ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.07.2014 р. Справа № 914/648/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,
при секретарі Фартушку Н.Б.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники,
до відповідача: Головного управління Держземагенства у Львівській області, м.Львів,
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ,
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Львівська область, м. Пустомити,
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний інститут проектування міст «Містопроект», м.Львів,
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління архітектури, містобудування та інфраструктурних проектів Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів,
третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, Львівська область, м. Львів,
третя особа 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2,
третя особа 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3,
третя особа 8, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4,
третя особа 9, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5,
третя особа 10, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6,
третя особа 11, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7,
третя особа 12, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8,
третя особа 13, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_9,
третя особа 14, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_10,
за участю: Прокуратури міста Львова, м. Львів
про: визнання недійсними наказів.
За участю представників:
Від прокурора: Лука Г.В. (посвідчення від 06.09.2013 року №020328);
Від позивача: Шумелда Р.Р., Могінська Т.А. - представники (довіреності в матеріалах справи);
Від відповідача: Ходус Н.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від третьої особи 1: не з'явився;
Від третьої особи 2: не з'явився;
Від третьої особи 3: ОСОБА_14 - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від третьої особи 4: не з'явився;
Від третьої особи 5: не з'явився;
Від третьої особи 6: не з'явився;
Від третьої особи 7: не з'явився;
Від третьої особи 8: не з'явився;
Від третьої особи 9: не з'явився;
Від третьої особи 10: не з'явився;
Від третьої особи 11: не з'явився;
Від третьої особи 12: не з'явився;
Від третьої особи 13: не з'явився;
Від третьої особи 14: не з'явився.
Прокурору, представникам сторін і третьої особи 3 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22, 27 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор, представники сторін та третьої особи 3 не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.
Суть спору: розглядається справа за позовом Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області до Головного управління Держземагенства у Львівській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області; Державного інституту проектування міст «Містопроект»; Управління архітектури, містобудування та інфраструктурних проектів Львівської обласної державної адміністрації, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та за участю Прокуратури міста Львова про визнання недійсними наказів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.02.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 17.03.2014 року, про що сторони та треті особи були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.
16.04.2014 року від Прокуратури м. Львова надійшла заява (вх. №17099/14), у якій прокурор повідомляє суд про вступ Прокуратури міста Львова у розгляд справи №914/648/14.
Розпорядженням від 28.04.2014 року №218 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи» у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Яворського Б.І., у відповідності до пунктів 3.1.11., 3.1.13. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, керівник апарату господарського суду Львівської області розпорядився призначити повторний автоматичний розподіл справи №914/648/14.
28.04.2014 року на підставі Розпорядження від 28.04.2014 року №218 здійснено повторний автоматичний розподіл справи, справу передано судді Козак І.Б.
Ухвалою від 28.04.2014 року справу прийнято до провадження, розгляд справи відкладено на 07.05.2014 року, про що прокурор, сторони і треті особи були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Ухвалою від 07.05.2014 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1; ОСОБА_2; ОСОБА_3; ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_10, про що прокурор, сторони та треті особи були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Прокурор в судове засідання з'явився.
Представники позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи 1 в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
Представник третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання з'явився.
Представник третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явився, подав клопотання (вх. №28813/14), у якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату уз в'язку із неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.
Приписами частин першої та третьої статті 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Суд, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи 3, оглянувши і дослідивши матеріали справи і подане третьою особою 5 клопотання (від 03.07.2014 року вх. №28813/14) про відкладення розгляду справи відхиляє його з підстав закінчення законодавчо встановленого строку розгляду справи, а також того, що третьою особою 5 до вказаного клопотання не додано жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження обставин, на які третя особа 5 покликається у своєму клопотанні як на підставу неможливості забезпечення явки повноважного представника в судове засідання і відкладення розгляду справи.
Представники третіх осіб 6-14, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча були належно повідомлені про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
В ході розгляду справи встановлено.
Позивач: Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 04369682, знаходиться за адресою: 81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1, що підтверджується долученими до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №787013, Довідкою Управління статистики у Пустомитівському районі з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №643690 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №391430 (докази в матеріалах справи).
Відповідач: Головне управління Держземагенства у Львівській області є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 38287406, знаходиться за адресою: 79058, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 4, що підтверджується долученими до матеріалів справи Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АА №661349 та Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АА №544032 (докази в матеріалах справи).
25.02.2014 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до відповідача про визнання недійсними наказів. Позовні вимоги позивача обґрунтовуються наступним:
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 надано дозвіл ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 надано дозвіл ОСОБА_2 (79031, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 надано дозвіл ОСОБА_3 (79052, АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_3) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 надано дозвіл ОСОБА_4 (79054, АДРЕСА_4; ідентифікаційний код НОМЕР_4) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 надано дозвіл ОСОБА_5 (79022, АДРЕСА_5; ідентифікаційний код НОМЕР_5) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 надано дозвіл ОСОБА_6 (79070, АДРЕСА_6; ідентифікаційний код НОМЕР_6) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 надано дозвіл ОСОБА_7 (79052, АДРЕСА_7; ідентифікаційний код НОМЕР_7) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 надано дозвіл ОСОБА_8 (79054, АДРЕСА_8; ідентифікаційний код НОМЕР_8) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 надано дозвіл ОСОБА_9 (77111, АДРЕСА_9; ідентифікаційний код НОМЕР_9) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства;
Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 12.11.2013 року №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 надано дозвіл ОСОБА_10 (80100, АДРЕСА_10; ідентифікаційний код НОМЕР_10) на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
31.12.2013 року відповідачем видано накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок третім особам 5 - 14 у справі.
Позивач вважає вказані накази незаконними, просить суд визнати їх недійсними, оскільки Рішенням Сокільницької сільської ради від 13.10.2008 року №413 « Про внесення змін у генеральний план забудови с. Сокільники» вирішено внести зміни у генеральний план забудови с. Сокільники стосовно території по АДРЕСА_11 (20,0 га.); стосовно території кварталу забудови «Молодіжний» (40,0 га.) із розміщенням на них багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків та просить Державний інститут проектування міст «Містопроект» провести коригування генерального плану забудови с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області (належним чином завірена копія Рішення в матеріалах справи).
Листом від 22.01.2014 року №50 позивач звертався до відповідача із вимогою про скасування державної реєстрації прав на земельні ділянки і кадастрові номери, а також скасувати видані на них накази.
Листами від 20.11.2013 року №920, від 25.11.2013 року №923, від 08.01.2014 року №02 та від 22.01.2014 року №46 позивач звертався до Голови Пустомитівської районної державної адміністрації та Голови Львівської обласної державної адміністрації із вимогою про призупинення приватизації земельних ділянок, розташованих на землях, запроектованих для житлової забудови згідно програми президента України «Доступне житло» на підставі оскаржуваних наказів відповідача, оскільки приватизація здійснюється без погодження Сокільницької сільської ради з порушенням містобудівної документації, - Генерального плану села Сокільники.
Листами від 23.12.2013 року №18-13-0.7-9723/2-13 та від 08.02.2014 року №18-13-0.7-107/2-14 відповідач повідомив позивача про те, що передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність та користування для всіх потреб відноситься до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. Відтак, відповідач, при прийнятті оскаржуваних наказів діє в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження генерального плану с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області» затверджено розроблений ДПДІПМ «Містопроект» Генеральний план села Сокільники, вирішено звернутись в Пустомитівську районну раду з поданням про дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту с. Сокільники згідно затвердженого генерального плану села.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.06.2014 рок за вх. №25679/14 проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним і необґрунтованим з підстав того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів спірні земельні ділянки не були комунальною власністю територіальної громади села Сокільники та не мали цільового призначення землі житлової та громадської забудови, а обліковувались як землі сільськогосподарського призначення державної власності.
Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у своїх клопотаннях, поданих до суду 14.03.2014 року за вх. №11022/14, від 14.04.2014 року, вх. №16274/14, від 01.07.2014 року, вх. №28330/14 зазначає, що надання пояснень з питань земельного законодавства не відноситься до компетенції третьої особи 1 і просить суд розглядати справу без участі повноважного представника Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у своєму клопотанні від 18.03.2014 року вх. №11559/14 визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі, просить суд задоволити позов.
Третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у своїх письмових поясненнях, поданих до суду 14.03.2014 року за вх. №11024/14, вказує на те, що згідно розробленого третьою особою 3 та затвердженого позивачем (рішення від 05.04.2012 року №301) Генерального плану с. Сокільники квартал К-17, передбачений під багатоповерхову житлову забудову з об'єктами обслуговування знаходиться в проектних межах с. Сокільники, передбачених генеральним планом.
Третя особа 4 у своїх поясненнях, поданих до суду 14.04.2014 року за вх. №16237/14, просить суд задоволити позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Третя особа 5 у своїх поясненнях, поданих до суду16.06.2014 року за вх. №25776/14, а також письмових поясненнях від 03.07.2014 року за вх. №28812/14 проти позову заперечу, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав того, що позивачем подано Коригування Генерального плану села Сокільники, яке передбачало зміну меж населеного пункту, однак, не подано доказів в підтвердження факту прийняття уповноваженим суб'єктом рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж села Сокільники чи рішення про встановлення і зміну меж села. Таким чином, на думку третьої особи 5 не доведено завершення процедури зміни меж населеного пункту відповідними засобами доказування і включення спірних земельних ділянок до меж населеного пункту. Відтак, на думку третьої особи 5, при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
28.04.2014 року відповідачем подано клопотання (вх. №18455/14), у якому просить суд припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку із непідсудністю спору господарському суду.
Так, відповідач у вказаному клопотанні зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваних наказів Головне управління Держземагенства у Львівській області діяло як суб'єкт владних повноважень, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у сфері земельних відносин, а відтак, на думку відповідача, між сторонами виник публічно-правовий спір, який має вирішуватись в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, оглянувши і дослідивши матеріали справи і подані докази, суд відхиляє клопотання відповідача від 28.04.2014 року №18455/14 про припинення провадження у справі з наступних підстав:
Відповідно до пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарські суди вирішують спори, зокрема, у сфері містобудування та земельних правовідносин.
Пунктом 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2012 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
За визначенням підпункту 1.2. вказаної Постанови господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, роз'яснено враховувати те, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок (пп. 1,2.1. Постанови).
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам (пп. 1.2.2. Постанови).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 1.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2012 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
У пунктах «а» - «в», «г» і «к» статті 12 ЗК України, статтях 15, 17, 122 ЗК України передбачено, що до повноважень селищної ради належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування; вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади селища; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими). Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України). Сільська рада та Держкомзем є суб'єктами цивільних правовідносин і мають рівний правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, Держкомзем відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин (Сільська рада) іншому (Держкомзем), яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування чи органом державної влади владних управлінських функцій.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 14.02.2012 року у справі №21-1041во10 та від 14.02.2012 року у справі №21-1042во10.
Частиною 1 статті 111-28 ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Відповідно до першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом.
Згідно статтей 18-21 ЗК України земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев'ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.
Однією із категорій земель є землі житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (п. «б» ч. 1 ст. 19, ст. ст. 38, 39 ЗК України).
Статтею 39 Земельного кодексу України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно приписів частин першої та другої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід'ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту.
Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується (частина восьма статті 17 Закону).
Відповідно до підпунктів 34, 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються питання регулювання земельних відносин; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Таким чином, дані питання є виключною компетенцією сесії ради, розгляд яких вона вправі делегувати, проте Сокільницька сільська рада такі свої повноваження органам державної виконавчої влади не делегувала. Докази делегування відповідних повноважень позивачем іншим органам в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті прокурором, сторонами і третіми особами суду не заявлені та не подані.
Згідно пункту 1 частини першої статті З Закону України «Про основи містобудування» земельні ділянки є об'єктами містобудування.
Статтями 7, 16 та 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством; планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних ціанів території, їх оновлення та внесення змін до них; генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Відповідно до п. «а» частини першої 196 ЗК України кадастрове зонування є складовою земельного кадастру, та включає встановлення місця розташування обмежень щодо використання земель. Обмеження, серед іншого, визначаються Генеральними планами населених пунктів (ст. 17 ЗУ « Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі статтею 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.
13.10.2008 року Сокільницькою сільською радою прийнято рішення №413 про коригування Генерального плану села, що стало підставою для надання завдання на коригування Генплану с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, погодженого головним архітектором району та затверджено сільським головою.
В подальшому ліцензованою організацією - Державний інститут проектування міст «Містопроект» розроблено коригування генерального плану, що пройшло погодження та отримало позитивні висновки всіх контролюючих органів, в тому числі управління Держкомзему у Пустомитівському районі Головного управління Держкомзему у Львівській області (висновок №01-15/961 від 04.07.2011 року), а також отримано позитивний висновок комплексної державної експертизи щодо містобудівної документації.
Рішенням Сокільницької сільської ради від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження Генерального плану с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області» генеральний план затверджено.
Доказів визнання недійсними чи скасування Рішень Сокільницької сільської ради від 13.10.2008 року №413 та від 05.2012 року №301 прокурором, сторонами та третіми особами станом на час розгляду справи по суті не заявлено та не подано.
Вимоги щодо прийняття та розгляду заяв про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначені приписами частин шостої та сьомої статті 118 ЗКУ, відповідно до яких громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Відповідно до статті 83 ЗК України земельні ділянки, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади, а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
Абзацом 2 частини другої статті 173 ЗК України встановлено, що проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Враховуючи наявність розробленого та затвердженого Генерального плану с. Сокільники та перебування спірних земель в межах адміністративно-територіальної одиниці позивач має право на вказані землі в порядку, передбаченому статтями 83, 173 ЗК України.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; індексна кадастрова карта (план) - це картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану); кадастровий квартал - це компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо).
Відповідно до статті 13 вказаного Закону до Державного земельного кадастру включаються відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, відомості про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер), межі категорії земель; опис меж; площа; інформація про документи, на підставі яких встановлено категорію земель.
Згідно приписів статті 19 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для ведення Державного земельного кадастру використовуються класифікатори, довідники та бази даних, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а також державні та галузеві класифікатори, довідники та бази даних, які ведуться іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Відомості Державного земельного кадастру є офіційними, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим (стаття 20 Закону).
Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії витягу з Державного класифікатора об'єктів адміністративно-територіального устрою України, кадастрова зона 4623686400 є територією Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
Відповідно до даних індексної кадастрової карти та Генерального плану Сокільницької сільської ради на території кадастрового кварталу 000 в кадастровій зоні 4623686400 заплановано розташування кварталу К-17 багатоповерхової житлової забудови з закладами освіти на загальній площі 20га.
Ведення земельно-кадастрових робіт, внесення відомостей про земельні ділянки до державного земельного кадастру, відповідно до статтей 19 та 204 Земельного кодексу України віднесено до повноважень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, які й несуть відповідальність за належне виконання своїх обов'язків та достовірність наданих ними відомостей. Закон не покладає відповідальності на власників земель за неналежне виконання органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів своїх обов'язків та достовірність наданих ними відомостей.
До Державного земельного кадастру включаються, зокрема, відомості про земельні ділянки: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок (ч. 1 статті 15 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»).
Згідно приписів статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації.
Статтею 127 ЗК України визначено, що право власності оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною першою статті 5 вказаного Закону встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки. Органом державної реєстрації прав є Міністерство юстиції України.
Відповідно до статті 20 Закону відомості Державного земельного кадастру є офіційними, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Як вбачається із долучених позивачем до матеріалів справи витягів з публічної кадастрової карти, тип власності на спірні землі не визначено, відомості про земельні ділянки відсутні.
Частинами першою та третьою статті 53 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються в основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних гранів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною та відповідно до генеральних планів.
Таким чином, заперечення відповідача і третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти позову з підстав того, що спірні земельні ділянки перебувають у державній власності у зв'язку із вступом в силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» спростовуються наступним:
Пунктом 9 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.
Відтак, прийняттю рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування за рахунок земель державної чи комунальної власності має передувати здійснення державної реєстрації права державної чи комунальної власності на неї.
Окрім того, пунктом 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законів України щодо проведення робіт із землеустрою, пов'язаних із встановленням і зміною меж сіл, селищ, міст, районів», що набрав чинності 05.08.2012 року межі населених пунктів, не встановлені в натурі (на місцевості) на час набрання чинності цим Законом за проектами землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, можуть бути встановлені без розроблення (зміни) генеральних планів населених пунктів. Площа населених пунктів у такому разі має відповідати тій, що зазначена у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, а у разі їх відсутності - у проектах формування територій сільських, селищних рад.
Судом встановлено, що станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» Генеральний план с. Сокільники Пустомитівського району розроблений та затверджений Рішенням Сокільницької сільської ради від 05.04.2012 року №301,- тип власності на спірну територію залишається не визначеним до затвердження проекту землеустрою, розробленого в порядку статті 53 Закону України «Про землеустрій», на основі Генерального плану.
Отже, спірні земельні ділянки на момент видачі відповідачем оспорюваних наказів не перебували в державній власності, знаходились в межах адміністративно-територіальної одиниці, їх бажане місце розташування суперечило Генеральному плану с. Сокільники, а відтак, відповідач не мав достатніх повноважень для видачі оспорюваних наказів.
Доказів належності спірних земельних ділянок до державної власності станом на час прийняття оскаржуваних наказів прокурором, сторонами і третіми особами станом на час розгляду справи по суті не подано.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін і третьої особи 3, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 27, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити повністю.
2. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 про надання дозволу ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
3. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 про надання дозволу ОСОБА_2 (79031, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
4. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 про надання дозволу ОСОБА_3 (79052, АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_3) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
5. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 про надання дозволу ОСОБА_4 (79054, АДРЕСА_4; ідентифікаційний код НОМЕР_4) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
6. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 про надання дозволу ОСОБА_5 (79022, АДРЕСА_5; ідентифікаційний код НОМЕР_5) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
7. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 про надання дозволу ОСОБА_6 (79070, АДРЕСА_6; ідентифікаційний код НОМЕР_6) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
8. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 про надання дозволу ОСОБА_7 (79052, АДРЕСА_7; ідентифікаційний код НОМЕР_7) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
9. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 про надання дозволу ОСОБА_8 (79054, АДРЕСА_8; ідентифікаційний код НОМЕР_8) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
10. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 про надання дозволу ОСОБА_9 (77111, АДРЕСА_9; ідентифікаційний код НОМЕР_9) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
11. Визнати недійсним Наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 12.11.2013 року №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 про надання дозволу ОСОБА_10 (80100, АДРЕСА_10; ідентифікаційний код НОМЕР_10) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.
12. Стягнути з божника: Головного управління Держземагенства у Львівській області (79058, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 4; код ЄДРПОУ 38287406) на користь стягувача: Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1; код ЄДРПОУ 04369682) 1 218 грн. 00 коп. судового збору.
03.07.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 04.07.2014 року.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя Козак І.Б.
Постанова № 40050554
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" липня 2014 р. Справа № 914/648/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Давид Л.Л.
Данко Л.С.
Розглянувши матеріали апеляційних скарг ОСОБА_2, вих. № 11/7-1 від 11.07.2014р. та Головного управління Держземагенства у Львівській області, б/н від 14.07.2014р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.14
у справі № 914/648/14
за позовом: Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники,
до відповідача: Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів,
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ,
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Львівська область, м. Пустомити,
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державний інститут проектування міст «Містопроект», м. Львів,
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління архітектури, містобудування та інфраструктурних проектів Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,
третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2
третя особа 6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3
третя особа 7, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4
третя особа 8, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5
третя особа 9, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6
третя особа 10, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7
третя особа 11, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8
третя особа 12, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_9
третя особа 13, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_10
третя особа 14, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_11
за участю: Прокуратури міста Львова, м. Львів
про визнання недійсними наказів
За участю представників:
від прокурора: не з'явився;
від позивача: Шумелда Р.Р., Могінська Т.А. - представники (довіреності в матеріалах справи);
від відповідача: Собко В.Б. - представник (довіреність в матеріалах справи);
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: не з'явився;
від третьої особи 4: не з'явився;
від третьої особи 5: ОСОБА_15
від третьої особи 6: не з'явився;
від третьої особи 7: не з'явився;
від третьої особи 8: не з'явився;
від третьої особи 9: не з'явився;
від третьої особи 10: не з'явився;
від третьої особи 11: не з'явився;
від третьої особи 12: не з'явився;
від третьої особи 13: не з'явився;
від третьої особи 14: не з'явився.
Рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 задоволено позовні вимоги Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (позивач) та визнано недійсними наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 р. №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 про надання дозволу ОСОБА_2 (АДРЕСА_10 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 про надання дозволу ОСОБА_3 (79031, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 про надання дозволу ОСОБА_4 (79052, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_3) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 про надання дозволу ОСОБА_16 (79054, АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_4) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 про надання дозволу ОСОБА_17 (79022, АДРЕСА_4; ідентифікаційний код НОМЕР_5) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 про надання дозволу ОСОБА_7 (79070, АДРЕСА_5; ідентифікаційний код НОМЕР_6) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 про надання дозволу ОСОБА_8 (79052, АДРЕСА_6; ідентифікаційний код НОМЕР_7) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 про надання дозволу ОСОБА_18 (АДРЕСА_11; ідентифікаційний код НОМЕР_8) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства4 наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 18.11.2013 року №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 про надання дозволу ОСОБА_10 (77111, АДРЕСА_7 ; ідентифікаційний код НОМЕР_9) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області від 12.11.2013 року №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 про надання дозволу ОСОБА_11 (80100, АДРЕСА_8; ідентифікаційний код НОМЕР_10) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства; стягнено з Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів на користь Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області 1 218,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Головне управління Держземагенства у Львівській області звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що даний спір є адміністративним, а не цивільно-правовим, у зв'язку із чим не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому вважає, що правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 14.02.2012.р у справах № 21-1041во10 та № 21-1042во10, не повинні братися до уваги господарським судом при вирішенні даної справи, оскільки в коментованих постановах Верховного Суду України не аналізувалося питання застосування норм матеріального права, зокрема тих, які регулюють земельні правовідносини.
Крім цього зазначає, що приймаючи рішення по даній справі місцевий господарський суд дійшов до висновків про зміну цільового призначення земельних ділянок, що були предметом розпорядження за оскаржуваними наказами, а також включення таких ділянок в межі населеного пункту за обставин відсутності в матеріалах справи законодавчо-визначених документів, які б підтверджували такі факти.
Громадянка ОСОБА_2 (третя особа-5) також не погодилася рішенням господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 та звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на відповідне рішення в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
За доводами апеляційної скарги третьої особи-5 приймаючи рішення місцевий господарський суд дійшов до помилкових висновків, заснованих на самому лише затвердженні змін до генерального плану населеного пункту та перебуванні спірних земельних ділянок в адміністративно-територіальних межах позивача, про наявність в позивача права комунальної власності на такі земельні ділянки. При цьому зазначав, що процес зміни меж населеного пункту не завершується затвердженням генерального плану, яким такі зміни пропонуються, а прийняттям уповноваженим органом рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту або ж рішення про встановлення і зміну меж населеного пункту.
Крім цього вважав таким, що не відповідає змісту пункту 9 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та грубо суперечить приписам частини 1 статті 4-1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» висновок господарського суду про те, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації такого права за державою чи органом місцевого самоврядування. За доводами апелянта (третьої особи-5) особливістю державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності є те, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування, приймається без здійснення державної реєстрації прав таких органів на земельні ділянки, оскільки за приписами норми прямої дії (ч.1 ст.13 Конституції України) земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Також апелянт (третя особа-5) вказував на те, що в порушення статті 42, 111-28 ГПК України та ігноруючи роз'яснення п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6, місцевий господарський суд не спростував його доводів щодо повноважень відповідного органу державної влади розпоряджатися земельними ділянками, які хоча й знаходяться у адміністративних межах сільської (селищної ради), проте поза межами населеного пункту. При цьому вказував на те, що як відповідно до вимог п. 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України (були чинними до прийняття оскаржуваних наказів та втратили свою чинність на момент їх прийняття) так і підпункту «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а також частини першої статті 84 Земельного кодексу України, в її взаємному зв'язку з приписами статті 83 цього Кодексу (чинними на момент прийняття оскаржуваних наказів), розпорядження земельними ділянками поза межами населеного пункту, належало до компетенції відповідних органів державної влади.
Львівський апеляційний господарський суд ухвалою від 21.07.2014р. у складі колегії суддів Юрченка Я.О. (головуючий), Давид Л.Л., Зварич О.В. прийняв подані апеляційні скарги до провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні на 31.07.2014 року.
Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці, у склад колегії суддів внесено зміни, замість судді Зварич О.В. введено суддю Данко Л.С.
В судове засідання представники апелянтів (відповідача та третьої особи-5) з'явилися, вимоги апеляційних скарг підтримали та просили оскаржуване рішення скасувати і прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Уповноважені представники позивача в судове засідання з'явилися, проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили апеляційний господарський суд в задоволенні апеляційних скарг відмовити, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Треті особи 1, 2, 3 та 4, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, в судове засідання не з'явилися, хоч належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг; свого відношення до апеляційних скарг не висловили. При цьому, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, інформувала суд про те, що відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197, надання пояснень з питань земельного законодавства не віднесено до повноважень Мінрегіону України, відтак, просила розглядати апеляційні скарги без її участі.
Треті особи 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 та 14, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що також належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг, в судове засідання не з'явилися; свого відношення до апеляційних скарг не висловили.
Прокуратура м. Львова, за участю якої відбувався розгляд господарської справи судом першої інстанції, явку в судове засідання не забезпечила та не висловила свого відношення до апеляційних скарг на рішення суду по даній справі.
Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників апелянтів та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги слід задоволити.
Аналізом матеріалів справи встановлено наступне.
Наказами Головного управління Держземагенства у Львівській області №ЛВ/4623686400:03:000/00000429 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000426 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000427 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000428 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000430 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000436 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000437 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000438 від 18.11.2013 року; №ЛВ/4623686400:03:000/00000439 від 18.11.2013 року та №ЛВ/4623686400:04:000/00000381 від 12.11.2013 громадянам, відповідно, ОСОБА_2 (третя особа-5); ОСОБА_3 (третя особа-6); ОСОБА_4 (третя особа-7); ОСОБА_16 (третя особа-8), ОСОБА_17 (третя особа-9); ОСОБА_7 (третя особа-10); ОСОБА_8 (третя особа-11); ОСОБА_18 (третя особа-12); ОСОБА_10 (третя особа-13) та ОСОБА_11 (третя особа-14) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Сокільницької сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею по 2,0 га кожному.
Звертаючись до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області вважала, що приймаючи відповідні накази Головне управління Держземагенства у Львівській області діяло з перевищенням повноважень, розпорядившись земельними ділянками комунальної власності на яких генеральним планом населеного пункту запроектовано розміщення житлової забудови, тоді як обсяг наявних в Управління повноважень дозволяв останньому розпоряджатися лише землями державної форми власності сільськогосподарського призначення.
Доводячи обставину належності спірних земельних ділянок до комунальної форми власності та їх приналежності до земель житлової та громадської забудови з чим погодився місцевий господарський суд, позивач покликався, зокрема, на рішення Сокільницької сільської ради від 13.10.2008 року №413 «Про внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники» та рішення Сокільницької сільської ради від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження генерального плану села Сокільники Пустомитівського району Львівської області», яким внесено зміни в генеральний план забудови села Сокільники стосовно, зокрема, території спірних земельних ділянок; затверджено генеральний план села Сокільники та вирішено звернутися в Пустомитівську районну раду з поданням про дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники згідно затвердженого генерального плану.
З настанням зазначених вище обставин позивач, з чим також погодився місцевий господарський суд, пов'язував віднесення спірних земельних ділянок до таких, які знаходяться в межах населеного пункту села Сокільники; зміну їх форми власності (з державної на комунальну), а також зміну їх цільового призначення (із земель сільського господарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на землі житлової та громадської забудови), що унеможливлювало відповідачу по справі розпоряджатися такими земельними ділянками.
Судом встановлено, що рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 «Про внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники», вирішено внести зміни в генеральний план забудови с. Сокільники стосовно, зокрема, території по вул. А.Шептицького (20 га), території кварталу «Молодіжний» (40 га), з розміщенням на відповідних територіях багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків; розроблення коригування генерального плану с. Сокільники доручити Державному інституту проектування міст «Містопроект».
Як вбачається з п.1 рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 необхідність внесення змін в генеральний план забудови с. Сокільники пов'язувалася із соціальними потребами мешканців села.
На підставі рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13.10.2008 року №413 Державним інститутом проектування міст «Містопроект» розроблено Коригування генерального плану с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області (надалі - Коригування генплану).
З пункту 7.2. розділу 7 Коригування генплану вбачається, що забезпечення соціальних потреб мешканців села передбачалося у спосіб будівництва кварталів садибної та змішаної забудови. При цьому, на першу чергу передбачено будівництво 373 індивідуальних будинків, а на кінець розрахункового періоду генерального плану, яким визначено 2025 рік, передбачено будівництво 953 будинків та 3713 квартир, що дозволило б до кінця розрахункового періоду генерального плану збільшити житловий фонд населеного пункту до 421,6 тис. м.кв.
Відповідно до розділу 5 Коригування генплану («Основи економічного розвитку села. Розрахунок перспективної чисельності населення та обсягів нового житлового будівництва») та з урахуванням аналізу територіальних ресурсів с. Сокільники, забезпечення соціальних потреб мешканців села шляхом нового житлового будівництва буде реалізовуватись в кварталах: К-3, К-5, К-6, К-7, К-8, К-9, К-10, К-11, К-12, К-15, з додатковим використанням для цього придатної на перспективу під житло території площею 267,8 га. Реалізація забезпечення таких обсягів нового житлового будівництва покликана забезпечити розселення до 14,5 тис. осіб та зростання чисельності постійного населення села до 20,5 тис. осіб.
Крім цього, з метою визначення перспектив формування села Сокільники поза межами розрахункового періоду генерального плану (після 2025 року), Коригуванням генплану виділено містобудівний прогноз, без прив'язки до конкретної дати (розділ 13 Коригування генплану «Пропозиції щодо розвитку села за межами розрахункового строку та зміни меж села).
Відповідно до розділу 13 Коригування генплану, виходячи з наявності територіальних ресурсів, потенційно придатних для розвитку сельбищних територій на позарозрахунковий термін генерального плану (після 2025 року), генпланом передбачаються для цих цілей резервні території під наступні види будівництва: резервні території під садибну забудову із розпайованих земель сільськогосподарського призначення, розміщені в кварталах К-7, К-13, К-15, К-16, К-18, загальною площею 120,0 га; резервні території під багатоповерхову забудову із земель запасу за межами села, розміщені в кварталі К-17, загальною площею 20,0 га. З цією метою такі потенційно придатні для містобудівних потреб території запропоновано, в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року), включити в межі населеного пункту, у зв'язку із чим надано пропозиції щодо змін меж населеного пункту, з урахуванням яким проектна територія села на перспективу мала б становити 1363,8 га.
Рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301 «Про затвердження генерального плану села Сокільники Пустомитівського району Львівської області», вирішено затвердити Коригування генплану, розроблене Державним інститутом проектування міст «Містопроект» та з огляду на розміщені в Коригуваннях генплану пропозиції щодо змін меж населеного пункту вирішено звернутися в Пустомитівську районну раду з поданням про дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники згідно затвердженого генерального плану.
Пункт 2 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» надає визначення генеральному плану населеного пункту як містобудівній документації, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Відповідно до ч.10 ст.17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Пунктом 42 частини першої статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (в чинній на момент прийняття рішення від 05.04.2012 року №301 редакції) встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження в установлено порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів відзначає, що діючи в межах своїх повноважень Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення про внесення змін до генерального плану населеного пункту, відповідно до Коригування генплану, розробленого Державним інститутом проектування міст «Містопроект».
При цьому, як вбачається зі змісту Коригування генплану населеного пункту (в тому числі його графічних матеріалів), так і зі змісту рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301, внесені до генерального плану зміни вимагали змін меж населеного пункту.
За визначенням ч.ч. 1-2 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Відповідно до ч.1 ст.46 ЗУ «Про землеустрій» для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.
Частиною третьою статті 46 ЗУ «Про землеустрій» встановлено, що проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає: а) пояснювальну записку; б) завдання на виконання робіт; в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць; г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту); ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад; д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці; е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці; є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць; ж) матеріали погодження проекту; з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.
Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (ч.6 ст.46 Закону).
Відповідно до ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій» проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж.
Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни) (ч.10 ст.46 Закону).
Згідно з ч.2 ст.174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.ч. 1-2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.
Колегія суддів констатує, що обставини на які посилається позивач не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки позивачем не подано доказів прийняття суб'єктом, визначеним в ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій», ч.2 ст.174 Земельного кодексу України, рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту села Сокільники чи рішення про встановлення і зміну меж села Сокільники. Відсутність в матеріалах даної справи відповідних доказів безумовно свідчить про недоведеність позивачем обставин завершення процесу зміни меж населеного пункту відповідними засобами доказування та включення, зокрема, спірних земельних ділянок до меж населеного пункту.
