**П О С Т А Н О В А**
**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**
14 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 990/236/24
Провадження № 11-190заі24
**Велика Палата Верховного Суду у складі:**
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/236/24 за позовом ОСОБА\_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА\_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 (суддя-доповідачка Ханова Р. Ф., судді Бившева Л. І., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Юрченко В. П.),
**У С Т А Н О В И Л А:**
**1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування**
**1.1. ** ОСОБА\_1 , в інтересах якого діє адвокат Серафимов І. М. (далі також - представник позивача), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, у якій просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 12.05.2023 № 279/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 279/2023), яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту (позиції) 27 додатка 1 \[щодо запровадження таких заходів до ОСОБА\_1 \].
**1.2. **На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що Указ № 279/2023 в оскаржуваній частині суперечить нормі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), оскільки санкції до ОСОБА\_1 застосовані за відсутності визначених цим Законом підстав та з порушенням принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
**1.3. **Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, обґрунтовану посиланням на такі обставини:
\- в додатку 1 до Указу № 279/2023 були допущені помилки як щодо дати народження позивача, так і його громадянства, які унеможливлюють чітко ідентифікувати особу, до якої застосовані санкції;
\- станом на дату прийняття Указу № 279/2023 позивач не мав жодних зв'язків з Україною \[у нього не було близьких родичів і друзів в Україні; бізнес-інтересів; активів, у тому числі, рахунків в українських банківських установах; зареєстрованих в Україні торговельних марок або інших об\`єктів інтелектуальної власності\];
\- з 12.05.2023 по 22.05.2024 українські державні органи не повідомили ОСОБА\_1 про застосування до нього санкцій. У цей період часу позивач вільно пересувася різними країнами світу, вільно розпоряджався своїми грошовими коштами, в тому числі які знаходяться у нього на рахунку в банківській установі у Великій Британії;
\- 23.05.2024 на адресу постійного місця проживання ОСОБА\_1 надійшла позовна заява Міністерста юстиції України до ОСОБА\_1 , ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 про застосування санкцій, передбачених пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, зі змісту якої він дізнався про застосування до нього персональних санкцій згідно з Указом № 279/2023.
**1.4. **Як підсумок, представник позивача стверджує, що з боку ОСОБА\_1 не було умисного або необачного порушення строку звернення до адміністративного суду, а недотримання ним строку обумовлено об'єктивними обставинами, що є підставою для поновлення позивачу зазначеного строку.
**2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції, ухваленого щодо позовної заяви ОСОБА\_1 .**
**2.1. **Касаційний адміністративний суд ухвалою від 08.08.2024 відмовив у задоволенні заяви представника ОСОБА\_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду; позовну заяву ОСОБА\_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині повернув позивачу на підставі норм частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
**2.2. **Касаційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою від 25.07.2024 позовну заяву ОСОБА\_1 було залишено без руху через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду і визнання судом неповажними наведених позивачем у заяві підстав для його поновлення. У зв'язку із цим суд надав позивачу десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням (у разі наявності) інших підстав для поновлення строку.
**2.3. **02.08.2024 представник позивача подав до Касаційного адміністративного суду заяву про поновлення позивачу пропущеного строку на оскарження вище згаданого Указу, доводи в якій за змістом та спрямованістю подібні до зазначених у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданій з позовною заявою, які викладено вище.
**2.4. **Висновок щодо підстав для повернення позовної заяви суд першої інстанції вмотивував так:
\- Указ № 279/2023 опублікований в офіційних друкованих виданнях 16.05.2023 (газета «Урядовий кур\`єр», № 97), відтак набрав чинності з 16.05.2023; з позовною заявою позивач звернувся 23.07.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, установленого частиною другою статті 122 КАС;
\- застосування санкцій, з-поміж інших, до іноземців здійснюється на підставі, в порядку і спосіб, які визначені Конституцією України і законами України, які діють / застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців, незалежно від їхнього громадянства / підданства, закони України не передбачають. Водночас незнання іноземцем, який опинився під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов\`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє його \[іноземця\] від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій;
\- суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача щодо неволодіння позивачем українською мовою, вказавши, що статус позивача як громадянина (підданого) іншої держави не надає йому, порівняно з іншими особами, жодних переваг, зокрема, у питанні визначення початку перебігу строку на оскарження рішення суб\`єкта владних повноважень до адміністративного суду, а публікація Указу № 279/2023 державною мовою не є звуженням прав позивача;
\- так само суд відхилив доводи ОСОБА\_1 про помилки (неточності) оскаржуваного Указу щодо його персональних даних як про підставу поновлення строку, зазначивши, що: 1) санкції до позивача застосовані як до громадянина російської федерації; у додатку 1 до рішення РНБО від 12.05.2023, яке уведено в дію Указом № 279/2023, правильно зазначено його прізвище, ім\`я та по батькові українською та російською мовами, день та місяць народження позивача, його ідентифікаційний номер платника податків. Представник позивача не заперечував того факту, що ідентифікаційний номер платника податків належить саме ОСОБА\_1 ; 2) помилки в написанні року та місця народження ОСОБА\_1 не були настільки критичними, що робили неможливим ідентифікацію особи або ж могли створили у позивача враження, що йдеться про іншу особу; 3) посилання представника позивача на висновки мінфіну росії в листі від 02.11.2020 № 03-01-11/95302 є недоречними, оскільки при застосуванні санкцій до позивача застосовувалося українське законодавство.
