УХВАЛА
29 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14863/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) (далі - ДЕСОККО ЛІМІТЕД, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024
за первісним позовом ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED)
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (ORHEI-VIT S.R.L.);
2) Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистреко»
про визнання недійсною міжнародної реєстрації торговельної марки та зобов`язання вчинити дії,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (ORHEI-VIT S.R.L.)
до відповідачів:
1) ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED);
2) Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистреко»
про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ДЕСОККО ЛІМІТЕД 25.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 910/14863/22 повністю, а справу передати повністю на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на подачу касаційної скарги у цій справі.
Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 25.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/14863/22 визначено склад суду: Малашенкова Т. М. - головуюча, Бенедисюк І. М., Ємець А. А.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі ДЕСОККО ЛІМІТЕД з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 6, частини п`ятнадцятої статті 10, статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в частині визначення дати, станом на яку необхідно встановити обставини, що мають значення для справи (а саме, обставини щодо недійсності ТМ) та, як наслідок, обставини встановлені на підставі неналежних доказів. При застосуванні відповідних норм матеріального права судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/9610/18.
Також скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Скаржник з посиланням на статті 124, 126, 129 ГПК України, статті 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначає й про те, що при задоволенні вимог ТОВ «ОРХЕЙ-ВІТ» та ТОВ «Дистреко»" щодо компенсації судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин, що мають значення для справи, а саме щодо відсутності порядку обчислення гонорару згаданих учасників справи, не застосували норми матеріального та процесуального права і не врахували правові позиції Верховного Суду в частині підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу, а також компенсували витрати, пов`язані із залученням експертів, попри те, що відповідні висновки експертів є неналежними та недопустимими (постанови Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 31.01.2023 у справі № 910/15803/19, від 06.12.2022 у справі № 910/19720/21, від 23.11.2022 у справі № 918/193/22, від 19.10.2022 у справі № 751/11211/16-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Отже, зазначені скаржником підстави за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.
При цьому ДЕСОККО ЛІМІТЕД посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає, що ним не виявлено постанов Верховного Суду, в яких би досліджувались подібні правовідносини щодо «необхідності зазначення чіткого місця безпосереднього проведення судової експертизи», «зазначення конкретного міста, вулиці, дому та, при наявності, офісу де висновок його було складено» та «вказівки періоду часу коли його було складено» судовим експертом, проте не зазначає щодо якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах,.
Отже, скаржник зазначивши пункт 3 частини другої статті 287 ГПК як підставу для подання касаційної скарги не зазначає щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначити щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Верховний Суд роз`яснює, що у разі не усунення вищевказаного недоліку касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга ДЕСОККО ЛІМІТЕД підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та зазначити щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Матеріали з усуненням недоліку касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі його усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання щодо поновлення строку на подачу касаційної скарги у цій справі розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 910/14863/22 - залишити без руху.
2. Надати ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз`яснити ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED), що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Постанова № 110142339
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" квітня 2023 р. Справа№ 910/14863/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Грека Б.М.
суддів: Отрюха Б.В.
Полякова Б.М.
за участю секретаря судового засідання Кочурової Т.О.
за участю представників:
Десокко лімітед (Desokko limited) - Падох О.І.
ТОВ «Орхей-віт» (Orhei-vit s.r.l.) - Коваль А.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхей-віт»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 (про забезпечення позову)
у справі №910/14863/22 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Десокко лімітед (Desokko limited)
до 1) ТОВ «Орхей-віт» (Orhei-vit s.r.l.)
2)Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"
про визнання недійсною міжнародної реєстрації торговельної марки та зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст суті спору.
Десокко лімітед (Desokko limited) (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Орхей-віт» (Orhei-vit s.r.l.) (далі - відповідач-1) та державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (далі - відповідач-2) про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року права на яку належать ТОВ "Орхей-Віт"; зобов`язати Національний орган інтелектуальної власності, функції якого виконує Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", здійснити публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 на території України повністю, та повідомити Міжнародне бюро всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року на території України.
Позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про забезпечення позову у якому просить заборонити відповідачу-1повністю або частково відчужувати права щодо торгівельної марки за міжнародною реєстрацією №927822 від 05.01.2007 року, а також надавати ліцензії на використання згаданої торгівельної марки будь-яким особам, а також відмовлятися від прав на згадану торгівельну марку повністю або частково; заборонити Національному органу інтелектуальної власності, функції якого виконує Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з надання ліцензій на використання торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року.
Необхідність забезпечення позову полягає у тому, що відповідач-1 має потенційну можливість передати (відчужити) права інтелектуальної власності на міжнародну реєстрацію №927822 від 05.01.2007 року на торгівельну марку "Naturalis" іншим особам або надати ліцензію на використання МР №927822 від 05.01.2007 року, або відмовитися від МР №927822 від 05.01.2007 року.
Оскаржуване судове рішення (ухвала) господарського суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.01.2023 господарський суд, зокрема, ухвалив: заяву Десокко лімітед про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити; до набрання рішенням законної сили у справі № 910/14739/21 вжити заходи забезпечення позову, а саме:
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (стр. Ундустріала, № 40 MID-2037, м. Кишинів, Республіка Молдова, ідентифікаційний код 1003606004176) повністю або частково відчужувати права щодо торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007, а також надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам, а також відмовлятись від прав на торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 повністю або частково;
- заборонити Національному органу інтелектуальної власності (НОІВ), функції якого виконує Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007.
Господарський суд дійшов висновків, що в силу об`єктивних обставин, існує ймовірність передачі прав на міжнародну реєстрацію торговельної марки № 927822 від 05.01.2007 на користь третіх осіб або ж відмови власника від цього свідоцтва, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв`язку із наявністю нового власника торгівельних марок, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав; враховуючи ймовірність ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову та невжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.
Апеляційне провадження (рух справи).
Відповідач-1 (далі - апелянт) звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить ухвалу господарського суду першої інстанції в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам та заборони Національному органу інтелектуальної власності (НОІВ), функції якого виконує Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 скасувати, і ухвалити нове рішення. яким заяву про забезпечення позову в цих частинах залишити без задоволення.
В обґрунтування підстав для скасування ухвали господарського суду першої інстанції апелянт наводить наступні аргументи:
1) в частині заборони апелянту надавати ліцензії та заборони відповідачу-2 здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використанням торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 не вжитий захід забезпечення позову не відповідає основним критеріям (розумність, обгрунтованіть та адекватність; наявність зв`язку мміж заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог; здатність заходу забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення), оскільки:
відсутній зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог;
відсутні законні підстави для заборони використання оспорюваної торгівельної марки третім особам та заборони відповідачу-2 здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007;
порушено принцип збалансованості інтересів;
відсутні належні та достатні докази фактичних обставин, як підстав для забезпечення позову в частині заборони надавати ліцензії та заборони відповідачу-2 здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007;
2) предметом позову є виключно визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року права на яку належать апелянту, і заборона використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 не є позовною вимогою, тому надання ліцензії іншим особам ніяким чином не змінить власника торгівельної марки;
3) під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (постанова Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/19506/20);
4) вжиті заходи забезпечення порушують право апелянта надавати ліцензію на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 на підставі ліцензійного договору, що передбачене п.8 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" у відзиві на апеляційну скаргу підтримує аргументи апеляційної скарги, та зазначає, що, вирішуючи питання щодо заборони відповідачу-1 надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам та заборони Національному органу інтелектуальної власності (НОІВ), функції якого виконує Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007, суд не дотримався розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача-1 та третіх осіб.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу аргументи апелянта не визнає, зазначаючи, зокрема, надання ліцензії будь-яким третім особам може призвести до розширення кола осіб-ліцензіатів щодо яких може виникнути необхідність залучення до участі у справі, і перелік таких осіб може змінюватися, що призведе до затягування розгляду справи та порушення прав позивача такими особами (ліцензіатами), тому просить у задоволенні апеляційної скраги відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду залишити в силі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023 апеляційна скарга передана на розгляд складу колегії суддів: Грек Б.М. - головуючий суддя, Отрюх Б.В., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 витребувано матеріали справи №910/14863/22 з Господарського суду міста за позовом Десокко лімітед (Desokko limited) до ТОВ «Орхей-віт» (Orhei-vit s.r.l.) та Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" про визнання недійсною міжнародної реєстрації торговельної марки та зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14863/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхей-віт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у визначеному складі колегії суддів: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Поляков Б.М., Отрюх Б.В.; призначено справу до розгляду на 27.03.2023.
27.03.2023 в судовому засіданні у справі №910/14863/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхей-віт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 оголошено перерву до 03.04.2023.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що перешкоджають розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача-1 відповідача-2 про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року права на яку належать ТОВ "Орхей-Віт"; зобов`язання відповідача-2 здійснити публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 на території України повністю, та повідомити Міжнародне бюро всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року на території України.
Позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про забезпечення позову у якому просить заборонити відповідачу-1повністю або частково відчужувати права щодо торгівельної марки за міжнародною реєстрацією №927822 від 05.01.2007 року, а також надавати ліцензії на використання згаданої торгівельної марки будь-яким особам, а також відмовлятися від прав на згадану торгівельну марку повністю або частково; заборонити Національному органу інтелектуальної власності, функції якого виконує Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з надання ліцензій на використання торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року.
Мотиви постанови та висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до частини другої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може унеможливити або утруднити виконання рішення по суті позовних вимог.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову господарському суду слід виходити з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), а також, здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача), щодо відсутності підстав для вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, інших учасників судового процесу, та яким чином, чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
У постанові Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 910/4724/21 наведено, зокрема, наступні висновки:
"У справах, пов`язаних з визнанням охоронних документів недійсними, можливе застосування заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об`єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об`єкта інтелектуальної власності; заборони Міністерству приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об`єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного Реєстру та здійснювати пов`язані з цим публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність". У разі оспорювання міжнародної реєстрації торговельної марки суд з урахуванням конкретних обставин справи може заборонити власникові відповідної торговельної марки здійснювати будь-які дії з передачі відповідних прав іншим особам до розгляду справи по суті.
Такі заходи мають на меті, зокрема запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення".
Предметом пору у даній справі є визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року; зобов`язання Національний орган інтелектуальної власності, функції якого виконує Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій", здійснити публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 на території України повністю, та повідомити Міжнародне бюро всесвітньої організації інтелектуальної власності про визнання недійсною міжнародної реєстрації торгівельної марки №927822 від 05.01.2007 року на території України.
Відповідно, апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що в силу об`єктивних обставин, існує ймовірність передачі прав на торговельну марку за міжнародною реєстрацією №927822 від 05.01.2007 року на користь третіх осіб або ж відмови власника від цього свідоцтва, що призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв`язку із наявністю нового власника торгівельних марок, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.
Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача права власності на зареєстрований за оспорюваним свідоцтвом знак для товарів і послуг іншій особі, яка не бере участі в даному судовому процесі, може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення господарського суду (таку правову позицію викладено і в постановах Верховного Суду від 16.08.2018 зі справи № 910/5916/18 та від 05.08.2019 у справі № 910/16586/18, від 03.11.2020 у справі №910/7716/20).
У випадку ж відмови від оспорюваного свідоцтва в силу приписів статті 22 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ніхто інший, окрім колишнього власника свідоцтва, не буде мати права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.
Відтак, вжиті господарським судом заходи забезпечення позову, а саме:
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (стр. Ундустріала, № 40 MID-2037, м. Кишинів, Республіка Молдова, ідентифікаційний код 1003606004176) повністю або частково відчужувати права щодо торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007, а також відмовлятись від прав на торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 повністю або частково;
- заборонити Національному органу інтелектуальної власності (НОІВ), функції якого виконує Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов`язані з використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007,
співвідносяться з предметом позову, а отже, й існує прямий зв`язок між заходами до забезпечення позову і предметом позову.
Таким чином, апеляційна інстанція вважає, що наведені заходи до забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і в цій частині визнає оскаржувану ухвалу господарського суду законною та обґрунтованою.
Разом з тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову в даній справі в частині, зокрема, заборони надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам, господарський суд не дотримався розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідачів та третіх осіб з огляду на заявлені в позовній заяві вимоги.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала в цій частині ухвалена з неправильним застосуваням статті 136 ГПК України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню в цій частині; в іншій частині ухвала господарського суду має бути залишена в силі як така, що винесена з правильним застосуванням норм процесуального і матеріального права.
Отже, апеляційний господарський суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до норм статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема змінити судове рішення.
Відповідно до норми ч. 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи встановлені обставини та наведені мотиви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що аргументи апеляційної скарги спростовують висновки господарського суду першої інстанції, тому наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваної ухвали господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з тим, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають покладенню на позивача.
Керуючись статтями 267, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Орхей-віт» задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у справі №910/14863/22 в частині заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (Стр. Ундустріала, № 40 MID-2037, м. Кишинів, Республіка Молдова, ідентифікаційний код 1003606004176) надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам скасувати.
3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви Десокко лімітед про забезпечення позову в частині заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (Стр. Ундустріала, № 40 MID-2037, м. Кишинів, Республіка Молдова, ідентифікаційний код 1003606004176) надавати ліцензії на використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією № 927822 від 05.01.2007 будь-яким особам відмовити.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у справі №910/14863/22 залишити без зміни.
4. Стягнути з ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) (НЕ 153107, Фемістоклі Дерві 48, Сентеніал Білдінг, офіс 303, Нікосія, 1066, Кіпр) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРХЕЙ-ВІТ" (код 1003606004176, Республіка Молдова, м. Кишинів, вул. Індустріальна, 40, MD-2037) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, встановлені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.М. Грек
Судді Б.В. Отрюх
Б.М. Поляков
Повний текст постанови складено 11.04.2023.