КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" серпня 2016 р. Справа№ 910/23142/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Шапрана В.В.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: Маслюченко І.М., Токар Л.М., Семко С.В., Крупа В.М., Токар В.О.;
відповідача: Варданян А.А.;
третьої особи: Яковлєв О.І.;
прокуратури: не з'явився;
ВДВС: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 13.07.2016р.
за скаргою Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
на дії Відділу примусового виконання рішень
Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України
у справі №910/23142/14 (суддя Єфіменко В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго"
до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
за участю Прокуратури міста Києва
про стягнення 28 774 667,95 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого суд прийшов до висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- судом не було враховано мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, введений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";
- оскільки встановлена неможливість примусової реалізації майна відповідача, то виконавча дія Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 є незаконною;
- майно, на яке накладено арешт згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434, знаходиться поза межами України;
- судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Шапран В.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2016р.
26.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність доводів відповідача і просив суд в задоволенні скарги відмовити.
В судовому засіданні 30.08.2016р. представники відповідача та третьої особи підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.
В судовому засіданні 30.08.2016р. представники позивача заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники прокуратури міста Києва та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання 30.08.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 30.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - відповідач) заборгованості у загальній сумі 28 774 667,95 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р., позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 28 774 667,95 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.
На виконання вказаного судового рішення було видано наказ від 20.05.2015р.
В січні 2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р., ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. було скасовано та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14 до 01.09.2016р.
В лютому 2016 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просив: визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. під час прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434; визнати недійсною вищевказану постанову від 26.01.2016р. №47687434 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати постанову від 26.01.2016р. №47687434 (том справи - 5, аркуші справи - 43-47).
Вимоги скарги відповідача обґрунтовані наступним:
- відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно товариства не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";
- державний виконавець, у відповідності до ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" не здійснив повідомлення центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та не подав відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача, чим було допущено порушення порядку звернення стягнення на майно боржника та було передчасно вчинено дії, направлені на звернення стягнення на нерухоме майно та автотранспорт;
- виконавцем порушено п.п.4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень відповідно щодо проведення опису та арешту майна, про що має бути складено відповідний акт, у якому повинні бути вказані, зокрема, назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо); якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання далі - зберігач); відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт; якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження. Проте, опис про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача відсутній у матеріалах виконавчого провадження, що є порушенням вимог закону з боку державного виконавця;
- 17.03.2014р. нелегітимною Верховною Радою Республіки Крим було прийнято постанову «Про питання енергетичної безпеки Республіки Крим», в якій встановлено, що власністю Республіки Крим є: рухоме та нерухоме майно Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, увійшло і не увійшло до статутного капіталу державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку;
- 15.04.2014р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з яким тимчасово окупованою територією визнається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На тимчасово окупованій території на строк дії зазначеного закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території;
- внаслідок настання вищезазначених подій, відповідач втратив доступ до усього майна, що належить підприємству, у зв'язку з чим постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у зв'язку з її необґрунтованістю та непідтвердженістю доводів скарги відповідача належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
В ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
28.05.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі №910/23142/14 та постанову ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно відповідача в межах суми стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн. (том справи - 53, аркуші справи - 130-134).
03.06.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про арешт коштів боржника (том справи - 5, аркуші справи - 137-140), якою накладено арешт на кошти, належні відповідачу, які знаходяться на рахунках в банківських установах в межах суми стягнення.
Відповідач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом №11 від 28.07.2015р., в якому просив зупинити виконавче провадження у зв'язку з прийняттям ухвали Господарського суду міста Києва від 20.07.2015р. у справі №910/23142/14 про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23142/14 від 31.12.2015р.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.08.2015р. ВП №47687434 було зупинено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 147) до закінчення строку, на який було відстрочено виконання судового рішення у справі №910/23142/14.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.01.2016р. ВП №47687434 було поновлено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 150).
