ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Рішення № 164284

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.06р.

Справа № 10/58

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс" ( м. Дніпропетровськ )

Третя особа, на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -1: Національний банк України в особі управління Національного банка України в Дніпропетровської області ( м. Дніпропетровськ )

до Акціонерного комерційного банку "Прем"єрбанк" ( м. Дніпропетровськ )

Третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -2: Приватне підприємство "Євроконтакт" ( м. Дніпропетровськ )

про визнання недійсною угоди

Суддя І. М. Кощеєв

Секретар судового засідання К.О. Паніна

Представники:

Від позивача : Алексеєнко А. І. - ( дов. від 06.03.2006 р. № 586)

Від третьої особи –1 : Дядюшко Л. Ф. - ( дов. від 20.09.2006 р. )

Від відповідача : Шевченко О. Ю. - ( дов. від 07.11.2005 р. )

Від третьої особи –2 : не з”явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р., укладену між сторонами.

Підстави з якими Позивач пов’язує свої позовні вимоги : укладення спірного договору без згоди Національний банк України в особі управління Національного банка України в Дніпропетровської області - не відповідає вимогам ст. 73 Закону України «Про банки та банківську систему». Так вказана угода укладена сторонами на порушення обмеження, встановленого Рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області від 12.02.2004 р. за № 110 для АКБ „Прем’єрбанк”, як до банку порушника, на відчуження його активів без погодження з управлінням НБУ в Дніпропетровській області. Також, Позивач вказує на те, що укладення угоди про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р. відбулось із порушенням чинного законодавства, а саме: умови угоди, яка за її змістом є факторингом, не відповідають вимогам глави 73 ЦК України, оскільки Позивач не є фактором, бо не є банком, або фінансовою установою.

Третя особа -1 у письмових поясненнях зазначила, що рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області від 12.02.2004 р. № 110 для АКБ "Прим"єрбанк" було встановлено ряд обмежень на здійснення окремих банківських операції, зобов'язано банк розробити програму фінансового оздоровлення, та сформувати резерви під активи операції з урахуванням результатів інспектування. Крім того, зазначеним рішенням АКБ "Прем"єрбанк" було зупинено до 01.01.2005р. здійснення операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, припинено операції з валютними цінностями на міжнародних ринках, надання кредитів, не забезпечених ліквідною заставою майна, за коштами, розміщеними на депозитних рахунках цього банку, активні операції з придбання або врахування цінних паперів, здійснення нових вкладень в основі засоби. Також, третя особа зазначає, що в зв'язку з прийняттям АКБ "Прем"єрбанк" програми фінансового оздоровлення, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 08.09.2004р. за № 431 Комісією було прийняте рішення від 27.09.2004р. №563, яким скасовано дію Рішення №110.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує, посилається на їх безпідставність та необґрунтованість. Так, відповідач стверджує, що позивач не має підстав вважати свої права та інтересі порушеними, в зв'язку з укладенням договору відступлення. Також, відповідач зазначає, що відповідно до зазначеної угоди, Позивач, як новий кредитор, отримав від ПП "Євроконтакт" на виконання договору № 3938 від 06.09.2000 р. на повну суму заборгованості простий вексель № 813563968917 (номіналом 110 000, 00 грн., векселедавець - ТОВ "Югнефтегазсервіс", векселеотримувач - ЗАТ з ІІ "Концерн Регіони України", що підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2005р. по справі № 32/220. Крім того, зазначена Уступка цілком відповідає рішенню Комісії з питань нагляду та регулюванню діяльності банків при управлінні НБУ України в Дніпропетровської області №110 від 12.02.2004р.

Третя особа -2 у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, вважає, що угода про відступлення права вимоги №7 від 15.07.2004р. укладена у повній відповідальності до чинних нормативно - правових актів.

За згодою представників сторін в судовому засідання було оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд, -

В С Т А Н О В И В :

15.07.2004 р. між Акціонерним комерційним банком "Прем"єрбанк" ( Первинним Кредитором ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертранс" ( Новим кредитором ) було укладено Угоду про відступлення права вимоги № 7, відповідно до умов якої (пункт 1.1) Первинний Кредитор зобов’язався відступити, а Новий кредитор зобов’язався прийняти право вимоги до Приватного підприємства "Євроконтакт" ( Боржника ), яке виникло з договору про розрахунково-касове обслуговування № 3938 від 06.09.2000 р. і додаткової угоди до нього № 1/66 від 16.12.2003 р., укладеного між Первинним кредитором та Боржником.

Пунктом 1.2 угоди про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р. сторони домовились, що в розрахунок за уступку вимоги, у відповідності із цією угодою, Новий Кредитор, здійснює оплату на користь Первинного Кредитора на суму заборгованості по кредиту і процентах, в строк до 05.08.2004 р.

Пунктом 2.1 угоди про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р. сторони встановили, що Первинний Кредитор зобов’язаний передати по акту приймання-передачі Новому Кредитору в строк не більше 5 банківських днів з моменту оплати оригінали наступних документів : про розрахунково-касове обслуговування № 3938 від 06.09.2000 р. і додаткової угоди до нього № 1/66 від 16.12.2003 р., укладеного між Первинним кредитором та Боржником.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, оскільки за вказаною угодою про відступлення права вимоги Відповідачем на платній основі (за умови певного та строкового фінансування зі сторони Позивача) відступається Позивачеві певна грошова вимога, яка у свою чергу виникла із зобов’язань за договором розрахунково-касового обслуговування, така угода представляє собою не звичайну зміну сторони в зобов`язанні, врегульоване главою 47 Цивільного кодексу України, а факторинг, правила здійснення якого викладені у главі 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Цивільного кодексу України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Правила встановлені у главі 47 Цивільного кодексу України (зокрема у статтях 512- 519) щодо умов та порядку заміни кредитора у зобов’язанні не суперечать правилу встановленому у пункті „а” ст. 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй „Про відступлення дебіторської заборгованості” від 12.12.2001р., згідно до якого відступлення означає передачу за домовленістю однією особою іншій особі договірного права (...) на платіж грошової суми, належної з третьої особи, та не суперечать положенням пункту 2 розділу В доповнення до додатку V „Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (ратифіковану Законом України №237/94-ВР від 10.11.94р.), якими встановлено, що до банківських та інших фінансових послуг відносяться в тому числі всі види кредитування, включаючи факторинг.

Водночас національне законодавство України містить спеціальні норми, які регулюють певні особливості відступлення права грошової вимоги, як от за договором факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України), які, в силу положень ст. ст. 4 і 6 Цивільного кодексу України та правил застосування загального та спеціального законів, підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між Позивачем і Відповідачем внаслідок укладення зазначеної угоди про відступлення права вимоги.

Так, із змісту ч.3 ст.1079 Цивільного кодексу України випливає, що відступати права вимоги за договором факторингу можна тільки банку або фінансовій установі, а також фізичній особі –суб’єкту підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, за змістом умов оспорюваної угоди про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р. у дійсності Відповідач виступає, як Клієнт, а Позивач, виступає як Фактор. Тобто внаслідок укладення оспорюваної угоди Позивач набув прав, які згідно вищенаведеного законодавства можуть набувати лише суб’єкти, наділені спеціальною цивільною правоздатністю.

Крім того, згідно до положень ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, договір про відступлення права вимоги відноситься до фінансових послуг, тому при його вчиненні необхідно дотримуватися вимог Закону “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Стаття 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” дозволяє надавати такі послуги тільки фінансовим установам (банкам).

Позивач, як Новий кредитор, набуваючи фактично за оспорюваною угодою про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 р. прав та обов’язків фактора - не є банком або фінансовою установою, що підтверджується його статутними документами, а також відсутністю цієї особи у Державному реєстрі фінансових установ.

Таким чином, вищевказаний договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодексу України та статей 1 і 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Окрім того, 12.02.2004 р. комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області було прийняте Рішення № 110, пунктом 6 якого було заборонено АКБ “Прем`єрбанк” відчуження активів без погодження з управлінням НБУ в Дніпропетровській області.

Згідно до п. 2.1 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою НБУ від 07.12.2004 р. № 598, під терміном активи розуміються ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Аналогічний зміст термін “активи” має й у статті 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Відступлення права вимоги за договором про розрахунково-касове обслуговування № 3938 від 06.09.2000 р., а саме: право вимоги по погашенню кредиту у сумі 102 824 грн. 25 коп. свідчить саме про відчуження активів, що було здійснено без погодження з управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області.

Факт відчуження активів підтверджується змістом п.1.2 угоди № 7 від 15.07.2004 р., згідно якого в розрахунок за відступлення права вимоги Новий кредитор здійснює оплату на користь Первинного кредитора (АКБ “Прем`єрбанк”) на суму заборгованості по кредиту і відсоткам, в строк до 05.08.2004 р.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України”, однією із функцій Національного банку України є здійснення банківського регулювання та нагляду.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про Національний банк України”, банківський нагляд –це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Відповідно до ст. 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Національний банк України здійснює банківський нагляд і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Статтею 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено право Національного банку України, у разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, адекватно вчиненому порушенню застосовувати заходи впливу, та визначено переліки заходів впливу, до яких, зокрема, відноситься обмеження здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій.

Отже, пункт 6 Рішення комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області від 12.02.2004р. за №110 в частині заборони АКБ „Прем’єрбанк” на відчуження активів безпосередньо у грошових коштах узгоджується з положеннями статті 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

Таким чином, угода № 7 від 15.07.2004р. про відступлення права вимоги була укладена в порушення п.6 вищевказаного Рішення № 110 від 12.02.2004р. без погодження з управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області, яке було прийняте у відповідності з діючим законодавством з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів АКБ “Прем`єрбанк”.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання договору, як правочину, недійсним є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також іншими актами цивільного законодавства, а також вчинення правочину особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним.

Таким чином, угода про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004р., яка була укладена між Відповідачем, обсяг цивільної дієздатності якого був обмежений відповідним органом, що діяв на підставі закону, зокрема, ст.73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, та Позивачем, обсяг цивільної правоздатності якого був обмежений положеннями ст. 1079 Цивільного кодексу України, порушує вимоги чинного законодавства (ст. 1079 Цивільного кодексу України та статей 1 і 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”) - є недійсною в цілому з моменту її укладення, у відповідності до положень частин 1 і 2 ст.203, ст.215 і 217 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Сторони не надали суду доказів про фактичне отримання Відповідачем від Позивача будь-яких грошових коштів (фінансування) на виконання умов зазначеної угоди про відступлення права вимоги та доказів про отримання Позивачем від Відповідача документів, що засвідчують права вимоги, що виключає необхідність у суду на час розгляду даної справи застосовувати наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Судові витрати у справі покладаються на Відповідача, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсною в цілому з моменту її укладення угоду про відступлення права вимоги № 7 від 15.07.2004 року, укладену між Акціонерним комерційним банком “Прем`єрбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтертранс”.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку „Прем’єрбанк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтертранс” –85 грн. - витрат на державне мито, 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Кощеєв І.М.

( рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України 10.10.2006 р. )

Ухвала № 545596

Vollansicht öffnen

[image: ]

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

про відкриття провадження в адміністративній справі

27 березня 2007 р. Справа № 10/58

Суддя Івашкович І.В.

розглянувши матеріали

за позовом ДПІ у Тячівському районі, м.Тячів

до відповідача ТзОВ"Надія", Тячівський район, смт.Тересва

про припинення юридичної особи .

визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і, керуючись статтями 104-107 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Відкрити провадження у адміністративній справі.

2. Попереднє засідання призначити на 18 квітня 2007 р. на 10:25 год. за адресою: м. Ужгород, вул.Коцюбинського, 2а., кабінет № 506

3. Явку в засідання представників сторін з визнати обов'язковою.

4. Зобов'язати сторони подати суду :

позивача

відповідача

5. До дня засідання, але не пізніше, запропонувати відповідачу податиписьмові заперечення проти позову та докази, які в нього є.

6. У відповідності до вимог ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України довести до відома сторін їхні процесуальні права та обов'язки згідно зі ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України (див. на звороті).

7. Надіслати відповідачеві копію позовної заяви та доданих до неї документів.

8. Копію даної ухвали направити сторонам по справі.

9. Справа розглядатиметься суддею І.В.Івашкович одноособово.

Суддя Івашкович І.В.

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст.49 КАС України).

1. Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

2. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними

правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та

стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам,

які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Крім вказаних прав та обов'язків згідно з ст. 51 КАС України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь - який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

Сторони можуть досягнути примирення на будь - якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі .

Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї - небудь права, свободи чи інтереси.