RUEDJ

Registre unifié
des décisions de justice

Рішення № 115229481

Lecture à voix haute momentanément indisponible

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: [email protected], вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/606/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави

до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2», м. Ужгород

про визнання незаконним та скасування рішення ради, державної реєстрацій права та зобов`язання повернути земельну ділянку,

Секретар судового засідання – Райніш М.І.

За участі представників сторін:

від прокуратури – Андрейчик А.М.;

від відповідача 1 – не з`явився;

від відповідача 2 – Майор І.В.;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Ужгородська окружна прокуратура в інтересах держави заявила позов до Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2», яким просить визнати незаконним та скасувати рішення Ужгородської міської ради № 406 від 07.09.2021 щодо затвердження проекту із землеустрою з передачею в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га; скасувати державну реєстрацію права оренди товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» на земельну ділянку за кадастровим 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га; зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» повернути територіальній громаді міста Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га.

Позов заявлено з посиланням на статті 12, 123, 134, 152 Земельного кодексу України, статті 215, 228 Цивільного Кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою суду від 03.07.2023 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено строки для подання сторонами заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

На адресу суду 13.07.2023 від Ужгородської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.

На адресу суду 20.07.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

На адресу суду 17.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» надійшло клопотання про призначення експертизи.

На адресу суду 17.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» надійшов відзив/пояснення.

На адресу суду 06.11.2023 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи та заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 07.11.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» від 17.10.2023 вх. 02.3.1-02/7227/23 про призначення експертизи відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 22.11.2023 р. о 10:00 год.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі та наявними в матеріалах судової справи.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція прокурора.

Ужгородською окружною прокуратурою вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства в частині правомірності розпорядження Ужгородською міською радою земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га. Встановлено, що на підставі рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 року ТОВ «Інвестгруп К-2» передано у користування земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га. У подальшому на підставі вказаного рішення між Ужгородською міською радою та ТОВ «Інвестгруп К-2» укладено договір оренди від 15.09.2021 року земельної ділянки площею 7024 кв.м. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгород по вул. Миколи Бобяка, 15д.

Зазначає, що вказане вище рішення прийнято Ужгородською міською радою всупереч вимогам законодавства і підлягає скасуванню, а саме в порушення норм ст. 134 Земельного кодексу України, зазначає, що переданню в оренду підлягала тільки та частина земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нерухоме майно та яка необхідна для його експлуатації і обслуговування. В даному випадку, зазначає прокурор, вбачаються наміри щодо можливої забудови земельної ділянки, а тому передана площа в оренду є безпідставною та необґрунтованою.

Крім того вказує, що оскільки право оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Інвестгруп К-2» зареєстровано на підставі нікчемного правочину то відповідно до положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», для реального відновлення порушених прав, необхідно є скасування державної реєстрації права за ним в Державному реєстрі речових прав.

Правова позиція відповідача 1.

У відзиві №б/н відповідач Ужгородська міська рада в обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що вищезазначене рішення прийняте міською радою відповідно до наданих їй повноважень, вимог чинного земельного законодавства та законодавства у сфері містобудівної діяльності. Як свідчать матеріали позову, 03.05.2025 року прокуратурою повідомлено в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Ужгородську міську раду про порушення вимог земельного законодавства при передачі Ужгородською міською радою в користування ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки та зобов`язано проінформувати Ужгородську окружну прокуратуру про вжиті заходи на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста Ужгорода.

Однак, у відповідь на зазначене повідомлення Ужгородська міська рада надала відповідь про те що жодні інтереси держави, чи будь які права третіх осіб вона не порушила при винесені оскаржуваного рішення. Жодних повідомлень від Ужгородської окружної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області не надходило.

Правова позиція відповідача 2.

У відзиві №б/н відповідач ТОВ «Інвестгруп К-2» заперечує проти задоволення позову, надав копію Висновку експерта від 15.09.2020 року за №16065/20-41/22003-22007/20-14 (далі - Висновок експерта від 15.09.2020 року), згідно якого вбачається, що експертиза була призначена постановою слідчого у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.12.2019 за №1201907003000400, на підтвердження відповідності проекту землеустрою вимогам земельного законодавства, чинного на дату його погодження територіальним органом Держгеокадастру та Ужгородською міською радою.

Крім того, вказує, що одним з ключових питань у цій справі є питання щодо наявності у прокурора права звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави, оскільки забезпечення законності (дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Модуль М» , що є правонаступником ВАТ «Модуль», що є правонаступником Державного виробничо-торгового підприємства «Закарпатприлад», що є правонаступником Заводу «Ужгородприлад», було постійним користувачем земельної ділянки, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії Б №076204, в м. Ужгороді по вулиці Бабяка, 15, загальною площею 12 га, до її поділу на окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:70:001:0129, 2110100000:23:001:0080, 2110100000:23:001:0081, 2110100000:23:001:0082, 2110100000:23:001:0083, 2110100000:23:001:0084.

На черговій сесії Ужгородської міської ради Закарпатської області 14.11.2019 року було прийнято рішення за №1768 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Пунктом 2.8 згаданого вище рішення, надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К-2" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» земельної ділянки площею 0,7100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1 .

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К-2" було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1, який був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр проектів".

Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються матеріалами справи, в т.ч. Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 08.04.2020 року за №403-ДК/273/АП/09/01/-20 складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

В подальшому, в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,7024 га та присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0080, з відповідними обмеженнями у використанні зони вздовж об`єкта транспорту газу та енергетичної інфраструктури.

На вказаній земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 знаходиться нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 48,5 кв.м., яке належить на праві приватної власності ТзОВ «Інвестгруп К-2».

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 08.04.2020 року за №403-ДК/273/АП/09/01/-20 складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також Висновком експерта від 15.09.2020 року за № 16065/20-41/22003-22007/20-14 встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 та прийняте рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 14.11.2019 р. за № 1768 в частині п. 2.8 в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.

Пунктом 1.7. Рішенням Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за №406 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки (площею кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) площею 0,7024 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівельної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1 та передано її в оренду строком на 5 років.

У зв`язку з чим та на підставі чого було укладено Договір оренди землі від 15.09.2021 року, який не є предметом оскарження.

18 травня 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито справу №260/1832/20 за позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К-2", якою просить: визнати незаконним та скасувати п. 2.8 рішення XLI сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 14.11.2019 року за 1768.

Позовна заява Ужгородської місцевої прокуратури, у справі №260/1832/20, подана в інтересах держави мотивована тим, що Ужгородською місцевою прокуратурою вивчено на наявність підстав для представництва інтересів держави надані слідчим СУ ГУНП в області у порядку ч.1 ст.222 Кримінального процесуального кодексу України 13.03.2020 окремі матеріали кримінального провадження за №12019070030004000 від 13.12.2019 разом з дозволом на розголошення таємниці досудового розслідування у кримінальному провадженні. Досудовим розслідуванням встановлено, що п.2.8 рішення рішенням сесії Ужгородської міської ради від 14.11.2019 №1768 дано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТГРУП К-2» земельної ділянки площею 0,7100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1. Шляхом моніторингу даних публічно-кадастрової карти встановлено, що на даний час відомості про земельну ділянку, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої надано, внесено до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080; цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; площа: 0.7024 га; власник земельної ділянки: не визначений. Мотив звернення до суду з таким позовом обґрунтований необхідністю захисту інтересів держави при вирішенні земельних питань органом місцевого самоврядування.

Також, позивач покликався на те, що ТзОВ «Інвестгруп К-2» має на праві приватної власності лише одне нежитлове приміщення площею 48,5 м.кв. При цьому, товариство має на меті оформити земельну ділянку площею 7100 м.кв. з метою уникнення визначеної діючим законодавством процедури аукціону. У Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру повноважень на звернення до суду немає, тому саме прокурором правомірно здійснюється захист інтересів держави у якості самостійного позивача.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позову.

В подальшому постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 по справі №260/1832/20 апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 260/1832/20 скасовано. Адміністративний позов заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2», приватне акціонерне товариство «Модуль М» про скасування рішення - залишено без розгляду.

Так, суд апеляційної інстанції, в межах свого розгляду та за участі сторін у справі, які є сторонами і у даній справі, встановив:

«Отже, забезпечення законності (дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.

Конституційний статус прокуратури не передбачає нагляду за законністю (загального нагляду).

У разі виявлення прокурором ознак, які свідчать про порушення закону, що зачіпає інтереси держави, прокурор звертається до відповідного територіального органу Держгеокадастру, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів, серед яких може бути і звернення до суду з позовом.

Таким чином, звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції іншого державного органу - Держгеокадастру.»

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 260/1832/20 залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року (адміністративне провадження № К/9901/19323/21).

В свою чергу, Ужгородська міська рада рішенням № 406 від 07.09.2021 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», розглянувши клопотання юридичних та заяви фізичних осіб, керуючись статтями 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до статей 12, 40, 79-1, 92, 118, 122 – 126, 186 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про землеустрій», «Про оренду землі», в пункті 1.7., містка рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) площею 0,7024 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1 та передати її в оренду строком на 5 років.

15 вересня 2021 року між Територіальною громадою міста Ужгород в особі Ужгородської міської ради від імені якої діяв Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (Орендодавець) та ТОВ «Інвестгруп К-2» (Орендар) укладено Договір оренди землі, а саме земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) строком на 5 років з встановленим розміром орендної плати 213 474,11 грн. на рік.

16 вересня 2021 року до державного реєстру речових прав внесено відомості про набуття ТОВ «Інвестгруп К-2» права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) на підставі Договору оренди землі від 15 вересня 2021 року.

Вказані обставини зумовили звернення керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави з позовом до суду.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Позивач звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради №406 від 07.09.2021 року щодо затвердження проекту із землеустрою з передачею в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га, скасуванням державної реєстрацію права оренди на земельну ділянку та зобов`язанням повернути територіальній громаді міста Ужгород земельну ділянку.

За змістом статті 1 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд констатує, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 08.04.2020 року за №403-ДК/273/АП/09/01/-20 складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також Висновком експерта від 15.09.2020 року за № 16065/20-41/22003-22007/20-14 встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 та прийняте рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 14.11.2019 р. за № 1768 в частині п. 2.8 в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.

Покликання позивача на умовну недобросовісність відповідача-2 щодо подальших дій по зміні цільового призначення земельної ділянки не спростовують встановлених вказаними вище доказами обставин законності складання документів із землеустрою та відповідно порядку їх прийняття.

Дії по зміні цільового призначення земельної ділянки не мають правового зв`язку з діями щодо прийняття Ужгородською міською радою рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 14.11.2019 р. за № 1768 в частині п. 2.8 та рішення №406 від 07.09.2021 року, що є предметом оскарження.

Суд наголошує, що відповідач-2 має законне і ніким не обмежене право на подання заяви про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває в його володінні, але таке залежить від наявності такої можливості та містобудівної документації відповідної території, яка приймається та затверджується саме органом місцевого самоврядування і від якої залежить можливість таких змін.

Більше того, наявний на момент розгляду справи Договір оренди від 21.09.2021 року, який укладений між відповідачами, також надає право на подання відповідного звернення від імені орендаря до орендодавця, як органу місцевого самоврядування, заяв щодо можливих змін цільового призначення чи використання земельної ділянки, що перебуває в оренді.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Тобто, якщо орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яким встановив чи затвердив відповідну містобудівну документацію на території розміщення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080, яка дозволяє змінити цільове призначення земельної ділянки, то дії по такій зміні ніяк не можуть кваліфікуватись судом, як недобросовісність орендаря земельної ділянки, тому доводи прокуратури в цій частині не вбачаються обґрунтованими.

Стосовно самого прийняття Ужгородською міською радою рішення № 406 від 07.09.2021 року щодо затвердження проекту із землеустрою з передачею в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га то варто зазначити, що таке прийнято в межах відповідної процедури, яка встановлюється чинним законодавством.

Сам позивач у межах даної справи зазначає про те, що Ужгородська міська рада прийняла оскаржуване рішення за наявності в неї погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080.

Суд звертає увагу, що прокурором не наведено обґрунтованих підстав, які встановлюють порушення порядку прийняття рішення № 406 від 07.09.2021 року, чи можливо неналежності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080.

Матеріалами справи підтверджується, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 відповідає вимогам чинного законодавства на момент його складання, з чим і погодився відповідний профільний орган - Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

За змістом ч. 3 ст. 123 3К України підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 для Ужгородської міської ради могла бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. З огляду на наявність на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 нерухомого майна, що увійшло до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2», а саме приміщення артезіанської свердловини з насосною та попередньо визначені межа користування земельною ділянкою за постійним землекористувачем, Ужгородська міська рада не мала ні юридичної, ні будь-якої іншої підстави для відмови в подальшому у прийнятті рішення № 406 від 07.09.2021 року, що оскаржується.