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено низку постанов, а саме:
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 157), якою накладено арешт на повітряні судна: Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNH, заводський номер 41255, 2011р.в., № реєстр.посвідчення: РП3849 від 16.08.2012; Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNW, заводський номер 41318, 2012р.в., № реєстр.посвідчення: РП3881 від 24.01.2013р.; Модель Agusta А109С, держзнак UR-CNG, заводський номер 7617, 1990р.в., № реєстр.посвідчення: РП3666 від 27.04.2009р., що належать відповідачу;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 159-160), якою накладено арешт на судна: Ярилгач, тип судна: водолазна баржа, 1990p., (ID 15741); Тітан-2, тип судна: кранове, 1985p., (ID 15740); Алаід, тип судна: суднова баржа, 1988p., (ID 15739); Калкан, тип судна: нафтосміттєзбірне, 1981p., (ID 15738); СИВАШ, тип судна: самопідйомна плавуча бурова установка, 1979p., (ID 15737); Нафтогаз-68, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 1990p., (ID 15736); ПСМ-465, тип судна: плав майстерня, 1981p., (ID 15735); Чорноморськ, тип судна: швидкісне судно забезпечення, 2009p., (ID 15734); Атрек, тип судна: судно забезпечення, 1983p., (ID 15733); Капітан Булгаков, тип судна: баржа-трубоукладальник, 2009p., (ID 15732); Крепкий-1, тип судна: робоче, 1991p., (ID 15731); Дельфин, тип судна: водолазне судно, 1982 p., (ID 15730); Нептун-3, тип судна: плавкран, 1991р., (ID 15729); Дон, тип судна: буксир/судно забезпечення, 1980p., (ID 15728); Крепкий-2, тип судна: робоче, 1992p., (ID 15727); Гоусан 5, тип судна: буксир, 1984p., (ID 15726); ОЧЕРЕТАЙ, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p., (ID 15684); KAJIOC ЛИМЕН, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2009p., (Щ 15685); Україна, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p. (ID 15693), що належать відповідачу;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про розшук майна боржника (том справи - 5, аркуш справи - 162), якою оголошено в розшук майно боржника, а саме: автотранспортні засоби в кількості, вказаній в додатку;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 164), якою накладено арешт на 2274973 шт. простих іменних акцій емітента - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», що становить 15,4546% від статутного капіталу емітента, що належать боржнику.
Відповідач вважає, що вищевказані постанови були винесені державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно боржника знаходиться поза межами території України (на території Республіки Крим), а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння у зв'язку із забороною на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном. Окрім того, поза увагою державного виконавця було залишено те, що відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Водночас, з тексту скарги відповідача на дії державного виконавця вбачається, що в даному випадку відповідачем оскаржуються лише постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.01.2016р. ВП №47687434 про накладення арешту на повітряні судна та на плавзасоби. Решта постанов, винесених 26.01.2016р. відповідач не оскаржує.
За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено наступне.
В ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Як уже зазначалося вище, арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення суду та є обов'язковим для застосування державним виконавцем у разі невиконання виконавчого документа боржником у строк встановлений для самостійного виконання.
Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу суду у справі №910/23142/14 зупинялося, але при цьому рішення суду так і не було виконано відповідачем.
В мотивувальній частині оскаржуваних відповідачем постанов зазначено про те, що останні були винесені у зв'язку з невиконанням відповідачем в добровільному порядку рішення суду у справі №910/23142/14 протягом строку, встановленого державним виконавцем.
Зупинення виконавчого провадження не є підставою для невиконання рішення суду боржником, а поновлення виконавчого провадження не надає боржнику новий строк на самостійне виконання рішення суду, тому арешт майна боржника, як захід примусового виконання рішення суду, застосований правомірно.
Окрім того, арешт було накладено лише на майно та грошові кошти відповідача виключно в межах суми звернення стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн.
Порядок накладення арешту та вилучення майна боржника викладений в ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», зі змісту якої випливає, що арешт майна боржника може накладатися державним виконавцем шляхом як винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, так і проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, вказані виконавчі дії не являються тотожними, а тому винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження жодним чином не залежить від проведення опису майна боржника. Складення такого акту передбачено при вчинення іншого виду виконавчих дій, ані ж ті, про які йде мова в оскаржуваних відповідачем постановах. Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не було складено акт опису та арешту майна.
