ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 40681301

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2014 р. Справа№ 910/16157/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Гончарова С.А.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод"

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.08.2014р.

у справі №910/16157/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

до 1)Публічного акціонерного товариства "Донецький Металопрокатний Завод"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТІНА"

про стягнення 313 967 005,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Публічного акціонерного товариства "Донецький Металопрокатний Завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТІНА" про стягнення 313 967 005,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" грошових зобов'язань за кредитним договором №70 від 23.12.2010 р., позивачем заявлено вимогу про солідарне стягнення з відповідачів як поручителів суми заборгованості у розмірі 313 967 005,28 грн. на підставі договорів поруки №70/Z-5 від 23.12.2010 р. та №70/Z-7 від 28.07.2014 р.

Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача 1 в межах суми стягнення.

Клопотання позивача мотивоване тим, що заявлена до стягнення грошова сума є значною, а відповідачем 1 було укладено договір поруки №П-2017235/1 від 30.01.2014 р., в якому він поручився перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" грошових зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2017235/1 від 30.01.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2014 року у справі №910/16157/14 заяву Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства "Донецький Металопрокатний Завод" в межах суми 313 967 005 (триста тринадцять мільйонів дев'ятсот шістдесят сім тисяч п'ять) грн. 28 коп., що знаходяться на рахунках акціонерного товариства "Донецький Металопрокатний Завод", виявлених державним виконавцем під час виконання даної ухвали (зокрема, на рахунках:

- розрахунковий рахунок №26067198001531 Філія ПАТ "КредитПромБанк", м. Донецьк, МФО 335593;

- розрахунковий рахунок №26005012017310 АТ "Дельта Банк", МФО 380236;

- розрахунковий рахунок №26107977504254 ПАТ "КредитПромБанк", МФО 300863;

- розрахунковий рахунок №2600101012201 ПАТ "ВТБ Банк", МФО 321767;

- розрахунковий рахунок №26008962495589 ПАТ "ПУМБ", МФО 334851;

- розрахунковий рахунок №260091488980 ПАТ "Укрбізнесбанк", МФО 334969;

- розрахунковий рахунок №26000198001532 Філія ПАТ "КредитПромБанк", м. Донецьк, МФО 335593;

- розрахунковий рахунок №26156002017310 АТ "Дельта Банк", МФО 380236;

- розрахунковий рахунок №26009193100029 ПАТ "УкрІнБанк", МФО 300142;

- розрахунковий рахунок №260452195 ПАТ "ПУМБ", МФО 334851).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Донецький металопрокатний завод" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2014 року у справі №910/16157/14/

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду м. Києва прийнята з порушенням норм процесуального права.

На підставі апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Донецький металопрокатний завод" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 10.09.2014р. порушено апеляційне провадження.

В судове засідання 16.09.2014р. представники відповідача 2 не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 року у зв'язку з неявкою представників відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 23.09.2014 року.

18.09.2014 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Авентіна".

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.08.2014 р року у справі № 910/16157/14 скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного господарського суду просив відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу.

Представник відповідача-2 по справі у судове засідання 23.09.2014 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом м. Києва при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Господарського суду м. Києва від 08.08.2014 року у справі № 910/16157/14 прийнята з вірним застосуванням норм процесуального права, є обґрунтованою з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за

яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, наведеного, а також припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 р. N 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовними вимогами.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16 адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як вбачається із заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач просить накласти арешт на грошові кошти боржника з огляду на реальну можливість стягнення з нього як з поручителя заборгованості за договором поруки №П-2017235/1 від 30.01.2014 р., укладеним з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", що на думку позивача може ускладнити виконання рішення у майбутньому.

Як випливає зі змісту позовної заяви, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідачів як з поручителів заборгованості за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросталь" грошових зобов'язань за кредитним договором №70 від 23.12.2010 р.

Судом першої інстанції було достовірно встановлено, що між відповідачем-1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір поруки № П-2017235/1 від 30.01.2014 р., за наявності непогашеної заборгованості перед позивачем, що у свою чергу не було спростовано сторонами по справі.