**2.5. **Підсумовуючи, Касаційний адміністративний суд виснував, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не є поважними, у зв'язку із чим позовна заява підлягає поверненню.
**3. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі**
**3.1. **Адвокат Серафимов І. М., діючи від імені позивача, подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
**3.2. **Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача посилається на те, що суд першої інстанції порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)** **та неправильно застосував норми статті 122 КАС.
**3.3. **Зазначає, що згідно з Указом Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ № 503/97) нормативно-правові акти підлягають опублікуванню в офіційних друкованих виданнях в обов\`язковому порядку, натомість акти індивідуальної дії, до яких відноситься й оскаржуваний позивачем Указ, можуть не публікуватись. Такі акти доводяться до відома осіб, прав, інтересів та/або обов\`язків яких вони стосуються, через державні органи, які їх прийняли.
Указ № 503/97 не містить норм, які б передбачали, що акти індтвідуальної дії у випадку їх офіційного опублікування, не потребують додаткового доведення до відома осіб через державні органи. Як стверджує представник позивача, суд першої інстанції довільно витлумачив норму статті 7 Указу № 503/97, зазначивши, що ця норма стосується лише тих актів, які не публікувались за рішенням відповідного органу.
**3.4. **Згідно з доводами в апеляційній скарзі суд першої інстанції проігнорував, що ОСОБА\_1 є іноземним громадянином, який не володіє українською мовою. Не маючи уповноважених представників, близьких родичів чи друзів в Україні, не підтримуючи жодних зв\`язків з Україною, позивач не мав реальної можливості своєчасно ознайомитись зі змістом Указу № 279/2023, опублікованого в офіційному друкованому виданні.
**3.5. **Крім того, представник позивача зазначає, що допущені помилки (неточності) в Указі № 279/2023 спричинили невизначеність у спірних правовідносинах, зробили процедуру ідентифікації цього Указу для позивача важкою і неоднозначною. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає особливе значення за принципом «належного урядування», відповідно до якого помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава, а помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.
**3.6. **Інші доводи представника позивача з приводу незгоди з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 за змістом та спрямованістю подібні до зазначених у заявах про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, які викладено вище.
**4. Рух апеляційної скарги**
**4.1. **Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.08.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА\_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024, а ухвалою від 12.09.2024 призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
**5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача**
**5.1. **Офіс Президента України, який відповідно до Указу Президента України від 30.04.2020 № 162/2020 «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України» здійснює самопредставництво Президента України в судах, у відзиві на апеляційну скаргу, погоджуючись із наведеними в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 підставами повернення позовної заяви, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
**6. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі**
**6.1. **Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
**6.2. **Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
**6.3. **Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб\`єктів владних повноважень.
**6.4. **Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб\`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
**6.5. **Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до адміністративного суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
**6.6. **Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).
**6.7. **Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті).
**6.8. **Правові наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.
**6.9. **Так, відповідно до частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
**6.10. **Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС).
**6.11. **Норми КАС не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Вочевидь такими є обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення особою процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк; є об\`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом; або пов\`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Обставини такого роду, якщо на них посилається особа, повинні бути підтверджені відповідними доказами.
**6.12. **Інститут строків звернення до адміністративного суду сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації права на звернення до суду. Встановлюючи такі строки, законодавець обмежив час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання строків, про які йдеться, зумовлює визначені законом правові наслідки.
**6.13. **Статтею 6 Конвенції гарантовано, що кожен при вирішенні питання щодо прав та обов\`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
**6.14. **Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
**6.15. **У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «…Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою…У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо…коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
**6.16. **Правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані \[див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, пункт 45; від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 34\].
**6.17. **У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
**6.18. **У справі встановлено, що Указом № 279/2023 введено в дію рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким, зокрема, до громадянина російської федерації ОСОБА\_1 застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на п\`ять років (пункт 27 додатка 1 до зазначеного рішення).
**6.19. **Ураховуючи правову природу Указу № 279/2023 як індивідуально-правового акта \[Указ стосується прав (інтересів) визначених у ньому осіб, а його дія вичерпується його виконанням та має визначений строк, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС є ознаками індивідуально-правового акта\], у правовідносинах щодо звернення до адміністративного суду з позовом про його оскарження (визнання протиправним та скасування) застосовується визначений частиною другою статті 122 КАС шестимісячний строк, який у правовідносинах з позивачем обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (інтересів) цим Указом. Іншого законом не встановлено, зокрема й з огляду на те, що позивач є іноземцем.
**6.20. **Відповідно до частини першої статті 1 Указу № 503/97 закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п\`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
**6.21. **Опублікування Указу № 279/2023 в офіційному виданні - газеті «Урядовий кур\`єр» № 97 за 16.05.2023, за загальним правилом дозволяє обчислювати строк на його оскарження в суді з наступного після опублікування дня, тобто з 17.05.2023. Опублікування вказаного Указу (тобто його оприлюднення) презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.
**6.22. **Довід представника позивача в апеляційній скарзі, що способом оприлюднення Указу № 279/2023 як акта індивідуальної дії має бути його доведення до відома осіб, на яких поширюється його чинність, не є слушним.
**6.23. **Так, відповідно до положень частини першої статті 7 Указу № 503/97, на яку посилається позивач в обґрунтування цього доводу, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
**6.24. **Неопубліковані акти Верховної Ради України, Президента України набирають чинності з моменту отримання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, який їх видав, не встановлено інший порядок набрання ними чинності (частина друга статті 7 Указу № 503/97).
**6.25. **Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення норми частини першої статті 7 Указу № 503/97 про оприлюднення індивідуально-правових актів шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність, стосується лише тих актів, які не були опубліковані за рішенням відповідного органу. Щодо індивідуально-правових актів Президента України таке рішення уповноважений прийняти Президент України.
**6.26. **Оприлюднення 16.05.2023 Указу № 279/2023 є належним способом доведення його до відома зацікавлених осіб. Незнання цього не звільняє осіб, яких стосується згаданий Указ, від породжених ним юридичних наслідків, а також від дотримання встановленого частиною другою статті 122 КАС строку звернення до суду в разі його оскарження.
**6.27. **Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом про оскарження Указу № 279/2023 лише 23.07.2024, тобто з пропуском зазначеного строку.
**6.28. **Як стверджує представник позивача, ОСОБА\_1 дізнався про застосування до нього санкцій, а відтак і про Указ № 279/2023, із позовної заяви (справа за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА\_1 , ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII), яку він отримав 23.05.2024. За відсутності у позивача уповноважених представників, близьких родичів чи друзів в Україні, жодних соціальних зв\`язків з Україною у нього не було реальної можливості бути обізнаним щодо Указу № 279/2023 раніше, зокрема, щодо його опублікування в українському офіційному друкованому виданні 16.05.2023.
**6.29. **Частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов\`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
**6.30. **Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов\`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності є високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.
**6.31. **Та обставина, що указ був опублікований в офіційному друкованому виданні, передбачає достатній ступінь ймовірності, що особа, якої він \[указ\] стосується, може бути ознайомлена з його змістом з дати опублікування, за винятком випадків, коли особа наводить інші доводи. У разі якщо особа посилається на обставини, які виключають для неї можливість бути обізнаною про указ із цієї дати \[дати опублікування в офіційному друкованому виданні\], вона повинна довести ці обставини, а суд, у свою чергу, на підставі оцінки доказів, які є у справі, прийняти рішення щодо достатності підстав для визнання причин пропуску строку звернення з позовом поважними.
**6.32. **Як свідчить зміст рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом № 279/2023, цим рішенням застосовані персональні санкції також до громадян російської федерації ОСОБА\_2 (пункт 26 додатка 1), ОСОБА\_3 (пункт 28 додатка 1), ОСОБА\_4 (пункт 29 додатка 1), ТОВ «Група Поліплаcтик» \[Общество с ограниченной ответственностью «Группа Полипластик»; далі - ООО «Группа Полипластик»\] (відомості згідно з єдиним державним реєстром юридичних осіб російської федерації: основний державний реєстраційний номер - 1045004150476) (пункт 128 додатка 2).
**6.33. **ТОВ «Група Поліпластик» \[ООО «Группа Полипластик»\] має свою офіційну інтернет-сторінку (https://www.poliplastik.ru), на якій розміщено інформацію, зокрема про структуру групи, її засновників та топменеджерів. Так, на цій інтернет-сторінці розміщено інформацію, що станом на 24.01.2024 відповідно до єдиного державного реєстру юридичних осіб російської федерації ОСОБА\_1 належало 28,5 % статутного капіталу ТОВ «Група Поліпластик» (реєстраційний номер 1045004150476); він займав посаду директора адміністративно-управлінського блоку ТОВ «Група Поліпластик».
**6.34. **Позивач у позовній заяві також зазначає, що санкції Указом № 279/2023 застосовані до ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 , ОСОБА\_4 , які є співзасновниками ТОВ «Група Поліплаcтик» \[ООО «Группа Полипластик»\]; 04.03.2024 він припинив свою участь у ТОВ «Група Поліплаcтик» \[ООО «Группа Полипластик»\], у зв\`язку із чим була проведена відповідна офіційна реєстрація.
**6.35. **Зважаючи на викладені обставини щодо правового та фактичного зв\`язку позивача принаймі до 04.03.2024 із ТОВ «Група Поліплаcтик» \[ООО «Группа Полипластик»\], є обґрунтовані підстави для оцінки доводу представника позивача, що позивач, не маючи будь-яких зв\`язків з Україною, отримав можливість дізнатися про цей Указ тільки 24.05.2024, як такого, що не відповідає фактичним обставинам, а відтак і для відхилення цього доводу. Застосування санкцій до ТОВ «Група Поліплаcтик» \[ООО «Группа Полипластик»\] так чи інакше позначилося на його діяльності, що не могло залишитися поза увагою ОСОБА\_1 як одного із його засновників та топменеджерів.
**6.36. **Зазначені вище обставини є вагомими і дають підстави вважати, що позивач не спростував презумпцію можливості знати про стан своїх прав після оприлюднення Указу № 279/2023.
**6.37. **Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи представника позивача, що ОСОБА\_1 не володіє українською мовою, як обставину, що не дала можливості позивачу вчасно ознайомитися і оскаржити Указ № 279/2023. Окрім наведених вище обставин, які дають підстави не сумніватися, що позивач міг і повинен був дізнатися про чинність щодо нього оскаржуваного Указу після його оприлюднення, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що статус позивача як іноземця не надає йому переваг ні щодо порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), ані щодо визначення початку перебігу строку на оскарження до адміністративного суду акта про їх застосування.
**6.38. **У пункті 27 додатка 1 до рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» наведені достатні дані для ідентифікації позивача як особи, якої це рішення стосується, що спростовує доводи представника позивача в апеляційній скарзі, що зазначене рішення та Указ № 279/2023 не відповідають критерію правової визначеності, як підставу для поновлення йому строку на звернення до адміністративного суду.
**6.39. **Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об\`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду. Натомість представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі таких обставин не вказав.
**6.40. **Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА\_1 відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки поважних причин, які унеможливили його звернення до суду у строк, визначений частиною другою статті 122 КАС, позивач не навів.
**6.41. **Інші міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
**7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги**
**7.1. **Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
**7.2. **Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
**7.3. **Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА\_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу (в частині), правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА\_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 - без змін.
Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
**ПОСТАНОВИЛА:**
Апеляційну скаргу ОСОБА\_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 990/236/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
 
Суддя-доповідачка Є. А. Усенко
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
  О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
  Ю. Л. Власов К. М. Пільков
  І. А. Воробйова О. В. Ступак
  М. І. Гриців І. В. Ткач
  Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
  І. В. Желєзний Н. В. Шевцова
Окрема думка № 123780072
14 листопада 2024 року
м. Київ
**ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)**
**судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.**
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/236/24 (провадження № 11-190заі24)
Із цією постановою не погоджуюся, оскільки вважаю, що у зазначеній справі, вирішуючи питання правильності висновків суду першої інстанції про повернення адміністративного позову через неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду мала передусім керуватися пріоритетом принципу верховенства права та міжнародно-правових і національних гарантій забезпечення права особи на доступ до суду, відтак скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
**І. ФАБУЛА СПРАВИ**
**1.** 23 липня 2024 року ОСОБА\_1 , в інтересах якого діяв адвокат Серафимов Ілля Миколайович (далі також - представник позивача), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Президента України, в якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023 (далі також - Указ № 279/2023), яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію пункту про застосування санкцій до позивача.
**2. **До позову** **було додано заяву, у якій позивач просив поновити строк для звернення до адміністративного суду, стверджуючи, що не знав і не міг знати раніше про видання оскаржуваного Указу та ознайомитися з його змістом, адже станом на дату прийняття оскарженого акта позивач не мав жодних зв\`язків з Україною і більше року з цієї дати українські державні органи не повідомляли його про застосування санкцій.
**3. **Ухвалою від 25 липня 2024 року суд першої інстанції залишив позов без руху, оскільки дійшов висновків, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом, а доводи, наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, не дають підстав для задоволення такого клопотання.
**4. **Після подання представником позивача заяви про усунення недоліків позову Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2024 року визнав неповажними підстави пропуску позивачем строку для звернення до суду, відмовив у задоволенні заяви про поновлення цього строку та повернув позовну заяву позивачу на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
**5. **Позивач подав апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду, в якій просив скасувати ухвалу про повернення позову від 08 серпня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, стверджуючи, що з моменту введення в дію Указу № 279/2023 тривалий час не знав та не міг знати про застосування до нього санкцій, оскільки є іноземцем, не володіє українською мовою і не має жодних зв\`язків з Україною. До того ж в оскаржуваному Указі допущені помилки у персональних даних позивача, що ускладнювало ідентифікацію адресата санкцій, а державний орган, який прийняв оскаржуваний акт, про застосування санкцій особисто позивача не повідомляв.
**ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ**
**6. **14 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА\_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 у справі № 990/236/24 - без змін.
**7. **Мотивуючи цю постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що опублікування Указу № 279/2023 в офіційному виданні - газеті «Урядовий кур\`єр» за 16 травня 2023 року № 97 дозволяє обчислювати строк на його оскарження в суді починаючи з наступного після опублікування дня, тобто з 17 травня 2023 року.
**8.** Опублікування указу Президента в офіційних друкованих виданнях презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб. Тому довід позивача, що способом оприлюднення Указу № 279/2023 як акта індивідуальної дії має бути його доведення до відома осіб, на яких поширюється його дія, не є слушним.
**9.** Незнання позивача про оприлюднення Указу № 279/2023 не звільняє його від породжених цим актом юридичних наслідків, а також від дотримання встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду в разі його оскарження.
**10.** Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом про оскарження Указу № 279/2023 лише 23 липня 2024 року, тобто з пропуском зазначеного строку.
**11.** Зважаючи на зазначені у позовній заяві обставини щодо існування принаймні до 04 березня 2024 року правового та фактичного зв\`язку позивача із іншими фізичними та юридичними особами, до яких також застосовані санкції Указом № 279/2023, твердження позивача, що він дізнався про цей Указ лише 24 травня 2024 року, не відповідає фактичним обставинам і підлягає відхиленню. Зокрема, застосування санкцій до ТОВ «Група Поліплаcтик» так чи інакше позначилося на його діяльності, що не могло залишитися поза увагою ОСОБА\_1 , як співзасновника цього товариства.
**12.** Відхиляючи посилання позивача про відсутність у нього зв\`язків з Україною і незнання української мови, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що статус позивача як іноземця не надає йому переваг ані щодо порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), ані щодо визначення початку перебігу строку на оскарження до адміністративного суду акта про їх застосування.
**13.** Велика Палата Верховного Суду наголосила, що підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об\`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду. Натомість представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі таких обставин не вказав, не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем усіх необхідних і можливих дій, які б свідчили про його намір звернутися до суду з дотриманням встановленого законом строку.
**14.** Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА\_1 відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду у строк, визначений частиною другою статті 122 КАС України.
**ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ **
**15.** З висновками Великої Палати Верховного Суду за результатами апеляційного перегляду цієї справи не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюю окрему думку.
**16. **За обставинами цієї справи з урахуванням доводів апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду як суд апеляційної інстанції у цій справі мала вирішити питання застосування приписів частини першої статті 121, частини першої статі 122 та частин першої, другої статті 123 КАС України при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача у разі подання такого позову до суду поза межами шестимісячного строку з дня опублікування оскаржуваного Указу.
**Щодо загальних засад застосування строку звернення до адміністративного суду при реалізації приватною особою права на справедливий суд у публічно -правових відносинах**
**17.** Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
**18.** Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 наголошував, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб\`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, **у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод**, а також у запровадженні механізму такого захисту (пункт 4.1).
**19.** У Рішенні від 06 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що **право на судовий захист** прав і свобод людини і громадянина **гарантовано **приписом частини першої статті 55 Конституції України. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту (абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019).
**20.** Ці гарантії реалізуються, зокрема, в адміністративному судочинстві крізь призму принципу верховенства права з урахуванням відповідної судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яку суди застосовують як джерело права відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
**21. **Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ виснував, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є **доступ до суду**. **Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд**з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб **доступ був ефективним, *особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії*, які становлять втручання в її права** (рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).
**22. **Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
**23.** Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
**24. **У частині першій статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
**25.** Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
**26.** Цією нормою чітко визначено момент, з яким пов\`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що **порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися»** дає підстави стверджувати **про презумпцію можливості та обов\`язку особи знати про стан своїх прав**.
**27.** Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
**28.** Днем, **_коли особа дізналася_**__ про порушення свого права, **є встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність**, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
**29.** Цим днем може бути, зокрема, **день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи**, або **день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії** (див. постанови Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справа №813/3756/17, від 12 липня 2023 року у справі № 280/7176/22, від 25 червня 2024 року у справі № 638/1723/16-а, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/33788/22). Також слід враховувати день отримання поштового відправлення, яким особі надіслано рішення, а також обізнаність позивача про те, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
**30.** Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли **_особа повинна була дізнатися_**__ про порушення своїх прав (свобод чи інтересів) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня
2023 року у справі № 990/139/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24).
**31.** При цьому формулювання «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, **припущення про високу вірогідність дізнатися**, а не обов\`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 800/125/17, від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23).
**32.** Отже, при відкритті провадження у справі за адміністративним позовом суд першої інстанції має з\`ясувати з урахуванням природи спірних правовідносин, зокрема, питання початку перебігу встановленого законом строку звернення до адміністративного суду та дотримання цього строку позивачем, а інша сторона не позбавлена права доводити, що цей строк пропущено, або заперечувати підстави для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду.
**33.** Верховний Суд неодноразово наголошував, що установлення законом процесуальних строків **передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства** та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов\`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
**34. **Верховний Суд неодноразово зауважував, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи незадоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню (див. постанови від 29 листопада 2019 року у справі № 607/1402/16-а, від 27 серпня 2021 року у справі № 820/2703/17).
**35**. При цьому встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (див. постанови Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 826/3318/17, від 24 лютого 2023 року у справі № 826/15230/16, від 27 червня 2024 року у справі № 160/3693/24).
**36. **Таким чином, процесуальна природа та призначення строків звернення до адміністративного суду фактично сприяє утвердженню презумпції правомірності адміністративного рішення / акта суб\`єкта владних повноважень, що зумовлює обов\`язок суду при вирішенні питання застосування цих строків звертати увагу не лише на визначені в процесуальних нормах загальні темпоральні умови реалізації права на судовий захист - строк звернення до адміністративного суду та момент обчислення його початку, але й** урахувати природу спору у публічно - правових відносинах, де, *зазвичай, приватна особа захищається від свавілля держави*, відтак судам слід керуватися принципом верховенства права** **в обов\`язковому порядку і при вирішенні питання щодо відмови у такому оскарженні через пропуск строків звернення до адміністративного суду.**
**37. **За загальним правилом, вирішуючи питання відкриття провадження у справі, **суди мають забезпечити баланс*між забезпеченням права на доступ до суду***__, але **не допускаючи при цьому порушення принципу правової визначеності через необґрунтоване поновлення пропущеного строку**за відсутності поважних причин для такої процесуальної дії.
**38.** Однак, на моє переконання, у такому питанні судам слід враховувати, що **принцип юридичної визначеності є *однією зі складових принципу верховенства права*, а отже, не може превалювати над останнім, зокрема у разі реалізації фізичною або юридичною особою права на суд у публічно-правових відносинах**, оскільки особа у такому спорі захищає своє право від свавілля держави, а відповідний державний орган - відповідач, зазвичай, має лише інтерес у збереженні презумпції правомірності його дій.
**39.** Одним з правових механізмів забезпечення права на суд є передбачена процесуальним законом можливість поновлення судом строку звернення до адміністративного суду у випадку його пропуску позивачем з поважних причин.
**40.** Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
**41.** Строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
**42.** У частині шостій статті 161 КАС України зазначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов\`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
**43. **Уважаю, що за існування** **певної нечіткості правової регламентації та дискреції суду щодо визначення і застосування критеріїв поважності підстав для поновлення строку звернення до суду необхідним є вирішення судом цього питання з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ для дотримання принципу верховенства права, засад адміністративного судочинства та гарантій права на суд.
**Щодо суті апеляційної скарги**
**44.** Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023, яким уведено в дію рішення РНБО від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», у частині застосування строком на п\`ять років санкцій до позивача ОСОБА\_1 .
**45.**Вирішуючи питання початку перебігу строку звернення до суду у такій категорії справ, Верховний Суд неодноразово зауважував, що законодавством не визначено обов\`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях.
**46.** У цій категорії справ Верховним Судом сформовано усталений підхід, за яким оприлюднення Указу Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях та офіційних інформаційних ресурсах у мережі «Інтернет» **_зумовлює високу вірогідність того_, що підсанкційна особа могла дізнатися про застосування до неї санкцій **за Законом України «Про санкції»** *з дня оприлюднення цього указу***__, що слід вважати днем, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів в розумінні статті 122 КАС України,** а отже, *цей день є початком перебігу строку звернення до суду* з адміністративним позовом про оскарження відповідного указу** (див. ухвали від 08 листопада 2023 року у справі № 990/270/23, від 11 березня 2024 року у справі № 990/59/24, від 01 квітня 2024 року у справі № 990/89/24, від 04 квітня 2024 року у справі № 990/59/24, від 06 червня 2024 року у справі № 990/168/24, від 26 серпня 2024 року у справі № 990/270/24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 990/328/24, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 24 жовтня 2024 року у справі № 990/277/24).
**47.** Отже, **немає підстав для того, щоб починати відлік шестимісячного строку на оскарження указу від дати, коли підсанкційна особа фактично дізналася про указ**. Тут **_може йтися тільки про поважність причин пропуску строку_**__, встановленого в частині другій статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження цього указу, **а не про інші правила / підходи щодо обчислення такого строку для іноземців** (подібний підхід застосовано, зокрема, в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 990/270/23).
**48.** На моє переконання, **факт публікації відповідного указу Президента України** може розглядатися як такий, що **_створює презумпцію обізнаності особи про порушення її прав з дати такої публікації_**__. Однак оскільки право на доступ до суду є одним із ключових елементів права на справедливий суд, яке (з-поміж інших прав і свобод людини), за висновком ЄСПЛ, має бути «практичним і ефективним», а «не теоретичним і ілюзорним», **ця презумпція може бути спростована наявними у справі матеріалами або переконливими доводами та/або доказами позивача** в контексті наявності поважних причин пропуску строку, які вказують на те, що з урахуванням обставин конкретної справи він дізнався або на практиці міг дізнатися про стверджуване ним порушення своїх прав пізніше.
**49. **Отже, оскільки оскаржуваний у цій справі Указ № 279/2023 є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який у правовідносинах з позивачем обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (інтересів) цим Указом. Іншого законом не встановлено, зокрема й з огляду на те, що позивач є іноземцем.
**50.** Цей Указ опублікований в газеті «Урядовий кур\`єр» 16 травня 2023 року у № 97 і набув чинності того ж дня.
**51. **Позивач через представника звернувся до Верховного Суду з позовом про оскарження Указу № 279/2023 лише 23 липня 2024 року, тобто більше ніж через рік з дня його опублікування.
**52.** Одночасно позивач просив поновити йому строк звернення до суду із цим позовом. До того ж представник позивача подавав відповідну заяву з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та підстав для його поновлення на виконання ухвали від 25 липня 2024 року про залишення позовної заяви ОСОБА\_1 без руху.
**53. **Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2024 року відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та повернув позовну заяву ОСОБА\_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині особі, яка її подала, на підставі норм частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
**54.** Категорично не погоджуюся із цими висновками суду першої інстанції та їх підтримкою Великою Палатою Верховного Суду з огляду на таке.
**55. **Верховний Суд неодноразово наголошував, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення, хоча у судовій практиці в такому контексті можуть з\`ясовуватися, зокрема: добросовісність заявника, поведінка заявника (пасивність чи активний захист), тривалість пропуску строку, характер порушеного права, істотність порушення, істотність перешкоди, наслідки для третіх осіб, виконання рішення.
