ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Ухвала № 123733993

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

Ухвала

10 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 201/13012/23

провадження № 61-16088ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, повернення виконавчого листа,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив припинити стягнення з нього за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року аліментів та повернути виконавчий лист № 201/8220/22, виданий 27 березня 2023 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на виконання цього рішення.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 02 лютого 2024 року позов задовольнив частково. Припинив стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180,00 грн на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року до 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330,00 грн на кожну дитину, щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону, які стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року у справі № 201/8220/22. В решті позову відмовив. Відкликав, після набрання цим рішенням законної сили, виконавчий лист у справі № 201/8220/22, виданий на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року з органів виконавчої служби. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року - без змін.

03 грудня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За приписами пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Отже, справа, на судові рішення у якій подана касаційна скарга, є малозначною в силу вимог закону.

Заявник у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що фундаментальна проблема полягає в невідповідності частини четвертої статті 273 та пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України, що породжує різне правозастосування навіть на рівні одного й того ж суду, а тому існує потреба у висновку Верховного Суду про оцінку такого способу захисту права як припинення стягнення аліментів і - за позитивної відповіді - визначення кола умов і обставин, за яких такий спосіб може застосовуватися.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Також, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що ця справа має для неї виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки істотна частина стягнутих з позивача аліментів направлена на придбання нею нерухомого майна для своїх дітей на електронному аукціоні. В іншій справі за заявою того ж позивача заблокована реєстрація права власності на придбане майно ухвалою суду від 01 серпня 2024 року. Припинення стягнення аліментів може поставити під сумнів їхнє стягнення і як наслідок - правочин з купівлі нерухомого майна. Це в свою чергу призведе до порушення прав трьох дітей, які позивачем 19 листопада 2024 року зареєстровані в його власній квартирі, де тепер зареєстровані 10 людей - позивач, його колишня дружина, її старший син, їхні четверо спільних дітей, а з 19 листопада 2024 року - і троє спільних з позивачем дітей заявниці, тобто всього 8 дітей і двоє дорослих, які фактично належать до трьох різних сімей.

Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника та про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли вимоги заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів. Крім того, незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття таких судових рішень.

Інших випадків, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не обґрунтовано.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, повернення виконавчого листа.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов

Постанова № 122790715

Vollansicht öffnen

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4976/24 Справа № 201/13012/23

Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання — Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, повернення виконавчого листа, –

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів (т. 1 а.с. 1-3), та в подальшому подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 52-54) в обґрунтування якого посилався на те, що він та відповідачка є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В березні 2022 року, через введений в Україна воєнний стан, він організував виїзд відповідачки із дітьми в Польщу, надалі – в Сполучене Королівство Великої Британії, потім – до Шотландії, де оформив документи для підтримки за програмою біженців, і вони та їх діти почали проживати в одному готелі - «Меркюр Інвернес».

Відповідачка з плином часу стала нервовою, агресивною, і почала вимагати у нього більше вільного часу та збільшення для неї матеріального утримання, майже кожного місяця була відсутня до 2 тижнів і залишала дітей самих. Про її відсутність він дізнавався випадково або від інших осіб. На його зауваження з приводу відсутності відповідачка ініціювала конфлікти і не реагувала, а 06 жовтня 2023 року знову лишила дітей самих та поїхала, не попередивши його, і станом на день пред`явлення позову перебуває в Україні.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2023 року року постановлено стягувати з нього на користь відповідачки аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330 грн на кожну дитину щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону.

Зазначав, що він як утримував, так і продовжує утримувати дітей, які зараз проживають із ним, просив суд, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ухвалити рішення, яким припинити стягнення з нього стягнутих рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року аліментів та повернути виконавчий лист №201/8220/22 виданий 27 березня 2023 року на підставі зазначеного рішення суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330 грн на кожну дитину щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону, які стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року в справі №201/8220/22.

В іншій частині позову — відмовлено.

Відкликано, після набрання цим рішенням законної сили, виконавчий лист по справі №201/8220/22, виданий на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року в справі №201/8220/22 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330 грн на кожну дитину щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону, які стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року в справі №201/8220/22, з органів виконавчої служби.

Вирішено питання стосовно судових витрат (т. 1 а.с. 181-184).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 237-239), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Позивач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з його обгрунтованості та доведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.4-6).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року постановлено стягувати з позивача на користь відповідача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330 грн на кожну дитину щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону.

До 07 жовтня 2023 року місце проживання малолітніх дітей було визначено за згодою батьків.

За твердженням позивача, відповідачка вкотре покинула дітей в готелі в Шотландії і поїхала в Україну, а він, щоб діти відволіклися та відпочили, повіз їх у Францію, а потім, через відмову відповідачки вислати їх документи, поїхав із дітьми до Канади.

За твердженням відповідачки, позивач повіз дітей на відпочинок у Францію, скориставшись її відсутністю, бо вона вимушена була провідувати хворого на онкологію батька, а потім їх не повернув і вивіз до Канади.

Позивач та відповідачка в жовтні 2023 року звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовами про визначення місця проживання дітей з кожним із них.

Рішення по справі не прийнято, триває підготовче провадження.

Судовим наказом від 24 листопада 2023 року по справі № 201/14449/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23 листопада 2023 року до досягнення дітей повноліття (https://reestr.court.gov.ua/Review/115156577).

Як рішення від 16 березня 2023 року, так і судовий наказ від 24 листопада 2023 року, які суперечать одне одному, звернуті до примусового виконання.

Верховним судом Квебеку (Канада) розглядається заява відповідачки про негайне повернення дітей до звичного місця проживання та охоронний наказ (а.с.97-100), згідно Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, тобто не по суті питання про піклування (ст.16 Конвенції).

Позивач просить припинити стягувати з нього аліменти, оскільки зараз діти проживають разом із ним і знаходяться на його утриманні, сторони не досягли згоди про визначення місця проживання дітей, тому цей спір вирішується судом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з інтересів дітей, а тому припинив стягнення аліментів з позивача з метою того, щоб кошти, які сплачуються або мають сплачуватися на їх утримання, залишилися в розпорядженні особи, яка здійснює утримання і витрачалися на потреби дітей до визначення їх місця проживання або судовим рішенням, яке набрало законної сили, або за згодою сторін, тобто до визначення особи стягувача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

За своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпеченні речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на дитину), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідно їх віку, а саме: по 26 180 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, та з 01 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття - по 28 330 грн на кожну дитину щомісячно, що в подальшому підлягає індексації відповідно до Закону.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Колегія суддів звертає увагу на численні судові спори між сторонами у даній справі.

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком.

25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 третя особа: Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 . Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вказане рішення залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.

Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд повинен оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з якою, за встановленими обставинами справи, проживають діти.

Аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Оскільки діти проживають разом з батьком, підстави для стягнення аліментів на утримання дітей на користь матері відсутні, та доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2024 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна