ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/141/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Русанової В.В.,
відповідача - Герман М.М.,
третьої особи - В`юнченка О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)
у справі №904/141/20
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Нікопольська міська рада,
про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 4 206 947,83 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст обставин справи
1.1.Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн.
1.2.Справа №904/141/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.
1.3.Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 04.10.2022 у справі №904/141/20, ухваленим за результатом нового розгляду справи та залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
1.4.11.12.2023, після ухвалення Центральним апеляційними господарським судом постанови від 06.12.2023 про залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 у цій справі без змін, відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 90 000 грн.
1.5.Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 24.01.2024 заяву Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/141/20 задовольнив частково: стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики Виконавчого комітету Нікопольської міської ради 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У решті вимог заяви відмовив.
1.6.Верховний Суд постановою від 14.03.2024 у справі № 904/141/20 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №904/141/20 закрив; касаційні скарги АТ "Українська залізниця" та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі №904/141/20 задовольнив частково; додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі №904/141/20 скасував, справу №904/141/20 передав на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду в частині вирішення питання розподілу витрат відповідача на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
1.7.Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 07.10.2024 у справі №904/141/20 заяву Управління соціальної політики Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про ухвалення додаткового рішення у справі №904/141/20 задовольнив. Стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики Виконавчого комітету Нікопольської міської ради 90 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
2.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
2.1.АТ "Українська залізниця" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №904/141/20 та ухвалити нове рішення, яким заяву Управління соціальної політики Нікопольської міської ради залишити без задоволення.
2.2.Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи:
- про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.07.2023 у справі №916/2664/21, від 27.02.2024 у справі №904/138/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, щодо застосування статей 126, 129 ГПК;
- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).
2.3.Доводи скаржника зводяться до того, що апеляційний суд не врахував, що:
(1) всупереч вимог чинного законодавства представник відповідача не надав належних та допустимих документальних доказів, які б підтверджували розмір та обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, який приймав участь у справі, зокрема детального опису робіт, у зв`язку з чим неможливо встановити час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, та обсяг наданих адвокатом послуг, а також вирішити питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору;
(2) наданий заявником акт приймання-передачі послуг не містить відомостей, які саме процесуальні документи та документи правового характеру були підготовлені адвокатським бюро, в якій кількості, яку іншу правову роботу було здійснено а також, що в акті відсутня інформація щодо витраченого часу на кожен з видів наданих послуг;
(3) відзив на апеляційну скаргу було подано саме відповідачем - Управлінням соціальної політики Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, а не представником; інших процесуальних документів до суду апеляційної інстанції представник відповідача не надавав;
(4) в калькуляції до договору вартість послуг (15) коштує 75 000 грн, а вже в додатковій угоді вартість послуг (3) (які по факту представник відповідача не надавав) коштує 80 000 грн, що суперечить принципу пропорційності;
(5) у справах про здійснення компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій пасажирів залізничним транспортом склалася усталена судова практика, представник відповідача неодноразово брав участь у судових засіданнях з розгляду цієї справи та вже мав відповідний досвід участі у аналогічних даній справах, висловлював одну й ту саму правову позицію та надавав одні й ті самі документальні докази. На стадії апеляційного розгляду справи правова позиція відповідача була сформована, додаткових аргументів щодо спірних правовідносин відповідач не наводив, додаткових документальних доказів не надавав. Правова позиція відповідача переважно дублює ту, що висловлювалася ним в суді першої інстанції;
(6) АТ "Українська залізниця" як стратегічне підприємство залізничного транспорту, яке після початку збройної агресії виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, з 24.02.2022 несе фінансові витрати та позбавлена можливості отримувати прибуток, внаслідок зменшення оплачуваних пасажирських і вантажних перевезень;
(7) стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 90 000 грн буде несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат впливає певною мірою на виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар є невиправдано обтяжливим і може призвести до негативних наслідків.
2.4.Нікопольська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану додаткову постанову - без змін.
2.5.За твердженнями третьої особи:
(1) позиція скаржника стосовно введення воєнного стану є несправедливою та нерівною по відношенню до інших учасників справи - Управління соціальної політики та Нікопольської міської ради, які теж функціонують в умовах війни, більше того в зоні активних бойових дій;
(2) ця судова справа викликана (виникла) внаслідок відповідних дій самого позивача, який, як з`ясувалось, був неправий, про що свідчать судові рішення у справі по суті спору, і тільки у зв`язку з необхідністю вжиття заходів та зусиль щодо захисту відповідач та третя особа мають право на повернення (відшкодування) витрат на правничу допомогу;
(3) форма гонорару, визначена умовами договору про надання правової допомоги в редакції додаткової угоди №1 до нього, є фіксованою, а тому відповідно до правової позиції Верховного Суду детальний опис робіт у такому разі є необов`язковим, так як розмір гонорару не залежить від обсягу послуг і часу, втраченого адвокатом;
(4) розмір понесених судових витрат у розмірі 90 000 грн становить лише 2,1 % від ціни позову, тобто є співмірним із ціною позову, а спір між сторонами в 2020 році виник виключно через неправомірна дії Позивача у вигляді подання завідомо безпідставного позову до органу, який захищає інтереси найбільш вразливих верст населення, які проживають на території Нікопольської міської ради (Нікопольської міської територіальної громади).
2.6.Управління соціальної політики Нікопольської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану додаткову постанову - без змін.
