ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Постанова № 40468231

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2014 р. Справа№ 910/6732/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Баранця О.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

від позивача - не з'явився.;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Ричек В.В.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

на рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2014 року

по справі № 910/6732/14 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

до 1) публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім»

про визнання недійсною нікчемної угоди від 12.10.2012 року про

припинення зобов'язання переданням відступного

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2014 р. у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2014 р. у справі № 910/6732/14 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсною укладену між публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» та товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» нікчемну угоду від 12.10.2012р. про припинення зобов'язання переданням відступного - майнового комплексу загальною площею 22 949,50 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павла Усенка, 8.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014р. прийнято апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до провадження.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р., враховуючи перебування суддів Гончарова С.А. та Кропивної Л.В. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді - Смірнова Л.Г. та Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р., враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Чорна Л.В., судді - Баранець О.М. та Шаптала Є.Ю.

Від публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника. По суті оскаржуваного рішення, то воно винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Про Девеломпент тім» заперечує проти апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, з підстав викладених у відзиві.

Від публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із триванням сезону відпусток, значне навантаження співробітників юридичного відділу та те, що представник бере участь у зборах комітету кредиторів спільного українсько-італійського підприємства «Прогресо-Італія», призначених на 11 год.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» заперечує проти зазначеного клопотання.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Крім того, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України надає право керівнику за своєю посадою представляти юридичну особу.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

12 жовтня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» (боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» (кредитор) була укладена угода про припинення зобов'язання переданням відступного, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення зобов'язання боржника, що випливає з договору поставки від 01.10.2012 р. укладеного між кредитором і боржником (надалі договір поставки), визначеного у п. 1.2. цієї угоди, внаслідок передачі боржником кредитору відступного в порядку і на умовах, передбачених в цій угоді /п.1.1. угоди/. (а.с. 31-33).

Згідно пункту 1.3. угоди боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Згідно з п. 3.1. угоди боржник передає, а кредитор приймає відступне, а саме майновий комплекс, за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу) в день підписання угоди. Майновий комплекс передається з технічними та інженерними комунікаціями, у стані, придатному для подальшої нормальної експлуатації.

Відповідно до пункту 3.2. угоди право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

12.10.2012р. по акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) було визначено, що у відповідності із угодою про припинення зобов'язання переданням відступного боржник передав, а кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591. /а.с. 34/.

Відповідно до статті 600 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Передання відступного є одним із способів припинення зобов'язання за згодою сторін.

Об'єктом відступного можуть бути гроші, інше майно (як рухоме, так і нерухоме) та інші відчужувані об'єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК), в тому числі результати робіт, послуги тощо.

Обов'язковість досягнення згоди щодо припинення зобов'язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Щодо форми такої згоди, то слід застосовувати загальні правила про оформлення змін до цивільно-правових договорів (ст. 654 ЦКУ).

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Тобто, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають правочини для яких така форма встановлена законом, та правочини про нотаріальне посвідчення яких домовилися сторони і така домовленість відображена в умовах правочину.

Такої домовленості умови спірної угоди не містять, та за законом не є обов'язковими.

Разом з цим, відповідно до пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2013 р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 р., залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013 р. у справі № 910/612/13 визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Київська Русь» право іпотеки майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 за Договором іпотеки від 28.09.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 9337, починаючи з 21.10.2011 р., а також визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Київська Русь» право утримання під іпотечним обтяженням, зареєстрованим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 починаючи з 21.10.2011 р.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність доказів порушення прав або законних інтересів позивача укладенням спірної угоди, оскільки у позивача право іпотеки і право утримання під іпотечним обтяженням майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8, починаючи з 21.10.2011 р. у нього відсутнє.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2014 р. у справі № 910/6732/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2014 р. у справі №910/6732/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/6732/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді О.М. Баранець

Є.Ю. Шаптала

Рішення № 39814368

Vollansicht öffnen

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6732/14

03.07.14

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240», Товариства з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» про визнання недійсною нікчемної угоди від 12.10.2012 року про припинення зобов'язання переданням відступного, за участю представників позивача - Голиці В.В., довіреність №170 від 09.04.2014р., відповідача 1 - не з'явився, відповідача 2 - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсною нікчемної угоди від 12.10.2012 року про припинення зобов'язання переданням відступного укладеної між Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім».

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.04.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 14.05.2014р.

06.05.2014 року через канцелярію господарського суду м. Києва відповідачем 2 надано відзив на позовну заяву в якому він просив відмовити в позові в повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання 03.07.2014 року не з'явилися, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином відповідно до вимог ст. 64 ГПК України. Відповідач 1 відзив на позов не надав.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідачів не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників відповідачів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» (кредитор) була укладена угода про припинення зобов'язання переданням відступного, за умовами якої сторони дійшли згоди про припинення зобов'язання боржника, що випливає з договору поставки від 01.10.2012 року укладеного між кредитором і боржником (надалі договір поставки), визначеного у п. 1.2. цієї угоди, внаслідок передачі боржником кредитору відступного в порядку і на умовах, передбачених в цій угоді (п.1.1. угоди).

Відповідно до пункту 1.3. угоди, боржник передав кредитору відступне - майновий комплекс, що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Згідно з п. 3.1. угоди було визначено, що боржник передає, а кредитор приймає відступне, а саме майновий комплекс, за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу) в день підписання угоди. Майновий комплекс передається з технічними та інженерними комунікаціями, у стані, придатному для подальшої нормальної експлуатації.

Відповідно до пункту 3.2. Угоди, право власності на відступне (майновий комплекс) переходить від боржника до кредитора з моменту передачі за актом передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

12.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент тім» («кредитор») та Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство-2240» («боржник») було укладено акт передачі-приймання відступного (майнового комплексу).

Пунктом 1 акту передачі-приймання відступного (майнового комплексу) було визначено, що у відповідності із угодою про припинення зобов'язання переданням відступного боржник передав, а кредитор прийняв відступне, а саме: майновий комплекс загальною площею 22 949,50 кв.м., що розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8, склад якого відображений у свідоцтві про право власності, виданому 01 червня 2004 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва, серія САА № 181591.

Предметом даного спору є вимоги позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про визнання недійсною вищевказаної угоди від 12.10.2012 року про припинення зобов'язання переданням відступного, яка укладена між Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» з підстав суперечності законодавству. При цьому позивач посилається на те, що зазначена угода є нікчемною в силу вимог положень ч. 4 ст. 203, ст. 220 ЦК України, оскільки укладена в простій письмовій формі за наявності прямої вказівки законодавця щодо необхідності нотаріальної форми. Укладання даної угоди призвело до настання негативних наслідків для позивача, оскільки відповідач 1 фактично намагається ухилитись від погашення заборгованості, яка у нього є перед позивачем, не виконує умови кредитного договору №34058-20/7-Ів від 18.09.2007 року та виводить з своєї власності майно (майновий комплекс розташований за адресою: 02105, м. Київ, вулиця Павла Усенка, 8), що перебуває у іпотеці у позивача за договором іпотеки від 28.09.2007 року.

Під час судового розгляду встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013 р., залишеними без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013 р. у справі № 910/612/13 визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Київська Русь» право іпотеки майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 за Договором іпотеки від 28.09.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 за реєстровим № 9337, починаючи з 21.10.2011 р., а також визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Київська Русь» право утримання під іпотечним обтяженням, зареєстрованим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 починаючи з 21.10.2011 р.

Рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вищевказані рішення судів набрали законної сили і відповідно до ст. 115 ГПК України є обов'язковими на всій території України, і у суду немає права та підстав ставити їх під сумнів.

Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Особа, права якої порушені, може скористатися способом захисту свого порушеного права та подати позов до суду.

Проте, доказів порушення прав або законних інтересів позивача укладенням угоди від 12.10.2012 року про припинення зобов'язання переданням відступного, яка укладена між Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» матеріали справи не містять, оскільки позивач не є стороною спірної угоди та право іпотеки і право утримання під іпотечним обтяженням майнового комплексу, розташованого за адресою: 02105, м. Київ, вул. П. Усенка, 8 починаючи з 21.10.2011 р. у нього відсутнє.

Тобто, посилання позивача на те, що укладання угоди між Публічним акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 2240» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Про Девелопмент Тім» про припинення зобов'язання переданням відступного призвело до настання негативних наслідків для позивача є безпідставним, недоведеним та повністю спростовується матеріалами справи.

Окрім того, у відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, позивач, висуваючи вимоги про визнання недійсною нікчемної угоди, посилається на п. 4 ст. 203 та ст. 220 ЦК України.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», визначено, що: нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (ч. 4 ст. 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Тобто, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають правочини для яких така форма встановлена законом, та правочини про нотаріальне посвідчення яких домовилися сторони і така домовленість відображена в умовах правочину.

Статтею 600 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Переданням відступного припиняються договірні зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Чинним законодавством України не передбачено вимоги про обов'язкове нотаріальне посвідчення угоди про передачу відступного, а також угода про припинення зобов'язання переданням відступного від 12.10.2012 року не містить положень (умов), відповідно до яких вона мала б бути посвідчена нотаріально.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В розумінні зазначених правових норм позивачем не доведено суду обґрунтованість позовних вимог та не надано належних доказів, що підтверджують порушення законних прав позивача укладанням спірної угоди.

За таких, обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, і тому в позові слід відмовити.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 17.07.2014р.

Суддя С.О.Чебикіна