Таким чином, за недоведених позивачем належними засобами доказування обставин завершення процесу зміни меж населеного пункту, апеляційний господарський суд не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про поширення компетенції позивача на розпорядження спірними земельними ділянками, розміщеними за межами населеного пункту, керуючись при цьому наступним.
Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено також статтею 17 Земельного кодексу України.
06 вересня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (надалі - Закон від 06.09.2012р. № 5245-VI).
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Пунктом 1 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
Пунктом 18 розділу І Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI, постановлено виключити пункти 10-12 розділу Х Земельного кодексу України «Перехідні положення».
Розмежовуючи землі державної та комунальної власності законодавець підпунктами «а», «б», «в» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI визначив, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім цього, підпунктом «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI визначено, що у державній власності також залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.
Як в свою чергу випливає з підпункту «а» пункту третього розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (ч.1 ст.83 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Частиною першою статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (ч.2 ст.84 Земельного кодексу України).
Як вставлено судом та вбачається з наявних у справі графічних матеріалів, а також випливає зі змісту розділу 13 Коригування генплану, затвердженого рішенням Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 05.04.2012 року №301, спірні земельні ділянки визначені як землі запасу за межами села, які розміщені в кварталі К-17 та які в позарозрахунковий термін генерального плану запропоновано включити в межі населеного пункту.
З витягів з Державного земельного кадастру, виданих відділом Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області станом на 29.11.2013 року вбачається, що спірні земельні ділянки належать до державної форми власності; відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення (вид використання - для ведення особистого селянського господарства)
З урахуванням зазначеного вище та відповідно до підпункту «г» пункту 4 розділу ІІ («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», а також частини першої статті 84 Земельного кодексу України, в її взаємному зв'язку з приписами статті 83 цього Кодексу (чинними на момент прийняття оскаржуваних наказів), колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку, що на момент розпорядження відповідачем спірні земельні ділянки відносилися до усіх інших земель, розташованих за межами населеного пункту та таких які не належали до земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 розділу ІІ Закону від 06.09.2012р. № 5245-VI; ч.2 ст.83 Земельного кодексу України, у зв'язку із чим продовжували залишатися у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності.
Колегія суддів критично ставиться до покликання позивача, з якими погодився місцевий господарський суд, на приписи ч.3 ст.83 Земельного кодексу, як на обставину передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність, оскільки визначені в цій частині статті земельні ділянки державної власності (такі, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади; передбачається включити у межі населених пунктів відповідно до затвердженої містобудівної документації) передаються у комунальну власність за рішенням органів виконавчої влади.
Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що матеріалами даної господарської справи не підтверджується обставин прийняття органами виконавчої влади рішень про передачу спірних земельних ділянок у комунальну власність.
Надаючи оцінку можливості застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 вересня 2011 року у справі №6-23цс11 (реєстраційний номер судового рішення - 19130771), колегія суддів погоджується з доводами позивача, що такий не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки правова норма, яка застосовувалася у цій справі (п. 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України), не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки не регулювала їх станом на момент виникнення через втрату такою нормою чинності на підставі Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI.
При цьому, апеляційний господарський суд відзначає, що незважаючи на втрату чинності пунктом 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України, законодавець свого підходу щодо регулювання означеного питання не змінив; розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у адміністративних межах селищної (сільської) ради, проте поза межами населеного пункту, продовжує залишатися в компетенції органів виконавчої влади відповідно до визначених повноважень.
Оцінюючи наявність в територіального органу Державного агентства земельних ресурсів України повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до п. «а» ч.1 ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року №258 затверджено Положення про Головне управління Держземагенства в області (надалі - Положення).
За визначенням п.1 Положення Головне управління Держземагентства в області є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане.
Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань (абз.2 п.1 Положення).
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №40 від 25.01.2013 року затверджено Зміни до Положення про Головне управління Держземагентства в області, якими зокрема, доповнено Положення пунктом 4.32 наступного змісту «Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області» (п.1.5 Наказу).
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що видаючи оскаржувані накази Головне управління Держземагенства у Львівській області діяло відповідно до покладених на нього Положенням завдань, шляхом передачі громадянам України у власність відповідно до закону земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Спростовуючи висновки місцевого господарського суду, засновані на застосуванні пункту 9 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Закону України від 06.09.2012р. №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
З преамбули Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року) вбачається, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням» постановлено внести зміни, зокрема до Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року, доповнивши його зміст статтею 4-1.
За змістом ч.1 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, які сформовані із земель державної чи комунальної власності, здійснюється після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут), крім випадків, коли рішенням відповідного органу про затвердження документації із землеустрою передбачено здійснення державної реєстрації переходу права власності на земельні ділянки.
Також Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням» новим абзацом доповнено частину першу статті 16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року.
Відповідно до вимог цього абзацу (абз.7 ч.1 ст.16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року) у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.
За системним аналізом норм Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року, доповнених Законом України №233-VII від 14.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням», особливістю державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної власності є те, що рішення органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок у власність або користування приймається без здійснення державної реєстрації прав держави на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначене вище узгоджується з нормами ч.1 ст.13 Конституції України, відповідно до яких земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
За змістом ч.3 ст.4-1 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року державна реєстрація права держави на земельні ділянки, які сформовані із земель державної власності, здійснюється не до розпорядження органом виконавчої влади такими земельними ділянками, як зазначав місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, а після затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, документації із землеустрою, за якою здійснено таке формування, одночасно із державною реєстрацією похідного речового права на такі земельні ділянки. При цьому, рішення органу виконавчої влади про розпорядження земельною ділянкою державної власності вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави на зазначену земельну ділянку (абз.7 ч.1 ст.16 Закону України №1952-IV від 01.07.2004 року).
Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Пунктом «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. «б» ч.1 ст.81 ЗК України).
Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно із ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За іншими з доводів позивача, з чим погодився місцевий господарський суд, видача відповідачем оскаржуваних наказів проведена без дотримання вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу, а саме: місце розташування спірних земельних ділянок не відповідало вимогам генерального плану населеного пункту, затвердженого у встановленому законом порядку; відповідач передав у власність громадянам України для сільськогосподарських потреб земельні ділянки житлової та громадської забудови.
Як вбачається з генерального плану села Сокільники (з урахування змін відповідно до Коригування генплану, розробленого Державним інститутом проектування міст «Містопроект») та враховуючи зміст Коригування генплану, зокрема його розділи 5 та 13, спірні земельні ділянки визначені як такі, що розміщені в кварталі К-17 та передбачаються в якості резервних територій під багатоповерхову забудову в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року). При цьому, спірні земельні ділянки, визначені Коригуванням генплану як потенційно придатні для містобудівних потреб території, запропоновано, в позарозрахунковий термін генерального плану села Сокільники (після 2025 року), включити в межі населеного пункту шляхом зміни його існуючих меж.
Частиною першою статті 38 Земельного кодексу України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Проте, як на момент видачі відповідачем оскаржуваних наказів, так і на момент розгляду даної справи господарським судом і прийняття рішення по справі, межі села Сокільники не змінювалися; відповідного рішення суб'єктом, визначеним в ч.8 ст.46 ЗУ «Про землеустрій», ч.2 ст.174 Земельного кодексу України, не приймалося; доказів розроблення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж суду не надавалося.
Частиною першою статті 23 Земельного кодексу України встановлено, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Відповідно до ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
За змістом ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Разом з тим суд відзначає, що матеріалами справи не підтверджується обставина прийняття суб'єктами, визначеними ч.2 ст.20 Земельного кодексу України рішень про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.
За вищезазначеного колегія суддів констатує, що на час виникнення правовідносин, а також розгляду справи судом і прийняття рішення по справі, спірні земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. При цьому, суд не може розцінювати як доказ неправомірності дій відповідача ту обставину, що у майбутньому такі земельні ділянки стануть землями житлової та громадської забудови, оскільки справа вирішується за існуючими на теперішній час обставинами і при прийнятті рішення суд не повинен керуватися обставинами, які можуть виникнути у майбутньому.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Головного управління Держземагенства у Львівській області щодо непідвідомчості даного спору господарським судам України, колегія суддів суд відзначає наступне.
З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права при розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин Пленум Вищого господарського суду України постановив дати господарським судам України роз'яснення, що містяться в Постанові від 17.05.2012 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (надалі - Постанова).
Зокрема в пп. 1.1. Постанови зазначено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
З цією метою господарським судам роз'яснено аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.
За визначенням пп. 1.2. Постанови господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, роз'яснено враховувати те, що виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок (пп. 1.2.1. Постанови).
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам (пп. 1.2.2. Постанови).
Відповідно до абз.2 пп. 1.2.3. Постанови індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
Судом встановлено, що за оскаржуваними в межах даної справи актами органу державної влади, якими реалізовано волевиявлення держави як учасника цивільно-правових відносин, в третіх осіб у справі виникли цивільні права і обов'язки, пов'язані з отриманням у власність земельних ділянок державної форми власності, у зв'язку із чим такі акти не належать до правових актів управління.
При цьому, у Постанові наведено випадки в яких територіальні громади через свої органи виступають з метою реалізації владних повноважень, а також повноважень, спрямованих на здійснення управління у земельних відносинах. Така реалізація органом місцевого самоврядування своїх владних повноважень (зокрема і у спосіб прийняття цим органом актів) носить характер публічно-правових відносин.
До таких випадків в розумінні роз'яснень Постанови належить реалізація цими органами повноважень, пов'язаних з управлінням у галузі використання, охорони земель і врегульованих розділом VII ЗК України, зокрема, із встановленням та зміною меж адміністративно-територіальних утворень, плануванням використання земель, землеустроєм, веденням державного земельного кадастру, моніторингом земель, а також у відносинах охорони земель та контролю за їх використанням, врегульованих розділом VI ЗК України.
Рішення або інший індивідуальний акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, пов'язаний із здійсненням повноважень управління у відповідних галузях, є правовим актом, спрямованим на реалізацію владних повноважень. Відповідні акти мають обов'язковий характер з ознаками, притаманними публічно-правовим відносинам, справи щодо оскарження яких не підвідомчі господарським судам.
Разом з тим, оскаржувані до господарського суду акти органу державної влади не відносяться до визначених Постановою випадків реалізації цим органом своїх владних повноважень, у зв'язку із чим даний спір, з огляду, в тому числі, на його суб'єктний склад сторін, слід розглядати за правилами господарського судочинства України.
За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення у даній справі з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача, в тому числі за перегляд рішення в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційні скарги ОСОБА_2, м. Львів №11/7-1 від 11.07.2014р. та Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів б/н від 14.07.2014р. задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2014р. у справі № 914/648/14 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області відмовити повністю.
4. Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача.
Стягнути з Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1; код ЄДРПОУ 04369682) на користь Головного управління Держземагенства у Львівській області (79058, Львівська область, м. Львів, просп. В. Чорновола, буд. 4, код ЄДРПОУ 38287406) 609. 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81130, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд. 1; код ЄДРПОУ 04369682) на користь ОСОБА_2 (79060, АДРЕСА_9; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 609. 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
7. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 05.08.14
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Данко Л.С.