ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 119166344

Озвучення тимчасово недоступне

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.05.2024

Справа № 910/5625/23

За позовом Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1

до 1. Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_2

2. Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_3

3. ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Електромобіл»

про переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі

Щодо розгляду заяви б/н від 15.04.2024 року «Про ухвалення додаткового рішення» Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Данилюк М.Д.

Представники учасників справи:

від позивача ОСОБА_5 ;

від відповідача-1 Пономарьов А.О.;

від відповідача-2 не з`явилися;

від відповідача-3 ОСОБА_6 ;

від третьої особи Вакуленко Є.В.

В судовому засіданні 09.05.2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне додаткове рішення буде складено 16.05.2024 року, проте через завантаженість суду повне додаткове рішення складено 21.05.2024 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 року позов задоволено повністю; переведено на ОСОБА_1 права та обов`язки покупців - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" у розмірі по 25 відсотків статутного капіталу кожного, а разом 50 відсотків статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 року; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір - 894,67 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір - 894,67 грн.; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір - 894,67 грн.; вирішено перерахувати ОСОБА_3 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 року було сплачено покупцем, що становить 10 000,00 грн., сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942864365.1 від 11.04.2023 року; перерахувати ОСОБА_2 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 року було сплачено покупцем, що становить 10 000,00 грн., сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942893289.1 від 11.04.2023 року; повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 736,00 грн., сплачений квитанцією 32528798800006730705 (ID c803d4ef-436e-4002-8539-2fa3aa2c16c7) від 17.04.2024 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 910/5625/23.

16.04.2024 року через систему «Електронний суд» від Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 15.04.2024 року «Про ухвалення додаткового рішення», в якій заявник просить стягнути з відповідачів на користь позивача 410 000,00 грн., з них: фактичних витрат на професійну правничу допомогу до 31.12.2023 року - 100 000,00 грн., фактичних витрат на професійну правничу допомогу з 01.01.2024 року - 100 000,00 грн., гонорару успіху за досягнення позитивного результату для позивача в суді першої інстанції - 120 000,00 грн., фактичних витрат на професійну правничу допомогу за представництво та захист інтересів в Північному апеляційному господарському суді - 60 000,00 грн., гонорару успіху за досягнення позитивного результату для клієнта в суді апеляційної інстанції - 30 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 року призначено розгляд заяви б/н від 15.04.2024 року «Про ухвалення додаткового рішення» Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 на 30.04.2024 року.

29.04.2024 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу до 10 000,00 грн.

В судовому засіданні 30.04.2024 року судом оголошувалася перерва.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що заява б/н від 15.04.2024 року «Про ухвалення додаткового рішення» Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Отже, додаткове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом, у відповідності до вимог ст. 16 ГПК України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні 09.04.2024 року до закінчення судових дебатів представник Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" Стрельченка Кирила Володимировича зробив усну заяву, що протягом 5 (п`яти) днів до суду будуть подані докази понесених витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 129 господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 року у справі № 910/4317/21.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України удові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20.

Так, у відповідності до наданих Учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 доказів розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду справи становить 410 000,00 грн.

Судом встановлено, що 20.03.2023 року між ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатським об`єднанням «Іголан» (виконавець) укладено договір № 529 про надання професійної правничої допомоги (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги правової допомоги щодо захисту інтересів останнього в усіх органах державної влади в т.ч. ДПС України, МВС, СБУ, БЕБ України, ДБР,, Державній прикордонній службі України, Національній поліції, Управлінні патрульної поліції, Департаменті патрульної поліції, в органах прокуратури, Державній виконавчій службі, перед приватним виконавцем, страхових компаніях, органах досудового розслідування тощо, судової влади, в т.ч. в загальних, господарських та адміністративних судах України усіх інстанцій, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування.

Відповідно до п. 1.1. додатку №3 до договору за надання професійної правничої допомоги клієнт виплачує адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар).

За умовами п. 1.2. додатку № 3 до договору оплата гонорару здійснюється у формі фіксованої суми, визначеної розділом 2 цього додатку, яка окремо погодинними ставками не тарифікується та не змінюється у залежності від наданого обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

В п. 2.1. додатку № 3 до договору визначено, що упродовж 20 (двадцяти) днів від дня ухвалення рішення судом першої інстанції, незалежно від його оскарження в суді апеляційної інстанції, клієнт за представництво його інтересів у справі за позовом про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця часток у статутному капіталі ТОВ «Електромобіл» сплачує адвокатському об`єднанню суму в розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. додатку № 3 до договору у відповідності до п. 5.5. договору сторони дійшли згоди про наступне: у разі якщо буде досягнуто мети представництва клієнта - ухвалено позитивне для клієнта судове рішення, а саме: переведено на клієнта права та обов`язки покупця часток у статутному капіталі ТОВ «Електромобіл» клієнт додатково сплачує адвокатському об`єднанню (виконавцю) гонорар успіху у фіксованій сумі у розмірі 60 000,00 грн.

Згідно з п. 5.1. додатку № 3 до договору адвокатське об`єднання здійснює облік правничої допомоги, що надається клієнтові, та відображає її у акті приймання-передачі наданих послуг. Клієнт зобов`язаний упродовж 3 (трьох) днів від дня отримання акту приймання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його або упродовж цього ж строку надати письмове вмотивоване заперечення, у якому обґрунтувати причину відмови від підписання такого акту (п. 5.2. додатку № 3).

31.12.2023 року між виконавцем та замовником складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість. Загальна вартість наданих послуг становить 100 000,00 грн. Кількість витраченого адвокатом часу для надання цих послуг у акті не зазначено.

Крім того, у п. 3 цього акту визначено, що згідно з п. 5.5. договору клієнт додатково сплачує гонорар успіху адвокатському об`єднанню (виконавцю) у розмірі 60 000,00 грн.

В п. 2.1. додатку № 4 до договору визначено, що упродовж 20 (двадцяти) днів від дня ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, незалежно від його оскарження в суді касаційної інстанції, клієнт сплачує адвокатові суму в розмірі 60 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. додатку № 4 до договору у відповідності до п. 5.5. договору сторони дійшли згоди про наступне: у разі якщо буде досягнуто мети представництва клієнта - ухвалено позитивне для клієнта судове рішення, а саме: апеляційні скарги ОСОБА_7 та Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/5625/23 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 року у справі № 910/5625/23 залишено без змін, клієнт додатково сплачує адвокатському об`єднанню (виконавцю) гонорар успіху у фіксованій сумі у розмірі 30 000,00 грн.

За умовами п. 5.1. додатку № 4 до договору адвокатське об`єднання здійснює облік правничої допомоги, що надається клієнтові, та відображає її у акті приймання-передачі наданих послуг. Клієнт зобов`язаний упродовж 3 (трьох) днів від дня отримання акту приймання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його або упродовж цього ж строку надати письмове вмотивоване заперечення, у якому обґрунтувати причину відмови від підписання такого акту (п. 5.2. додатку № 4).

02.08.2023 року між виконавцем та замовником складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість. Загальна вартість наданих послуг становить 60 000,00 грн. Кількість витраченого адвокатом часу для надання цих послуг у акті не зазначено.

У п. 3 цього акту визначено, що згідно з п. 5.5. договору клієнт додатково сплачує гонорар успіху адвокатському об`єднанню (виконавцю) у розмірі 30 000,00 грн.

В п. 2.1. додатку № 5 до договору визначено, що упродовж 20 (двадцяти) днів від дня ухвалення рішення судом першої інстанції, незалежно від його оскарження в суді апеляційної інстанції, клієнт за представництво його інтересів у справі № 910/5625/23 за позовом про переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця часток у статутному капіталі ТОВ «Електромобіл» додатково, понад зазначену суму у додатку № 3 та додатку № 4 до договору, сплачує адвокатському об`єднанню суму в розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. додатку № 5 до договору у відповідності до п. 5.5. договору сторони дійшли згоди про наступне: у разі якщо буде досягнуто мети представництва клієнта - ухвалено позитивне для клієнта судове рішення, а саме: переведено на клієнта права та обов`язки покупця часток у статутному капіталі ТОВ «Електромобіл» клієнт додатково, понад зазначену суму у додатку № 3 та додатку № 4 до договору, сплачує адвокатському об`єднанню (виконавцю) гонорар успіху у фіксованій сумі у розмірі 60 000,00 грн.

Згідно з п. 5.1. додатку № 5 до договору адвокатське об`єднання здійснює облік правничої допомоги, що надається клієнтові, та відображає її у акті приймання-передачі наданих послуг. Клієнт зобов`язаний упродовж 3 (трьох) днів від дня отримання акту приймання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його або упродовж цього ж строку надати письмове вмотивоване заперечення, у якому обґрунтувати причину відмови від підписання такого акту (п. 5.2. додатку № 5).

10.04.2024 року між виконавцем та замовником складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість. Загальна вартість наданих послуг становить 100 000,00 грн. Кількість витраченого адвокатом часу для надання цих послуг у акті не зазначено.

Крім того, у п. 3 цього акту визначено, що згідно з п. 5.5. договору клієнт додатково сплачує гонорар успіху адвокатському об`єднанню (виконавцю) у розмірі 60 000,00 грн.

Представництво інтересів Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 у даній справі здійснювалося адвокатом Жураковським С.А. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1241930 від 28.03.2023 року.

Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

29.04.2024 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, яке мотивоване тим, що (1) заявлені позивачем витрати не є співмірними із складністю справи та витраченим адвокатами часом; (2) позивачем не додано документів про реальну проведену оплату на рахунок адвокатського об`єднання або особисто адвокатів; акти наданих послуг не є належними доказами проведеної оплати за правову допомогу. За наведених обставин, представник ОСОБА_4 просить зменшити витрати на правничу допомогу до 10 000, 00 грн., оскільки ця сума є співмірною із складністю справи та витраченим часом адвокатами.

30.04.2024 року через відділ діловодства суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання № б/н від 30.04.2024 року «Про зменшення витрат на правову допомогу», яке мотивоване тим, що (1) заявлені позивачем витрати не є співмірними із предметом спору; (2) понесені витрати не підтверджені первинними фінансовими документами (платіжними дорученням, чеками, тощо). За вказаних обставин, представник ОСОБА_2 просить зменшити витрати на правничу допомогу до 10 000, 00 грн.

30.04.2024 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_3 надійшло клопотання, в якому заперечує проти задоволення заяви позивача про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у розмірі 410 000,00 грн., посилаючись на (1) на не співмірність заявлених судових витрат; (2) позивачем не доведено реальності та необхідності таких витрат; (3) заявлені позивачем витрати суперечать принципу розумності з огляду на їх не співмірність як із часом витраченим адвокатом, так і предметом спору та складністю справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі № 927/153/22).

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі № 927/153/22).

З огляду на викладене, вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, суд враховує, що (1) під час розгляду даної справи правова позиція не змінювалася; (2) адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, враховуючи заперечення щодо позовних вимог; (3) представництво його інтересів здійснювалося одним і тим самим адвокатським об`єднанням.

При цьому доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається, що свідчить про необґрунтованість розміру судових витрат у цій частині, оскільки розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд частково погоджується з доводами відповідачів про необґрунтованість та завищення понесених позивачем судових витрат.

Аналіз змісту описаних робіт в актах приймання-передачі наданих послуг від 31.12.2023 року, від 02.08.2023 року та від 10.04.2024 року свідчить, що заявник не обґрунтував розміру заявленої суми до стягнення з урахуванням того, що такі витрати є не лише фактичними, але й розумними у своєму розмірі та неминучими.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Суд враховує, що погоджений сторонами у додатках № 3 від 20.03.2023 року, № 4 від 01.07.2023 року та № 5 від 01.01.2024 року до договору гонорар є фіксованим, однак констатує також, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат для суду не є обов`язковими. Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, а також складність справи, беручи до уваги, зокрема, викладені відповідачами заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру вирішив, що сума "гонорару успіху" у справі за позовом з однією немайновою вимогою не відповідає критеріям співмірності та необхідності судових витрат.

Суд, зважаючи на положення статті 126 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв`язку з розглядом даної справи.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів відшкодування «гонорару успіху», який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Крім того, суд враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Отже, враховуючи, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, оцінивши доводи клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та заперечення відповідачів, зважаючи на зазначені вище критерії їх оцінки та керуючись частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн. (по 20 000,00 грн. з кожного з відповідачів окремо), які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірними з виконаною адвокатом роботою.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Заяву б/н від 15.04.2024 року "Про ухвалення додаткового рішення" Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" ОСОБА_1 у справі № 910/5625/23 - задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).

3. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).

4. Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень).

5. В іншій частині заяви відмовити.

6. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне додаткове рішення складено 21.05.2024р.

Суддя

О.В. Котков

Постанова № 123928280

Відкрити повний перегляд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5625/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Вакуленко Є. В.

відповідача 1 - Пономарьов А. О.

відповідача 2 - не з`явився

відповідача 3 - Ісаєнко О. В.

третьої особи - Нестеренко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Сітайло Л. Г., Шапран В. В.)

і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 (суддя - Котков О. В.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 (суддя - Котков О. В.)

у справі № 910/5625/23

за позовом ОСОБА_3

до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромобіл"

про переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач 1), ОСОБА_4 (відповідач 2) та ОСОБА_2 (відповідач 3) про переведення на позивача прав та обов`язків покупців - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" у розмірі по 25% статутного капіталу кожного, а разом 50% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" у розмірі 50%. Відповідачі 1, 2 при відчуженні своїх часток на користь відповідача 3 не дотрималися процедури, установленої частиною третьою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п.13.3 статуту ТОВ "Електромобіл", чим порушили переважне право позивача на придбання часток відповідачів 1, 2, закріплене в частині першій статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позов задоволено повністю.

4. Переведено на ОСОБА_3 права та обов`язки покупців - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" у розмірі по 25% статутного капіталу кожного, а разом 50% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023. Вирішено перерахувати ОСОБА_4 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 було сплачено покупцем, що становить 10 000 грн, сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942864365.1 від 11.04.2023 та перерахувати ОСОБА_1 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 було сплачено покупцем, що становить 10 000 грн, сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942893289.1 від 11.04.2023.

5. Рішення обґрунтовано тим, що учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, були зобов`язані письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з пунктом 13.3 Статуту, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у установленому законом і статутом порядку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів письмового повідомлення позивача про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснити продаж належних їм часток у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл". Вищевказана обставина свідчить про порушення переважного права ОСОБА_3 на придбання частки інших учасників вищенаведеного товариства.

6. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/5625/23 задоволено частково.

7. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

9. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

10. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 т у справі № 909/1294/15, від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20, від 21.03.2021 у справі № 923/785/19, від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20, від 02.09.2020 у справі № 757/5252/17-ц.

11. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

12. Разом з цим скаржник стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо закриття підготовчого засідання та початку розгляду справи по суті, а також доводить, що місцевий господарський суд ухвалив рішення за відсутності ОСОБА_2 (відповідача 3).

13. Окрім цього, скаржник у касаційній скарзі, в якості підстав касаційного оскарження судових рішень, також посилається на пукти 2 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

14. ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

15. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 та від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

16. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 3, частин першої-третьої статті 6, частини другої статті 212, частини першої статті 627 та статті 628 Цивільного кодексу України.

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач 2 подав письмові пояснення на касаційну скаргу у якому останній погоджується з доводами касаційної скарги, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

18. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

19. Третя особа подала відзив на касаційні скарги у якому не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Розгляд заяв і клопотань

20. 17.12.2024 до Верховного Суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме Інформаційної довідки від 16.12.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

21. Верховний суд відхиляє зазначене клопотання, як необґрунтоване з огляду на таке.

22. Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

23. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 300 ГПК України).

24. Так за приписами частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

26. З огляду на наведене Верховний Суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено подання учасником справи нових доказів на стадії касаційного провадження у справі, відповідно, подане представником відповідача 3 клопотання про долучення доказів є необґрунтованим.

27. 19.12.2024 до Верховного Суду від представника позивача надійшло клопотання про встановлення осіб, присутніх в судовому засіданні.

28. Наведене клопотання обґрунтовано тим, що громадянин ОСОБА_5 , який відвідує судові засідання у цій справі в якості вільного слухача, своєю присутністю та діями вчиняє тиск на представника позивача, адвоката - Вакуленко Є. В., у зв`язку з чим наявні підстави для видалення вказаної особи із зали судових засідань.

29. Верховний суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на таке.

30. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).

31. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (частина третя статті 2 ГПК України).

32. Засади гласності та відкритості судового процесу визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

33. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 11 названого Закону, розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим судовим рішенням може бути видалена із зали судового засідання.

34. Разом з цим, відповідно до частин першої-четвертої статті 8 ГПК України розгляд справ у господарських судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви. Суд може видалити із зали судових засідань осіб, які перешкоджають веденню судового засідання, здійсненню прав або виконанню обов`язків учасників судового процесу або судді, порушують порядок у залі суду.

35. Отже, присутність в судовому засіданні осіб, які не є учасниками справи, що розглядається, є правом таких осіб, що прямо передбачено законом та може бути обмежено виключно у разі порушення такими особами порядку ведення судового засідання, при цьому вирішення даного питання здійснюється на розсуд суду, а відтак, дослідивши доводи представника позивача, які наведені у поданому клопотанні Суд не знайшов підстав для видалення будь-кого із вільних слухачів із зали судових засідань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

36. ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" б/н від 13.11.2019 та Актів приймання - передачі часток статутного капіталу ТОВ "Електромобіл" від 13.11.2019 є власником 50% статутного капіталу у ТОВ "Електромобіл".

37. На момент набуття позивачем права власності на 50% статутного капіталу ТОВ "Електромобіл", іншими учасниками цього товариства були ОСОБА_1 , якому належало 25% частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", та ОСОБА_4 , якій належало 25% частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл".

38. В силу пункту 22.2 Статуту учасник Товариства має право здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, у порядку установленому законодавством та Статутом Товариства.

39. Відповідно до п.13.9 Статуту відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства допускається лише за згодою інших Учасників Товариства.

40. Згідно з п. 13.10, 13.11 Статуту Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі Товариства оплатно або безоплатно іншим Учасникам Товариства або третім особам. Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

41. Учасник Товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших Учасників Товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з Учасників Товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір Учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово Учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий Учасник Товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені Учасникам Товариства (п. 13.3 Статуту).

42. Відповідно до п. 13.5 Статуту Учасник Товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого Учасника Товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

43. 02.12.2022 між ОСОБА_4 (продавець 1), ОСОБА_1 (продавець 2) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено Договір № 7 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", відповідно до пункту 1.1 якого продавець 1 та продавець 2 передають корпоративні права покупцю на належну продавцю 1 та продавцю 2 частку в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", а покупець приймає та зобов`язується сплатити продавцям вартість частки, згідно домовленості.

44. Згідно з п.2.2 Договору у результаті відчуження продавцем 1 та продавцем 2 частки на користь покупця, покупець набуває частку в розмірі 20 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 50% Статутного капіталу Товариства.

45. В п.2.3.2 Договору визначено, що факт передачі частки в статутному капіталі Товариства від продавця 1 та продавця 2 до покупця засвідчується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який підписується сторонами. Підписи сторін на вищевказаному Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, в день підписання акту приймання-передачі частки.

46. Згідно з Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 02.12.2022, продавець 1 передав, а покупець прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн, та продавець 2 передав, а покупець прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

47. Зі змісту Акта вбачається, що цей Акт складено у відповідності до умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 02.12.2022.

48. Справжність підписів продавців та покупця на цьому Акті засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клімовою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 6364, 6365, 6366.

49. 20.01.2023 ОСОБА_2 листом повідомила ОСОБА_1 про неможливість виконання зобов`язань за договором № 7 від 02.12.2022 в частині здійснення розрахунків, у зв`язку з чим просила у 7-денний термін переоформити частки у Статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" шляхом укладання договору купівлі-продажу на таких самих умовах, які передбачені договором № 7 від 02.12.2022.

50. У відповідь на лист від 20.02.2023 ОСОБА_1 листом від 22.01.2023 повідомив ОСОБА_2 , що не заперечує проти переоформлення частки у Статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" у 7-денний термін.

51. 26.01.2023 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець 1), ОСОБА_1 (покупець 2) укладено Договір № 7/1-23 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", відповідно до п.1.1 якого продавець передає корпоративні права покупцю 1 та покупцю 2 на належну продавцю частку у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", а покупець 1 та покупець 2 приймають та зобов`язуються сплатити продавцю вартість частки, згідно домовленості.

52. Відповідно до п.2.2 Договору у результаті відчуження продавцем частки на користь покупця 1 та покупця 2, покупець 1 набуває частку в розмірі 10 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 25% Статутного капіталу Товариства, покупець 2 набуває частку в розмірі 10 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 25% Статутного капіталу Товариства.

53. За умовами п.2.3.2 Договору факт передачі частки в статутному капіталі Товариства від продавця до покупця 1 та покупця 2 засвідчується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який підписується сторонами. Підписи сторін на вищевказаному Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, в день підписання Акта приймання-передачі частки.

54. Згідно з Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 26.01.2023, продавець передав, а покупець 1 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн, та продавець передав, а покупець 2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

55. Зі змісту Акта вбачається, що цей Акт складено у відповідності до умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 26.01.2023.

56. Справжність підписів продавця та покупців на цьому Акті засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клімовою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 438, 439, 440.

Позиція Верховного Суду

57. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та заперечення, наведені у відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

58. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

59. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

60. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

61. Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

62. Згідно із частиною шостою статті 96-1 ЦК України, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

63. У корпоративних відносинах об`єктом захисту є корпоративні права учасника товариства.

64. До корпоративних прав учасників ТОВ належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.

65. Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

66. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

67. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

68. Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

69. Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15.

70. Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

71. За змістом частини першої статті 20 вказаного Закону учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.

72. Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.

73. Частинами третьою, четвертою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки).

74. Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина шоста статті 20 вказаного Закону).

75. Суди попередніх інстанцій встановили, що в силу пункту 22.2 Статуту учасник Товариства має право здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, у порядку установленому законодавством та Статутом Товариства.

76. Відповідно до п.13.9 Статуту відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства допускається лише за згодою інших Учасників Товариства.

77. Згідно з п. 13.10, 13.11 Статуту Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі Товариства оплатно або безоплатно іншим Учасникам Товариства або третім особам. Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

78. Учасник Товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших Учасників Товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з Учасників Товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір Учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово Учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий Учасник Товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені Учасникам Товариства (п. 13.3 Статуту).

79. Згідно статті 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Товариства зобов`язані дотримуватись статуту.

80. Отже, в учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, існував обов`язок письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з вимогами Статуту Товариства, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у встановленому законом і статутом порядку.

81. Слід звернути увагу, що частина третя статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вимагає від учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки), інформувати інших учасників у відповідному письмовому повідомленні про ціну та розмір частки, що відчужується, та інші умови, не унормовуючи, що такі "інші умови" є істотними. Тобто по суті продавець має ознайомити учасників з договором купівлі-продажу, який він планує укласти, адже інформація про певні умови може істотно вплинути на рішення учасника щодо використання ним його переважного права.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.

82. При цьому, Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає обов`язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі. За відсутності такого письмового повідомлення учасник не може вважатися повідомленим належним чином, у тому числі усно. Факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2021 у справі № 923/875/19.

83. Разом з цим, договір купівлі - продажу за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця з передачі у власність покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

84. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/3527/15 міститься висновок, якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти, то це звичайний договір купівлі-продажу.

85. Неправомірна поведінка учасника ТОВ є підставою для застосування способів захисту права, коли захист здійснює особа чиї права чи інтереси порушені.

86. Частиною четвертою статті 362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця.

87. Подібні положення містяться також і у частині п`ятій статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

88. У пунктах 71-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 міститься висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця.

89. Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки.

90. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, були зобов`язані письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з пунктом 13.3 Статуту, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у установленому законом і статутом порядку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів письмового повідомлення позивача про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснити продаж належних їм часток у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл". Вищевказана обставина свідчить про порушення переважного права ОСОБА_3 на придбання частки інших учасників вищенаведеного товариства.

91. При цьому вартість продажу відповідних часток Товариства судами попередніх інстанцій була встановлена на підставі Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 26.01.2023, відповідно до якого продавець передав, а покупець-1 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн., та продавець передав, а покупець-2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

92. Так, за висновками судів попередніх інстанцій, саме акт приймання-передачі є підтвердженням того, що частка у статутному капіталі Товариства переходить до іншого власника і саме на цій підставі вносяться відповідні зміни до ЄДР. У розумінні Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" акт приймання-передачі частки є двостороннім правочином який, у свою чергу, підтверджує волевиявлення сторін, а також юридичні наслідки - факт набуття прав і обов`язків новим учасником юридичної особи.

93. Разом з цим, суди встановили, що ОСОБА_3 на виконання приписів пункту 4 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивачем було внесено на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. (вартість спірної частки), що підтверджується платіжними інструкціями № 0.0.2942864365.1 від 11.04.2023 року на суму 10 000,00 грн. та № 0.0.2942893289.1 від 11.04.2023 року на суму 10 000,00 грн.

94. Однак Верховний Суд не може в повному обсязі погодитись із наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

95. Згідно усталеної практики Верховного Суду, залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Отже, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином.

96. Разом з цим, згідно з пунктом 4 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду. Невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду. Суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.

97. Велика Палата Верховного Суду у п.91 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 зазначила, що запроваджений Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.

98. У випадку відсутності договору купівлі-продажу частки суд встановлює вартість відчуженої частки за допомогою інших доказів, наданих сторонами.

99. Так, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

100. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

101. Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

102. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

103. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

104. Верховний Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

105. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

106. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

107. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

108. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

109. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

110. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

111. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

112. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

113. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

114. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

115. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

116. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

117. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

118. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

119. Натомість, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного, взагалі не дослідили та не надали належної правової оцінки укладеному між сторонами Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023, зокрема і в частині обумовленої сторонами вартості відчужуваної частки, оплатності/неоплатності цього договору, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків стосовно вартості спірної частки та виконання позивачем положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", щодо внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки.

120. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

121. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

122. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

123. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

124. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

125. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

126. Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

127. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судами не дотримано.

128. Разом з цим, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

129. З огляду на викладене доводи касаційних скарг частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суди не врахували наведені вище норми чинного законодавства, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

130. Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

131. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

132. Аналогічно, у даній справі, ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки всім обставинам справи та наявним доказам, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановлених судових рішень в розумінні статті 6 Конвенції.

133. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустились суди попередніх інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо задоволення позову.

134. Разом з цим, відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

135. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частини третя, п`ята статті 244 ГПК України).

136. Отже, додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта та є його невід`ємною складовою.

137. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної (касаційної) скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

Подібні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14, від 06.12.2023 у справі № 910/10294/22.

138. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій по суті спору, це є самостійною підставою для скасування також і додаткового рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

139. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

140. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

141. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови по суті спору, та додаткового рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

142. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

143. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 910/5625/23 скасувати.

3. Справу № 910/5625/23 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй