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 р. керівник Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом б/н від 31.08.2016 р. до відповідачів: 1. Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя; 2.Фізичної особи - підприємця Мироненко С.В., м. Запоріжжя за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Запорізький металургійний коледж Запорізької Державної інженерної академії, м.Запоріжжя про визнання недійсним Договору оренди державного нерухомого майна, зобов'язання повернути майно шляхом звільнення приміщень (том 1, а.с. 4-12).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 р. у справі № 908/2380/16 (суддя Азізбекян Т.А.) в задоволенні позову керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області відмовлено (том 2, а.с.61-63).

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.02.2017р. у справі № 908/2380/16 (головуючий суддя: Ломовцева Н.В., судді: Скакун О.А., Татенко В.М.) апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. по справі № 908/2380/16 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. по справі № 908/2380/16 залишено без змін, з мотивів, викладених у постанові (том 2, а.с. 127-130).

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2017р. у справі №908/2380/16 (головуючий суддя: Корнілова Ж.О., судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.) касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017р. у справі № 908/2380/16 частково задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017р. у справі №908/2380/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області ( том 3, а.с. 33-40).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.10.2017р. по справі №908/2380/16 відмовлено у задоволенні позову Керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області, м. Запоріжжя до відповідача 1:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя; відповідача 2: Фізичної особи - підприємця Мироненко С.В., м. Запоріжжя за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії, м. Запоріжжя про визнання недійсним Договору оренди державного нерухомого майна, зобов'язання повернути майно шляхом звільнення приміщень ( том 3, а.с. 169-173).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Запорізької області - начальник управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва, м. Запоріжжя звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №08-3109-16 від 09.11.2017р. на рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017р. (том 3, а.с. 190-194).

В обґрунтування поданої апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 р. у справі №908/2380/16 є незаконним та необґрунтованим та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи і, як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 257, 261 ЦК України, ст. ст. 4, 4-3, 32-36, 43 ГПК України. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Чернота Л.Ф., судді: Радіонова О.О., Зубченко І.В. (том 3, а.с.187).

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 16.11.2017р. порушено провадження по справі №908/2380/16. Розгляд апеляційної скарги призначено на 11.12.2017р. (том 3, а.с.188).

05.12.2017р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Мироненко Сергія Володимировича, м. Запоріжжя надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 01.12.2017 р., у якому відповідач - 2 просить апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017р. у справі №908/2380/16 без змін (том 3, а.с. 205-211). Судова колегія розглянула та долучила даний відзив до матеріалів справи.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 11.12.2017 р. прокурор відділу Харківської області, який на виконання вимог п.11.3 наказу Генерального прокурора України від 28.05.2015 р. «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» забезпечує участь у розгляді справи №908/2380/16 судом апеляційної інстанції наполягав на вимогах, викладених в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.20127 р. у справі №908/2380/16 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 в інтересах держави про визнання договору оренди недійсним та повернення нежитлових приміщень задовольнити.

Відповідач-2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 р. у справі №908/2380/16 залишити без змін.

Представники відповідача-1, третьої особи в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (том 3, а.с.204).

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників відповідача 1, третьої особи, яка не заявляє вимоги на предмет спору на стороні відповідача 1, за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. А тому вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з`ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в матеріалах справи №908/2380/16.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши прокурора, представника відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

У розумінні приписів наведених норм, господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором.

10.12.2009 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області (орендодавець) в особі першого заступника регіонального відділення Спірної Олени Дмитрівни, що діє на підставі Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 №412, наказу регіонального відділення від 25.08.2009 р. №346 з одного боку та приватним підприємцем Мироненко Сергієм Володимировичем (орендар), що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, зареєстрованого виконавчим комітетом Запорізької міської ради від 05.01.1998 р. №213017000003342, згідно з протоколом засідання конкурсної комісії від 25.11.2009 р. з другого боку укладено договір оренди державного нерухомого майна №2513/д, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії (договір) том 1, а.с. 21-26)

Приписами п. 1.1 договору встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46.

Пунктом 1.3 договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.

За умовами п. 2.1 договору, вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передавання орендованого майна (додаток №1) том 1, а.с. 81, 109).

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 10.12.2009р. по 08.12.2010 р. включно з пролонгацією на тих самих умовах відповідно до п. 10.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Додатковими угодами від 20.12.2010 р. (том 1, а.с.28), від 22.12.2011 р. (том 1, а.с.29), від 17.12.2012 р. (том 1, а.с.30-31), 06.12.2013р. (том 1, а.с.35-36) продовжено дію Договору до 05.12.2016 р. включно.

Згідно з п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.02.2013 р. орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786, зі змінами та доповненнями, шляхом її збільшення на конкурсну надбавку, скориговану на індекс інфляції за період інфляції.

Розмір орендної плати за перший після перегляду місяць оренди грудень 2012 року становить без ПДВ - 2426,30 грн. та діє з 07.12.2012 р., відповідно договору про зміні №4 до договору оренди від 10.12.2009 р. №2513/д.

Вищевказаний договір та додаткові угоди (договори про зміни №1-№5) до нього підписані обома сторонами без заперечень та скріплені печатками.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.07.2016 р. Запорізькою місцевою прокуратурою №2 було проведено перевірку виконання органами державної влади повноважень щодо збереження майна закладів системи освіти. Якою, встановлено, що орендоване майно на момент укладання договору оренди належало до об'єктів освіти, а передбачена договором мета передання вказаних приміщень в оренду (розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів) не відповідала їх цільовому призначенню.

У подальшому, керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом №50-7057- вих16 від 31.08.2016 р. про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та приватним підприємцем Мироненко Сергієм Володимировичем, зобов'язання Фізичну особу - підприємця Мироненко Сергія Володимировича повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області, державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича - Данченка/Гастелло, 71/46, шляхом їх звільнення.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові в повному обсязі, виходячи з наступного.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про правову природу договору як договору оренди, який підпадає під правове регулювання Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та глави 58 Цивільного кодексу України.

Предметом спірного договору оренди є частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46.

Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фізичної особи-підприємця Мироненка С.В. м. Запоріжжя є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20), том 1, а.с. 51-53.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нерухоме майно - будівля гаражу (літера В) по вул. Немировича - Данченка/Гастелло, 71/46 належить до державної власності, а цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти (том 1, а.с. 49-50).

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" унормовано, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Абзацом 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", встановлено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

У даному випадку, договір укладено Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області в якості орендодавця, тобто уповноваженим державним органом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Частиною 2 ст. 4 вищевказаного Закону врегульовано, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Згідно з положеннями вказаної норми приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, згідно ч.ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про освіту».

Згідно частини 5 вищенаведеного Закону врегульовано, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015р. у справі № 3-165г15, згідно якої метою оренди приміщення в навчальному закладі є його використання за призначенням, пов'язаним з навчально-виховним процесом, оскільки орендоване приміщення використовується для надання безоплатних медичних (стоматологічних) послуг учням і педагогічному складу навчального закладу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: частина 1 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

У даному випадку, укладаючи договір оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009р. з метою розміщення майстерні для здійснення технічного обслуговування та ремонту автомобілів, сторонами договору фактично змінено цільове призначення орендованого приміщення, що є порушенням вищезазначених законодавчих норм та дає підстави вважати вказаний договір укладеним з порушенням закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 Фізичною особою -підприємцем Мироненко Сергієм Володимировичем заявлено клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності, яке обґрунтовано тим, що прокурор не навів обґрунтувань, які б пояснили, що раніше, тобто до 18.01.2016р., він не міг звернутись до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з запитом про надання інформації щодо державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії (том 3, а.с. 67-68).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 256-257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із матеріалів справи вбачається, що Запорізька місцева прокуратура № 2 звернулась до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя 18.01.2016р. із запитом про надання інформації щодо переліку договорів оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії, про що свідчить відповідь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя від 21.01.2016р. №10-13-00317 (том 1, а.с. 39).

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Водночас, прокурором було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності при подачі позовної заяви про визнання недійсним Договору оренди державного нерухомого майна, що знаходяться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009 р.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договірні відносини щодо оренди приміщень за адресою: м. Запоріжжя, Н.Данченка, 71/ вул. Гастелло, 46 Фізичною особою-підприємцем Мироненко С.В., що знаходяться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії існують ще з 1998 р., про що свідчать Договори оренди: № 14 від 17.12.1998 р. (том 1, а.с.107), № 34 від 01.03.2000 р. (том 1, а.с.110), № 1969/д від 28.04.2006 р.(том 1, а.с.112). Вищенаведені договори підписані з боку Орендодавця: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області - Першим заступником начальника регіонального відділення В.А. Жуковим з боку Орендаря: Приватним підприємцем Мироненком С.В. без зауважень та скріплено підписами та печатками.

Також в матеріалах справи містяться Додаток №2 до договору оренди №1969/д від 28.04.2006 р. Акт - прийому передачі, яким орендодавець (РВ Фонду державного майна України по Запорізькій області) передав, а орендар прийняв (ПП Мироненко С.В.) державне нерухоме майно: - вбудовані нежитлові приміщення гаражу (літера В, приміщення № з 2 по 6 включно) загальною площею по внутрішньому обміру 117,2 кв.м, відповідно до плану приміщень, що входять до складу орендованого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастело, 71/46 (додаток №3) том 3, а.с.115,116).

В матеріалах справи також, наявний припис прокуратури Орджонікідзевського району №488 від 17.02.2009 р. «Щодо порушення вимог водогосподарської діяльності на приватного підприємця Мироненко С.В.», з якого вбачається, що прокуратурою проводилась перевірка водогосподарської діяльності, що здійснюється у орендованих приміщень. Тобто прокуратура була повідомлена про наявність договірних відносин відповідача-2 та про користування ним спірним приміщенням ще з 2009 р. (том 3, а.с. 82)

Дослідивши матеріали справи судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурором не було наведено належних доказів щодо поважності пропуску строку позовної давності, а вищевикладене свідчить про освідомлення прокуратури про існування договірних відносин щодо приміщення Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії ще з 2009 р. Таким чином, клопотання керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області про поновлення строку позовної давності при подачі даної позовної заяви, правомірно відхилено.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що орендна плата сплачується належним чином у відповідному розмірі і на теперішній час.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 року у справі №908/2380/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва, м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 р. по справі №908/2380/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф. Чернота

Судді І.В. Зубченко

О.О. Радіонова

надруковано: 7прим.1 скаржнику;1прокуратурі;2 відповідачу-1, 2;1 3-й особі;1 у справу;1 ГСЗО