Покликання позивача на порушення Ужгородською міською радою вимог ст. 66 ЗК України при виділенні земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 не знаходить належного документального підтвердження.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 виділена, чи сформована не в належному розмірі, можливо більшому розмірі ніж необхідно для належного обслуговування та використання артезіанської свердловини з насосною.

Виходячи з наведеного вище, підставами для скасування рішення Ужгородської міської ради № 406 від 07.09.2021 року, в судовому порядку є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв`язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача, в іншому випадку таке рішення є чинними і обов`язковими до виконання поки судом не буде встановлено інше.

Суд погоджується з позицією Ужгородської міської ради, що визначальним у правовідносинах з надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене в формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі (статті 116, 123 ЗК України). Тому в разі, якщо правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси, тобто, прийнятий всупереч волевиявленню власника землі, то такий акт визнається незаконним та скасовується судом на підставі частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушє цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд наголошує на тому, що в даному випадку позивач оспорює тільки акт індивідуальної дії, з зазначених вище підстав, що знаходять свого відображення та обґрунтування в матеріалах справи, та не ставить вимоги про визнання договору оренди недійсним з підстав встановлених ЦК України.

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права, для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди землі судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Іншими словами, якщо не оспорюється позивачем відповідний правочин, в даному випадку договір оренди від 15.09.2021 року, то суд і не може скасовувати акт індивідуальної дії, який фактично вичерпався після його реалізації сторонами, тобто після укладення вказаного вище договору оренди.

Але, важливим в межах даної справи є і питання щодо наявності у прокурора права звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави. З`ясування цього питання передує розгляду питання щодо правомірності рішення відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті).

Питання, пов`язані з участю прокурора у судовому процесі, врегульовані статтями 53, 55 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень убачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до господарського суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в господарському суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно ґрунтуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист кого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку із наведеним, слід зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до господарського суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не можуть тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.

Як видно із матеріалів справи, що розглядається, змісту позовної заяви, прокурор на обґрунтування необхідності захисту порушених, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду посилався на порушення відповідачем вимог земельного законодавства, та відсутністю органу, який мав би здійснювати захист інтересів держави у цих правовідносинах.

Відповідно до ст.15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить:

а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні;

в) організація проведення робіт, пов`язаних із реалізацією земельної реформи;

г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель;

ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру;

д) участь у державному регулюванні планування територій;

е) організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом;

є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;

є-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

є-2) участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до підпункту 33 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності:

у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за:

- додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

- додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням;

- розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в дію об`єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

- здійсненням комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур`янами, чагарниками та дрібноліссям;

- додержанням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язкового здійснення заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов`язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою;

- додержанням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;

- додержанням установленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

- додержанням строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю.

Підпунктом 37 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру передбачено, що Держгеокадастр вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо:

приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства;

припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Аналогічні завдання з організації та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності належать Держгеокадастру і на день подання позовної заяви у даній справі.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру виконують, зокрема функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Таким чином, суд приходить до висновків, що прокурором не доведено порушення Ужгородською міською радою процедури прийняття оскаржуваного рішення чи норм права, що надають право їй на прийняття такого рішення, та не встановлено підстав для скасування права оренди ТОВ «Інвестгруп К-2», яке набуто ним у порядку встановленому чинним законодавством. Також, суд не вбачає підстав для представництва прокурором інтересів держави в межах даної справи, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Положеннями статей 13-14 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

3 огляду на вище наведене, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а тому позов не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 28.11.2023

Суддя Андрейчук Л. В.

Постанова № 123713303

Ouvrir la consultation complète

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 907/606/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача / Офісу ГП - Валевач М.М.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Сосула О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (у складі колегії суддів: Желік М.Б. (головуючий), Орищин Г.В., Галушко Н.А.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 (суддя Андрейчук Л.В.)

