ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" березня 2025 р. Справа№ 910/13192/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
прокурор: Петрик В.А.
від позивача: Денисенко О.М.
від відповідача-1: не з`явився
від відповідача-2: не з`явився
від відповідача-3: не з`явився
від третьої особи-1: не з`явився
від третьої особи-3: Сучкова А.М.
від третьої особи-4: Рєпкін Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної служби геології та надр України
на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025, повний текст якої складено та підписано 21.01.2025
у справі № 910/13192/24 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited)
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ»
2. Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД»
3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинська видобувна компанія»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Державної служби геології та надр України
2.Офісу Генерального прокурора
3. Служби безпеки України
4. Міністерства юстиції України
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рух справи
25.10.2024 Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед подала позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, що укладений між Акціонерним товариством «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (ідентифікаційний код 43522901).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами приписів чинного законодавства під час укладення Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, та незаконного внесення відповідачем - 2 змін до спеціального дозволу на користування надрами, що призвело до втрати у АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого останнє здійснювало свою господарську діяльність.
Ухвалою суду від 05.11.2024 заяву Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.
Забезпечено позов шляхом заборони Державній службі геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, ідентифікаційний код 37536031):
- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого на ім`я Акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» (ідентифікаційний код 04011905) (Пинязевицьке родовище);
- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище);
- підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 у справі №910/13192/24 ухвала про забезпечення позову залишена без змін.
Постановою Касаційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №910/13192/24 ухвала про забезпечення позову та відповідна постанова апеляційного суду залишені без змін.
Короткий зміст окремої ухвали місцевого господарського суду що оскаржується та мотиви її прийняття
Окрема ухвала Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 постановлена у порядку ст. 246 ГПК України щодо дій т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України Дехтяренка Сергія Стаховича в частині видачі наказу №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" всупереч судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.
Суд виходив з того, що Державна служба геології та надр України, будучи достеменно обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024. Тому наявні підстави для застосування приписів ст. 246 ГПК України.
Також цією ухвалою суд першої інстанції постановив Кабінету Міністрів України вжити заходи для усунення виявлених у справі №910/13192/24 порушень і недопущення їх в майбутньому (в тому числі шляхом вирішення питання щодо наявності підстав для дисциплінарного провадження щодо державного(их) службовця (ів). Повідомити Офіс Генерального прокурора про виявлення в діях посадових осіб Державної служби геології та надр України та інших членів Робочої групи з питань надрокористування Державної служби геології та надр України обставин, які можуть свідчити про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України, що мали своїм наслідком видачу наказу Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" та укладання угоди №766 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 15.11.2024 всупереч судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цією ухвалою, Державна служба геології та надр України (третя особа-1) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати.
Підставами для скасування ухвали у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, внаслідок неповного з`ясування обставин справи.
Зокрема апелянт посилається на те, що:
- ухвала Господарського суду м. Києва про забезпечення позову від 05.11.2024 не може розповсюджуватись на спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром», оскільки власником зазначеного спеціального дозволу є інший суб`єкт господарювання;
- судом не встановлено заборони щодо зміни власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром». Ідентифікація спеціального дозволу на користування надрами не обмежена лише номером такого дозволу і датою видачі. Первісна ліцензія (спеціальний дозвіл на користування надрами) видана відкритому акціонерному товариству «Малинський каменедробильний завод» (а не акціонерному товариству «Малинський каменедробильний завод»). При цьому наразі Державний реєстр спеціальних дозволів на користування надрами не функціонує;
- у справі № 910/11526/24, яка вже розглянута судом, були застосовані заходи процесуального примусу, а тому наслідком винесення окремої ухвали у справі №910/13192/24 та застосування заходів процесуального примусу відносно тих самих осіб за одне правопорушення, що було здійснено в той же день, в той же час, стане порушенням положень Європейської Конвенції з прав людини щодо права на справедливий суд, та порушенням ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;
- при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом порушено норми процесуального права, а саме: ст. 86 ГПК України щодо правил оцінки доказів; пп. 2, 3, 4, 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України щодо мотивованості судового рішення; ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо необхідності повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у відзиві з апеляційною скаргою не погодився та зазначив, що апелянтом у поданій апеляційній скарзі не було спростовано вірних висновків, покладених Господарським судом міста Києва в основу своєї ухвали від 21.01.2025, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Прокурор у відзиві зазначив, що окрема ухвала Господарського суду м. Києва від 21.01.2025 є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, при цьому апелянтом не наведено підстав для її скасування.
