Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22 про стягнення заборгованості з виплати додаткової винагороди військовослужбовцю за службу в період воєнного стану
Велика Палата Верховного Суду вирішила, що військовослужбовцям Збройних Сил нашої держави, які відряджені до державних органів і продовжують виконувати обов`язки військової служби, не повинна була виплачуватися додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень, яка передбачена на період дії воєнного стану.
Велика Палата виходила з того, що порядок і розмір грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, врегульовано окремим нормативно-правовим актом, який визначає інший порядок та інші складові формування грошового забезпечення відряджених військовослужбовців.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду і рішенням про відмову вказаним військовослужбовцям у виплаті частини грошового забезпечення не погоджуюся з наступних підстав.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Президент України Указом № 64/2022 ввів в Україні воєнний стан починаючи із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Воєнний стан пізніше був неодноразово продовжений і триває до цього часу.
28 лютого 2022 р. Постановою № 168 Кабінет Міністрів України вирішив «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова 168).
В редакції, яка стосується цієї адміністративної справи, пункт 1 названої Постанови установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, а також деяким іншим особам, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень передбачалася Постановою 168 для усіх, без будь-яких виключень, військовослужбовців.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить будь-яких обмежень у виплаті грошового забезпечення військовослужбовцям в залежності від місця виконання військових обов`язків.
Не містить подібних обмежень і «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Наказ Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Таких обмежень не містить жоден нормативно-правовий акт в Україні.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 р. № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» установила, що військовослужбовцям виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби.
Рішенням Уряду України за відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.
Позивач був відряджений військовим командуванням для проходження військової служби до Державного космічного агентства України. Він у повній мірі виконував усі обов`язки передбачені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, а також обов`язки за посадою.
Відповідно до Закону України «Про космічну діяльність» до персоналу об`єктів космічної діяльності належить, у тому числі особовий склад військових частин. Міністерство оборони України в межах своєї компетенції розробляє концептуальні основи державної космічної політики та Загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програму України в частині, пов`язаній зі створенням та використанням космічної техніки військового призначення, формує та організовує виконання замовлень на роботи, пов`язані зі створенням і використанням космічної техніки військового призначення, бере участь у здійсненні сертифікації космічної техніки військового призначення.
Такі функції Міністерство оборони України виконує, у тому числі, через своїх уповноважених представників - військовослужбовців у Державному космічному агентстві України.
Не зважаючи на наведене вище нормативно-правове регулювання, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 в редакції лютого - серпня 2022 року не поширюються на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.
Своє рішення Велика Палата Верховного Суду мотивувала так: «нормою абзацу другого пункту 1 Постанови № 104 імперативно визначено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, лише оклади за військовими (спеціальним) званнями і надбавки за вислугою років виплачуються у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, тоді як оклади за посадами та інші виплати виплачуються як для працівників цих державних органів, установ та організацій» (пункт 69 Постанови Великої Палати).
Наведене твердження насправді суперечить, як змісту наведеного положення нормативного акту, так і тексту тієї самої постанови Великої Палати, який викладено у пункті 65: «Згідно з абзацами першим, другим, третім пункту 1 Постанови № 104 військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців ЗСУ, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби. Водночас грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби».
При цьому Велика Палата Верховного Суду згадала у своїй Постанові, але не врахувала при прийнятті рішення, що на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийнявши Постанову № 168, установив виплату додаткової винагороди для військовослужбовців на період дії воєнного стану.
Припустившись кількох системних суперечностей у викладі та тлумаченні норм права, Велика Палата прийшла до помилкових висновків, що в період дії воєнного стану право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень мають лише ті «військовослужбовці ЗСУ, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України» і відповідно, що такі дії не здійснюють військовослужбовці, які перебувають у відрядженні.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду продемонструвала неправильне розуміння таких понять, зокрема як «військова служба», «військовослужбовець», «військовий обов`язок».
Так, відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком кожного громадянина України.
Стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що «Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності».
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби (частина 3 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі (частина 10 статт6 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (пункт 7 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008).
Таким чином, законодавством України встановлено, що військовослужбовцями є особи, які виконують обов`язки військової служби. У той же час до службових обов`язків кожного військовослужбовця (незалежно від місця проходження військової служби, посади і звання) до його звільнення в запас чи відставку, або загибелі (смерті) належить захист незалежності, територіальної цілісності та суверенітету України. Обов`язок захищати і обороняти Батьківщину безпосередньо пов`язаний із забезпеченням національної безпеки та реалізацією інших конституційно-значущих завдань. Важливість таких завдань набуває особливого значення в період воєнного стану і покладається на усіх без виключення військовослужбовців.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»). Значну частину цих завдань у всіх сферах суспільного життя країни, яка обороняється від агресивної війни, виконують військовослужбовці. У тому числі ті, які відряджені до відповідних державних органів.
Велика Палата Верховного Суду всупереч діючим нормативно-правовим актам і не маючи для цього будь-яких підстав, обмежила право окремих військовослужбовців на отримання додаткової винагороди в період дії воєнного стану.
Враховуючи незгоду із таким судовим рішенням, відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, виклав про це наведену окрему думку.
Суддя О.С. Ткачук
Ухвала № 106911990
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
20 жовтня 2022 року м. Київ № 640/13029/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежко В.П., розглянувши клопотання Державного космічного агентства України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - відповідач 2), Державного космічного агентства України (далі - відповідач 3) про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості з виплати додаткової винагороди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача 3 подано до суду відзив на позовну заяву, до якого додано клопотання, в якому просить розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Відповідач вважає, що дана справа не належить до справ незначної складності, так як під час її розгляду підлягають дослідженню велика кількість обставин та фактів, що мають значення для справи, тому дану справу недоцільно розглядати у порядку спрощеного провадження, а слід перейти до загального провадження.
Вирішуючи подане клопотання суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Разом з тим, частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту частини четвертої статті 12 КАС України.
Виходячи з предмету та підстав даного позову, даний спір не належить до переліку, визначеного частиною четвертою статті 12 КАС України, відтак не підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, а в силу положень пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України є справою незначної складності.
Представник відповідача 3 не обґрунтував належним чином та не підтвердив необхідність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.
Водночас, суд звертає увагу, що згідно з ухвалою про відкриття провадження у цій справі сторонам надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, у тому числі, але не виключно, надати суду відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення з приводу заявлених позовних вимог, а також докази, які заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та відсутність підстав для його задоволення.
Керуючись ст.ст.12, 248, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У Х В А Л И В:
У задоволенні клопотання Державного космічного агентства України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя ' В.П. Шулежко