за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави

до: 1. Ужгородської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2»

про визнання незаконним та скасування рішення ради, державної реєстрацій права та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Закарпатської області звернувся Керівник Ужгородської окружної прокуратури (надалі - Прокурор, Позивач, Скаржник) з позовом до Ужгородської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-2» (надалі - ТОВ «Інвестгруп К-2», Відповідач 2) в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ради № 406 від 07.09.2021 щодо затвердження проекту із землеустрою з передачею в оренду ТОВ »Інвестгруп К-2» земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га (надалі - рішення Ради);

- скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Інвестгруп К-2» на земельну ділянку за кадастровим 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га;

- зобов`язати ТОВ «Інвестгруп К-2» повернути територіальній громаді міста Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням при прийнятті оспорюваного рішення вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ «Інвестгруп К-2» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає необхідність дотримання процедури проведення земельних торгів. За позицією Прокурора, за обставин спору, укладений між Відповідачами договір оренди є нікчемним згідно з положеннями статей 215, 228 Цивільного Кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з: 1) відсутності доказів виділення та формування спірної земельної ділянки в неналежному розмірі для обслуговування нерухомого майна; 2) оспорення Позивачем тільки акта індивідуальної дії, який фактично вичерпався після його реалізації сторонами, без заявлення вимоги про визнання договору оренди недійсним. Одночасно суд встановив відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в межах даної справи в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 у справі №907/606/23, шляхом викладення її в редакції, наведеній в її мотивувальній частині а в іншій частині рішення залишено без змін.

2.4. Змінюючи мотивувальну частину рішення суд апеляційної інстанції виходив з доведеності підстав для представництва прокурором інтересів держави в межах даної справи в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Аналізуючи наявність підстав для визнання укладеного між сторонами договору оренди нікчемним суд апеляційної інстанції врахував, що його невідповідність положенням законодавства підлягає встановленню за результатами окремого розгляду у судовому порядку. Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору є неефективним способом захисту.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. Ухвалою Суду від 28.10.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на неправильне застосування судами:

- статей 5, 66, 123, 134, 135, 152, 155 Земельного кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 на підтвердження обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування рішення органу місцевого самоврядування;

- статей 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 30.01.2024 у справі № 911/268/22, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.

- статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 216, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 385/1290/21, від 26.10.2022 у справі № 712/1100/20, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18 на підтвердження обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування державної реєстрацій права.

Одночасно Прокурор вказує про відсутність правового висновку щодо:

- ефективності способу захисту порушеного права держави шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким з порушенням вимог закону затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної чи комунальної власності, на підставі якого незаконно сформовано земельну ділянку у неспівмірному з об`єктами нерухомого майна, які на ній знаходяться розмірі, з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури отримання права оренди на земельну ділянку державної чи комунальної власності за результатами аукціону;

- щодо застосування статті 66 Земельного кодексу України в частині законності формування на підставі затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, без визначення розміру земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей відповідно до затверджених в установленому законом порядку державних норм і проектної документації, відведення.

3.4. 18.11.2024 від ТОВ «Інвестгруп К-2» надішов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вказує про її необґрунтованість та просить оскаржувані рішення залишити без змін.

3.5. 20.11.2024 від ТОВ «Інвестгруп К-2» надійшли додаткові пояснення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Приватне акціонерне товариство «Модуль М» (надалі - ПрАТ «Модуль М») , що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Модуль», що є правонаступником Державного виробничо-торгового підприємства «Закарпатприлад», що є правонаступником Заводу «Ужгородприлад», було постійним користувачем земельної ділянки, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії Б №076204, в м. Ужгороді по вулиці Бабяка, 15, загальною площею 12 га, до її поділу на окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:70:001:0129, 2110100000:23:001:0080, 2110100000:23:001:0081, 2110100000:23:001:0082, 2110100000:23:001:0083, 2110100000:23:001:0084.

4.2. На цій земельній ділянці знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 48,5 кв. м, яке належить на праві приватної власності ТОВ «Інвестгруп К- 2».

4.3. На сесії Ради 14.11.2019 прийнято рішення за №1768 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

4.4. Пунктом 2.8 цього рішення Ради, надано дозвіл ТОВ «Інвестгруп К-2» на розробку проекту землеустрою щодо відведення з подальшою передачею в оренду ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки площею 0,7100 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1.

4.5. ТОВ «Інвестгруп К-2» замовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1, який був розроблений ТОВ «Центр проектів».

4.6. Надалі в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,7024 га та присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0080, з відповідними обмеженнями у використанні зони вздовж об`єкта транспорту газу та енергетичної інфраструктури.

