ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 60894167

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р. Справа№ 910/23142/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Шапрана В.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Маслюченко І.М., Токар Л.М., Семко С.В., Крупа В.М., Токар В.О.;

відповідача: Варданян А.А.;

третьої особи: Яковлєв О.І.;

прокуратури: не з'явився;

ВДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне

товариство "Чорноморнафтогаз"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 13.07.2016р.

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне

товариство "Чорноморнафтогаз"

на дії Відділу примусового виконання рішень

Департаменту державної виконавчої служби

Міністерства юстиції України

у справі №910/23142/14 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне

товариство "Чорноморнафтогаз"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

за участю Прокуратури міста Києва

про стягнення 28 774 667,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого суд прийшов до висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- судом не було враховано мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, введений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";

- оскільки встановлена неможливість примусової реалізації майна відповідача, то виконавча дія Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 є незаконною;

- майно, на яке накладено арешт згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434, знаходиться поза межами України;

- судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Шапран В.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2016р.

26.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність доводів відповідача і просив суд в задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні 30.08.2016р. представники відповідача та третьої особи підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.

В судовому засіданні 30.08.2016р. представники позивача заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники прокуратури міста Києва та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання 30.08.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 30.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - відповідач) заборгованості у загальній сумі 28 774 667,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р., позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 28 774 667,95 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення було видано наказ від 20.05.2015р.

В січні 2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р., ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. було скасовано та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14 до 01.09.2016р.

В лютому 2016 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просив: визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. під час прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434; визнати недійсною вищевказану постанову від 26.01.2016р. №47687434 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати постанову від 26.01.2016р. №47687434 (том справи - 5, аркуші справи - 43-47).

Вимоги скарги відповідача обґрунтовані наступним:

- відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно товариства не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";

- державний виконавець, у відповідності до ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" не здійснив повідомлення центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та не подав відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача, чим було допущено порушення порядку звернення стягнення на майно боржника та було передчасно вчинено дії, направлені на звернення стягнення на нерухоме майно та автотранспорт;

- виконавцем порушено п.п.4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень відповідно щодо проведення опису та арешту майна, про що має бути складено відповідний акт, у якому повинні бути вказані, зокрема, назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо); якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання далі - зберігач); відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт; якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження. Проте, опис про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача відсутній у матеріалах виконавчого провадження, що є порушенням вимог закону з боку державного виконавця;

- 17.03.2014р. нелегітимною Верховною Радою Республіки Крим було прийнято постанову «Про питання енергетичної безпеки Республіки Крим», в якій встановлено, що власністю Республіки Крим є: рухоме та нерухоме майно Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, увійшло і не увійшло до статутного капіталу державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку;

- 15.04.2014р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з яким тимчасово окупованою територією визнається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На тимчасово окупованій території на строк дії зазначеного закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території;

- внаслідок настання вищезазначених подій, відповідач втратив доступ до усього майна, що належить підприємству, у зв'язку з чим постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у зв'язку з її необґрунтованістю та непідтвердженістю доводів скарги відповідача належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

В ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

28.05.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі №910/23142/14 та постанову ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно відповідача в межах суми стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн. (том справи - 53, аркуші справи - 130-134).

03.06.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про арешт коштів боржника (том справи - 5, аркуші справи - 137-140), якою накладено арешт на кошти, належні відповідачу, які знаходяться на рахунках в банківських установах в межах суми стягнення.

Відповідач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом №11 від 28.07.2015р., в якому просив зупинити виконавче провадження у зв'язку з прийняттям ухвали Господарського суду міста Києва від 20.07.2015р. у справі №910/23142/14 про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23142/14 від 31.12.2015р.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.08.2015р. ВП №47687434 було зупинено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 147) до закінчення строку, на який було відстрочено виконання судового рішення у справі №910/23142/14.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.01.2016р. ВП №47687434 було поновлено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 150).

Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено низку постанов, а саме:

- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 157), якою накладено арешт на повітряні судна: Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNH, заводський номер 41255, 2011р.в., № реєстр.посвідчення: РП3849 від 16.08.2012; Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNW, заводський номер 41318, 2012р.в., № реєстр.посвідчення: РП3881 від 24.01.2013р.; Модель Agusta А109С, держзнак UR-CNG, заводський номер 7617, 1990р.в., № реєстр.посвідчення: РП3666 від 27.04.2009р., що належать відповідачу;

- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 159-160), якою накладено арешт на судна: Ярилгач, тип судна: водолазна баржа, 1990p., (ID 15741); Тітан-2, тип судна: кранове, 1985p., (ID 15740); Алаід, тип судна: суднова баржа, 1988p., (ID 15739); Калкан, тип судна: нафтосміттєзбірне, 1981p., (ID 15738); СИВАШ, тип судна: самопідйомна плавуча бурова установка, 1979p., (ID 15737); Нафтогаз-68, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 1990p., (ID 15736); ПСМ-465, тип судна: плав майстерня, 1981p., (ID 15735); Чорноморськ, тип судна: швидкісне судно забезпечення, 2009p., (ID 15734); Атрек, тип судна: судно забезпечення, 1983p., (ID 15733); Капітан Булгаков, тип судна: баржа-трубоукладальник, 2009p., (ID 15732); Крепкий-1, тип судна: робоче, 1991p., (ID 15731); Дельфин, тип судна: водолазне судно, 1982 p., (ID 15730); Нептун-3, тип судна: плавкран, 1991р., (ID 15729); Дон, тип судна: буксир/судно забезпечення, 1980p., (ID 15728); Крепкий-2, тип судна: робоче, 1992p., (ID 15727); Гоусан 5, тип судна: буксир, 1984p., (ID 15726); ОЧЕРЕТАЙ, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p., (ID 15684); KAJIOC ЛИМЕН, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2009p., (Щ 15685); Україна, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p. (ID 15693), що належать відповідачу;

- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про розшук майна боржника (том справи - 5, аркуш справи - 162), якою оголошено в розшук майно боржника, а саме: автотранспортні засоби в кількості, вказаній в додатку;

- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 164), якою накладено арешт на 2274973 шт. простих іменних акцій емітента - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», що становить 15,4546% від статутного капіталу емітента, що належать боржнику.

Відповідач вважає, що вищевказані постанови були винесені державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно боржника знаходиться поза межами території України (на території Республіки Крим), а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння у зв'язку із забороною на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном. Окрім того, поза увагою державного виконавця було залишено те, що відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Водночас, з тексту скарги відповідача на дії державного виконавця вбачається, що в даному випадку відповідачем оскаржуються лише постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.01.2016р. ВП №47687434 про накладення арешту на повітряні судна та на плавзасоби. Решта постанов, винесених 26.01.2016р. відповідач не оскаржує.

За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено наступне.

В ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Як уже зазначалося вище, арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення суду та є обов'язковим для застосування державним виконавцем у разі невиконання виконавчого документа боржником у строк встановлений для самостійного виконання.

Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу суду у справі №910/23142/14 зупинялося, але при цьому рішення суду так і не було виконано відповідачем.

В мотивувальній частині оскаржуваних відповідачем постанов зазначено про те, що останні були винесені у зв'язку з невиконанням відповідачем в добровільному порядку рішення суду у справі №910/23142/14 протягом строку, встановленого державним виконавцем.

Зупинення виконавчого провадження не є підставою для невиконання рішення суду боржником, а поновлення виконавчого провадження не надає боржнику новий строк на самостійне виконання рішення суду, тому арешт майна боржника, як захід примусового виконання рішення суду, застосований правомірно.

Окрім того, арешт було накладено лише на майно та грошові кошти відповідача виключно в межах суми звернення стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн.

Порядок накладення арешту та вилучення майна боржника викладений в ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», зі змісту якої випливає, що арешт майна боржника може накладатися державним виконавцем шляхом як винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, так і проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, вказані виконавчі дії не являються тотожними, а тому винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження жодним чином не залежить від проведення опису майна боржника. Складення такого акту передбачено при вчинення іншого виду виконавчих дій, ані ж ті, про які йде мова в оскаржуваних відповідачем постановах. Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не було складено акт опису та арешту майна.

В скарзі на дії органу Державної виконавчої служби та в своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що він є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". На підтвердження викладеного відповідачем було додано до апеляційної скарги копію постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з Додатком 1 до цієї постанови, в якому наведено Перелік державних підприємств, на базі яких утворюються державні акціонерні товариства, 100% акцій яких передаються до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». До названого переліку включено відповідача.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

В ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" передбачено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01.01.2011р., та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що поняття «накладення арешту» та «відчуження майна» не являються тотожними, оскільки накладення арешту, на відміну від відчуження майна, не передбачає переходу права власності на відповідне майно від боржника до іншої особи, а встановлює тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, які можуть бути зняті у подальшому і без відчуження такого майна, зокрема, у разі задоволення вимог стягувача за рахунок іншого майна або грошових коштів.

В матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що відповідач є підприємством, 100% акцій якого знаходяться у володінні держави. Такі відомості відсутні у відповідній графі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Колегією суддів враховано надані відповідачем матеріали, зокрема, Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», свідчать не про те, що відповідач є державним підприємством, а лише про те, що всі його іменні акції належать не державі, а іншому господарському товариству - Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», яка в свою чергу належить Державі Україна.

Окрім того, відповідно до п.п.1, 3 постанови Кабінету Міністрів України №1002 від 05.12.2015р. управління 100% акцій Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (материнська компанія боржника) належних державі, здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Управління корпоративними правами (акціями, частками) юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», здійснює Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» самостійно через свої уповноважені органи відповідно до статуту.

Тобто управління майном відповідача (боржника) здійснюється безпосередньо самим боржником, а управління його корпоративними правами здійснюється не державою, а її прямим акціонером, яким є не Держава Україна, а Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна».

Також необхідно зазначити про те, що відповідач є публічним акціонерним товариством, він не є державним підприємством, установою або організацією, оскільки не має ознак, встановлених в ст. 73 Господарського кодексу України. До того ж, акціонерне товариство за своєю організаційно-правовою формою не може бути одночасно і акціонерним товариством, і державним підприємством (установою, організацією), оскільки чинним законодавством України для кожного з цих форм підприємств визначені свої індивідуальні ознаки.

Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлює заборону на відчуження досить обмеженого кола об'єктів, а саме: нерухомого майна, інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності.

Тобто, положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не поширюються на те майно державного підприємства, яке не є його основним засобом виробництва (аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого господарського суду України №01-06/131/16 від 28.01.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження»).

Однак, відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що майно, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами державного виконавця (гелікоптери та морські судна) є основними засобами його виробництва та використовуються ним у своїй виробничій діяльності.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на майно відповідача, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами від 26.01.2016р.

Відповідач зазначав про те, що постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р. його було включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому при вчиненні виконавчих дій щодо відповідача, як боржника, повинні застосовуватися положення ч.3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що у разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Згідно з положеннями ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві. У разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.

Тобто, ч.3 ст. 66 названого Закону передбачає, що повідомлення про арешт майна здійснюється державним виконавцем лише у випадку накладення ним арешту на нерухоме майно, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировину і матеріали, призначені для використання у виробництві, тобто на майно другої черги.

Натомість, як уже зазначалося вище, відповідач не надав суду пояснень та належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, як використовуються ним у виробництві гелікоптери та морські судна, на які державним виконавцем було накладено арешт. До того ж, частина вказаного майна відповідача перебуває на тимчасово окупованій території, а інша частина майна знаходиться поза межами України та експлуатується третіми особами. Доказів, які б свідчили про те, що арештовані гелікоптери та морські судна обліковуються ним як основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що не направлення державним виконавцем повідомлення, передбаченого ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", може вважатись окремим порушенням. Водночас, вказане порушення у будь-якому випадку не впливає на законність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та жодним чином не може бути підставою для визнання недійсною такої постанови.

Враховуючи положення п.1 ч.2 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а аткож відсутність доказів, які б свідчили про те, що відповідач використовував у виробництві майно, на яке було накладено арешт, або включив це майно до переліку основних засобів виробництва, при винесенні оскаржуваних відповідачем постанов державний виконавець не повинен був направляти повідомлення Фонду державного майна України.

Відносно доводів апеляційної скарги відповідача про те, що місцевим господарським судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

На думку відповідача, оскаржувані ним постанови державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. можуть ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із арештованим майном. Водночас, відповідач не зміг пояснити ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції суть таких ускладнень, як і не надав доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій з повернення майна.

Твердження відповідача про неможливість виконання рішення за рахунок арештованого майна, оскільки фактично воно знаходиться поза межами України та в інших осіб, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки нормами ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», про яку зазначалося вище, встановлено порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи, колегією суддів не було встановлено порушення державним виконавцем вимог діючого законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», при винесені оскаржуваних відповідачем постанов від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а відтак підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця, визнання недійсними та скасування вищезгаданих постанов відсутні.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 86, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/23142/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

В.В. Шапран

Ухвала № 47234209

Відкрити повний перегляд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

УХВАЛА

20.07.2015

Справа № 910/23142/14

за заявою №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», с.Білогородка, ЄДРПОУ 32999544

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Київ, ЄДРПОУ 00153117

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471933

за участю прокуратури міста Києва

про стягнення 28 774 667,95 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

суддя Князьков В.В.

суддя Прокопенко Л.В.

представники сторін:

від позивача: Токар В.О. - по дов., Токар Л.М. - по дов., Семко С.В. - по дов.

від відповідача: Варданян А.А. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

прокурор: не з'явився

Рішенням від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», с.Білогородка до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м.Київ про стягнення 28 774 667,95 грн.

Постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва залишено без змін.

20.05.2015р. на виконання вищевказаних процесуальних документів господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

До господарського суду міста Києва надійшла заява №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 до 01.01.2017р.

Розпорядженням №04-23/923 від 08.07.2015р. керівника апарату господарського суду міста Києва, у зв'язку із відпусткою судді Нечая О.В., по справі №910/23142/14 призначено повторний автоматичний розподіл, в результаті якого вищевказану справу передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Любченко М.О., судді Князькова В.В., судді Прокопенко Л.В.

В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на відсутність у Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» грошових коштів для оплати заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», як і перед іншими кредиторами. Заявником зазначено, що через націоналізацію нелегітимною владою Республіки Крим майна підприємства, відповідач не мав змоги здійснювати господарську діяльність, що потягло за собою відповідні фінансові складнощі. Заявником наголошено, що станом на теперішній час Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» здійснюються всі можливі дії для відновлення своєї господарської діяльності, що надасть суб'єкту господарювання можливість розрахуватись за своїми грошовими зобов'язаннями. На думку відповідача, означені вище обставини у їх сукупності свідчать про наявність достатніх підстав для відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 до 01.01.2017р.

У судовому засіданні 20.07.2015р. представники позивача проти задоволення заяви Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» надали заперечення, посилаючись на здійснення боржником господарської діяльності, а отже, і отримання прибутку не тільки на тимчасово-окупованій території. Одночасно, стягувачем наголошено, що боржником не вчинено жодних дій для здійснення своєї статутної діяльності на інших родовищах, які розміщені за межами тимчасово-окупованої території. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» зазначено, що відповідач має майно не тільки, що незаконно націоналізовано на території Автономної республіки Крим. Позивачем зауважено, що невиконання рішення по справі призводить до порушення майнових інтересів підприємства та відсутності у останнього можливості належним чином здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Прокурор у судове засідання 20.07.2015р. не з'явився, пояснень по суті заяви не надав, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду заяви, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034465189.

Третя особа участі під час розгляду заяви Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» у судовому засіданні 20.07.2015р. також не приймала, однак була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням третьої особи на теперішній час є: 01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Хрещатик, буд.30.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 10.07.2015р. з метою повідомлення третьої особи про час та місце розгляду заяви.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» третьою особою судова кореспонденція отримана.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги наявний в матеріалах справи витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо отримання адресатом кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду заяви.

З приводу неявки прокурора та третьої особи у судове засідання 20.07.2015р. господарський суд зауважує наступне.

Положеннями ст.121 Господарського процесуального кодексу України встановлено десятиденний строк розгляду заяви про відстрочення виконання рішення.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. У ст.29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки та користується правами сторони. Аналогічними правами у ст.27 вказаного нормативно-правового акту наділено і третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення заяви, внаслідок чого остання може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка прокурора та третьої особи не перешкоджає її розгляду.

Розглянувши заяву №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

За приписом ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. Конституційного суду України по справі №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. Конституційного суду України по справі №11-рп/2012). Аналогічну позицію наведено в рішенні від 26.06.2013р. Конституційного Суду України по справі № 1 7/2013.

Виходячи з того, що згідно із ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України судове рішення по справі №910/23142/14, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може, зокрема, відстрочити виконання рішення.

При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з п.7.1.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 вказаного Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи положення вказаних вище норм процесуального законодавства, при зверненні до суду з заявою про відстрочку виконання судового рішення заявником повинні бути доведені конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений строк.

Керуючись принципами повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, з огляду на всі представлені заявником документи, суд дійшов висновку, що заява №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вказувалось вище, в обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на відсутність у Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» грошових коштів для оплати заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», як і перед іншими кредиторами. Заявником зазначено, що через націоналізацію нелегітимною владою Автономної Республіки Крим майна, відповідач не мав змоги здійснювати господарську діяльність, що потягло за собою відповідні фінансові складнощі. Заявником наголошено, що станом на теперішній час Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» здійснюються всі можливі дії для відновлення своєї господарської діяльності, що надасть суб'єкту господарювання можливість розрахуватись за своїми грошовими зобов'язаннями.

Зокрема, з наданих заявником до матеріалів справи банківських виписок з рахунку Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» вбачається, що станом на 06.07.2015р. на рахунку боржника, який відкрито у Публічному акціонерному товаристві «Вернум банк», відсутні грошові кошти.

Відповідачем також представлено до матеріалів справи банківську виписку з рахунку, відкритого в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк», в якій відображено залишок грошових коштів в розмірі 8038,85 грн. При цьому, заявником зазначено, що грошові кошти, які обліковуються на означеному рахунку використовуються боржником для виконання своїх обов'язків перед працівниками суб'єкта господарювання (виплати заробітної плати, здійснення соціальних виплат) та забезпечення відновлення господарської діяльності.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, більшість інших розрахункових рахунків боржника фактично було відкрито у відділеннях банківських установ на території Автономної Республіки Крим (тимчасово-окупована територія).

Вказані обставини, за висновками суду, вказують на наявність ускладнень при розпорядженні Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» своїми матеріальними активами.

До того ж, представленими заявником документами підтверджується, що арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» накладено у декількох виконавчих провадженнях, в тому числі, №ВП44253228 та №ВП46948617.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» не єдиний суб'єкт господарських правовідносин, перед яким у Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» існує заборгованість, що підтверджується представленими до матеріалів справи постановами про арешт коштів останнього, що були винесені в межах окремих виконавчих проваджень, та додатково вказує на об'єктивне існування фінансових ускладнень у фінансового-господарській діяльності боржника.

Крім того, відповідачем надано суду сертифікат №1404 від 05.11.2014р. Торгово-промислової палати України, в якому зазначено, що обставини, які мали місце на території Автономної Республіки Крим у період з лютого по березень 2014р., в тому числі, прийняття нелегітимною владою Автономної Республіки Крим постанови про визнання власністю республіки рухомого та нерухомого майна Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», унеможливили діяльність вказаного підприємства та виконання ним статутних завдань. Вказані обставини визнанні Торгово-промисловою палатою України обставинами непереборної сили, які почались 27.02.2014р.

При цьому, на підтвердження того, що в результаті подій на тимчасово окупованій території у Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» була відсутня можливість до сталого функціонування, заявником також представлено суду лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що направлений для розгляду до Європейського суду з прав людини разом з доповненнями до міждержавної заяви «Україна проти Росії», в якому зазначено, що відповідача віднесено до переліку підприємств, майно яких було націоналізовано органами влади Російської Федерації.

Тобто, за висновками суду, неможливість здійснення відповідачем на теперішній час вільного розпорядження власним майном фактично і призводить до ускладнення виконання рішення по справі.

Одночасно, боржником наголошено, що станом на теперішній час Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» здійснюються всі можливі дії для відновлення своєї господарської діяльності, що надасть суб'єкту господарювання можливість розрахуватись за своїми грошовими зобов'язаннями.

З метою доведення вчинення боржником всіх дій для відновлення своєї господарської діяльності та стабілізації фінансового становища відповідачем надано суду протокол б/н від 04.02.2015р. спільної наради з питань стану та перспектив забезпечення природним газом Генічеського та інших районів Херсонської області, яку проведено за участі представників Генічеської районної державної адміністрації, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Публічного акціонерного товариства «Херсонгаз».

З наведеного протоколу вбачається, що за наслідками проведення наради вирішено забезпечити Публічному акціонерному товариству «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» надійність експлуатації Стрілкового газородовища для постачання споживачам Генічеського району природного газу.

За висновками суду, наведені вище обставини у їх сукупності дійсно свідчать про скрутне фінансове становище боржника, що фактично ускладнює виконання судового рішення, та намагання Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» у найкоротший термін усунути порушення своїх грошових зобов'язань та розрахуватись з контрагентами.

До того ж, судом прийнято до уваги, що у відповідності до п.4.1 статуту Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», який затверджено Наказом №506 від 11.07.2014р. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, метою діяльності товариства є здійснення підприємницької діяльності для забезпечення суб'єктів господарювання та населення України нафтою, природним газом, газовим конденсатом та продуктами їх переробки, задоволення потреб населення, підприємств і організацій в іншій продукції, впровадження в економіку винаходів та інших новацій, проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не заборонених чинним законодавством України.

За приписами п.1 Постанови №999 від 03.11.2010р. Кабінету Міністрів України «Про визначення критеріїв віднесення об'єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, належать, в тому числі, підприємства паливно-енергетичного комплексу, які забезпечують цілісність об'єднаної енергетичної системи України, зокрема, диспетчерське (оперативно-технологічне) управління зазначеною системою, експлуатують магістральні та міждержавні електричні мережі; атомні електростанції; гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам; гідроакумулюючі електростанції та гідроелектростанції (крім малих гідроелектростанцій); підприємства, що провадять діяльність з транспортування магістральними газо- та нафтопроводами і зберігання у підземних нафто- та газосховищах.

Згідно з Постановою №83 від 03.03.2015р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» Публічне акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» віднесено до категорії стратегічних підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Суд зауважує, що нормами чинного законодавства передбачено низку дій, які направлено на сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості. Зокрема, такі заходи передбачено Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Тобто, з наведеного вбачається, що державою застосовуються всі можливі заходи для забезпечення діяльності підприємств паливно-енергетичного комплексу на належному рівні, що фактично обумовлено забезпеченням підприємствами паливно-енергетичного комплексу життєво важливих суспільних інтересів. Аналогічну позицію наведено у рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 41, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Отже, викладене свідчить, що Публічне акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» є стратегічним підприємством паливно-енергетичного комплексу України, діяльність якого, насамперед, направлена на забезпечення інтересів населення природним газом, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України.

За висновками суду, наведені вище обставини вказують на велику соціальну значимість вказаного підприємства.

Одночасно, як вказувалось вище, під час розгляду заяв про відстрочку виконання судового рішення господарський суд також повинен враховувати інтереси кредитора. Аналогічну позицію наведено у постанові від 25.07.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5017/2763/2012.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

З п.2.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» вбачається, що товариство створене з метою отримання прибутку шляхом здійснення торговельної, виробничої, посередницької, інвестиційної, консалтингової, інжинірингової, транспортної, консультаційної, культурно-освітньої та іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству.

Тобто, з наведеного вбачається, що основною метою діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго» є саме отримання прибутку, тоді як невиконання рішення по справі з урахуванням терміну відстрочення, що наведений заявником (до 01.01.2017р.), фактично призведе до суттєвого порушення майнових інтересів позивача, що у даному випадку не відповідає принципам справедливості та добросовісності.

Одночасно, господарським судом прийнято до уваги, що постановою від 03.06.2015р. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України накладено арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» в межах суми стягнення, що означена в наказі від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14.

За висновками суду, вказані обставини забезпечують та гарантують практичне виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14, а отже, і направлені на дотримання прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», як стягувача.

При цьому, твердження позивача про те, що фактичне невиконання рішення по справі призвело до відсутності грошових коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Укратоменерго», суд до уваги не приймає, як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства України, з огляду на позицію Вищого господарського суду України щодо обов'язкового врахування збалансованості інтересів обох сторін під час розгляду заяв про відстрочення виконання рішень, з огляду на всі фактичні обставини справи та соціально-правовий статус боржника, господарський суд дійшов висновку, що виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду м.Києва по справі №910/23142/14 може бути відстрочене до 31.12.2015р.

Таким чином, заява №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 до 01.01.2017р. підлягає задоволенню частково.

Таким чином, керуючись ст.ст.86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Частково задовольнити заяву №606 від 30.06.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 до 01.01.2017р.

Відстрочити виконання рішення від 13.02.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/23142/14 до 31.12.2015р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Князьков В.В.

Суддя Прокопенко Л.В.