СБУ у відзиві зазначила, що при постановленні цієї окремої ухвали судом оцінено надані сторонами докази і аргументи, прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо необхідності винесення окремої ухвали у зв`язку із встановленими судом порушеннями заборон, накладених ухвалою про забезпечення позову у цій справі.
Відповідачі та третя особа-4 не скористались своїми правами згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у цій справі, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження №910/13192/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
27.02.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державна служба геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/13192/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 31.03.2025. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 24.03.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 24.03.2025. Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов`язковою.
Явка представників учасників справи
Прокурор та представники позивача, Служби безпеки України та Міністерства юстиції України в судовому засіданні 31.03.2025 заперечили проти вимог апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.
В судове засідання 31.03.2025 представники відповідачів та третьої особи-1 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи-1, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За приписами ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції, 28.11.2024 позивач подав клопотання про вжиття заходів процесуального реагування на невиконання рішення суду у справі №910/11526/24, яке обґрунтоване тим, що:
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 р. у справі №910/13192/24 були вжиті заходи забезпечення позову, а саме заборонено Державній службі геології та надр України (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, ідентифікаційний код 37536031):
- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого на ім`я Акціонерного товариства «Малинський каменедробильний завод» (ідентифікаційний код 04011905) (Пинязевицьке родовище);
- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище);
- підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище).
- незважаючи на існуючу судову заборону, Держгеонадра своїм наказом від 14.11.2024 р. № 532 внесло зміни до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 р. (Пинязевицьке родовище) в частина зміни надрокористувача на користь ТОВ «Малинська видобувна компанія»;
- Держгеонадра в особі т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України С. Дехтяренко, свідомо порушили судову заборону, чим спричинили негативні наслідки для Позивача.
16.12.2024 Державна служба геології та надр України подала пояснення, в яких зазначила, що зміна власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 виданого на ім`я ТОВ «Новел Пром» відбулась на підставі заяви ТОВ «Малинська видобувна компанія» від 25.10.2024 №24/10/25-2 (вх. Держгеонадр від 28.10.2024 № 851-ЗН/1-24); наказу Держгеонадр № 532 від 14.11.2024 «Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами» та його публікації на офіційному веб-сайті Держгеонадр 19.11.2024. На думку Державної служби геології та надр України, зміна власника спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 виданого на ім`я ТОВ «Новел Пром» відбулось без порушення вимог ухвали Господарським судом м. Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.
За результатами розгляду заяви позивача про вжиття заходів процесуального примусу та пояснень Державної служби геології та надр України місцевий суд дійшов висновку, що Державна служба геології та надр України, будучи достеменно обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024. Тому наявні підстави для застосування приписів ст. 246 ГПК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Відповідно до частин 1, 11 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
В окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
За змістом статті 16-1 Кодексу України про надра відчужені права на користування надрами у повному обсязі переходять до набувача прав на користування надрами за відповідним спеціальним дозволом на користування надрами з дати внесення змін до нього у встановленому цим Кодексом порядку.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 16-5 Кодексу України про надра визначено, що внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами здійснюється на підставі заяви надрокористувача та доданих документів у разі відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу права на користування надрами або внесення його як вкладу до статутного капіталу створеного за його участю суб`єкта господарювання. При цьому відповідні зміни вносяться виключно в частині власника спеціального дозволу на користування надрами.
Тобто у разі продажу прав видача нового спеціального дозволу не відбувається, а уповноважений орган вносить зміни до існуючого спеціального дозволу в частині надрокористувача, видаючи новий бланк дозволу.
Частиною 2 статті 16-5 Кодексу України про надра передбачено, що при внесенні змін до спеціального дозволу на користування надрами реквізити раніше наданого спеціального дозволу на користування надрами не змінюються, а відповідні зміни вносяться виключно в частині змін, передбачених пунктом, на підставі якого вносяться такі зміни.
Поточний надрокористувач надр за спеціальним дозволом не є тим обов`язковим реквізитом спеціального дозволу на користування надрами за яким відбувається ідентифікація такого дозволу (в т.ч. Державною службою геології та надр України). Суд це пояснює тим, що власників надрокористувачів за одним спеціальним дозволом може бути безліч за час його дії.
Таким чином, безвідносно до особи надрокористувача як реєстраційний номер так і дата видачі спеціального дозволу на користування надрами залишається незмінними.
Тобто внесення змін щодо надрокористувача та видача новому надрокористувачу нового бланку спеціального дозволу на користування надрами не змінюють ні первісний номер дозволу, ні первісну дату видачі, які і є його достатніми ідентифікаторами.
При цьому можливість існування інших надрокористувачів такого родовища спростовуються змістом абз. 16 ст. 16 Кодексу України про надра, відповідно до якого у межах однієї ділянки надр можуть проводитися роботи з геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, та (або) видобування різних видів корисних копалин за кількома спеціальними дозволами на користування надрами, крім корисних копалин, що розробляються відкритим способом.
Спір у справі №910/13192/24 стосується законності переходу права власності на спеціальний дозвіл на користування надрами, а діюче законодавство передбачає, що реєстрація такої власності - правомочностей на видобуток корисних копалин, виникає не у зв`язку із відчуженням такого дозволу, а вчиненням відповідних дій спеціальним органом державної влади - Державною службою геології та надр України.
Державна служба геології та надр України - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Державна служба геології та надр України з моменту відкриття провадження у даній справі має статут третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - одержує всі заяви по суті та процесуальні документи суду у справі №910/13192/24.
В ухвалі від 05.11.2024 встановлено заборону Державній службі геології та надр України на вчинення визначених дій, про що їй було відомо.
Зокрема, Державна служба геології та надр України була обізнаною про встановлену їй судом заборону вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року (Пинязевицьке родовище) і підписувати, укладати та / або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997 (Пинязевицьке родовище), фактично проігнорувала таку заборону та не виконала (порушила) ухвалу суду від 05.11.2024.
Наказом Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024, незважаючи на заборону суду, задоволено заяву ТОВ «Малинська видобувна компанія», яка була визначена судом першої інстанції, як обставина вчинення дій, направлених на чергове переоформлення об`єкту спору на іншу особу, та по суті підставою вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що наказ Державної служби геології та надр України №532 від 14.11.2024 "Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами" в частині спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 та Угода №766 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 15.11.2024 вчинені із порушенням судової заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/13192/24.
Доводи апелянта про те, що ухвала Господарського суду м. Києва про забезпечення позову від 05.11.2024 не може розповсюджуватись на спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997, який видано на ім`я ТОВ «Новел Пром», оскільки власником зазначеного спеціального дозволу є інший суб`єкт господарювання колегія суддів відхиляє, оскільки в окремій ухвалі від 21.01.2025 Господарський суд міста Києва вказав, що судом не використані слова «власником якого є» чи «надрокористувачем за яким» щодо вказаної особи, а відзначено «виданого на ім`я», вважаючи, що саме Акціонерне товариство «Малинський каменедробильний завод» є особою, якій до виникнення спору, що вирішується у межах даної справи, було видано даний дозвіл (перший із відомих суду із матеріалів справи).
Колегія суддів вважає, що про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 заборонено Державній службі геології та надр України вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами №766 від 24.01.1997, лише якщо таким власником є АТ «МКДЗ» не відповідає обставинам справи, встановленим судом, та спростовується мотивувальною частиною самої ухвали від 05.11.2024.
Щодо доводів апелянта про те, що до посадових осіб Держгеонадр вже було притягнуто до юридичної відповідальності за порушення ними судової заборони у справі №910/11526/24, а саме за видачу наказу № 532 від 14.11.2024 «Про внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами» та підписання угоди на користування надрами колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено судом першої інстанції, Т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України Дехтяренком С.С. було порушено судову заборону встановлену двома різними процесуальними документами винесених у різних провадженнях, а саме у справі №910/13192/24 та відповідно у справі №910/11526/24. Відтак по кожній із вищевказаних справ Т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України було вчинено правопорушення. Апелянтом не спростовано вірних висновків суду першої інстанції.
Колегією суддів встановлено, що станом на прийняття ухвали суду від 05.11.2024 Державна служба геології та надр України була учасником справи та наступного дня після підписання зазначеної ухвали отримала її копію в «Електронному суді».
Водночас 14.11.2025 Державна служба геології та надр України прийняла наказ №532 від 14.11.2024, яким прийнято рішення внести зміни до спеціального дозволу на користування надрами від 24.01.1997 № 766 з метою видобування корисних копалин граніту Пинязевицького родовища у Житомирській області який буде надано ТОВ «Малинська видобувна компанія», відповідно до пункту 9 статті 16-5 Кодексу України про надра.
Отже, Державна служба геології та надр України повинна була діяти добросовісно та вчинити всі необхідні дії, уникаючи формального підходу, з`ясувавши всі обставини, пов`язані з необхідністю виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову.
Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм ст. 86, пп. 2, 3, 4, 5 ч. 4 ст. 238 та ч. 5 ст. 236 ГПК України не знайшли свого підтвердження, а тому вказані доводи апелянта колегія вважає безпідставними та необґрунтованими. Оцінки доказів судом першої інстанції не порушено.
Враховуючи обставини справи, в тому числі в контексті хронології дій учасників після постановлення ухвали про заборону суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо постановлення окремої ухвали, отже вимоги статті 246 ГПК України не порушені.
Вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема, значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.
Доводи апеляційної скарги про невірне з`ясування судом фактичних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За результатами апеляційного перегляду справи судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано та правильно застосував положення статті 246 ГПК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену окрему ухвалу - без змін.
Судові витрати
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладається на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі №910/13192/24 залишити без змін.
Матеріали оскарження ухвали повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 16.04.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова
Ухвала № 122637167
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: [email protected]
УХВАЛА
м. Київ
29.10.2024
Справа № 910/13192/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши заяву Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) (Бубулінас, 11, 1 поверх, 1060, Нікосія, Кіпр) до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, будинок 4 А, офіс 139) та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (49107, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Пушкіна генерала, будинок 1) про визнання договору недійсним
Без виклику представників сторін
В С Т А Н О В И В:
25.10.2024 в системі «Електронний суд» представником Компанії I.Eс Майнінг Компані Лімітед сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» про визнання договору недійсним, та 28.10.2024 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачами приписів чинного законодавства під час укладення Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року та незаконного внесення Відповідачем - 2 змін до спеціального дозволу на користування надрами, що призвело до втрати у АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» спеціального дозволу на користування надрами, на підставі якого останнє здійснювало свою господарську діяльність.
З огляду на що представник Компанії I.Eс Майнінг Компані Лімітед просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, що укладений між Акціонерним товариством «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (ідентифікаційний код 43522901).
25.10.2024 в системі «Електронний суд» представником Компанії I.Eс Майнінг Компані Лімітед сформовано заяву про забезпечення позову у якій він просить заборонити Державній службі геології та надр України (м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16, індекс 03057, ідентифікаційний код 37536031):
- вчиняти дії на виконання наказу Державної службі геології та надр України від 07.10.2024 № 460 у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, виданого на ім`я Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905);
- укладати з ТОВ «Новел Пром» угоду про умови користування надрами;
- вносити зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, виданого на ім`я Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905);
- вносити до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року;
- підписувати, укладати та/або вносити зміни до угоди про умови користування надрами згідно спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року;
- приймати до розгляду заяви фізичних осіб та/або суб`єктів господарювання про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року.