2.8.Доводи відповідача зводяться до того, що:
(1) акт приймання-передачі послуг містить чітке розмежування між участю представника в судових засіданнях та підготовкою процесуальних документів, а позивач не спростовує, що фактично представник відповідача приймав участь у двох судових засіданнях та зі сторони відповідача було підготовлено три процесуальних документа, зокрема, відзив на апеляційну скаргу, який задля дотримання встановлених судом строків на його подання був підготовлений до укладення договору про надання правничої допомоги представниками адвокатського бюро, а підписаний та направлений посадовими особами відповідача;
(2) зазначення лише кількості підготовлених процесуальних документів (за відсутності чіткого переліку таких документів) не може свідчити про неналежне оформлення акта, так як такий (акт) є достатньою мірою змістовним, що дає змогу співставити його з іншими доказами, викладеними обставинами та встановити учасників договору;
(3) калькуляція до договору складалась до укладення додаткової угоди, а зазначена у ній кількість судових засідань та часу, котрий буде витрачений на складання процесуальних документів, є орієнтовним розрахунком вартості послуг, а у додатковій угоді було вказано послуги, котрі фактично були надані та які підтверджуються документально. Апеляційний суд надав оцінку доводам в цій частині та врахував, що додаток до договору являв собою орієнтовний розрахунок, що і призвело до розбіжностей;
(4) надані представником послуги за своєю суттю відповідають предмету договору та вартості, яка була встановлена пунктом 3.2 договору;
(5) представник відповідача підготував великий обсяг процесуальних документів та змістовних письмових пояснень, справа неодноразово розглядалась Верховним Судом та поверталась на новий розгляд, апеляційний суд розглядав справу майже рік, що лише вказує на нетиповість та складність спору. Справа, на яку посилається скаржник, та ця справа розглядались майже одночасно, а тому обсяг виконаних робіт адвокатом не повинен применшуватись.
3.Розгляд додаткових пояснень
3.1.АТ "Українська залізниця" 10.12.2024 через систему "Електронний суд" подало додаткові прояснення у справі стосовно наведеного відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, які по суті є доповненнями до касаційної скарги, поданої у визначений законом строк.
3.2.Відповідно до частини першої статті 298 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
3.3.Згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
3.4.Відповідно до положень статті 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3.5.Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.
3.6.Оскільки додаткові пояснення АТ "Українська залізниця", які по суті є доповненнями до касаційної скарги останнього, подані з пропуском передбаченого законом строку на касаційне оскарження, Суд залишає такі додаткові пояснення без розгляду.
4.Позиція Верховного Суду
4.1.Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
4.2.Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
4.3.Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
4.4.Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК).
4.5.Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4.6.Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК).
4.7.Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
4.8.Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.
4.9.За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
4.10.Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
4.11.Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
4.12.Як встановив апеляційний суд, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 90 000 грн відповідач надав копії: договору про надання правової допомоги від 27.01.2023 №8, додаткової угоди від 06.12.2023 №1, рахунку-фактури від 06.12.2023 №153/23, акта прийому-передачі наданих послуг від 06.12.2023 №1.
4.13.Так, між Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради та Адвокатським бюро "Герман і партнери" було укладено договір від 27.01.2023 №8, відповідно до пункту 1.2 якого виконавець зобов`язується у 2023 році за плату надавати Управлінню соціальної політики Нікопольської міської ради юридичні послуги за кодом ДК 021:2015- 79112000-2 "Послуги з юридичного представництва", а саме: у вигляді правової допомоги Управлінню соціальної політики Нікопольської міської ради в Центральному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою AT "Українська залізниця" в особі регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 року у справі №904/141/20.
4.14.Виконання послуг за цим договором засвідчується двостороннім актом приймання-передачі наданих послуг, який складається щомісячно або за фактом надання послуг (за домовленістю сторін) (пункт 1.3 договору).
4.15.Згідно з пунктом 3.2 договору вартість послуг становить 90 000 грн без ПДВ.
4.16.Пунктом 3.3 договору визначено, що Управління соціальної політики Нікопольської міської ради здійснює розрахунки за надані послуги протягом 5 календарних днів з моменту підписання акта, складеного відповідно до вимог договору з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590 зі змінами.
4.17.06.12.2023 між Управління соціальної політики Нікопольської міської ради та Адвокатським бюро "Герман і партнери" було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 27.01.2023 №8.
4.18.Так, сторони домовились внести зміни до калькуляції до договору від 27.01.2023 №8 про надання правової допомоги та викласти її в наступній редакції: 1. участь у судових засідання - 2 послуги - загальна вартість 10 000 грн; 2. підготовка процесуальних документів, документів правового характеру та інша правова робота 3 послуги - загальна вартість 80 000 грн. Всього 90 000 грн.
4.19.Сторони підписали акт прийому-передачі наданих послуг від 06.12.2023 №1, яким підтвердили надання послуг, зазначених у додатковій угоді №1.
4.20.Апеялційний суд встановив, що представник Адвокатське бюро "Герман і Партнери" брав участь у 2 судових засіданнях та підготував 3 процесуальних документа (відзив на апеляційну скаргу, заперечення та клопотання про поновлення провадження).
4.21.На оплату наданих послуг Адвокатське бюро виставило рахунок-фактуру від 06.12.2023 №153/23.
4.22.При цьому Верховний Суд зауважує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
4.23.Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, на неврахування висновки в якій вказує скаржник).
4.24.Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, на неврахування висновків в якій стверджує скаржник).
4.25.Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини четверта статті 126 ГПК).
4.26.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК).
4.27.Водночас за нормами частини шостої статті 126 ГПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
4.28.У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
4.29.Як вбачається з тексту додаткової постанови, позивач не скористався своїм правом на заявлення клопотання про зменшення заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, а посилаючись, зокрема, на ненадання відповідачем належних та допустимих документальних доказів, які б підтверджували розмір та обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, який приймав участь у справі, зокрема детального опису робіт, у зв`язку з чим неможливо встановити час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, та обсяг наданих адвокатом послуг, а також вирішити питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору, просив взагалі відмовити в їх стягненні.
4.30.Відповідні доводи щодо відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх внаслідок відсутність документального підтвердження надання правової допомоги скаржник продублював також в касаційній скарзі, посилаючись на те, що апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду стосовно вказаного, викладену в наведених ним постановах.
4.31.Проте, Верховний Суд вважає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду в контексті цих доводів не містять протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК порівняно з позицією апеляційного суду у цій справі, а лише узагальнено передбачають, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.
4.32.Так, у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, на неврахування висновків в якій вказує скаржник, Верховний Суд зазначив, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Натомість, як вистанив апеляційний суд у цій справі, відповідач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, якому суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надав належну оцінку.
4.33.Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
4.34.У контексті доводів скаржника (позивача) про ненадання відповідачем детального опису наданих послуг Верховний Суд враховує, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
4.35.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
4.36.У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару (як у цьому випадку, що встановив апеляційний суд) сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
4.37.Врахувавши встановлені обставини стосовно того, що формою гонорару за укладеним сторонами договором є фіксований розмір оплати, а не погодинний, апеляційний суд цілком обґрунтовано відхилив доводи позивача (скаржника) щодо необхідності подання відповідачем детального опису наданих адвокатом послуг, відсутність якого позбавляє позивача, за його твердженням, можливості доводити неспівмірність заявлених витрат до обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, так як в силу наведеної позиції Верховного Суду доводити неспівмірність витрат сторона може і без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
4.38.За наведеного, відсутність, зокрема, в акті прийому-передачі відомостей, які саме процесуальні документи та документи правового характеру були підготовлені адвокатським бюро, в якій кількості, а також стосовно того, скільки часу було витрачено на кожен з видів наданих послуг, про що стверджує скаржник, не може свідчити про документальне недоведення позивачем належними та допустимими доказами надання відповідних послуг, за які сторони погодити оплату гонорару в фіксованому розмірі, відповідно це не позбавляє скаржника можливості доводи неспівмірність таких витрат.
4.39.Посилання у контексті відсутності документального підтвердження витрат на правничу допомогу на те, що апеляційний суд не надав оцінки калькуляції до договору та додатковій угоді №1, та, відповідно, тому, що в калькуляції до договору вартість послуг (15) коштує 75 000 грн, а вже в додатковій угоді вартість послуг (3) коштує 80 000 грн, Верховний Суд відхиляє, адже, як зазначалось у цій постанові (пункти 3.17, 318), апеляційний суд встановив, що 06.12.2023 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 27.01.2023 №8 та домовилась внести зміни до калькуляції до договору від 27.01.2023 №8 про надання правової допомоги та викласти її в наступній редакції: 1. участь у судових засідання - 2 послуги - загальна вартість 10 000 грн; 2. підготовка процесуальних документів, документів правового характеру та інша правова робота 3 послуги - загальна вартість 80 000 грн. Всього 90 000 грн. Тобто, встановивши факт укладення додатковї угоди №1, якою було внесено відповідні зміни до калькуляції та викладено її у відповідній редакції, апеляційний суд очевидно дослідив та оцінив таку калькуляцію, зокрема з урахуванням внесених до неї змін.
4.40.Як зазначалось, апеляційний суд встановив, що представник Адвокатського бюро "Герман і Партнери" брав участь у 2 судових засіданнях та підготував 3 процесуальних документа (відзив на апеляційну скаргу, заперечення та клопотання про поновлення провадження), що відповідає погодженим сторонами умовам та не спростовано скаржником.
4.41.Посилання скаржника на те, що відзив на апеляційну скаргу підписаний в.о. начальника управління соціальної політики не просовує обставин надання правової допомоги щодо підготовки вказаного документу саме адвокатом, так як обов`язок адвоката з підготовки процесуальних документів, документів правового характеру встановлений пунктом 1 додаткової угоди від 06.12.2023 №1 до договору, що в подальшому підтверджено сторонами підписанням акта прийому-передачі наданих послуг. Аналогічні висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 28.12.2019 № 924/122/19.
4.42.З матеріалів справи та змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши та надавши оцінку доказам та доводам сторін, зокрема, доводам скаржника стороно ненадання відповідачем документального підтвердження таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями як пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
4.43.Так, врахувавши, що сума витрат на професійну правничу допомогу не є значною по відношенню до ціни позову і становить близько 2% від ціни позову в розмірі 4 206 947,83 грн, а отже є співмірною та відповідає принципу розумності; витрати на правничу допомогу є документально підтвердженими; спір між сторонами виник виключно через неправильні дії позивача у вигляді подання завідомо безпідставного позову до органу, який захищає інтереси найбільш вразливих верст населення, які проживають на території Нікопольської міської ради; справа за своїм характером є складною та нетиповою, що підтверджується її тривалим та неодноразовим розглядом, апеляційний суд вважав за можливе стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в заявленому до стягнення розмірі, а саме в сумі 90 000 грн.
4.44.Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення, зокрема, з огляду на те, що посилаючись на неспівмірність заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, скаржник ні в суді апеляційної інстанції, ні в суді касаційної інстанції не зазначає, яка сума таких витрат, на його думку, є співмірною зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
5.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.2.Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3.За результатами касаційного перегляду додаткової постанови апеляційного суду, якою задоволено заяву Управління соціальної політики Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, Суд не встановив неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржуване рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів, наведених у касаційній скарзі, Суд не вбачає.
6. Розподіл судових витрат
6.1.Оскільки судовий збір за подання касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2.Додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №904/141/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.А. Кролевець
В.І. Студенець
Рішення № 97348632
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: [email protected], тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.05.2021
м. Дніпро
Справа № 904/141/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн.
Представники:
від позивача - Русанова В.В. -адвокат
від відповідача - Мкртчян О.О. -представник
від відповідача Іпатов А.В. -представник
СУТЬ СПОРУ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн.
Ухвалою від 11.01.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати докази оплати судового збору у сумі 63 104,22 грн.
16.01.2020 Позивач надав до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засіданні на 10.02.2020.
18.02.2020 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що між управлінням та позивачем у 2017 році укладено договір № 784 від 08.02.2017 «Про відшкодування витрат на пільговий проїзд (приміське сполучення), наданий громадянам пільгової категорії». Відповідно до п. 1.2 договору, сума на 2017 рік становить 1 200 000,00 грн.
Актом звіряння розрахунків від 21.12.2017 року зазначено, що кошторисом на січень-грудень 2017 року передбачено 1 200 000,00 грн. Залишок зареєстрованої заборгованості станом на 21.12.2017 200 000 грн. Останній платіж управлінням здійснено в січні місяці, тобто заборгованість за даним договором повністю погашена.
Крім того, в п. 3 акту від 21 грудня зазначено, що зареєстрована заборгованість минулих років, яка залишилась не погашеною на дату складання акту звіряння становить 0 грн. 00 коп. Тобто вказаним актом, позивач підтвердив, що в управління відсутня будь-яка заборгованість за попередні періоди.
Оскільки між управлінням та позивачем укладеного договорі на суму 1 200 тис. грн. і бюджетні зобов`язання управління перед позивачем затверджені у сумі 1 200 тис. грн., оскільки відповідно до норм ст. 2 Бюджетного кодексу України договір є документом, який підтверджує факт взяття бюджетного зобов`язання у певній сумі.
Також відповідач вказує на те, що він є виконавчим органом місцевого самоврядування.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не перебуває у комунальній власності Нікопольської міської ради, тобто відповідної територіальної громади. У зв`язку з цим, відносини між сторонами повинні будуватись на договірних основах.
Тобто укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов`язковим в силу закону.
Крім того, з листа Державного казначейства України від 20.04.2007 № 3.4-07/1021-4884 «Щодо переліку підтверджених документів необхідних для перерахування коштів перевізникам за перевезення пільгових категорій громадян» та листа Міністерства фінансів України № 31-07310-10-24/16584 від 30.06.2011 «Щодо порядку обліку бюджетних зобов`язань» вбачається, що в даному випадку розрахунки здійснюються не з громадянами, а з підприємствами - надавачами послуг. Виходячи з цього, зазначена компенсація транспортним підприємствам повинна проводитися відповідно до укладених договорів між головним розпорядником бюджетних коштів та транспортним підприємством в межах передбачених у відповідному місцевому бюджеті коштів на зазначену мету в мірі надходження субвенції з державного бюджету.
Також відповідач стверджує, що позивачем не надано фактичних документів, які б свідчили про доведеність заявлених сум та факту, що ці суми не включені до облікових форм, які надсилались іншим управлінням Дніпропетровської області та стягуються в судовому порядку.
У відзиві на позов відповідач звертає увагу на те, що в управління є обов`язок передбачати у своїх видатках кошти на компенсаційні виплати за пільгові перевезення громадян, оскільки даний обов`язок виходить із норм закону, при цьому, не зазначає назву Закону. Однак таке твердження позивача не відповідає дійсності.
Відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян.
Дана норма не визначає імперативного обов`язку місцевих рад на відділення коштів на вказану програму, вона лише дає право місцевим радам самостійно приймати рішення про виділення коштів, виходячи із платоспроможності місцевої ради.
Крім того, відповідно до п. 10 Постанови № 1359 залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми.
Відповідач стверджує, що на адресу управління жодного разу не надходив рахунок на суму відшкодування збитків, позивач постійно надсилає на адресу управління лише облікову форму і супровідний лист з вимогою повної оплати збитків за пільгове перевезення громадян.
Також відповідач звертає увагу на те, що відсутність державних асигнувань з боку держави на заходи соціального захисту по місту Нікополь не покладає автоматично вину на управління, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов`язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято (відповідно до Законів України, які приймає держава), а не територіальною громадою, у зв`язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Що стосується зазначення позивачем того, що заявлена в позові сума є збитками, відповідач зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову позивач зазначив стягнення збитків за невиконання управлінням господарського зобов`язання, яке на його думку виникло на підставі актів законодавства.
Відповідач вказує на те, що виходячи з норм цивільного законодавства, позивач має довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника та причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та завданими позивачу збитками. Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов.
Також відповідач вказує на те, що позивач в позовній заяві зазначає, що збитки АТ «Українська залізниця» отримує внаслідок перевезення пільгових категорій громадян. Фактично, продаючи пільговий квиток залізниці вже завдаються певні збитки на виникнення яких управління жодним чином не впливає та не вчиняє ніяких протиправних дій, які завдають позивачу цих збитків. В подальшому, позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезень пільгових категорій громадян. Тобто, ще до надання до управління відповідних облікових форм залізниця вже має збитки.
Відповідач вважає, що вказане свідчить про те, що він не вчиняє протиправних дій відносно залізниці при здійсненні нею пільгових перевезень окремих категорій громадян.
Крім того, у відзиві на позов вказано, що на адресу відповідача 07.11.2019 надійшов лист позивача вих. № 569/ДН-2 від 25.10.2019 в якому зазначено, що залізницею за 9 місяців 2019 року перевезено пасажирів пільгової категорії 101,8 тис. осіб на загальну суму 1726,1 тис. грн. і на 2020 рік необхідно передбачити в міському бюджеті 2300 тис. грн. для укладення договору.
Далі 20.12.2019 на адресу управління надійшов лист позивача № 678/ДН-2 від 17.12.2019, в якому вже зазначено, що за 11 місяців 2019 року перевезено пасажирів пільгової категорії 411,0 тис. осіб на загальну суму 7116,7 тис. грн. та на 2020 рік необхідно передбачити в міському бюджеті 7300 тис. грн. для укладення договору.
22.01.2020 на адресу управління надходить лист Міністерства інфраструктури України № 318/47/10-20 від 10.01.2020, на 2 аркуші якого зазначено, що «За інформацією, наданою листом АТ «Українська залізниця» від 20.12.2019 № ЦЦЛ-13/840 … За 11 місяців 2019 року збитки залізничного транспорту від пільгових перевезень по Дніпропетровській області склали 45 808 тис. грн., в тому числі по місту Нікополь 5 850 тис. грн.».
Відповідач стверджує, що виходячи з цих листів, можна зробити висновок, що суми кожен раз зазначаються безпідставно, навмання, без будь-якого документального підтвердження. За такі суми, які нічим необґрунтовані, управління не може робити компенсаційні виплати, оскільки це незаконно.
Ухвалою суду від 10.02.2020 зупинено провадження у справі №904/141/20 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду подібної іншої справ № 904/94/20.
Ухвалою суду від 01.02.2021 поновлено провадження у справі № 904/141/20. Справу призначено до розгляду в засіданні у підготовчому провадженні на 16.02.2021.
Ухвалою суду від 16.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 06.04.2021. Відкладено підготовче засідання до 16.03.2021. Витребувано у Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" інформацію автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій, а саме списки персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення за 2017 рік, на підставі яких складались облікові форми.
16.03.2021 позивач надав відповідь на відзив в якій зазначив, що відшкодування збитків є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше нормативні підстави - сукупність норм права про відповідність суб`єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб`єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у справі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо. По-третє - протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами господарсько - правової відповідальності. До них відносяться: наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого (позивача у справі); протиправність поведінки правопорушника; причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; вина правопорушника.
Позивач вважає, що заявлена ним до стягнення грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло, надавши послуги з перевезення пільговим категоріям, які відповідач повинен відшкодувати.
Сума неотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та включається до місячної станційної звітності, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі станційної звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляють рахунки.
Також позивач звертає увагу на те, що в облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків.
Сума недоотриманих коштів, яка зазначена в наданих відповідачу облікових формах, складається з вартості пільгових квитків, оформлених в касах вокзалу станції Нікополь.
Таким чином, позивач не вимагає від Управління соціальної політики Нікопольської міської ради сплати збитків за пільгове перевезення всіх регіонів, які обслуговує придніпровська залізниця.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».
В даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад.
Зобов`язання відповідача перед залізницею з компенсації збитків за перевезення пільгової категорії громадян у приміському сполученні, так само як і зобов`язання залізниці перевозити пільговиків, регулюється не лише договором, а перш за все чинним законодавством України.
Позивач стверджує, що перевезення пасажирів на пільгових умовах ПАТ «Українська залізниця» здійснено не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивача.
Відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для виконання грошового зобов`язання, взятого на себе державою в особі органу місцевого самоврядування, а саме: Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Також позивач вказує на те, що аргументи відповідача, що договірні зобов`язання (договір № 784 ПР/ДН-2-1762/НЮдч від 08.02.2017 «Про відшкодування витрат за пільговий період (приміське сполучення), наданий громадянам пільгової категорії») виконано останнім в повному обсязі згідно акту звіряння взаєморозрахунків є такими, що не мають під собою підґрунтя, оскільки за період січень –грудень 2017 пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати. Зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства України транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196.
Як вбачається з Переліку, підставою для пільгового проїзду є посвідчення відповідного зразка. Отже, вимагати від пільговика інші документи (паспорт, ІПН та ін.) працівники не мають права.
Також позивачем надано пояснення щодо клопотання відповідача про витребування доказів, в якому зазначено, що згідно умов Постанови у 2017 році щомісяця на підставі станційної звітності формувалися облікові форми, які надавалися не пізніше 15 числа наступного звітного періоду до УПСЗН Нікопольської міської ради. За 2017 рік надано облікових форм на суму 5 406 947,83 грн., а відшкодовано 1 200 000 грн. Заборгованість складає 4 206 647,83 грн.
Як вбачається з переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, підставою для пільгового проїзду є посвідчення відповідного зразка. Вимагати від пільговика інші документи (паспорт, ІПН та ін.) працівники не мають права в силу Закону України «Про захист персональних даних « від 01.06.2010 № 2297-VI.
Виходячи з викладеного, щомісячні списки персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення, за 2017 рік не складалися.
16.03.2021 в засіданні оголошено перерву до 06.04.2021.
01.04.2021 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що з 2017 року компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян з місцевого бюджету, в тому числі міст обласного значення, можливі виключно в разі передбачення в рішенні про місцевий бюджет таких компенсацій в добровільному порядку для громадян міста, а також додаткового введення відповідних пільг рішенням міської ради, що відповідає ч. 6 ст. 9 ЗУ «Про залізничний транспорт».
Компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, введення відповідних пільг щодо яких здійснювалось Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, має здійснюватись за рахунок державного бюджету відповідними головними розпорядниками бюджетних коштів державного бюджету України, яким Управління соціальної політики Нікопольської міської ради не є.
Також відповідач вказує на те, що посилання позивача у відповіді на відзив на положення Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 та відповідну судову практику в даному випадку є безпідставним, оскільки даний Порядок стосується саме фінансування бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення відповідно до ст.. 102 Бюджетного кодексу України.
Відповідач звертає увагу на те, що Законом № 1789-VIII від 20.12.2016 (який набув чинності з 01.01.2017) абзац п`ятий (щодо компенсаційних витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян) підпункту «б» пункту 4 частини 1 статті 89 Бюджетного кодексу України виключено. Тобто, положення ст. 102 Бюджетного кодексу України щодо субвенцій місцевих бюджетів з державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, а відповідно і положення Порядку № 256 та відповідна судова практика, яка ґрунтувалась на ньому, не застосовуються до правовідносин з компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян після 01.01.2017.
Крім того, відповідач стверджує, що позивач безпідставно зазначив про необхідність відшкодування (компенсації) таких коштів саме за рахунок місцевого бюджету, хоча з огляду на положення ч. 6 ст. 9 ЗУ «Про залізничний транспорт», ст. 87, 89, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції після 01.01.2017 року) такі витрати мають відшкодовуватись саме за рахунок державного бюджету, адже рішення щодо введення відповідних пільг приймалось не органом місцевого самоврядування Нікопольською міською радою, а державними органами - Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України.
Додані до позовної заяви копії облікових форм про недоотримані кошти не відповідають формі, встановленій в Додатку до Порядку № 1359, оскільки останнім передбачено складання окремої облікової форми про недоотримані кошти за перевезення по кожній окремій категорії пільговика, а в той же час позивачем форми складені за всіма категоріями пільговиків разом.
Тобто, порушення форми, допущене позивачем, вказує на відсутність в матеріалах справи належного, допустимого та достатнього доказу розміру грошового зобов`язання, з приводу якого існує спір.
Також відповідач стверджує, що позивачем не надано доказів належного та своєчасного надання до Управління облікових форм та рахунків. Рахунки (їх копій) також не додані і до позовної заяви.
Тобто, здійснене позивачем порушення Порядку № 1359 унеможливлює виникнення у відповідача обов`язку щодо взяття на себе бюджетних зобов`язань. А отже, зобов`язання, з приводу якого виник спір, фактично не виникло у відповідача на момент звернення до суду.
Не вчинення позивачем дій, з якими пов`язується виникнення зобов`язання у відповідача тягне за собою правові наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України.
Відповідач звертає увагу на те, що матеріали справи містять відповідні акти звірки взаєморозрахунків між сторонами справи, згідно яких позивач підтвердив відсутність у відповідача жодних заборгованостей за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян.
Згідно з п. 11 Порядку № 1359, головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Таким чином, відповідач вважає, що строк виконання бюджетного фінансового зобов`язання виникає лише з моменту надходження відповідних грошових коштів на власні рахунки розпорядників коштів, тобто такий строк ще не настав.
06.04.2021 відповідач надав пояснення на пояснення позивача від 09.03.2021 з приводу витребування доказів, в яких зазначив, що Звіт про персоніфікований облік пільгових перевезень містить призвіще, ім`я, по-батькові, серію та номер посвідчення та ким видано, номер проїзного документа, станцію відправлення, станцію прямування та суму.
Таким чином, залізниця має змогу надати вказані відомості, що ідентифікують пільговика.
Крім того, підтвердженням того, що позивач має змогу надати інформацію щодо персоніфікованого обліку пільгових перевезень за період 2017 року є надані відомості у вигляді ХL файла за січень 2021 року.
06.04.2021 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив в яких зазначив, що є безпідставними твердження позивача про те, що відповідач має відповідати в даній справі, як уповноважений на те державний орган в силу закону, посилаючись при цьому на Постанову КМУ від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».
Також відповідач вважає, що в даному випадку, позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права та помилково визначив відповідачем - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що виходячи з норм законодавства, позивач має довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника та причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та завданими позивачу збитками. Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов.
Відповідач вказує на те, що позивач зазначає, що його збитки отримуються внаслідок перевезення пільгових категорій громадян. Фактично, продаючи пільговий квиток позивач вже зазнає певних збитків, на виникнення яких відповідач жодним чином не впливає та не вчиняє ніяких протиправних дій, які завдають позивачу цих збитків.
Отже відповідач вважає, що він не вчиняє протиправних дій відносно позивача при здійсненні ним пільгових перевезень окремих категорій громадян.
Ухвалою від 06.04.2021 зобов`язано Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” надати в судове засідання для огляду інформацію автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій (персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення за 2017рік) та зобов`язано Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” надати в судове засідання для огляду інформацію автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки), а саме звітність оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті - Книги форми ЛУ-8 та ЛУ-8а (з X, Z та періодичними звітами РРО) за 2017 рік по станціям, розташованим в м. Нікополь, та зобов`язано Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” надати в судове засідання для огляду оригінал або належним чином завірені копії місячної станційної звітності Дніпропетровської області за 2017 рік.
Підготовче засідання відкладено в межах розумного строку до 28.04.2021.
28.04.2021 позивач надав до суду письмові пояснення в яких зазначив наступне.
Щодо надання в судове засідання для огляду інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій (персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення за 2017 рік позивач зазначає, що згідно умов Постанови у 2017 році щомісяця на підставі станційної звітності формувалися облікові форми, які надавалися не пізніше 15 числа наступного звітного періоду до УПСЗН Нікопольської міської ради. За 2017 рік надано облікових форм на суму 5 406 947,83 грн., а відшкодовано 1 200 000,00 грн. Заборгованість склала 4 206 647,83 грн.
Як вбачається з переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, підставою для пільгового проїзду є посвідчення відповідного зразка. Вимагати від пільговика інші документи (паспорт, ІПН та ін.) працівники залізниці не мають права в силу закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI.
Виходячи з вищевикладеного, щомісячні списки персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення, за 2017 рік не складались.
Щодо надання для огляду інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові документи (квитки), а саме звітність оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті - Книги форми ЛУ-8 та ЛУ-8а (з Х, Z та періодичними звітами РРО) за 2017 рік по станціям, розташованим в м. Нікополь позивач зазначає, що згідно вимог чинного законодавства Книги ф.ЛУ-8а разом з Х, Z та періодичними звітами РРО за 2017 рік по вокзалу станції Ніколь утилізовано, що підтверджується актом № 1 від 25.02.2021. Враховуючи даний факт, в судовому засіданні видається за можливе надати лише чистий бланк Книги ЛУ-8а (для огляду).
Також, щодо надання місячної статистичної звітності по Дніпропетровській області за 2017 рік позивач зазначає, що відповідно до вимог п. 7 Постанови № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання пасажира.
Таким чином, облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян з січня по грудень 2017 року складено тільки по станції Нікополь, що відображено в таблиці про постанційне перевезення пільгових пасажирів ф.ЦО-27 за січень-грудень 2017 року.
Дані про кількість оформлених пільгових проїзних квитків та суму збитків, наведені в місячній станційній світності, ідентичні даним щодо кількості та суми, наведеним в облікових формах за січень-грудень 2017 року.
Також позивач вказав, що до станцій звітності Дніпропетровської області окрім звітності Криворізької дирекції також увійшла станційна звітність Дніпровської дирекції, яка не містить даних по станції Нікополь.
28.04.2021 відповідач надав клопотання про призначення експертизи, в якому просив призначити у справі № 904/141/20 судово- економічну експертизу документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності.
12.05.2021 позивач надав до суду письмові пояснення по справі щодо клопотання відповідача стосовно призначення судово – економічної експертизи документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності.
12.05.2021 відповідач надав о суду заяву про надання письмових пояснень по справі, в яких зазначив, що на території безпосередньо міста Нікополь розташована лише залізнична станція Нікополь та зупинка залізнична платформа 93 км.
Всі інші станції, платформи та пункти знаходяться за межами міста Нікополь і територіальна громада міста Нікополь в особі Нікопольсьької міської ради та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради не мають відповідати (компенсувати) за перевезення пільгових пасажирів, що здійснюють посадку на таких станціях, платформах та пунктах.
На думку відповідача, позивач має надати документи щодо придбаних квитків саме на території міста Нікополя в межах відповідальність Нікопольської міської ради та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, а пільгові квитки за пасажирів, що здійснюють посадку до електропоїзда на території інших територіальних громад, мають відшкодовуватись за рахунок інших відповідних бюджетів в тому числі бюджетів цих територіальних громад.
Відповідач зазначає, що зазначене можна буд лоб перевірити та встановити за інформацію автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки), яка витренувалась у позивача ухвалою суду від 06.04.2021 року, однак позивач знищив ці документи, які могли б бути доказами у справі, вже підчас розгляду цієї справи.
Ухвалою від 12.05.2021 у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021 оголошено перерву до 27.05.2021.
Позивач у судовому засідання 27.05.2021 підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позову заперечив.
В судовому засіданні 27.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням Договору на відшкодування витрат за пільговий проїзд (приміське сполучення), наданий громадянам пільгової категорії, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині відшкодування витрат за пільговий проїзд та встановлення факту наявності підстав відшкодування відповідачем понесених позивачем збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2017 між Публічним акціонерним товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, перевізник) та Управлінням праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради (далі - відповідач, платник) укладено договір № 784 ПР/ДН-2-17762/НЮдч на відшкодування витрат за пільговий проїзд (приміське сполучення), наданий громадянам пільгової категорії (далі - Договір).
Платник зобов`язується відшкодовувати витрати перевізника за пільговий проїзд (приміське сполучення, наданий громадянам пільгової категорії відповідно до чинного законодавства , шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника послуг. Фінансування зазначених видатків проводиться з місцевого бюджету відповідно до Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2016 роки «Турбота», затвердженої рішенням Нікопольської міської ради від 25.12.2015 № 6-2/VII та заходів на 2017 рік до Програми соціального захисту населення міста Нікополя на 2016-2018 роки «Турбота», затверджених рішенням Нікопольської міської ради від 27.01.2017 № 64-16/VII, у межах обсягів, затверджених у місцевому бюджеті на зазначені цілі, та згідно Бюджетного кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України від 16.122.2009 № 1359 (п.1.1. договору).
Сума договору на 2017 рік становить 1 200 000,00 грн. Сума договору є твердою (п. 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору встановлено, що розрахунки за договору проводяться згідно з щомісячним розписом асигнувань місцевого бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідного бюджету щодо пільг.
Перевізник не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подає платнику рахунок на суму, яка підлягає відшкодуванню (компенсації), та облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 та підписує з Платником акти звіряння розрахунків за формулою « 3-пільга», Затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2003 № 83 (п. 2.2. договору).
Згідно п. 2.3. договору платник здійснює розрахунки з перевізником при надходженні фінансування з місцевого бюджету на власний рахунок в повному обсязі від потреби.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Сторони цього договору домовилися, що відповідно до ст. 631 ЦК України, умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення і діють з 01.01.2017 по 31.12.2017 включно (п. 4.1. договору).
Відповідно до облікової форми сума за фактичну кількість перевезених пільговиків за період січень-грудень 2017 року склала 5 406 947,83 грн., а саме: за січень 2017 року - 165 304,56 грн., за лютий 2017 року 209 417,10 грн., за березень 2017 року - 388 164,38 грн., за квітень 2017 року - 350 795,86 грн., за травень 2017 року - 587 340,51 грн., за червень 2017 року - 620 799,38 грн., за липень 2017 року - 611 901,82 грн., за серпень 2017 року - 609 299,82 грн., за вересень 2017 року - 569 925,43 грн. , за жовтень 2017 року - 573 177,43 грн., за листопад 2017 року – 388 794,76 грн., за грудень 2017 року - 332 026,78 грн.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про відшкодування залізниці суми збитків, проте відповідач відмовив Позивачу, посилаючись на той факт, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені.
Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду для захисту свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 вказаного закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угода про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим Постановою КМ України від 19.03.1997р. № 252, суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначений Постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", відповідно до пункту 3 якого головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Пунктом 2 Порядку встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Пунктом 3 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 256, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно п. 5 цього Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад.
Відповідно до п. 8 Порядку, головні розпорядники здійснюють у 5-денний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік компенсаційних виплат за пільговий проїзд категорій громадян.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009р. № 1359 "Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян".
Згідно п.3 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Відповідно до п.4 цього Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.
Відповідно до п.7 Прядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток).
Згідно п.9 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів.
Виходячи з положення п.10 Порядку, залізниця щомісяця не пізніше, ніж 15 числа місяця, наступного за звітним, подає відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, облікові форми.
Отже, виходячи з положень пунктів 3-5, 7, 9, 10 Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 1359, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Видача проїзних документів здійснюється через автоматизовану систему керування пасажирськими перевезеннями (АСК ПП УЗ) та реєстратори розрахункових операцій "СПЕККА-00".
Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та формується в місячну звітність.
На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки.
В облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків та відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків.
Таким чином, згідно з пунктами 9 - 11 вказаного порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом; залізниці не пізніше ніж 15-го числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми; головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Таким чином, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов`язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із актів цивільного законодавства.
Встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються Акціонерним товариством "Укрзалізниця" за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки компенсуються з місцевих бюджетів. Розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції (стаття 9 Закону України "Про залізничний транспорт").
До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення (пункт 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України).
До видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (підпункт ґ) пункту 3 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України).
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, в даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціальної політики Нікопольської міської ради.
Вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм за січень - грудень 2017 року відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).
Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від використання пільгових тарифів відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Таким чином, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинного зв`язку між порушенням права та збитками; наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, відповідно до вимог Порядку №256, відповідно, зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем збитки за перевезення пільговиків з січня 2017 року по грудень 2017 року у розмірі 5 206 947,83 грн.
Положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.
Нормами діючого законодавства не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Закон України "Про залізничний транспорт" та "Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України", затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 №1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Також, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України", ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.2005) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004) вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності.
Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державної казначейської служби України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Суд зазначає, що подання облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів, відповідає пункту 10 "Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян", а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм відповідає пункт 10 "Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян", а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
За наведених вище обставин, відповідач відповідає за своїми зобов`язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені позивачем витрати.
Зазначена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19.
Посилання відповідача на відсутність в облікових формах ідентифікуючої інформації щодо осіб, які скористалися пільгами відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117, відхиляється судом, оскільки надані до суду позивачем щомісячні облікові форми за 2017 рік відповідають затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359 типовій формі. Внесення додаткової інформації, про яку зазначає відповідач, затвердженою обліковою формою не передбачено.
Згідно умов Постанови № 1359, у 2017 році щомісяця на підставі станційної звітності формувалися облікові форми, які надавалися не пізніше 15 числа наступного звітного періоду відповідачу. За 2017 рік надано облікових форм на суму 5 406 947,83 грн., а відшкодовано 1 200 000,00 грн. Заборгованість склала 4 206 647,83 грн.
Відповідно до п.п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуг) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку ат переведені у фіксований режим роботи реєстраторі розрахункових операцій або через зареєстровані фіксальним сервером контролюючого органу програми реєстраторів розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Згідно вищевказаного Закону України оформлення проїзних документів на поїзди приміського сполучення в межах Криворізької дирекції здійснюється тільки із застосуванням реєстраторів розрахункових операторів в квиткових касах по наступним станціям: Кривий Ріг-Головний, Кривий Ріг, Рокувата, Апостолове, Нікополь, Марганець, Чортомлик, Батуринська, Рясна, Мирова, Інгулець, Лошкарівка, Мудрьона, Підстепне, Привільне, Павлопілля, Тік.
По станції Ніколь у 2017 році оформлення проїзних документів на поїзди приміського сполучення здійснювалось із застосуванням РРО «СПЕККА-00», зареєстрованих в Криворізькій центральній ОДПІ ГУ ДФМ у Дніпропетровскій області. Як вбачається з матеріалів справи, всі РРО «СПЕККА-00» зареєстровано за адресою господарської одиниці - Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул.. Героїв Чорнобиля, б. 54 (адреса вокзалу станції Нікополь).
Щодо надання в судове засідання для огляду інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій (персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення за 2017 рік) суд зазначає, що згідно умов Постанови у 2017 році щомісяця на підставі станційної звітності формувалися облікові форми, які надавалися не пізніше 15 числа наступного звітного періоду до УПСЗН Нікопольської міської ради. За 2017 рік надано облікових форм на суму 5 406 947,83 грн., а відшкодовано 1 200 000,00 грн. Заборгованість склала 4 206 647,83 грн.
Як вбачається з переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, підставою для пільгового проїзду є посвідчення відповідного зразка. Вимагати від пільговика інші документи (паспорт, ІПН та ін.) працівники залізниці не мають права в силу закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI.
Виходячи з вищевикладеного, щомісячні списки персоніфікованого обліку осіб, які скористались пільговим проїздом залізничним транспортом приміського сполучення, за 2017 рік не складались.
Щодо надання для огляду інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові документи (квитки), а саме звітність оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті - Книги форми ЛУ-8 та ЛУ-8а (з Х, Z та періодичними звітами РРО) за 2017 рік по станціям, розташованим в м. Нікополь позивач пояснив, що згідно вимог чинного законодавства Книги ф.ЛУ-8а разом з Х, Z та періодичними звітами РРО за 2017 рік по вокзалу станції Ніколь утилізовано, що підтверджується актом № 1 від 25.02.2021. Враховуючи даний факт, в судовому засіданні видається за можливе надати лише чистий бланк Книги ЛУ-8а (для огляду).
Також, щодо надання місячної статистичної звітності по Дніпропетровській області за 2017 рік позивач пояснив, що відповідно до вимог п. 7 Постанови № 1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання пасажира.
Таким чином, облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян з січня по грудень 2017 року складено тільки по станції Нікополь, що відображено в таблиці про постанційне перевезення пільгових пасажирів ф.ЦО-27 за січень-грудень 2017 року.
Дані про кількість оформлених пільгових проїзних квитків та суму збитків, наведені в місячній станційній світності, ідентичні даним щодо кількості та суми, наведеним в облікових формах за січень-грудень 2017 року.
Аргументи відповідача щодо того, що між сторонами не укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2017 рік на спірну суму, відхиляються судом, оскільки відповідно до приписів статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Таким чином, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
З огляду на викладене, враховуючи той факт, що відповідач не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян відповідно до вимог чинного законодавства - він зобов`язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків з січня 2017 року по грудень 2017 року у сумі 4 206 947,83 грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 4 206 947,83 грн.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, втрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн. – задовольнити.
Стягнути з Управління соціальної політики Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3,А, код ЄДРПОУ 26136955) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 40081237) збитки за пільгове перевезення пасажирів у розмірі 4 206 947,83 грн. та 63 104,22 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.06.2021
Суддя
Н.Г. Назаренко