КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
14 лютого 2017 року 810/451/17
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку.
Ухвалою суду від 30.01.2017 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 14.02.2017, шляхом надання суду копії всіх сторінок паспорту ОСОБА_1, довідки про реєстрацію місця проживання (форми 1) - ОСОБА_1 або довідки, що підтверджує місце його перебування, передбачену вимогами ч.4 ст. 6 Закону України, від 15.04.2014 № 1207-VII, оригіналу документу про сплату судового збору за подання адміністративного позову (виходячи з заявлених позовних вимог майнового характеру) до Київського окружного адміністративного суду та доказів зарахування його до спеціального фонду Державного бюджету України, у розмірі, передбаченому ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
13.02.2017 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви. До заяви було додано копії усіх заповнених сторінок паспорту, оригінал квитанції про сплату судового збору та копію довідки Подільського районного відділу в м. Києві ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві.
Надаючи оцінку поданою позивачем заяву з додатками суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" для реєстрації особа або її законний представник подає, серед іншого, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.
Згідно зі статтею 3 цього ж Закону документи, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.
Пунктом 1.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 N 1077, передбачено, що реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Відомості про місце проживання та місце перебування особи вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - паспортний документ), довідки про звернення за захистом в Україні.
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку працівник територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів - адміністратор центру (крім внесення відомостей про реєстрацію місця проживання до паспортного документа та картки реєстрації особи), зокрема, вносить відомості про реєстрацію місця проживання до паспортного документа та картки реєстрації особи шляхом проставлення в них штампа реєстрації місця проживання особи (далі - штамп реєстрації місця проживання), зразок якого наведено в додатку 3 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року N 320, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за N 1089/21401.
Аналогічним чином до паспортного документа вносяться відомості про зареєстроване місце перебування особи (Розділ ІV Порядку).
Відповідно до пункту 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) відмітки про реєстрацію постійного місця проживання громадянина робляться на одинадцятій - шістнадцятій сторінках паспорта.
Суд зазначає, що позивачем подано копії всіх заповнених сторінок паспорту, де на сторінці 11 зазначено останнє місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3. Будь-які інші записи на сторінці 11 відсутні.
Отже, оскільки будь-яких інших записів, у тому числі відомостей про зняття з останнього місця проживання відсутні, то суд дійшов висновку, що єдиним належним підтвердженням місця реєстрації, знаходження та перебування позивача є останнє місце реєстрації за адресою яка зазначена в паспорті, а саме: АДРЕСА_3.
У такому випадку суд не бере до уваги довідку Подільського районного відділу ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві №8/2-17 від 09.02.2017, оскільки Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено конкретний перелік документи до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи. В даній довідці зазначено, що ОСОБА_1 09.02.2017 подав письмову заяву, тобто після звернення до суду з даною позовною заявою зареєстрованою від 30.01.2017, в якій зазначив таку адресу: АДРЕСА_1 за якою може бути вручена офіційна кореспонденція. У такому випадку, позивач тільки отримує офіційну кореспонденцію за адресою яку зазначив - АДРЕСА_1, але особисто за даною адресою не проживає та належним чином не зареєстрований. Також суд звертає увагу, що позивачем в позовній заяві вказано АДРЕСА_2, як поштову адресу.
Згідно ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Правила територіальної підсудності адміністративних справ визначені у статті 19 КАС Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ч. 2 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Альтернативний характер підсудності надає позивачу право вибору суду, до якого він може звернутися. Це один з двох судів: або суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача, або суд за місцезнаходженням відповідача.
З матеріалів адміністративного позову вбачається, що адресою місцезнаходження відповідача у справі є м. Київ, тобто вирішення спору за правилами загальної підсудності чи альтернативної (у разі обрання суду за місцезнаходженням відповідачів) має здійснюватися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Положеннями статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VII від 15 квітня 2014 року зазначено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим, змінено. Зокрема, забезпечено розгляд адміністративних справ Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим - Київським окружним адміністративним судом, адміністративних справ Окружного адміністративного суду міста Севастополя - Окружним адміністративним судом міста Києва; Севастопольського апеляційного адміністративного суду - Київським апеляційним адміністративним судом.
Позивач звернувся із даним позовом саме до Київського окружного адміністративного суду, повноваження якого згідно Додатку № 1 до Указу Президента України від 16.11.2004 N 1417/2004 "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі" розповсюджуються на територію Київської області.
За таких обставин та враховуючи, що місцезнаходженням відповідача є м. Київ, а позивача - м. Сімферополь, а також застосовуючи правила альтернативної підсудності адміністративних справ, даний спір має вирішуватися Київським окружним адміністративним судом лише в тому випадку, якщо місцем проживання (перебування, знаходження) позивача чи відповідача є саме Київська область.
Отже, позовна заява подана з порушенням правил територіальної підсудності, у зв'язку з чим дана справа не підсудна Київському окружному адміністративному суду, а підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва.
Крім того, суд звертає увагу та ту обставину, що позивач неодноразово звертався з аналогічними позовними заявами до Окружного адміністративного суду м. Києва про стягнення середнього заробітку та рішеннями Окружного адміністративного суду м. Києва позовні вимоги позивача були задоволені частково.
Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.
Таким чином, дана справа за правилами територіальної підсудності не підсудна Київському окружному адміністративному суду та підлягає поверненню позивачу.
При цьому, повернення позовної заяви, згідно з вимогами частини шостої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України, не позбавляє права позивача для повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 108, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку - повернути позивачу.
2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Лиска І.Г.
Рішення № 103726088
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2022 року м. Київ № 810/451/17
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
в с т а н о в и в :
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 57919 грн. 68 коп. за період з 25 березня 2016 р. по 28 грудня 2016 р.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року - без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасовано, а справу №810/451/17 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
19 серпня 2020 р. протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано на розгляд судді цього адміністративного суду Журавлю В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. прийнято вказану адміністративну справу до свого провадження та вирішеного, що ця справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 р., прийнятим у порядку письмового провадження, адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ - 39292197) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 березня 2016 р. по 28 грудня 2016 р. у розмірі 26 112 (двадцять шість тисяч сто дванадцять) грн. 00 коп.;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Разом з тим, питання про відшкодування витрат на правничу допомогу та повернення сплачено судового збору під час прийняття рішення судом не вирішувалося.
11 січня 2021 р. до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, яку обґрунтовано тим, що рішенням суду з відповідача не стягнуто понесені витрати на професійну правничу допомогу та не вирішено питання про повернення сплаченого судового збору.
Цю заяву подано у строк, визначений ч.2 ст.252 КАС України.
Відповідно до акту Київського окружного адміністративного суду заяву з матеріалами адміністративної справи передано до розгляду судді 21 лютого 2022 р.
Суд зазначає, що розгляд заяви позивача здійснено з урахуванням уведення в Україні в лютому 2022 р. надзвичайного та воєнного стану.
Згідно з вимогами п. 1, п.3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї з позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, або якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до вимог частини 3 статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З огляду на зазначене, керуючись приписами частини 3 статті 252 КАС України та враховуючи, що судове рішення по справі було ухвалене в порядку письмового провадження, суд вирішив розгляд даної заяви здійснювати без виклику учасників справи у порядку письмового провадження.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача та прийняття додаткового судового рішення, суд зазначає про таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Приписи ст. 134 КАС України не виключають права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що на підставі аналізу положень ст. 134 КАС України склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з матеріалами справи між позивачем (Клієнтом) та Адвокатом Кочергою Дмитром Олександровичем (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №2 від 12 грудня 2014 р
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду Акт № 4 передачі-прийняття наданої правової допомоги від 3 травня 2017 р., відповідно до якого адвокат відповідно до Договору про надання правової допомоги № 2 від 12 лютого 2014 р. та додаткової угоди № 4 від 10 січня 2017 р. до нього надав Клієнту, а Клієнт прийняв надану правову допомогу в адміністративній справі № 810/451/17 у загальному обсязі 5,5 (п`ять з половиною) годин, а саме:
1) дата - 23 січня 2017 р.; найменування правової допомоги з вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням - складання та друк позовної заяви до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку в сумі 57 919 грн. 68 коп.; кількість годин, затрачений на виконання - 4 годин; ціна за 1 годину (грн.) - 640 грн.; сума (грн.) - 2560 грн.;
2) дата - 20 лютого 2017 р.; найменування правової допомоги з вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням - складання та друк апеляційної скарги на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 р.; кількість годин, затрачений на виконання - 1 годину; ціна за 1 годину (грн.) - 640 грн.; сума (грн.) - 640 грн.;
3) дата - 3 травня 2017 р.; найменування правової допомоги з вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням - складання та клопотання про долучення доказів; кількість годин, затрачений на виконання - 0,5 годин; ціна за 1 годину (грн.) - 640 грн.; сума (грн.) - 320 грн.
Отже, відповідно до цього Акту позивачем понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3520 грн. 00 коп.
На підтвердження понесення позивачем цих витрат позивач надав до суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 3 травня 2017 р. у розмірі 3 520 грн. 00 коп.
Крім того, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду Акт № 6 передачі-прийняття наданої правової допомоги від 22 серпня 2017 р., за яким адвокат відповідно до Договору про надання правової допомоги № 2 від 12 лютого 2014 р. та додаткової угоди № 4 від 10 січня 2017 р. до нього надав Клієнту, а Клієнт прийняв надану правову допомогу в адміністративній справі № 810/451/17 у загальному обсязі 5,5 (п`ять з половиною) годин, а саме:
1) дата - 7 серпня 2017 р.; найменування правової допомоги з вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням - складання та друк апеляційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 р. № 810/451/17; кількість годин, затрачений на виконання - 2 години; ціна за 1 годину (грн.) - 640 грн.; сума (грн.) - 1280 грн.;
2) дата - 22 серпня 2017 р.; найменування правової допомоги з вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням - складання та клопотання про долучення доказів; кількість годин, затрачений на виконання - 0,25 годин; ціна за 1 годину (грн.) - 640 грн.; сума (грн.) - 160 грн.
Отже, відповідно до цього Акту позивачем понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1440 грн. 00 коп.
На підтвердження понесення позивачем цих витрат позивач надав до суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 10 від 22 серпня 2017 р. у розмірі 1440 грн. 00 коп.
З урахуванням всіх наданих документів на підтвердження понесених витрат на оплату наданої правничої допомоги судом встановлено, що позивачем у загальному розмірі сплачено 4960 грн. 00 коп. своєму представнику за надання ним правничої допомоги у судах.
Факт надання цих послуг підтверджується вказаними вище документами, долученими до матеріалів справи.
Суд бере до уваги, що у наданому акті виконаних робіт (наданих послуг) відсутні відомості про час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), що передбачено п.2 ч.5 ст.134 КАС України при врахуванні співмірності витрат на оплату послуг адвоката.
Разом з тим, суд бере до уваги положення ч. 6 та ч. 7 КАС України, відповідно до яких визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що заяви чи клопотання відповідача з питання визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу чи його зменшення до суду не надходили.
Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за надану професійну правничу допомогу підлягає задоволенню. Так, за надання професійної правничої допомоги позивачу необхідно повернути 4960 грн. 00 коп., які підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Державної фіскальної служби України.
Щодо клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, судом встановлено, що у мотивувальній та у резолютивній частинах рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 р. судом не вирішено питання про повернення судового збору.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 640 грн. 00 коп. згідно з квитанцією від 10 лютого 2017 р. № 0.0.703455669.1.
З огляду на зазначене та враховуючи, що судом було задоволено позовні вимоги позивача частково, проте у резолютивній частині рішення від 15 квітня 2021 р. не вирішено питання щодо розподілу та відшкодуванню позивачу судових витрат, а саме сплаченого судового збору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача в частині сплаченого судового збору у сумі 400 грн. та прийняття додаткового рішення по справі про стягнення на користь позивача витрат у вигляді сплаченого судового збору згідно з квитанцією від 10 лютого 2017 р. № 0.0.703455669.1 на суму 400 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 244, 246, 252, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
в и р і ш и в:
1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення - задовольнити частково.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ - 39232197) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4960 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ - 39232197) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 400 (чотириста) грн. 00 коп.
4. У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач - Державна фіскальна служба України, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39232197.
Суддя Журавель В.О.