Згідно з п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані позивачем заходи до забезпечення позову не суперечать зазначеним вище вимогам законодавства.

Заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача-1, які обліковуються на його банківських рахунках, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Накладення арешту на майно забезпечує розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечує збалансованість інтересів сторін, оскільки такий захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а спрямований саме на збереження майна відповідача до вирішення справи по суті.

Отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Крім того, існує зв'язок між визначеним предметом спору і заходами до забезпечення позову, і заходи забезпечення позову є адекватними позовним вимогам та спрямовані на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача і забезпечення виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви позивача та необхідність вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти позивача в межах ціни позову, так як їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду м. Києва від 08.08.2014 року у справі № 910/16157/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, прийнята з дотриманням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 66, 67, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Донецький Маталопрокатний завод» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 08.08.2014 року у справі № 910/16157/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16157/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

С.А. Гончаров

Постанова № 41947629

Відкрити повний перегляд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. справа№ 910/16157/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Дожджанюк О.І., Ананійчук О.А.

відповідача-1 - Куренний С.В.

відповідача-2 - не з'явились

третьої особи - не з'явились

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» та Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод»

на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2014 р.

у справі № 910/16157/14 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Електросталь»

про стягнення 313 967 005,28 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - позивач) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення з Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» заборгованості за кредитним договором № 70 від 23.12.2010 р. у розмірі 26 714 237,07 дол США, що за курсом НБУ становить 313 967 005,28 грн.

В процесі розгляду справи до участі у справі було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Електросталь» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/16157/14 від 10.09.2014 р. позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» прострочену заборгованість у розмірі 22 398 917,80 дол США, що еквівалентно 263 249 933,92 грн, строкову заборгованість зі сплати процентів у розмірі 277 186,61 дол США, що еквівалентно 3 257 717,96 грн, прострочену заборгованість зі сплати процентів у розмірі 1 817 521,50 дол США, що еквівалентно 21 360 961,23 грн, пеню за несвоечасну сплату процентів у розмірі 102 560,03 дол США, що еквівалентно 1 205 367,21 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 891 119,61 дол. США, що еквівалентно 19 875 385,48 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 407 781,69 дол США, що еквівалентно 4 792 575,42 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 19 149,83 дол США, що еквівалентно 225 064,06 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м Києва від 10.09.2014 р., Товариство обмеженою відповідальністю «Авентіна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повну відмову в позові.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м Києва від 10.09.2014 р., Публічне акціонерне товариство «Донецький металопрокатний завод» також подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в позові в частині вимог до ПАТ «Донецький металопрокатний завод».

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що договором № 2 від 07.04.2011 р. про внесення змін до кредитного договору № 70 від 23.12.2010 р. позивачем та третьою особою були внесені доповнення до кредитного договору, згідно з яким на позичальника покладено виконання нового (непередбаченого спочатку) обов'язку з надання позивачу певних документів у строк до 15.04.2011 р.

Таким чином, розширення обсягу обов'язків третьої особи, як позичальника, за вищевказаним кредитним договором та встановлення додаткової підстави застосування до третьої особи підвищеної процентної ставки призвели до збільшення обсягу відповідальності відповідача-1, як поручителя. Оскільки внесення вищевказаних змін до кредитного договору жодним чином не погоджувалося з відповідачем-1, як поручителем, тому порука припинилася 07.04.2011 р. на підставі ст. 559 ЦК України.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, відповідач-2 посилається на те, що ПАТ «ВТБ Банк» не було надано належних документів, що підтверджують факт передачі банком грошових коштів ТОВ «Електросталь» за кредитним договором № 70 від 23.12.2010 р., а тому правові підстави для стягнення заборгованості за вказаним договором відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/16157/14, а розгляд справи призначено на 28.10.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 р. було виправлено описку, допущену в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 р., зокрема стосовно дати розгляду справи та призначено розгляд справи на 13.11.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 р. розгляд справи було відкладено до 27.11.2014 р. у зв'язку з неявкою представників відповідача-2 та третьої особи.