В скарзі на дії органу Державної виконавчої служби та в своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що він є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". На підтвердження викладеного відповідачем було додано до апеляційної скарги копію постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з Додатком 1 до цієї постанови, в якому наведено Перелік державних підприємств, на базі яких утворюються державні акціонерні товариства, 100% акцій яких передаються до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». До названого переліку включено відповідача.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
В ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" передбачено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01.01.2011р., та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що поняття «накладення арешту» та «відчуження майна» не являються тотожними, оскільки накладення арешту, на відміну від відчуження майна, не передбачає переходу права власності на відповідне майно від боржника до іншої особи, а встановлює тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, які можуть бути зняті у подальшому і без відчуження такого майна, зокрема, у разі задоволення вимог стягувача за рахунок іншого майна або грошових коштів.
В матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що відповідач є підприємством, 100% акцій якого знаходяться у володінні держави. Такі відомості відсутні у відповідній графі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Колегією суддів враховано надані відповідачем матеріали, зокрема, Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», свідчать не про те, що відповідач є державним підприємством, а лише про те, що всі його іменні акції належать не державі, а іншому господарському товариству - Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», яка в свою чергу належить Державі Україна.
Окрім того, відповідно до п.п.1, 3 постанови Кабінету Міністрів України №1002 від 05.12.2015р. управління 100% акцій Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (материнська компанія боржника) належних державі, здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Управління корпоративними правами (акціями, частками) юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», здійснює Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» самостійно через свої уповноважені органи відповідно до статуту.
Тобто управління майном відповідача (боржника) здійснюється безпосередньо самим боржником, а управління його корпоративними правами здійснюється не державою, а її прямим акціонером, яким є не Держава Україна, а Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна».
Також необхідно зазначити про те, що відповідач є публічним акціонерним товариством, він не є державним підприємством, установою або організацією, оскільки не має ознак, встановлених в ст. 73 Господарського кодексу України. До того ж, акціонерне товариство за своєю організаційно-правовою формою не може бути одночасно і акціонерним товариством, і державним підприємством (установою, організацією), оскільки чинним законодавством України для кожного з цих форм підприємств визначені свої індивідуальні ознаки.
Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлює заборону на відчуження досить обмеженого кола об'єктів, а саме: нерухомого майна, інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності.
Тобто, положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не поширюються на те майно державного підприємства, яке не є його основним засобом виробництва (аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого господарського суду України №01-06/131/16 від 28.01.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак, відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що майно, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами державного виконавця (гелікоптери та морські судна) є основними засобами його виробництва та використовуються ним у своїй виробничій діяльності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на майно відповідача, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами від 26.01.2016р.
Відповідач зазначав про те, що постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р. його було включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому при вчиненні виконавчих дій щодо відповідача, як боржника, повинні застосовуватися положення ч.3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що у разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві. У разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.
Тобто, ч.3 ст. 66 названого Закону передбачає, що повідомлення про арешт майна здійснюється державним виконавцем лише у випадку накладення ним арешту на нерухоме майно, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировину і матеріали, призначені для використання у виробництві, тобто на майно другої черги.
Натомість, як уже зазначалося вище, відповідач не надав суду пояснень та належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, як використовуються ним у виробництві гелікоптери та морські судна, на які державним виконавцем було накладено арешт. До того ж, частина вказаного майна відповідача перебуває на тимчасово окупованій території, а інша частина майна знаходиться поза межами України та експлуатується третіми особами. Доказів, які б свідчили про те, що арештовані гелікоптери та морські судна обліковуються ним як основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що не направлення державним виконавцем повідомлення, передбаченого ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", може вважатись окремим порушенням. Водночас, вказане порушення у будь-якому випадку не впливає на законність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та жодним чином не може бути підставою для визнання недійсною такої постанови.
Враховуючи положення п.1 ч.2 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а аткож відсутність доказів, які б свідчили про те, що відповідач використовував у виробництві майно, на яке було накладено арешт, або включив це майно до переліку основних засобів виробництва, при винесенні оскаржуваних відповідачем постанов державний виконавець не повинен був направляти повідомлення Фонду державного майна України.