**56.** Водночас закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об\`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об\`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб\`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив, і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
**57.** У подібних справах про оскарження указу Президента про застосування санкцій Велика Палата Верховного Суду зазначала, зокрема, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об\`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов\`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 27 липня 2023 року у справі № 990/154/22, від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 24 жовтня 2024 року у справі № 990/277/24).
**58.** Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб\`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають підпадати певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв\`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб\`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов\`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
**59. **У такому випадку** **певна нечіткість правової регламентації та дискреція суду щодо визначення і застосування критеріїв поважності підстав для поновлення строку звернення до суду зумовлюють необхідність врахування релевантної практики ЄСПЛ, адже відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
**60.** Так, у пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зауважив, що **правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави**. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. **Однією із таких підстав може бути, наприклад, *неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі***__. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.
**61.** **Надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми *позбавило заявників права доступу до суду***__ і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви № 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45).
**62. **У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) ЄСПЛ зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов\`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).
**63.** Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09, пункт 19), суду доводиться з\`ясовувати,** чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду**, застосоване судом у національному остаточному рішенні, **чітким**, **доступним** та **передбачуваним** у значенні практики Суду, **чи** **переслідувало воно законну мету**та **чи було пропорційним з цією метою** (див. рішення у справі Lupas and others v. Romania, заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).
**64.** ЄСПЛ у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, пп. 21-26 ) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. **Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права**. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). **Право на доступ до суду буде порушеним**, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а **_являє собою бар\`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом_**__ (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).
**65.** Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відхиляючи доводи позивачів про поважність причин пропуску строку звернення до суду, неодноразово зауважував, що застосування санкцій, з-поміж інших, до іноземців здійснюється на підставі, в порядку і спосіб, які визначені Конституцією України і законами України, які діють / застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців - незалежно від їхнього громадянства / підданства - закони України не передбачають. Водночас **незнання іноземцем, який опинився під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов\`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє його \[іноземця\] від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій**(ухвали від 23 жовтня 2023 року у справі
№ 990/270/23, від 22 травня 2024 року у справі № 990/168/24, від 06 червня 2024 року у справі № 990/168/24, від 25 липня 2024 року у справі № 990/236/24, від 29 липня 2024 року у справі № 990/240/24, від 08 серпня 2024 року у справі № 990/236/24).
**66. **Водночас, на моє глибоке переконання, іноземне громадянство / резидентство особи, щодо якої застосовано санкції відповідно до Закону № 1644-VII, незнання цією особою української мови, відсутність у неї соціальних, економічних та/або правових зв\`язків з Україною **не може зумовлювати застосування судами України більш сурового чи формального підходу до реалізації цими особами права на судовий захист** та **бути підставою для відмови у застосуванні гарантій доступу до суду**, закріплених у Конвенції та практиці ЄСПЛ, а також національних правових механізмів забезпечення такого права, серед яких можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду у випадку його пропуску позивачем з поважних причин.
**67.** У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду представник позивача стверджував, що ОСОБА\_1 **дізнався про застосування до нього санкцій, а відтак і про Указ № 279/2023, із позовної заяви** (справа № 991/4264/24 за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА\_1 , ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VIII), **яку він отримав 23 травня 2024 року на власну адресу за місцем проживання у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії**.
**68.** На мою думку, за відсутності у позивача уповноважених представників, близьких родичів чи друзів в Україні, жодних соціальних зв\`язків з Україною, у нього не було реальної можливості бути обізнаним щодо Указу № 279/2023 раніше, зокрема щодо його опублікування в українському офіційному друкованому виданні 16 травня 2023 року.
**69. **Позивач наголошував, що компетентні органи держави України не залучали його до процедури вирішення питання про застосування санкцій і не повідомляли про прийняті у цій процедурі рішення.
**70.** До того ж допущені в Указі № 279/2023 помилки у персональних даних ОСОБА\_1 унеможливили належну його ідентифікацію як самим позивачем, так і компетентними органами інших держав, адже позивач безперешкодно перетинав кордони і не зазнав будь-яких обмежень у правах, які зазвичай пов\`язують із наслідками введення таких санкцій, зокрема у банківській сфері.
**71. **При цьому відповідач своїм правом на подання заперечень проти таких доводів позивача та щодо відкриття провадження через пропуск строку звернення до суду не скористався або доказів інформування позивача щодо підготовки пропозицій (рішень) про застосування санкцій чи оскаржуваного указу не надав.
**72. **Доказів інформування ОСОБА\_1 про застосування санкцій Указом № 279/2023 у інший спосіб, окрім отримання ним лише 23 травня 2024 року копії позовної заяви Міністерства юстиції України у справі № 991/4264/24, матеріали справи не містять.
**73.** Державний реєстр санкцій, який відповідно до статті 5-3 Закону № 1644-VII створено з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб\`єктів, щодо яких застосовано санкції, запрацював після введення в дію 01 лютого 2024 року Положення про Державний реєстр санкцій згідно з Указом Президента України від 29 січня 2024 року № 36/2024.
**74.** Отже, за з\`ясованих на час вирішення питання про відкриття провадження обставин, вірогідним є те, що з об\`єктивних причин на час оприлюднення в офіційних друкованих засобах масової інформації оскарженого Указу № 279/2023 позивач не мав і не міг мати доступу до цих джерел, а Державний реєстр санкцій на той час ще не функціонував.
**75. **Жодні докази інформування компетентними органами позивача щодо підготовки пропозицій (рішень) про застосування санкцій або залучення його до процедури прийняття відповідних рішень в матеріалах справи відсутні.
**76.** І цим обставинам / доказам не надано всебічної оцінки Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у сукупності з іншими обставинами справи, зокрема відсутності у позивача буд-яких соціальних чи правових зв\`язків з Україною.
**77. **Ураховуючи наведене, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, не спростував доводів позивача про те, що не було умисного або необачного порушення позивачем цього строку, та не надав належної оцінки доказам на підтвердження / спростування цих тверджень.
**78.** Як уже зазначалося раніше, іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб\`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.
**79.** Задля дотримання гарантій права особи на доступ до суду під таку оцінку мають підпадати всі зазначені позивачем на обґрунтування цього права явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв\`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб\`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов\`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
**80. **У статті 6 Конвенції утверджено, що кожній фізичній або юридичній особі **гарантовано право на розгляд судом**протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
**81.** У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ **включає не тільки право ініціювати провадження**, але й **право отримати «вирішення» спору судом**(рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia) від 01 березня 2002 року).
**82.** Україна як учасниця Конвенції **повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя** як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
**83.** ЄСПЛ визначено, що **право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним»** (рішення у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) від 04 грудня 1995 року).
**84.** **Суворе трактування національним законодавством процесуального правила** (надмірний формалізм) **можуть позбавити заявників права звертатись до суду** (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року).
**85.** Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 09 березня 2011 року у справі «Буланов та Купчик проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов\`язків. **У такий спосіб здійснюється «право на суд»**, яке відповідно до практики Суду **включає не тільки право ініціювати провадження**, але й **право отримати «вирішення» спору судом**.
**86. **Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
**87.** При цьому **надмірний формалізм під час відмови у розгляді заяви скаржника суттєво обмежує його право на звернення до суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції** (рішення ЄСПЛ від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ "ФРІДА" проти України»).
**88. **Наведеного суд першої інстанції повною мірою не врахував,** **залишивши поза увагою, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі позивач обґрунтував і надав докази на спростування загальної презумпції обізнаності із застосуванням санкцій з моменту оприлюднення Указу Президента України в офіційних друкованих виданнях.
**89.** Отже, **єдиним документальним підтвердженням дати повідомлення позивача про оскаржуваний Указ Президента України є копія позовної заяви** Міністерства юстиції України у справі № 991/4264/24, **отримана ОСОБА\_1 лише 23 травня 2024 року**.
**90. **У матеріалах справи відсутні докази** **на спростування цього** **твердження позивача, і відповідач обґрунтовані заперечення проти таких доводів не подав.
**91.** Тому, на моє переконання, **у цьому випадку презумпція обізнаності підсанкційної особи про порушення її прав з дати оприлюднення Указу Президента України про застосування санкцій не застосовна**, адже вона спростовується наведеними вище та документально підтвердженими доводами позивача за відсутності у матеріалах справи доказів протилежного його обґрунтуванню поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
**92.** З моєї точки зору, суд першої інстанції помилково не надав всебічної оцінки у сукупності всім фактам і обставинам, якими позивач обґрунтовував підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду через його пропуск з поважних причин, та не спростував доводів позивача про те, що про оскаржуваний Указ він дізнався лише в день отримання позовної заяви у справі № 991/4264/24, відтак оскаржив застосування санкцій у найкоротший строк з урахуванням часу, необхідного для підготовки позову.
**93.** Отже, з огляду на встановлені в цій справі обставини вважаю, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не містять підстав для визнання їх поважними.
**94.** Ураховуючи викладене, на мою думку, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про повернення позовної заяви ОСОБА\_1 на підставі частини другої статті 123, частини четвертої статті 169 КАС України не можна визнати такою, що відповідає критеріям законності та обґрунтованості судового рішення, що зумовлює необхідність її скасування з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
**95.** Водночас **привертаю увагу на процесуальні механізми виправлення ситуації у випадку пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду або ж передчасності висновку суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду *після відкриття провадження у справі***__, які за приписами частин третьої -четвертої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України надають право суду залишити таку позовну заяву без розгляду.
**96.** Саме таке процесуальне рішення може ухвалити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у цій справі, зокрема, за відповідним обґрунтованим клопотанням відповідача із доказами того, що позивач дізнався чи об\`єктивно міг дізнатися про порушення його прав оскаржуваним актом раніше, відтак звернутися з адміністративним позовом до суду в установлений процесуальним законом строк \[(див., зокрема, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 990/134/23 (провадження № П/990/134/23)\].
**97.** На мій погляд, такий процесуальний механізм слугує своєрідним запобіжником недопущення негативних наслідків у випадку передчасності висновку суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та дозволяє через можливість відповідачу спростувати доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку на подання позовної заяви збалансувати інтереси сторін спору.
**ВИСНОВОК**
**98.** Ураховуючи наведене вище, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду мала взяти до уваги зазначені позивачем обставини на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, відтак задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2024 року про повернення позову та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
 
**Суддя О. О. Банасько**