Представник заявника вказує, що E.S. MINING COMPANY LIMITED, реєстраційний номер НЕ294917 згідно Реєстру власників іменних цінних паперів від 17.01.2024 року № 115118 є власником контрольного пакету акцій АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», та має право вирішального голосу
Відтак заявник вважає, що невідповідність дій посадової особи АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» Онопрієнко І.М. при вчинені Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, закріплених в положеннях ч. 3 ст. 92 ЦК України засадам представництва юридичної особи її органами управління (добросовісності, розумності, спрямованості на досягнення мети здійснення господарської діяльності) призвело до погіршення фінансового стану АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД».
Укладання АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» в особі директора Онопрієнко І.М. Договору купівлі-продажу прав свідчить про те, що останній діяв не в інтересах АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» та всупереч Статуту АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», статей 83, 89 Закону України «Про акціонерні товариства» № 2465-IX від 27.07.2022 р., та частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, що призвело до порушення.
Також на думку заявника, відповідачі діяли не добросовісно під час укладання Договору купівлі-продажу прав, не враховуючи інтереси обох сторін, та врахували інтереси лише однієї сторони в правочині, та уклали Договір купівлі-продажу прав у одному примірнику.
Спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року яким користувалося АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» є економічним ресурсом тобто активом останнього.
Відповідач -2 уклавши з Відповідачем - 1 Договір купівлі-продажу прав позбавив АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» можливості здійснювати свою господарську діяльність.
Заявник стверджує, що починаючи з квітня 2024 року по сьогоднішній день не скликалися та не проводилися Загальні збори акціонерів, на яких вирішувалося б питання щодо надання виконавчому органу права укладати від імені АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» значний правочин, яким по своїй суті є Договір купівлі-продажу прав.
Заявник вважає, що вартість активу такого як спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року оцінюється набагато більше ніж 50 відсотків вартості активів АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», у зв`язку з тим, що спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року був єдиним активом АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» та єдиним джерелом отримання прибутку.
З огляду на вартість активу АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», яким є спеціальний дозвіл на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, для його відчуження Загальні збори акціонерів повинні були прийняти рішення та надати право виконавчому органу на укладання Договору купівлі-продажу прав, як значного правочину.
Таким чином на думку заявника, Відповідач - 2 діяв в супереч інтересам акціонерів АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», при цьому не маючи належних повноважень від акціонерів АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» для укладання Договору купівлі-продажу прав, який призвів до погіршення фінансового стану АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД».
У подальшому для реалізації укладеного Договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» в особі директора Онопрієнко І.М. підписав Лист-згоду надрокористувача на внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 р., та засвідчив на ній свій підпис у приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Житомирської області Станіслава Івчука.
Як стверджує заявник листи-згоди до Державної служби геології та надр України та розгляд даного Листа-згоди Державною службою геології та надр України є завершальним етапом протиправної поведінки АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» в особі виконавчого органу Онопрієнка І.М.
Заявник вказує, що 10.10.2024 р., ним з`ясувалось, що на офіційному сайті Держгеонадра за посиланням https://www.geo.gov.ua/wp-content/uploads/2024/10/nakaz-2024-46-vnesennia-zmin-vid-07.10.2024-%E2%84%96-460.doc, був оприлюднений наказ Держгеонадр від 07.10.2024 р. № 460, яким були внесені зміни до спеціальних дозволів на користування надрами, в тому числі і щодо зміни у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, виданого на ім`я Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) на користь ТОВ «Новел Пром»
Окрім того представник заявника зазначив, що за наявною у останнього інформацією ТОВ «Новел Пром» здійснив подальше відчуження спеціального дозволу на користь третьої особи, і відповідні документи вже знаходяться на розгляді у Держгеонадр.
Таким чином, наразі актуальним є не тільки заборона Держгеонадрам виконувати наказ № 460, а й заборонити останньому вносити подальші зміни до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомості в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року.
Розглянувши заяву Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед про вжиття заходів забезпечення позову, суд не вбачає підстав у її задоволенні враховуючи наступне.