27.11.2014 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» в частині нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів.

Розглянувши в судовому засіданні вказане клопотання, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Разом з тим, згідно з ч. 8 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» приписи частини четвертої статті 22 ГПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанції. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду заяви ПАТ «ВТБ Банк» про зменшення розміру позовних вимог під час розгляду даної справи апеляційною інстанцією.

В засідання суду, призначене на 11.12.2014 р., представники відповідача-2 та третьої особи втретє не з`явилися, про час і місце розгляду скарги повідомлялись належним чином.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.12.2010 р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електросталь» (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 70 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит в сумі 30 000 000 дол США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 22.12.2013 р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені даним договором.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується, зокрема, порукою поручителя.

На виконання умов кредитного договору позивачем було надано ТОВ «Електросталь» кредит на загальну суму 30 000 000,00 дол США, що підтверджується меморіальними ордерами № 33192 від 24.12.2010 р. та № 13002 від 28.12.2010 р., а також банківськими виписками по рахунках обліку кредитної заборгованості.

Однак, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 26 714 237,07 дол США, що еквівалентно 313 967 005,28 грн.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Встановлено, що позивачем, на виконання кредитного договору № 70 від 23.12.2010 р., було перераховано на рахунок ТОВ «Електросталь» 30 000 000,00 дол США, що підтверджується меморіальними ордерами № 33192 від 24.12.2010 р. та № 13002 від 28.12.2010 р., а також банківськими виписками по рахунках обліку кредитної заборгованості.

Доказів повернення коштів позичальником суду не надано.

Разом з тим, 23.12.2010 р. між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Відкритим акціонерним товариством «Донецький Металопрокатний Завод», правонаступником якого є ПАТ «Донецький Металопрокатний Завод», (далі - поручитель-1) було укладено договір поруки № 70/Z-5 (далі - договір поруки-1).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки-1 поручитель поручається перед банком за виконання ТОВ «Електросталь» зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

Згідно зі ст. 1.3 договору поруки-1 сторони договору встановили, що зобов'язання поручителя перед банком є безумовними і для їх виконання ніяких інших умов, крім передбачених цим договору та кредитним договором, не потребується.

Сторони договору визначили, що у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником (п. 2.1 договору поруки-1).

Як передбачено п. 2.8 договору поруки-1, вимога банку вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою, кур'єром, телефоном або вручена особисто під розпис поручителю/уповноваженій особі поручителя за адресою поручителя, вказаною в цьому договорі, або повідомлену банком поручителю згідно з п. 2.9 цього договору.

Так, листами-вимогами № 665/4-2 від 03.02.2014 р., №9760/1-2 від 31.12.2013 р. та № 9189-1/1-2 від 10.12.2013 р. позивач звертався до ПАТ «Донецький металопрокатний завод» про погашення останнім суми заборгованості боржника за кредитним договором.

Крім того, 28.07.2014 р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Авентіна» (далі - поручитель-2) було укладено договір поруки №70/Z-7 (далі - договір поруки-2).

Згідно з п. 1.1 договору поруки-2 поручитель поручився перед банком за виконання ПАТ «Донецький Металопрокатний Завод» зобов'язань по сплаті банку заборгованості у розмірі 313 967 005,28 грн, що є еквівалентом 26 714 237,07 дол США за курсом НБУ станом на дату укладення цього договору, яка виникла згідно з положеннями основного договору та на підставі листів-вимог кредитора до боржника № 665/4-2 від 03.02.2014 р., № 9760/1-2 від 31.12.2013 р. та № 9189-1/1-2 від 10.12.2013 р.

Поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язання у тому ж розмірі, що і боржник, з урахуванням п. 1.1 цього договору (п. 1.2 договору поруки-2).

29.07.2014 р. ТОВ «Авентіна» було отримано вимогу позивача про необхідність виконання зобов'язання, передбаченого договором поруки-2, а саме сплати на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 26 714 237,07 дол США.

Вищевказані вимоги були залишені відповідачами без відповіді та задоволення, внаслідок чого, станом на момент судового розгляду, прострочена заборгованість останніх по поверненню кредитних коштів склала 22 398 917,80 дол США, що еквівалентно 263 249 933,92 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів у розмірі 277 186,61 дол США, що еквівалентно 3 257 717,96 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів у розмірі 1 817 521,50 дол США, що еквівалентно 21 360 961,23 грн, пеня за несвоечасну сплату процентів у розмірі 102 560,03 дол США, що еквівалентно 1 205 367,21 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 891 119,61 дол. США, що еквівалентно 19 875 385,48 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 407 781,69 дол США, що еквівалентно 4 792 575,42 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 19 149,83 дол США, що еквівалентно 225 064,06 грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, договором поруки-1 ПАТ «Донецький Металопрокатний Завод» поручилося за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зокрема по поверненню кредиту у розмірі 30 000 000,00 дол США, сплаті позивачу за користування кредитом 10% річних, та простроченою сумою кредиту за ставкою та порядку, визначеному кедитним договором.

Також, договором поруки-2 ТОВ «Авентіна» поручилося перед позивачем за виконання ПАТ «Донецький Металопрокатний Завод» зобов'язань за договором поруки-1 по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 313 967 005,28 грн, що є еквівалентом 26 714 237,07 дол США.

Як передбачено ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора (ч. 1 ст. 555 ЦК України).

Згідно зі ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскільки існують правові підстави для стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором на користь ПАТ «ВТБ Банк», та у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, позивач правомірно звернувся до ПАТ «Донецький металопрокатний завод» та ТОВ «Авентіна», як до поручителів за договорами поруки, з вимогою погасити утворену заборгованість.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про солідарне стягнення з Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» простроченої заборгованості у розмірі 22 398 917,80 дол США, що еквівалентно 263 249 933,92 грн, строкової заборгованості зі сплати процентів у розмірі 277 186,61 дол США, що еквівалентно 3 257 717,96 грн, простроченої заборгованості зі сплати процентів у розмірі 1 817 521,50 дол США, що еквівалентно 21 360 961,23 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд солідарно стягнути з Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» пеню за несвоечасну сплату процентів у розмірі 102 560,03 дол США, що еквівалентно 1 205 367,21 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 891 119,61 дол США, що еквівалентно 19 875 385,48 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 407 781,69 дол США, що еквівалентно 4 792 575,42 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 19 149,83 дол США, що еквівалентно 225 064,06 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню в національній валюті за курсом НБУ на дату нарахування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який сплачується пеня) за кожний календарний день прострочення заборгованості за кредитом враховуючи день погашення кредиту з розрахунку факт/365.

У разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення плати за кредит згідно умов цього договору (крім заборгованості за кредитом), позичальник сплачує банку пеню в національній валюті за курсом НБУ на дату нарахування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) за кожен календарний день прострочення зазначених зобов'язань враховуючи день погашення з розрахунку факт/365 (п. 7.2 кредитного договору).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п. 1.1 договору поруки-1 поручитель поручився перед банком за виконання ТОВ «Електросталь» зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору (в тому числі, щодо сплати пені на підставі п.п. 7.1 та 7.2 кредитного договору), а договором поруки-2 передбачено, що ТОВ «Авентіна» відповідає перед банком за виконання боржником зобов'язання за кредитним договором в тому ж розмірі, що і ПАТ «Донецький металопрокатний завод».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про солідарне стягнення з ПАТ «Донецький металопрокатний завод» та ТОВ «Авентіна» пені за несвоечасну сплату процентів у розмірі 102 560,03 дол США, що еквівалентно 1 205 367,21 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 891 119,61 дол. США, що еквівалентно 19 875 385,48 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 407 781,69 дол США, що еквівалентно 4 792 575,42 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 19 149,83 дол США, що еквівалентно 225 064,06 грн, є обґрунтованою, розмір її перевірений судом, є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі, про те, що його порука, як поручителя, за договором поруки № 70/Z-5 від 23.12.2010 р. припинилася, колегія заначає наступне.