4.7. В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки від 08.04.2020 за №403-ДК/273/АП/09/01/-20, складеному Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також у висновку експерта від 15.09.2020 за №16065/20-41/22003-22007/20-14 встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 та прийняте рішення Ради від 14.11.2019 за №1768 в частині п. 2.8 в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.

4.8. Пунктом 1.7. рішення Ради затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:23:001:0080, площею 0,7024 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівельної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15 «д», прим.1 та передано її в оренду строком на 5 років.

На підставі цього рішення було укладено договір оренди землі від 15.09.2021, який Прокурор вважає нікчемним та з огляду на це не заявляє вимог щодо його недійсності, водночас наголошуючи на необхідності застосування наслідків його нікчемності.

4.9. 16.09.2021 до Державного реєстру речових прав внесено відомості про набуття ТОВ «Інвестгруп К-2» права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:23:001:0080) на підставі договору оренди землі від 15.09.2021.

4.10. Звертаючись з позовною заявою Прокурор вказує, що при прийнятті оспорюваного рішення не дотримано вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ «Інвестгруп К-2» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає необхідність дотримання процедури проведення земельних торгів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення Ради, державної реєстрацій права та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Ради №406 від 07.09.2021 ТОВ «Інвестгруп К-2» передано у користування земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:23:001:0080 площею 0,7024 га та в подальшому укладено договір оренди від 15.09.2021 цієї земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгород по вул. Миколи Бобяка, 15д.

За твердженням Прокурора, вказане рішення прийнято Радою всупереч вимогам законодавства, а саме в порушення статті 134 Земельного кодексу України, оскільки переданню в оренду підлягала тільки та частина земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване нерухоме майно, та яка необхідна для його експлуатації і обслуговування. Натомість в цьому випадку, Відповідачу 2 у користування передано земельну ділянку у більшому розмірі.

З огляду на це, за позицією Позивача, договір оренди є нікчемним згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України, що не потребує його визнання недійсним у судовому порядку.

Окрім того, оскільки право оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Інвестгруп К- 2» зареєстровано на підставі нікчемного правочину то відповідно до положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», для реального відновлення порушених прав, необхідним є скасування державної реєстрації речового права за ним в Державному реєстрі речових прав. За відповідних обставин Позивач також вказує про наявність підстав для витребування земельної ділянки.

5.4. Розглядаючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору за встановлених обставин справи є неефективним способом захисту.

5.5. Заперечуючи такі висновки судів Скаржник вказує про обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування рішення органу місцевого самоврядування. Зазначене Скаржник обґрунтовує правовими висновками щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18. Обґрунтовуючи належність та ефективність способу захисту Скаржник зазначає, що договір оренди є нікчемним згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу, що виключає необхідність заявлення такої вимоги. У зв`язку з чим Скаржник вказує про неправильне застосування статей 203, 215, 228 Цивільного Кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 30.01.2024 у справі № 911/268/22, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.

5.6. Суд не погоджується з такою позицією Скаржника з огляду на таке.

5.7. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

5.8. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

5.9. У статті 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.10. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19 та від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.11. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18,).

5.12. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

5.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 визначено, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

5.14. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

5.15. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв`язку з цим при вирішенні справи суду належить з`ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.

5.10. Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.11. Приписами частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

5.12. Спосіб захисту - визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відповідає способу захисту зазначеному у статтях 16, 21 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

5.13. Крім того, як зазначено в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційного Суду України, ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

5.14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом та аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

5.15. Водночас Суд зазначає, що у випадку прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта одноразової дії, який припиняє свою юридичну силу після реалізації, суд має оцінювати законність обраного позивачем способу захисту з урахуванням повноти реалізації такого рішення.

5.16. У наведеній Скаржником постанові від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а Велика Палата Верховного Суду не погодилась з позицією сторони щодо наявності дискреційних повноважень в органів місцевого самоврядування, зокрема щодо рішень про затвердження проекту землеустрою.

5.17. Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку звертає увагу Скаржник, надано висновок щодо належності та ефективності вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого змінено категорію цільового призначення землі.

У справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду аналізувала належність позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого змінено категорію земель за цільовим призначенням. Визначивши, що порушення інтересів держави органом місцевого самоврядування полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо) та є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

На підставі цього Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за умови, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, а прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

5.18. Суд зазначає, що за обставинами спору у даній справі підстава для отримання у користування земельної ділянки на умовах оренди у ТОВ «Інвестгруп К- 2» зумовлена отриманням у власність нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 48,5 кв. м, яке розміщено на земельній ділянці, яка раніше перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Модуль М». Відтак, отримання у користування земельної ділянки на умовах оренди було здійснено за наслідками звернення Відповідача 2 щодо оформлення договірних правовідносин щодо користування належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме для його розміщення та експлуатації.

При цьому, за встановленими судами обставинами, оскаржуваним рішенням Ради не змінювалось цільове призначення земельної ділянки.

5.19. Посилання Скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 у розрізі аргументів Скаржника є необґрунтованим, оскільки у відповідних постановах не надавався висновок щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а оцінка заявлених позовних вимог здійснено в контексті дотримання прокурором підстав для представництва інтересів держави згідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та належності визначення ним суб`єктного складу сторін.

5.20. У зв`язку з чим, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що вимога про визнання рішення незаконним не є ефективною у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а їх висновки відповідають наведеній Скаржником судові практиці Верховного Суду щодо застосування даних норм.

5.21. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.22. Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

5.23. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

5.24. Відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України, існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

5.25. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

5.26. Скаржник стверджує, що договір оренди земельної ділянки укладено за відсутності правових підстав, передбачених абзацом 2 частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, з порушенням вимог щодо дотримання конкурентних засад. На думку Скаржника, такий договір має на меті незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. У зв`язку з цим, відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, укладений договір є нікчемним.

5.27. За положеннями частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України договір, якщо його метою є незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, має розцінюватися як нікчемний.

5.28. Неодноразово Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

5.29. Водночас Суд звертає увагу, що у справах № 923/196/20, № 922/1832/19, № 688/2908/16, № 916/1022/23, № 615/986/20, № 922/1130/23, № 911/268/22, № 922/1830/19, № 525/1225/15-ц, № 463/5896/14-ц, № 916/3156/17, № 922/443/20, № 922/1323/20, № 910/10500/19, на які посилається Скаржник, предметом судового розгляду було питання застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України в контексті статей 134, 135 Земельного кодексу України, зокрема, щодо визнання укладення договору оренди земельної ділянки без дотримання конкурентних процедур порушенням вимог законодавства.

5.30. Відповідно до частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

5.31. Згідно з частиною першою статті 135 Земельного кодексу України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

5.32. Суд ураховує, що за обставинами спорів у вищенаведених справах, питання правомірності позовних вимог аналізувалось в контексті недотримання сторонами процедури передання земельних ділянок у користування згідно з вимогами статей 134, 135 Земельного кодексу України.

5.33. Натомість у цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини свідчать, що підставою для отримання ТОВ «Інвестгруп К-2» права користування земельною ділянкою на умовах оренди стало набуття ним у власність нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 48,5 кв. м, розташованого на відповідній земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Модуль М». Отримання ТОВ «Інвестгруп К-2» земельної ділянки в користування було здійснено на підставі звернення Відповідача 2 з метою оформлення договірних правовідносин для використання цієї земельної ділянки з метою розміщення та експлуатації об`єкта нерухомості, належного йому на праві власності.

5.34. За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Тобто, у даній справі право користування земельною ділянкою виникає не внаслідок процедур, передбачених статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, які вимагають дотримання конкурентних засад, а на підставі спеціального правового регулювання, визначеного статтею 377 Цивільного кодексу України.

5.35. Суд звертає увагу, що питання переходу права користування земельною ділянкою, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині такої земельної ділянки, було розглянуто Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 у справі №916/3030/22.

За обставинами справи, фізична особа-підприємець уклала із сільським споживчим товариством договори купівлі-продажу двох об`єктів нерухомого майна, які знаходяться в межах земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні іншої юридичної особи - ринку, відповідно до державного акта. У зв`язку із цим, новий власник нерухомого майна звернувся до сільської ради для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться. За результатами такого звернення сільська рада прийняла рішення про припинення права постійного користування ринку на частину земельної ділянки через зміну власника майна, розташованого на цій ділянці, та надала дозвіл новому власнику на розроблення проєктів землеустрою для оформлення оренди земельних ділянок з метою їх використання під відповідне майно.

Ринок, не погоджуючись із зазначеним рішенням, звернувся до суду, стверджуючи, що відповідно до частини 2 статті 149 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише за його згодою або в судовому порядку у разі її відсутності. Оскільки згода ринку на припинення права користування земельною ділянкою не була надана, він наполягав на тому, що дії сільської ради є незаконними.

Верховний Суд, досліджуючи положення частини 5 статті 116, статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, зазначив, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача. Зазначене передбачає виконання такою особою процедури оформлення права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за власником нерухомості.

Отже, за відповідним висновком Верховного Суду новий власник нерухомого майна має право на оформлення користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цієї нерухомості, що не потребує отримання згоди попереднього землекористувача.

5.36. З огляду на зазначене Суд зауважує, що у даній справі право на оформлення землекористування для обслуговування нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки, виникло у ТОВ «Інвестгруп К-2» автоматично після набуття права власності на це майно в обсязі та на умовах, які були встановлені для попереднього землевласника (землекористувача), відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України.

Зазначене передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває право користування земельною ділянкою автоматично для обслуговування належного йому майна без необхідності участі у конкурентних процедурах, що виключає необхідність застосування положень статей 134 та 135 Земельного кодексу України.

5.37. З огляду на викладене, визначені Скаржником правові висновки про наявність підстав для кваліфікації договору оренди як нікчемного базуються на обставинах, які є нерелевантними для цієї справи. Вони стосуються правовідносин, що регулюються статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, і не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли на підставі статті 377 Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що нікчемність договору має місце у випадках, коли правочин з моменту його укладення суперечить імперативним нормам законодавства або порушує публічний порядок. Це, зокрема, обумовлено порушенням конкурентних засад при передачі земельної ділянки, як передбачено статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, що робить договір недійсним без потреби у його додатковому судовому підтвердженні.

5.38. У постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 зроблено правові висновки щодо порядку надання земельних ділянок державної чи комунальної власності без застосування конкурентних процедур.

Суд, виходячи із системного аналізу частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

5.39. При цьому Суд зазначає, що сама по собі незгода Прокурора з розміром земельної ділянки, за умови відсутності зміни її цільового призначення та цільового використання, сформованого у встановленому порядку користування між попереднім землекористувачем та набувачем нерухомого майна, яке на ній розташоване, не створює автоматичне визнання правочину нікчемним.

5.40. Правовідносини, які виникають на підставі статті 377 Цивільного кодексу України, де право користування земельною ділянкою виникає автоматично разом із набуттям права власності на нерухоме майно, можуть передбачати порушення, пов`язані з умовами передачі землі, зокрема її площі чи цільового використання. Втім такі порушення не мають прямих ознак порушення публічного порядку та потребують судового розгляду для встановлення обставин справи.

5.41. На необхідність дослідження можливих порушень при визначенні площі земельної ділянки у саме у судовому порядку визначено Верховним Судом у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20.

Зокрема Верховний Суд зазначив, що у випадках подання позову з підстав надмірності площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

5.42. З огляду на викладене, питання правомірності та обґрунтованості визначення площі переданої земельної ділянки потребує належного аналізу у судовому порядку. Таке дослідження має бути спрямоване на встановлення відповідності переданої площі фактичним потребам для обслуговування нерухомого майна, а також перевірку законності умов передачі земельної ділянки. Саме за наслідками оцінки таких обставин підлягає вирішенню питання про правомірність укладеного договору. У разі виявлення порушень, які свідчать про невідповідність переданих прав чинному законодавству або їх зловживання, відповідний договір має бути визнаний недійсним.

Однак, Позивач у межах цього спору не ініціював таких дій, що виключає можливість розгляду цього питання в рамках заявлених вимог.

5.43. У зв`язку з цим, колегія суддів також визнає необґрунтованими аргументи Скаржника щодо необхідності формування Судом правових висновків з викладеного ним питання щодо обрання належного способу захисту за обставин даного спору.

5.44. Ураховуючи наведене Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що подання вимог про скасування рішення Ради, реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки без вимоги про недійсність договору є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.45. Оскільки обраний Позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20), Суд не надає правової оцінки іншим аргументам Позивача щодо суті спору та необхідності формування правового висновку щодо застосування статті 66 Земельного кодексу України.

5.46. Зважаючи на викладене, Скаржник не довів неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.11.2023 у справі № 907/606/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