Відносно доводів апеляційної скарги відповідача про те, що місцевим господарським судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.1 ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
На думку відповідача, оскаржувані ним постанови державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. можуть ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із арештованим майном. Водночас, відповідач не зміг пояснити ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції суть таких ускладнень, як і не надав доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій з повернення майна.
Твердження відповідача про неможливість виконання рішення за рахунок арештованого майна, оскільки фактично воно знаходиться поза межами України та в інших осіб, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки нормами ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», про яку зазначалося вище, встановлено порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи, колегією суддів не було встановлено порушення державним виконавцем вимог діючого законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», при винесені оскаржуваних відповідачем постанов від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а відтак підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця, визнання недійсними та скасування вищезгаданих постанов відсутні.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 86, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 - без змін.
2. Матеріали справи №910/23142/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
В.В. Шапран
Рішення № 42763619
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2015
Справа №910/23142/14
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», с.Білогородка, ЄДРПОУ 329999544
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Київ, ЄДРПОУ 00153117
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471933
за участю прокуратури міста Києва
про стягнення 28 774 667,95 грн.
головуючий суддя Любченко М.О.
суддя Князьков В.В.
суддя Нечай О.В.
представники сторін:
від позивача: Крупа В.М. - по дов., Семко С.В. - по дов. Токар Л.М. - по дов., Маслюченко І.М. - по дов., Токар В.О. - дир.
від відповідача: Сидорчук Р.Д. - по дов.
від третьої особи: Пясецький Д.В. - по дов.
прокурор: Дергунов Д.С. - по посв.
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 12.11.2013р. та 26.11.2014р. оголошувались перерви.
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», с.Білогородка звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Київ про стягнення 28 774 667,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №1002 від 08.11.2013р. про надання послуг на обробку пластів колекторів свердловин Штормового ГКМ в частині здійснення оплати наданих послуг у визначені договором строки, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві №20-1099 від 25.11.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що, на думку Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», обов'язок з оплати наданих на підставі договору №1002 від 08.11.2013р. послуг виник у відповідача тільки з моменту отримання рахунків-фактур, а подальше невиконання замовником своїх грошових зобов'язань було викликане наявністю форс-мажорних обставин.
Ухвалою від 18.12.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Третя особа у поясненнях №17/0084 від 23.01.2015р. проти задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» також заперечила з огляду на те, що оплата за договором №1002 від 08.11.2013р. повинна здійснюватись лише на підставі рахунку-фактури. До того ж, на думку вказаного учасника судового процесу, порушення умов спірного правочину виникло внаслідок дії непереборної сили.
25.12.2014р. до господарського суду міста Києва надійшла заява №07/2/2-1757вих-14 від 24.12.2014р. прокуратури міста Києва про вступ у справу.
Прокурор у судовому засіданні 13.02.2015р. підтримав правову позицію Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
У ст.626 Цивільного кодексу України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (замовник) було укладено договір №1002 про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКМ, у відповідності до п.1.1 якого виконавець зобов'язався надати за завданням замовника послуги з обробки пластів колекторів свердловин Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги.
Сторонами узгоджено, що ціна договору на підставі кошторису складає 28 775 000 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
Правочин набирає сили і вважається укладеним з моменту (дати) його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2014р.
Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, вказаний правочин було погоджено Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» у листі №6281/110-13 від 27.11.2013р.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1002 від 08.11.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання послуг.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вказувалось вище, предметом договору №1002 від 08.11.2013р. є надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».
Замовник приступає до надання послуг не пізніше 35 робочих днів від дати отримання від замовника письмово оформленої заявки (факт) про готовність прийняти персонал на об'єктах замовника (п.5.1 договору №1002 від 08.11.2013р.).
За умовами п.5.2 укладеного між сторонами правочину виконавець повинен надати послуги не пізніше 30.11.2014р.
Здавання виконавцем наданих послуг та приймання їх замовником здійснюється на території замовника. Після завершення надання послуг на кожній свердловині окремо, виконавець протягом 10 робочих днів, за кожною свердловиною окремо, готує 2 екземпляри акту здачі-приймання, інформаційний звіт по техніці та технології обробки свердловини і передає їх замовнику (п.5.5 договору №1002 від 08.11.2013р.).
Після отримання акту здачі-приймання наданих послуг замовник, за відсутності зауважень, протягом 10 робочих днів від дати отримання, підписує їх чи, у разі наявності зауважень, складає мотивовану відмову від підписання акту.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору сторонами було погоджено технічне завдання на надання послуг з обробок колекторів свердловин, затверджено кошторис вартості наведених послуг та типовий план проведення робіт з обробки свердловин Штормового ГКР конденсованими дегідратаційними системами.
Листом вх.№07/1-41 від 29.11.2013р. Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» про готовність прийняти персонал виконавця для надання послуг.
Як встановлено судом, на підставі договору №1002 від 08.11.2013р. виконавцем було надано, а замовником прийнято послуги з обробок пластів колекторів конденсованими дегідраційними системами Штормового ГКР на загальну суму 28 774 667,95 грн. Вказана обставина підтверджується представленими до матеріалів справи актами №1 від 10.02.2014р. на суму 71 145,05 грн., №2 від 10.02.2014р. на суму 3 092 015,60 грн., №3 від 10.02.2014р. на суму 2 679 547,85 грн., №4 від 10.02.2014р. на суму 2 462 987,90 грн., №5 від 10.02.2014р. на суму 2 192 525,15 грн., №6 від 10.02.2014р. на суму 3 494 893,25 грн., №7 від 10.02.2014р. на суму 2 002 916,60 грн., №8 від 10.02.2014р. на суму 2 815 253,60 грн., №9 від 10.02.2014р. на суму 2 869 156,40 грн., №10 від 10.02.2014р. на суму 1 624 648,25 грн. та №11 від 10.02.2014р. на суму 5 469 578,30 грн. Вказані акти підписано представниками обох сторін та скріплено печатками господарських товариств.
До кожного з актів, на виконання умов спірного правочину позивачем було складено, а відповідачем затверджено інформаційні звіти про техніку і технологію проведення робіт з обробки свердловин.
У судовому засіданні 13.02.2015р. відповідач проти належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» своїх обов'язків з надання послуг за договором №1002 від 08.11.2013р. заперечень не представив.
За таких обставин, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» було належним чином виконано свої обов'язки за договором №1002 від 08.11.2013р. в частині надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин.
Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Як вказувалось вище, п.3.1 договору №1002 від 08.11.2013р. передбачено, що ціна правочину становить 28 775 000 грн.
Ціна на послуги встановлюється в національній валюті України (п.3.5 договору №1002 від 08.11.2013р.).
За умовами п.4.1 укладеного між сторонами правочину оплата наданих виконавцем послуг здійснюється замовником за рахунком-фактурою, складеною на підставі підписаного сторонами акту здачі-приймання протягом 15 календарних днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання та виставлення рахунку-фактури.
У письмових поясненнях б/н від 12.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» Токара В.О. зазначено, що 10.02.2014р. позивачем було складено рахунки-фактури на оплату кожного акту та передано особисто директором товариства нарочно заступнику голови правління Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».
14.02.2014р. сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків до договору №1002 від 08.11.2013р., відповідно до якого Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» шляхом проставляння підпису голови правління та скріплення печаткою суб'єкта господарювання засвідчено наявність заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» в сумі 28 774 667,95 грн.
За твердженнями заявника, повторно рахунки-фактури було направлено відповідачу разом з претензією №192 від 29.09.2014р., що була зареєстрована Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» 29.09.2014р. за вхідним номером 692.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що рахунки-фактури на оплату послуг за договором №1002 від 08.11.2013р. також передавались Публічному акціонерному товариству «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» з супровідним листом №195 від 02.10.2014р., що був зареєстрований відповідачем 03.10.2014р. за вхідним номером 720.
Отже, наведене вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» було передано Публічному акціонерному товариству «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» рахунки-фактури на оплату послуг за договором №1002 від 08.11.2013р.
Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг та вартість наданих послуг. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.
За таких обставин, приймаючи до уваги узгоджені сторонами у спірному договорі умови оплати наданих послуг, судом встановлено, що строк виконання Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» свого обов'язку з оплати наданих позивачем послуг на загальну суму 28 774 667,95 грн. настав.
Крім того, судом враховано зміст ст.631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.
Як вказувалось вище, термін дії договору №1002 від 08.11.2013р. закінчився 31.12.2014р., тобто, враховуючи приписи ст.631 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що обов'язок відповідача по оплаті наданих послуг вже мав бути фактично виконаним.
Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, передбачено, що кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником та закінчення строку дії договору №1002 від 08.11.2013р., з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» до суду з розглядуваним позовом строк оплати послуг за договором №1002 від 08.11.2013р. в повному обсязі настав.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» свої грошові зобов'язання за договором №1002 від 08.11.2013р. не виконано, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» послуги не оплачено.
Наразі, твердження Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» щодо наявності підстав для зупинення строку виконання зобов'язання та звільнення відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов'язання, господарський суд вважає необґрунтованими. При цьому, господарський суд зазначає наступне.
За приписами ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Отже, наведеною нормою права визначається можливість звільнення учасника господарських правовідносин, який порушив своє зобов'язання, саме від відповідальності, а не від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
У ч.1 ст.216 Господарського кодексу України зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 217 Господарського кодексу України визначено, що саме господарські санкції є правовими засобами відповідальності у сфері господарювання.
У даному випадку предметом спору по справі є стягнення з відповідача грошових коштів як оплати за надані належним чином послуги, а ніяким чином не застосування до нього господарських санкцій за порушення умов договору №1002 від 08.11.2013р., що фактично виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ст.617 Цивільного кодексу України.
Щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» по аналогії закону в частині вирішення питання стосовно можливості зупинення виконання зобов'язання через настання обставин непереборної сили господарський суд зазначає таке.
За приписами ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно до п.4 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини.
Наразі, господарський суд зауважує, що Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» регулюються відмінні від спірних правовідносини.
Зокрема, суб'єктами, на яких розповсюджуються приписи вказаного нормативно-правового акту є резиденти, які здійснюють господарські операції з нерезидентами.
Ст.14 Податкового кодексу України визначено, що резиденти - це а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет; в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Нерезиденти - це а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України.
Тоді як, учасниками спірних правовідносин є два резиденти - юридичні особи, що утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України.
До того ж, як вказувалось вище, обов'язковою умовою застосування аналогії закону є встановлення подібності правовідносин.
Наразі, відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на положення ст.ст.1, 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 1 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Якщо перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин ст.6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків іноземній валюті».
Одночасно, відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару)
Тобто, предметом правового регулювання вказаного нормативно-правового акту є саме порядок й строки зарахування валютної виручки на рахунки резидентів, та притягнення резидентів за порушення строків повернення валюти до адміністративно-господарської відповідальності, що ніяким чином не може впливати саме на учасників договірних правовідносин, які мають кореспондуючі права та обов'язки.
Наведене фактично вказує, що Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» регулюються відмінні від спірних правовідносини, що виключає можливість застосування у даному випадку на підставі ст.8 Цивільного кодексу України аналогії закону.
Крім того, суд не вбачає прогалин в діючому законодавстві України стосовно регулювання правовідносин суб'єктів господарювання при здійсненні діяльності щодо надання послуг та внесення за них певної плати.
Таким чином, посилання Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на приписи Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та сертифікати Торгово-промислової палати України, як на підставу для зупинення строку виконання зобов'язання за договором №1002 від 08.11.2013р., є необґрунтованими та не спростовують наведених вище висновків суду стосовно настання строку оплати послуг за вказаним правочином.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про стягнення 28 774 667,95 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», с.Білогородка до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Київ про стягнення 28 774 667,95 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.26, ЄДРПОУ 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» (08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Білогородка, вул.Леніна, буд.60, ЄДРПОУ 32999544) основний борг в сумі 28 774 667,95 грн. та судовий збір в розмірі 73 080 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 13.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 14.02.2015р.
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Князьков В.В.
Суддя Нечай О.В.