За приписами ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; виключено; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 3 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
За змістом ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
За приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 по справі № 50/155 (910/1455/23)
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Представник заявника вказує на укладення АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» в особі директора Онопрієнко І.М. Договору купівлі-продажу прав свідчить про те, що останній діяв не в інтересах АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» та всупереч Статуту АТ «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД», статей 83, 89 Закону України «Про акціонерні товариства» № 2465-IX від 27.07.2022 р., та частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, що призвело до порушення.
Окрім того представник заявника зазначив, що за наявною у останнього інформацією ТОВ «Новел Пром» здійснив подальше відчуження спеціального дозволу на користь третьої особи, і відповідні документи вже знаходяться на розгляді у Держгеонадр.
Поміж тим вищевказаних документів заявником надано не було.
Суд враховує наведену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 та Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №756/7833/19, від 16.08.2018 №910/1040/18 позицію відносно того, що сама по собі відсутність доказів реального вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна, не є єдиним критерієм для вирішення питання про накладення арешту на таке майно, а має досліджуватися в комплексі з обґрунтованими припущеннями, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист і поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі № 925/1441/20 зауважив, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто така заборона має стосуватися виключно предмета спору.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
При цьому суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду спору для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новел Пром" та до Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» в якому просила визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, що укладений між Акціонерним товариством «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД» (ідентифікаційний код 04011905) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВЕЛ ПРОМ» (ідентифікаційний код 43522901).
Наказом Державної служби геології та надр України № 460 від 07.10.2024 внесено зміни до спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до ст. 16-5 Кодексу України про надра згідно з додатком, зокрема, у частині зміни власника (надрокористувача) до спеціальних дозволів на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого Акціонерному товариству «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД».
Відтак, заявник стверджує, що внесення Державною службою геології та надр України до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами відомостей в частині зміни власника спеціального дозволу на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, зробить можливим подальший перепродаж права користування надрами на користь третіх осіб, що істотно ускладнить та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки позбавить права Позивача на повернення прав за спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997 року, чим повністю буде втрачена можливість здійснення Позивачем основного виду економічної діяльності, яким є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю та добування піску, гравію, глин і каоліну.
Суд зазначає, що оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення таких вимог не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.
При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України). Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.08.2018 у справі № 907/835/17.
З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги - визнання недійсними договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданих спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, у даному випадку необхідно досліджувати питання, чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також чи зможе позивач захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Але, виходячи з предмета та підстав позову, суд зазначає, що запропоновані заходи забезпечення позову мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу прав на користування надрами, наданого спеціальним дозволом на користування надрами № 766 від 24.01.1997, виданого на ім`я Акціонерного товариства «МАЛИНСЬКИЙ КАМЕНЕДРОБИЛЬНИЙ ЗАВОД».
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Необхідно зазначити, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона вчиняти дії, свідчить про втручання суду у господарські відносини, що є недопустимим з огляду на ст. 6 ГК України.
Суд зазначає, що заявником не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову. Крім того, заявником не враховано наслідки впливу зазначених заходів забезпечення позову на діяльність і права інших учасників правовідносин, а також не доведено обґрунтованості й необхідності втручання суду в їх звичайну господарську діяльність.
Суд звертає увагу, що обставина прийняття Державною службою геології та надр України наказу № 460 від 07.10.2024, який, на переконання заявника, порушує його права та інтереси, не вказує, що він є очевидно протиправним, і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд вважає, що заборона Держаній службі геології та надр України вчиняти дії, про які позивачем зазначено в заяві про вжиття заходів забезпечення позову, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (постанова Верховного Суду від 03.05.2022 року у справі № 906/781/21).
Крім того, суд враховує, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
За таких підстав, суд вважає, що заявником не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Проте, за висновками суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви, не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову, а також такі заходи не можуть вважатись адекватними та співмірними.
За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що заява E.S. Mining Company Limited про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 74, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
1. В задоволенні заяви Компанія I.Eс Майнінг Компані Лімітед (E.S. Mining Company Limited) про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити..
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню у порядку, встановленому ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано: 29.10.2024.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