Обгрунтовуючи свої доводи, відповідач-1 посилається на те, що договором № 2 від 07.04.2011 р. про внесення змін до кредитного договору № 70 від 23.12.2010 р. позивачем та третьою особою були внесені доповнення до кредитного договору, згідно з якими на позичальника покладено виконання нового (непередбаченого спочатку) обов'язку з надання позивачу певних документів у строк до 15.04.2011 р. Таким чином, розширення обсягу обов'язків третьої особи, як позичальника за вищевказаним кредитним договором, та встановлення додаткової підстави застосування до третьої особи підвищеної процентної ставки призвели до збільшення обсягу відповідальності відповідача-1, як поручителя. Оскільки внесення вищевказаних змін до кредитного договору жодним чином не погоджувалося з відповідачем-1, як поручителем, тому порука припинилася 07.04.2011 р. на підставі ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

07.04.2011 р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Електросталь» було укладено договір № 2 про внесення змін до кредитного договору № 70 від 23.12.2010 р., згідно з яким було дійсно розширено обсяг обов'язків третьої особи, як позичальника за кредитним договором, та встановлено додаткову підставу застосування до третьої особи підвищеної процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності відповідача-1, як поручителя.

Також, 07.04.2011 р. між ПАТ «ВТБ Банк» та ВАТ «Донецький металопрокатний завод» було укладено договір № 1 про внесення змін до договору поруки № 70/Z-5 від 23.12.2010 р., за змістом п. 1 якого передбачено, що кредитний договір включає, зокрема: кредитний договір № 70 від 23.12.2010 р. та договір № 2 від 07.04.2011 р. про внесення змін до кредитного договору № 70 від 23.12.2010 р.

Отже, підписуючи вищевказаний договір про внесення змін до договору поруки № 70/Z-5 від 23.12.2010 р., відповідач-1 погодився зі змінами до кредитного договору.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 р. у справі № 152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Згода поручителя може бути висловлена у будь якій формі, зокрема письмового повідомлення, додаткової угоди, тощо.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що порука ВАТ «Донецький металопрокатний завод» за договором поруки № 70/Z-5 від 23.12.2010 р. не є припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України, а тому відповідач-1 є солідарним поручителем за кредитним договором № 70 від 23.12.2010 р.

Стосовно доводів відповідача-2, викладених в апеляційній скарзі про те, що ПАТ «ВТБ Банк» не було надано належних документів, що підтверджують факт передачі банком грошових коштів ТОВ «Електросталь» за кредитним договором № 70 від 23.12.2010 р., колегія зазначає, що перерахування позивачем на рахунок ТОВ «Електросталь» 30 000 000,00 дол США на виконання вказаного кредитного договору підтверджується меморіальними ордерами № 33192 від 24.12.2010 р. та № 13002 від 28.12.2010 р., а також банківськими виписками по рахунках обліку кредитної заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Що стосується застосування до даних правовідносин норм Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичних операцій», який набрав чинності 15.10.2014 р., колегія зазначає наступне.

За змістом ст. 2 зазначеного Закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами з 14 квітня 2014 року, зокрема, юридичним особам, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Вбачається, що адреса реєстрації ТОВ «Авентіна» знаходиться в м. Києві, ПАТ «Донецький металопрокатний завод» зареєстрований в м. Донецьку.

Однак, матеріалами даної справи не містять належних доказів та не доведено сторонами того, що відповідачі по справі провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, де здійснюється антитерористична операція.

Крім цього, зазначений Закон набрав чинності після проголошення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Таким чином, оскільки вказаний Закон набрав чинності після проголошення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, відсутні будь-які докази проведення відповідачами господарської діяльності на території зони проведення антитерористичної операції та відповідальність відповідачів (поручителів) є солідарною, колегія суддів вважає необґрунтованим зменшення розміру нарахованої позивачем пені.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2014 р. у справі № 910/16157/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» та Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» задоволенню не підлягають.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентіна» та Публічного акціонерного товариства «Донецький металопрокатний завод» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2014 р. у справі № 910/16157/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/16157/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран