ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: [email protected] Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13 вересня 2023 року
cправа № 903/561/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу
за позовом: Ківерцівської міської ради, м. Ківерці
до відповідача: Луцької районної державної адміністрації Волинської області, місто Луцьк
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);
2) Луцька районна рада Волинської області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 53, код ЄДРПОУ 23250933);
3) Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович (45656, Волинська область, Луцький район, село Городище, вулиця Шкільна, будинок 35);
4) Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна (45656, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, будинок 15).
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники сторін:
від позивача: Кушнірук Анатолій Валерійович, адвокат, ордер серія АС №1063544 від 21.06.2023;
від відповідача: Рогатюк Яна Валеріївна;
від третьої особи (Фонд державного майна України) : Зміян Максим Володимирович, наказ №1/143к від 01.06.2020, посадова інструкція
встановив: Ківерцівська міська рада, звернулась з позовом Луцької районної державної адміністрації в якому просить:
- витребувати об`єкт нерухомого майна – адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради;
- витребувати об`єкт нерухомого майна – гаражі /Б-1/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2452047007218), загальною площею 442, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Луцька районна рада, після припинення Ківерцівської районної ради, як юридичної особи, але не пізніше 1 липня 2021 року, була зобов`язана передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, зокрема адміністративне приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражі площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці, власником яких була ліквідована Ківерцівська районна рада та які були передані в управління Ківерцівської районної державної адміністрації. Однак, в силу невідомих Ківерцівській міській раді причин, вказане адміністративне приміщення та гаражі були спочатку незаконно включені до складу державної власності, а згодом зареєстровані за Луцькою районною державною адміністрацією.
Ухвалою суд від 07.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.06.2023 та залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);
2) Луцьку районну раду Волинської області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 53, код ЄДРПОУ 23250933);
3) Державного реєстратора Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович (45656, Волинська область, Луцький район, село Городище, вулиця Шкільна, будинок 35);
4) Державного реєстратора Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерину Сергіївну (45656, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, будинок 15).
Ухвалою суду від 21.06.2023 відкладено підготовче засідання на 26.07.2023.
Ухвалою суду від 26.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 06.09.2023, відкладено підготовче засідання на 04.08.2023.
Ухвалою суду від 04.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 04.09.2023.
В судовому засіданні 04.09.2023 оголошено перерву на підставі ст. 216 ГПК України до 13.09.2023. Ухвало суду від 04.09.2023 повідомлено сторін по справі №903/561/23 про оголошення перерви в судовому засіданні до 13.09.2023 до 10:30 год.
Представники Луцької районної ради Волинської області, Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович та Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників третіх осіб не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні просить суд задоволити позов з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник відповідача в судовому засіданні просить відмовити у позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України просить відмовити у позові з підстав викладених у письмових поясненнях третьої особи.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення. При цьому, суд виходив із такого.
1. Доводи та позиції позивача.
07.12.1990 року Верховною Радою Української PCP було прийнято Закон "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", а 07.02.1991 року Закон "Про власність". Цими актами передбачалося, що порядок розмежування майна Української PCP між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць визначається Кабінетом Міністрів УРСР.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05 листопада 1991 року "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), і установлено, що загальнодержавною власністю є державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності. Зобов`язано міністерства та відомства України, а також органи, які уповноважені управляти державним майном, здійсними передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно з переліком.
Пунктом 3 постанови КМУ №311 від 26.03.1991 року встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами. Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
До Переліку державного майна, яке передається до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності) увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтнобудівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
КМУ №311 від 26.03.1991 року На виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" від 05.11.1991 року, 24.12.1991 року рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів №260 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" було затверджено перелік майна, яке передається у власність області, районів та міст обласного підпорядкування.
Відповідно до п.п. 3.1.-3.3 зазначеного рішення державне майно, крім майна, яке належить до обласної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Розмежування майна між власністю районів та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних рад народних депутатів з участю виконкомів міських (районного підпорядкування), селищних і сільських рад народних депутатів. Передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно відповідно до порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. № 385 "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд".
Рішенням Волинського облвиконкому від 24.12.1991 р. № 260 затверджено переліки майна, що передається у власність області, районів та міст обласного підпорядкування.
Зокрема, у власність міст обласного підпорядкування було передано майнові комплекси виконкомів районних рад народних депутатів у Волинській області, їх відділів та управлінь, районні бюджети. Відповідно до переліку майна, що передається у власність районів включено майно і фінанси виконкомів місцевих Рад народних депутатів.
Разом з тим, зміст переліків, затверджених рішенням Волинського облвиконкому від 24.12.1991 р. № 260, підтверджує, що майновий комплекс виконкому районної Ради народних депутатів не належить до загальнодержавної (республіканської) власності.
23 січня 1992 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991р. №260 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності", виконавчим комітетом Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області було прийняте рішення №5 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" та було затверджено переліки майна, яке передається у власність району, міської, селищних та сільських Рад народних депутатів.
Зокрема, до переліку майна, що передається у власність району було включено майно виконкому районної Ради народних депутатів, його відділів та управління, районний бюджет. Відповідно майновий комплекс виконкому районної ради народних депутатів, його відділів і управлінь, районний бюджет включав, зокрема, адміністративне приміщення загальною площею 1202,7 м2 (адміністративна будівля загальною площею 1142,4 м2 та паливна загальною площею 60,3 кв.м.) та гаражі загальною площею 442,5 м2, що розташовані по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці (Том 1 а.с. 16-24).
Розмежування майна між власністю області, районами, містами обласного підпорядкування проводилось облвиконкомами, а розмежування майна між власністю району, міста обласного підпорядкування та власністю інших (менших) адміністративно-територіальних одиниць провадилось виконкомами районних і міських Рад народних депутатів.
В подальшому згідно п.2 розпорядження представника Президента України від 04 травня 1992 року №12 майно виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів, а також майно, що належить до комунальної власності району передано в управління Ківерцівської районної державної адміністрації, яке перебувало в неї на балансі до її реорганізації.
В 2020 році Ківерцівська районна державна адміністрація Волинської області була реорганізована шляхом приєднання до Луцької районної державної адміністрації Волинської області на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також право наступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються".
Правонаступникові майна, прав та обов`язків Ківерцівської районної державної адміністрації – Луцькій районній державній адміністрації, відповідно до передавальних актів, затверджених розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 02 квітня 2021 року №3161, передано до сфери управління державне майно.
В подальшому, Фондом державного майна України спірні приміщення, зокрема, адміністративне приміщення загальною площею 1202,7 м2 та гаражі загальною площею 442,5 м2, що розташовані по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці були включені до Єдиного реєстру об`єктів державної власності про нерухоме майно за інвентарними номерами 01010001, 01010002 про що вчинено відповідні записи - 04051394.1.АААААА213 та 04051394.1.АААААА214.
Реєстраторами Городищенської та Боратинської ОТГ було зареєстровано право державної власності на вказані об`єкти за Луцькою районною державною адміністрацією, зокрема, адміністративне приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражі площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці, що фактично є комунальною власністю Ківерцівської міської територіальної громади в силу приписів Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 року №260 та рішення виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів 23.01.1992 №5 незалежно від того в чиє управління воно було передане та в кого останнє перебувало на балансі.
Ківерцівська міська рада неодноразово зверталася до Фонду державного майна України, Ківерцівської районної державної адміністрації та Луцької районної державної адміністрації, інших органів державної влади з вимогою повернути зазначене спірне майно, однак будь-яких конкретних дій з приводу повернення майна вчинено не було.
Відсутність відповідного вирішення визначеного питання зумовило подальше звернення позивача до суду з даним позовом.
2. Заперечення відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач позову не визнає та зазначає, що позивач у позовній заяві дійшов помилкового висновку щодо преюдиційності постанови Касаційного господарського суду від 25 січня 2023 року у справі № 903/933/21 у зв`язку з чим у нього відсутні преюдиційні підстави на звільнення від доказування обставин справи, а в суду виникає необхідність дослідження доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Щодо належного способу захисту зазначає, що віндикаційний позов - вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (ст. 387 Цивільного Кодексу України).
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).
Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обгрунтування необхідності його захисту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання, позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц).
Однак, відповідач вважає, що матеріали позовної заяви не містять документальних доказів на підтвердження права власності саме міської територіальної громади (Ківерцівської міської ради) на спірні об`єкти нерухомого майна за адресою вул. Незалежності, 20 м. Ківерці Луцького району, тобто позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача.
За доводами відповідача, позивач помилково ототожнює правовий режим об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст району (власність району) із правовим режимом об`єктів комунальної власності певної територіальної громади (власність Ківерцівської міської ради).
Нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснено чітке розмежування правового статусу сільських, селищних, міських рад, з одного боку, і районних та обласних рад - з іншого, шляхом окремого визначення кола повноважень перших і других органів місцевого самоврядування. При цьому необхідно також брати до уваги той факт, що якщо в Законі передбачається певний обсяг повноважень, якими наділені всі органи місцевого самоврядування, то в такому випадку законодавець їх позначає узагальненим терміном - «органи місцевого самоврядування».
Відповідно до положень ч. 2 ст. 10 Закону, обласні й районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Отже, Закон передбачає можливість сільських, селищних, міських рад передавати за своїм рішенням (дорученням) певні повноваження районним та обласним радам. Відповідно до частин 1, 3 і 5 статті 16 Закону, органи місцевого самоврядування є юридичними особами й наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно й несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад. Від імені й в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Право комунальної власності в абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» тлумачиться як право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися й розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. У розділі V зазначеного Закону передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України в установленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць і набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене в установленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким, відповідно до Конституції України, здійснюють районні й обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. У п. 10 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом.
Однак, не існує окремого закону, який би регулював правовий режим комунального майна, зокрема майна спільної власності територіальних громад.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» внесено зміни до пункту 10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачено, що правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 1 липня 2021 року, зобов`язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Крім того, пунктом 39 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що районні ради здійснюють передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у власність сільських, селищних, міських територіальних громад установ та закладів, розташованих на їхній території, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом. З 1 січня 2021 року видатки на функціонування зазначених установ і закладів плануються та здійснюються з бюджетів таких територіальних громад.
Разом з тим, звертає увагу, що зазначена норма не вимагає передачі об`єктів комунальної власності, що не утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Посилається на рішення Луцької районної ради Волинської області від 15 грудня 2020 року № 1/9 «Про початок реорганізації Горохівської, Ківерцівської, Рожищенської, Маневицької районних рад Волинської області шляхом приєднання до Луцької районної ради Волинської області». Відповідно до пункту 2 вищевказаного рішення Луцька районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Горохівської, Ківерцівської, Рожищенської районних рад.
Однак, всупереч викладеному, позивач не бере до уваги той факт, що видатки на утримання спірного майна не планувалися і не здійснювалися з бюджету Ківерцівської районної ради, а тим паче з бюджету Ківерцівської міської ради. Фактично видатки на утримання планувались у кошторисах Ківерцівської районної державної адміністрації (Луцької районної державної адміністрації як правонаступника Ківерцівської) та здійснювались і здійснюються за рахунок державного бюджету з наступним відображенням у фінансовій та бюджетній звітності, поданій до відповідного управління Державної казначейської служби України.
Спірне нерухоме майно не було включено до жодного із переліків майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Ківерцівського району, що затверджувались Ківерцівською районною радою і як наслідок, до переліку майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст Луцького району (після ліквідації районів).
Будь-яких підтверджень того, що рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 24 грудня 1991 року № 260 Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності» та рішення виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів від 23 січня 1992 року № 5 «Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності» були реалізовані позивачем не надано.
Датовані 1991-1992 роками документи, на які посилається позивач в обґрунтування належності йому спірного майна, містять загальний характер та не стосуються конкретно майна, яке на даний час перебуває у власності держави в особі відповідача. Позивач не надав документів, які б підтверджували приналежність спірних об`єктів нерухомого майна до комунальної власності міської територіальної громади, а саме: рішення ради відповідного рівня про його будівництво, інформації про те, з якого бюджету здійснювалось фінансування та акту введення його в експлуатацію, а у випадку передачі такого майна з державної в комунальну власність - відповідного акту прийому-передачі, як того вимагає Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності».
Натомість, вважає, що відповідач набув спірне майно правомірно, що підтверджується наступними аргументами (відповідними документами) та фактом державної реєстрації відповідного речового права.
Ківерцівська районна державна адміністрація Волинської області була реорганізована шляхом приєднання до Луцької районної державної адміністрації Волинської області, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються».
Відповідно до пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.
Передавальний акт Ківерцівської районної державної адміністрації до правонаступника Луцької районної державної адміністрації затверджений розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 02 квітня 2021 року № 161 «Про затвердження передавальних актів».
З метою визначення переліку об`єктів нерухомого майна державної власності районною державною адміністрацією 01 березня 2021 року було надіслано лист № 397/18/2-21 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (додається) з проханням надати інформацію про наявність у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності нерухомого майна, право власності на яке оспорюється.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях у відповіді від 11 березня 2021 року № 04- 03-246 повідомило, що у сфері його управління (на території Волинської області) відсутні об`єкти нерухомого майна, які розташовані за вищевказаними адресами. Одночасно зазначили, що Єдиний реєстр об`єктів державної власності формується та ведеться Фондом державного майна України і запропонували звернутися до Розпорядника Реєстру.ІЗ
Районна державна адміністрація 23 березня 2021 року № 563/19/2-21 надіслала запит до Фонду державного майна України про надання витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності про нерухоме майно, яке перебуває на балансі Ківерцівської районної державної адміністрації, відділу фінансів та відділу освіти та культури Ківерцівської районної державної адміністрації.
У відповіді від 29 червня 2021 року № 10-15-14594 Фонд державного майна України зазначив, що в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно за місцезнаходженням: Волинська обл., м. Ківерці, вул. Незалежності, 20, однак відомості стосовно майна, зазначеного у запиті, до Фонду надані не в повному обсязі форми № 26, затвердженої наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року № 197 «Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2006 року за № 380/12254 та рекомендував відповідно до підпункту 2 пункту 10 Порядку та умов користування Єдиним реєстром об`єктів державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23 березня 2005 року № 622 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 06 серпня 2013 року № 1535, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2013 року за № 1470/24002) (далі - Порядок № 622) вжити заходів щодо формування та надання до Фонду оновлених відомостей про вищезазначене майно в установленому порядку відповідно до вищевказаних нормативно-правових актів та інструктивного листа Фонду від 11.05.2006 № 10- 15-6871 з метою внесення змін до Реєстру.
Саме з метою оновлення відомостей про державне майно Луцька районна державна адміністрація листом від 29 червня 2021 року № 1436/17/2-21 звернулась до управління економічного розвитку та торгівлі Волинської обласної державної адміністрації (як суб`єкта управління) внести відомості про державне майно, згідно форми 2 б, затвердженої наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року № 197 «Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності» (зі змінами) до АС «Юридичні особи». 13 липня 2021 року листом № 1624/22/2-21 відповідно до пунктів 7, 9 Порядку та умов користування Єдиним реєстром об`єктів державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23 березня 2005 року № 622 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 06 серпня 2013 року № 1535, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2013 року за № 1470/24002) Луцька районна державна адміністрація звернулась до Фонду державного майна України з проханням надати витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності.
Фонд державного майна України 27 вересня 2021 року № 10-15-22474 надав Луцькій районній державній адміністрації витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо окремого нерухомого державного майна.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що під час реорганізації Ківерцівська районна державна адміністрація протиправно не повернула Ківерцівській районній раді вказане спірне приміщення, що в подальшому призвело до неправомірного його включення Фондом державного майна України до складу державної власності та незаконної реєстрації права власності за Луцькою райдержадміністрацією.
Доводить, що Луцька районна державна адміністрація діяла в правовому полі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто розпочала вчиняти дії щодо державної реєстрації майна лише після затвердження передавальних актів та на підставі відомостей Фонду державного майна України за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності, що були сформовані на підставі даних поданих Ківерцівською районною державною адміністрацією суб`єкту управління майном Волинській обласній державній адміністрації свідчать вказана вище хронологія листування.
Додатковим доказом того, що спірне майно належить до державної власності, слугує і договір оренди від 20 серпня 2004 року, що був укладений між Ківерцівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Ківерцівською районною радою (орендар) та рахунки про сплату орендарем комунальних послуг та послуг по утриманню адмінприміщення (додаються).
Отже, відповідач вважає, що Луцька районна державна адміністрація набула право власності на адміністративне приміщення в установленому законом порядку. В свою чергу Ківерцівська районна державна адміністрація, відкрито володіла і користувалася цим майном з 1992 року і до моменту реорганізації (приєднання до Луцької райдержадміністрацїї) і позивач за вказаний період не заявляв будь-яких вимог щодо неправомірного володіння і користування цим майном.
Відтак, відповідач просить в задоволенні позовних вимог Ківерцівської міської ради до Луцької районної державної адміністрації відмовити повністю.
3. Позиція третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонду державного майна України.
26 липня 2023 року відділом документального забезпечення та контролю суду зареєстровано письмові пояснення Фонду державного майна України від 25.07.2023 стосовно позовних вимог. У визначених поясненнях третя особа зазначає, що дії Фонду щодо внесення даних до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004р. №467, залежать виключно від дій суб`єктів управління та ґрунтуються на поданій суб`єктом управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. На даний час в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно, зокрема, адміністративна будівля площею 1202,7 кв.м. та гаражі площею 442,5 кв.м.у м. Ківерці Волинської області по вул. Незалежності, 20, яке перебуває на балансі Луцької районної державної адміністрації. Третя особа просить суд в задоволенні позовних вимог Ківерцівської міської ради відмовити повністю.
4. Правова позиція щодо обставин, які є предметом доказування, докази та висновок суду.
Відповідно до ст.142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст.2 ЦК України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, та можуть виступати суб`єктами права власності.
У відповідності до ст. 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
У відповідності до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим законно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Частиною 2 ст. 60 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, с комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи.
Нерухоме майно, яке предметом спору в даній справі адміністративне приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражі площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці, побудовані 1979 році, що підтверджене Технічними паспортами на об`єкти нерухомого майна реєстрові номери 799-2015, 800-2015, 801-2015 виготовленим Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Буд Проект» 07.12.2015 р. (Том 1 а.с. 62-93).
Власником/фондоутримувачем у свідоцтвах визначено Ківерцівську районну державну адміністрацію. Державна реєстрація власності/свідоцтво про право власності на той час не вчинена.
Статтею 87-1 Цивільного кодексу УРСР (на час побудови спірного приміщення) передбачалось, що майно, закріплене за державними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05 листопада 1991 року "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), і установлено, що загальнодержавною власністю є державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності. Зобов`язано міністерства та відомства України, а також органи, які уповноважені управляти державним майном, здійсними передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно з переліком.
У п.3 постанови від 05.11.1991 р. № 311 установлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
На виконання постанови № 311 від 05.11.1991 р. рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів № 260 від 24.12.1991 р. "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" з огляду на пропозиції міськрайвиконкомів, було затверджено переліки майна, яке передається у власність області, районів та міст обласного підпорядкування (Том 1 а.с. 14-15).
Відповідно до п.п. 3.1.-3.3 зазначеного рішення державне майно, крім майна, яке належить до обласної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Розмежування майна між власністю районів та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних рад народних депутатів з участю виконкомів міських (районного підпорядкування), селищних і сільських рад народних депутатів. Передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно відповідно до порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. № 385 "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд".
Рішенням Волинського облвиконкому від 24.12.1991 р. № 260 затверджено переліки майна, що передається у власність області, районів та міст обласного підпорядкування.
Із наявних у справі переліків вбачається, що у власність міст обласного підпорядкування було передано майнові комплекси виконкомів районних рад народних депутатів у Волинській області, їх відділів та управлінь, районні бюджети (Том 1 а.с. 16-22).Відповідно до переліку майна, що передається у власність районів включено майно і фінанси виконкомів місцевих Рад народних депутатів. Зміст перших і других аркушів зазначених переліків в тому форматі, як вони надані суду, є очевидно суперечливим, зокрема, щодо передачі містам обласного підпорядкування районних бюджетів та майнових комплексів виконкомів районних рад народних депутатів і навпаки – передачі бюджетів міст обласного підпорядкування у власність районів, що може свідчити про помилку у форматуванні переліків, які вже передані до Державного архіву.
Разом з тим, зміст переліків, затверджених рішенням Волинського облвиконкому від 24.12.1991 р. № 260, підтверджує, що майновий комплекс виконкому районної Ради народних депутатів не належить до загальнодержавної (республіканської) власності.
23 січня 1992 року виконавчий комітет Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 р. № 260 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" прийняв рішення № 5 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності". Відповідно до цього рішення затверджені переліки майна, яке передається у власність району, міської, селищних та сільських Рад народних депутатів (Том 1 а.с. 23-24). З рішення виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів від 23 січня 1992 року № 5 «Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності» та переліку майна, що передається у власність району, вбачається, що майно виконкому Ківерцівської районної ради народних депутатів, його відділів та управління, районний бюджет передано у власність району.
Отже, внаслідок розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю на підставі рішення уряду об`єкти нерухомого майна передані до комунальної власністі - власності адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до розпорядження представника Президента України від 04 травня 1992 року № 12 у зв`язку із утворенням Ківерцівської районної державної адміністрації припинено діяльність виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів. Визначено, що Ківерцівська районна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів щодо прийнятих ним рішень, взятих зобов`язань та покладених на нього законодавством обов`язків. При цьому, майно виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів, а також майно, що належить до комунальної власності району, передано в управління Ківерцівської районної державної адміністрації, яке перебувало в неї на балансі до припинення діяльності (Том1 а.с. 25). Внаслідок такої передачі майна виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів, а також майна, що належить до комунальної власності району, передача спірного приміщення з комунальної до загальнодержавної (республіканської) власності не відбулась. Суд звертає увагу, що майно передане в управління і без конкретного переліку, тоді як на передачу власності відсутнє рішення власника або уповноваженого ним органу.
В подальшому Ківерцівська РДА Волинської області була реорганізована шляхом приєднання до Луцької РДА Волинської області на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також право наступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються".
Відповідно до передавальних актів, затверджених розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 02 квітня 2021 року № 3161 правонаступникові майна, прав та обов`язків Ківерцівської РДА – Луцькій РДА передано до сфери управління державне майно.
Матеріалами справи підтверджено, що Луцька РДА звернулась до Фонду державного майна України листом від 23.03.2021 № 563/19/2-21 щодо надання витягу про майно з Єдиного реєстру об`єктів державної власності про нерухоме майно, зокрема, щодо майна за адресою вул. Незалежності, 20, м. Ківерці Луцький район, Волинська область.
Фонд державного майна України на цей запит Луцької РДА листом від 29.06.2021 р. № 10-15-145 повідомив, що витяг за встановленою формою по окремому об`єкту відповідно до п.9 Порядку та умов користування Єдиним реєстром об`єктів державної власності, затвердженого наказом №622 від 23.03.2005р. надав зауваження, зазначивши, зокрема, що суб`єктом управління до Фонду надані не в повному обсязі відомості стосовно майна, відомості щодо інвентарного номера, площі забудови майна, які зазначені у запиті, не збігаються з даними, що надані суб`єктом управління до Реєстру, не оновлювалися відомості щодо дати проведення інвентаризації/розрахунку первісної (переоціненої) і залишкової вартості основних засобів та їх вартісних показників та повідомлено Луцьку районну державну адміністрацію про необхідність вжиття заходів щодо усунення розбіжностей та надання до Фонду зазначених відомостей про майно з метою внесення їх до Реєстру в установленому порядку та відповідно до вимог нормативно-правових актів.
Луцька РДА звернулася з листом до Управління економічного розвитку та торгівлі Волинської ОДА, у якому просила внести відомості про державне майно згідно форми 2б, затвердженої наказом ФДМУ від 03.02.2006 р. № 197, до АС «Юридичні особи» /а.с.184 у т.1/. Додатком була форма 2б з відомостями, зокрема, про адміністративну будівлю площею1202, кв.м та гаражі площею 442,5 кв.м за адресою Волинська область м. Ківерці вул. Незалежності, 20.
Листом від 13.07.2021 р. № 1624/22/2-21 Луцька РДА повторно звернулась до Фонду державного майна України з проханням надати витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що знаходиться за адресою вул. Незалежності, 20, м. Ківерці Луцький район, Волинська область.
Витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо окремого нерухомого державного майна, зокрема, що знаходиться за адресою вул. Незалежності, 20, м. Ківерці, Луцький район, Волинська область на запит Луцької районної державної адміністрації від 13.07.2021 р. № 1624/22/2-21 були надані Фондом державного майна України листом від 27.09.2021 р. № 10-15-22474 – після вчинення державної реєстрації прав та їх обтяжень державним реєстратором.
Реєстраторами Городищенської та Боратинської ОТГ було зареєстровано право державної власності на вказані об`єкти за Луцькою районною державною адміністрацією, зокрема, адміністративне приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражі площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці.
Фонд державного майна України відповідно до п.7 статті 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» забезпечує відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» формування і ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності, є його розпорядником, згідно з наданою суб`єктами управління інформацією щодо об`єктів державної власності.
Відповідно до пункту 1 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467 (далі - Положення № 467), Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, 5 накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно.
Відповідно до Законів України «Про управління об`єктами державної власності», «Про Фонд державного майна України», постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності» та від ЗО листопада 2005 року № 1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності» Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) формується та ведеться Фондом державного майна України (далі - Фонд) згідно наданою суб`єктами управління інформацією щодо об`єктів державної власності. Інформаційна частина Реєстру формується Фондом на підставі даних органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету.
Отже, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать виключно від дій суб`єктів управління та грунтуються на поданій суб`єктом управління до Фонду інформації.
Суб`єкти управління об`єктами державної власності
- несуть відповідальність за проведення інвентаризації державного майна, яка проводиться раз на рік (станом на 31 грудня) та позапланово;
- ведуть облік об`єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру;
- здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам;
- передають щокварталу до Фонду інформацію для внесення змін до Реєстру в паперовому вигляді за формами, затвердженими наказом Фонду від 03.02.2006 р. № 197 «Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 04 квітня 2006 року за № 380/12254) та в електронному вигляді засобами автоматизованої системи «Юридичні особи».
Згідно з п. 4 Положення № 467 органи, уповноважені управляти об`єктами державної власності, здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам.
Зміна інформації в Реєстрі, розміщеної та/або наданої органами, уповноваженими управляти об`єктами державної власності, здійснюється шляхом надання такими органами до Фонду актуальної інформації щодо об`єктів державної власності.
Третя особа Фонд державного майна України у своїх поясненнях суду з приводу надання Луцькій районній державній адміністрації витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо окремого нерухомого державного майна за адресою вул. Незалежності, 20, м. Ківерці, Луцький район, Волинська область, що дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать виключно від дій суб`єктів управління та грунтуються на поданій суб`єктом управління до Фонду інформації та послався на практику Верховного Суду. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 440/3716/18 «Фонд держмайна уповноважений на ведення та зберігання даних у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності, однак відомості, на підставі яких наповнюється Реєстр, подаються органами, що набули речових прав на об`єкти нерухомого майна державної власності».
Фонд у своїх поясненнях посилається на п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), де визначено процедуру державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01 січня 2013 року, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт.
Судом встановлено, що необхідні відомості до Єдиного реєстру об`єктів державної власності відносно спірних приміщень як державного майна не вносились; в установленому порядку будь які відомості щодо проведення інвентаризації державного майна (раз на рік (станом на 31 грудня) та позапланово) та інформація щокварталу для внесення змін до Реєстру в паперовому вигляді за формами, затвердженими наказом Фонду від 03.02.2006 р. № 197, до Фонду не надавались. Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності був сформований після вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Крім того, відповідачем та третьою особою не надано суду первинних доказів які стали підставою для реєстрації реєстраторами Городищенської та Боратинської ОТГ права державної власності за Луцькою районною державною адміністрацією, зокрема, щодо адміністративного приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражів площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці.
Відповідно до пункту 44 Порядку державної реєстрації речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01 січня 2013 року, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно п.п.3-4 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення про відмову в державній реєстрації прав приймається якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Судом враховується, що з пояснень відповідача та третьої особи вбачається, що для державної реєстрації права державної власності на спірне нерухоме майно представником Луцької районної державної адміністрації державному реєстратору було подано відомості за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності №10-15-14594 від 29.06.2021 р., видані Фондом державного майна України (Том 1 а.с. 50).
Суд встановив, що Фонд державного майна України у листі від 29 червня 2021 року №10-15-14594 повідомив, що в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно за місцезнаходженням: Волинська обл., м. Ківерці, вул. Незалежності, 20, однак відомості стосовно майна, зазначеного у запиті, до Фонду надані не в повному обсязі (Том 1 а.с. 51).
Відтак лист від 29 червня 2021 року №10-15-14594 не був витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта, як це передбачено 44 Порядку державної реєстрації речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень.
Проте, як вбачається з матеріалів справи витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо окремого нерухомого державного майна, зокрема, що знаходиться за адресою вул. Незалежності, 20, м. Ківерці, Луцький район, Волинська область на запит Луцької районної державної адміністрації від 13.07.2021 р. №1624/22/2-21 були надані Фондом державного майна України листом від 27.09.2021 р. №10-15-22474 – після вчинення державної реєстрації прав та їх обтяжень (Том 1 а.с. 142-143).
Також суд звертає увагу, що на підтвердження набуття права державної або комунальної власності на об`єкт Луцькою районною державною адміністрацією було подано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації "Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської державних адміністрацій" № 5 від 15.01.2021р. та розпорядження Волинської обласної державної адміністрації "Про затвердження передавальних актів" № 161 від 02.04.2021р.
Суд вважає, що розпорядження Волинської обласної державної адміністрації не могли бути оцінені як набуття права державної власності на нерухове майно з урахуванням вищенаведених норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" без з`ясування належності приміщення до спільної власності територіальних громад району та прийняття відповідних рішень, зокрема, безпосередньо територіальною громадою міста, на території територіальної громади якого знаходяться приміщення.
Відтак, судом встановлено, що на підставі перелічених документів дії державного реєстратора суперечать нормам ст.10, п.п. 3-4 ч. 1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прийняв рішення та вчинив реєстрацію права державної власності на спірне приміщення за Луцькою районною державною адміністрацією, порушивши тим самим права комунальної власності Ківерцівської районної ради.
Суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення Ківерцівської міської ради від 05 лютого 2021 року № 5/2 та від 21.07.2023р №28/20 яким надано згоду на безоплатне прийняття нерухомого майна у комунальну власність Ківерцівської міської територіальної громади згідно додатків №1 до рішень, зокрема, адміністративного приміщення площею 1202,7 кв.м та гаражів площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у місті Ківерці.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За нормами ст. 86 ЦК УРСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, що пов`язується із постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Відповідно до ст. 31 Закону України “Про власність” до державної власності в Українській РСР належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Нормами ст. 32, 33 Закону України “Про власність” визначено, що суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР, і суб`єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи.
Унормовано статтею 35 Закону України “Про власність”, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
При цьому у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності, як це визначено частиною 2 ст.35 Закону України “Про власність”.
Як зазначено вище, 23 січня 1992 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 р. № 260 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" виконавчим комітетом Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області було прийняте рішення № 5 "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" та було затверджено переліки майна, яке передається у власність району, міської, селищних та сільських Рад народних депутатів. Перелік майна, що передається у власність району, містить майно виконкому районної ради народних депутатів, його відділів та управління, районний бюджет.
Отже, на підставі матеріалів справи судом встановлено і зазначено вище, що внаслідок розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю на підставі рішення уряду та органів місцевого самоврядування спірні приміщення виконкому районної ради передані у комунальну власність - власність району.
При цьому суд враховує, що майновий комплекс виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів, його відділів і управлінь, включав, зокрема, і адміністративне приміщення (будівля) загальною площею 1202,7 кв.м. та гаражі площею 442,5 кв.м, що розташовані по вул. Незалежності, 20, у м. Ківерці, що не заперечується та визнається сторонами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Частиною 8 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Абз.1-5 п.10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Правовий режим майна спільної власності територіальних громад визначається законом.
Правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 1 липня 2021 року, зобов`язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України.
Отже, Луцька районна рада, після припинення Ківерцівської районної ради як юридичної особи, але не пізніше 01 липня 2021 року, була зобов`язана передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, зокрема, і адміністративне приміщення площею 1202,7 кв.м. та гаражі площею 442,5 кв.м по вул. Незалежності, 20, у м. Ківерці, власником яких була ліквідована Ківерцівська районна рада та які були передані в управління Ківерцівської районної державної адміністрації.
Так, відповідно до п.2 рішення Луцької районної ради Волинської області від 15.12.2020 р. № 1/9 "Про початок реорганізації Горохівської, Ківерцівської, Рожищенської, Маневицької районних рад Волинської області шляхом приєднання до Луцької районної ради Волинської області", Луцька районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Горохівської, Ківерцівської, Рожищенської районних рад та Маневицької районної ради з урахуванням приписів п.п. 13-14 п. 6-2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За загальним правилом, передбаченим частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом.
Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень, мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради.
Отже, приміщення (будівля) загальною площею 1202,7 кв.м. та гаражі площею 442,5 кв.м знаходяться на території Ківерцівської міської територіальної громади, і територіальна громада заявила шляхом прийняття рішення про їх передачу територіальній громаді міста.
Судом враховано, що матеріали справи не містять доказів того, що будь-яка інша територіальна громада, що входить до складу колишнього Ківерцівського району, крім Ківерцівської міської територіальної громади з урахуванням розмежування видатків між бюджетами, претендує на спірне майно та надала згоду на його прийняття.
Як зазначено вище, Ківерцівською міською радою було прийнято рішення від 05 лютого 2021 року № 5/2 та від 21.07.2023р №28/20 якими надано згоду на безоплатне прийняття нерухомого майна у комунальну власність Ківерцівської міської територіальної громади.
Крім того, листом від 22 лютого 2021 року № 270/02-02/2-21 Ківерцівська міська рада зверталася до голови Луцької районної державної адміністрації, у якому просила посприяти у безоплатній передачі нерухомого майна Ківерцівського району, що було в управлінні Ківерцівської РДА відповідно до розпорядження представника Президента України від 04 травня 1992 року № 12, у комунальну власність Ківерцівської міської територіальної громади. Зазначено при цьому, що вказане майно розміщене на території Ківерцівської міської територіальної громади та потрібно для міської громади для розміщення Ківерцівської міської ради та її структурних підрозділів.
В подальшому 11.08.2021р. Ківерцівською міською радою прийнято рішення №11/99, яким схвалено текст звернення депутатів Ківерцівської міської ради Волинської області до Президента України щодо сприяння у безоплатній передачі нерухомого майна комунальної власності Ківерцівського району в межах реформи децентралізації з метою формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації.
Натомість Луцькою РДА вчинені дії щодо внесення відомостей про спірне майно до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та державної реєстрації права власності на спірне майно.
Судом встановлено, що державна реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Ківерцівською районною радою не була вчинена, оскільки на час набуття власності діяло законодавство, зокрема норми ЦК УРСР, що не передбачали обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Так, відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Із листа Луцької РДА №1436/17/2-21, адресованого Управлінню економічного розвитку та торгівлі Волинської ОДА 29.06.2021р., вбачається, що будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності Ківерцівської РДА, як попереднього власника спірного майна, відсутні, що, на думку суду підтверджує обставину, за котрої спірне майно не перебувало у власності Ківерцівської РДА, як попередника прав Луцької РДА, а перебувало лише на його балансі.
Суд констатує, що спірне майно згідно п. 2 розпорядження представника Президента України від 04 травня 1992 року №12 було передано в управління Ківерцівської районної державної адміністрації, однак, право управління майном, надане Ківерцівській районній державній адміністрації не давало останній повноважень передавати його у державну власність чи на баланс Луцької районної державної адміністрації, оскільки майно є комунальною власністю і розпоряджатись останнім могла лише Ківерцівська районна рада.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право комунальної власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, що належать територіальній громаді.
Отже, оскільки приміщення (будівля) загальною площею 1202,7 кв.м. та гаражі площею 442,5 кв.м знаходяться на земельній ділянці розташованій на території Ківерцівської міської територіальної громади то територіальна громада має право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, що належать територіальній громаді, а відтак і нерухомим майном, що розташоване на ній.
За змістом ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Концепція «книжкового володіння», побудована на тому, що факт володіння нерухомим майном підтверджується державною реєстрацією права власності на таке майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Водночас власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
Ця логіка виходить з презумпції, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).
Судом встановлено, що ні Луцькою районною державною адміністрацією ні Фондом державного майна України, не надано суду доказів правомірного набуття спірного нерухомого майна, а відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги Ківерцівської міської ради про витребування з незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації нерухомого майна - адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м. та нерухомого майна – гаражі /Б-1/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2452047007218), загальною площею 442,5 кв.м., що знаходяться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20, підлягають задоволенню.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Отже, оскільки Ківерцівська міська територіальна громада не може реалізувати своє право володіння, користування та розпорядження спірним нерухомим майном, через реєстрацію права власності на нього за іншою особою - Луцькою РДА, то відтак витребування спірного нерухомого майна з незаконного володіння такої особи поновить порушене право позивача та ефективно його захистить.
Доводи відповідача про те, що вимога позивача про витребування спірного нерухомого майна не є належним способом захисту права власника у цих правовідносинах є безпідставними.
Суд приймає до уваги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2023 у справі №903/933/21 за позовом Ківерцівської міської ради до відповідача: Луцької районної військової державної адміністрації (Луцької районної державної адміністрації Волинської області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович, Фонд державного майна України, Луцька районна рада про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права державної власності на об`єкт нерухомого майна із одночасним припиненням іншого речового права (права власності) на об`єкт нерухомого майна та одночасним встановленням іншого речового права - визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, для вирішення спору належним способом захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна, що є обов`язковим для суду в даній справі в силу ст. 316 ГПК України.
Щодо заперечень відповідача на пред`явлений позов, зокрема, в частині правомірності набуття Луцькою РДА права власності на спірне майно з огляду на включення об`єкта нерухомості до передавального акту Ківерцівської РДА до правонаступника Луцької РДА, затвердженого розпорядженням голови Волинської ОДА від 02.04.2021р. №161 "Про затвердження передавальних актів" суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичноїособи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.
Відповідно, факт включення спірного майна в передавальний акт не є доказом того, що дане майно набуто правомірно та на нього не може бути заявлено вимогу. У передавальному акті від Ківерцівської РДА до Луцької РДА не зазначено, що нерухоме майно передається у власність. Сам факт перебування майна у користуванні не надає такому суб`єкту права власності.
Відповідно ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Зважаючи на те, що рішення виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області №5 від 23.01.1992р. "Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності" не скасоване і є чинним, спірні приміщення, на момент припинення Ківерцівської районної ради перебували у комунальній власності відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст колишнього Ківерцівського району і повинні бути переданим правонаступнику відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
На думку суду, викладена обставина свідчить про те, що спірне майно не вибувало із комунальної власності, а було в подальшому протиправно набуто у власність Луцькою РДА, що, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про правомірність реєстрації спірного майна за останнім на праві державної власності.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі.
У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
в и р і ш и в :
1. Позов задоволити.
2. Витребувати об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861).
3. Витребувати об`єкт нерухомого майна – гаражі /Б-1/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2452047007218), загальною площею 442,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861).
4. Стягнути з Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) 47 727,25 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.09.2023.
Суддя В. М. Дем`як
Рішення № 113812648
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: [email protected] Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
28 вересня 2023 року
справа № 903/561/23
Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши
клопотання Ківерцівської міської ради, м. Ківерці
про ухвалення додаткового рішення
у справі за позовом: Ківерцівської міської ради, м. Ківерці
до відповідача: Луцької районної державної адміністрації Волинської області, місто Луцьк
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);
2) Луцька районна рада Волинської області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 53, код ЄДРПОУ 23250933);
3) Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович (45656, Волинська область, Луцький район, село Городище, вулиця Шкільна, будинок 35);
4) Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна (45656, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, будинок 15).
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Представники сторін:
від позивача: не прибули
від відповідача: Рогатюк Яна Валеріївна
від третіх осіб: не прибули
встановив:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.09.2023, позов задоволено. Витребувано об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861). Витребувано об`єкт нерухомого майна – гаражі /Б-1/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2452047007218), загальною площею 442,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Незалежності, 20 з чужого незаконного володіння Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської територіальної громади в особі Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861). Постановлено стягнути з Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) 47 727,25 грн. витрат по сплаті судового збору.
20.09.2023 до суду від представника Ківерцівської міської ради адвоката Кушнірука А.В. надійшла заява від 18.09.2023 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 20.09.2023 прийнято заяву про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат до розгляду, заяву призначено на 28.09.2023.
21 вересня 2023 року Луцька районна державна адміністрація через відділ діловодства суду подала клопотання від 20.09.2023 №2832/26/2-23 за вх.№01-74/1443/23 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав клопотання від 27.09.2023 за вх.№01-75/5745/23в якому просить:
- приєднати до матеріалів справи акт приймання-передачі наданих послуг від18.09.2023.
- розгляд заяви проводити у відсутності представника позивача.
Представники Луцької районної ради Волинської області, Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович та Державний реєстратор Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області Маціюк Катерина Сергіївна не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.
Сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.
Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 із наступними змінами та доповненнями, відповідно до котрого: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положення ГПК України, зокрема, ст. 244 ГПК України, відповідно до котрої встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів.
В судовому засіданні представник відповідача просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Стосовно розгляду судом справи за відсутності представників сторін, учасників справи не заперечила.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.
Частиною 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання правничої допомоги від 26.05.2023 №26/05, актами приймання-передачі наданих послуг від 16.08.2023, від 18.09.2023, детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2023, випискою від 18.08.2023.
Суд встановив, що 26 травня 2023 року між адвокатом Кушніруком А.В. та Ківерцівською міською радою (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №26/05.
Згідно п.п. 1.1., 1.2. договору, за останнім клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати комплексну правничу допомогу за кодом ДК 021:2015 79110000-8 "Послуги з юридичного консультування та юридичного представництва" клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокат надає комплексну правничу допомогу клієнту в межах адміністративно-територіальної одиниці, в якій знаходиться фактичне або юридичне місцезнаходження клієнта або в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці визначеної сторонами.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2 договору за надання правничої допомоги, що надається адвокатом, клієнт сплачує плату у розмірі 30 000 грн. без ПДВ на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг. Загальна ціна договору становить 30 000 грн. без ПДВ.
Пунктом 4.3. сторони погодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються клієнтом у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок адвоката протягом 30 календарних днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі.
Згідно актів приймання-передачі наданих послуг від 16.08.2023, від 18.09.2023 та детального опису виконаних робіт (наданих послуг) від 18.09.2023, адвокат надав клієнтові професійну правничу допомогу на суму 20 000 грн., в тому числі:
- написання та підготовка позовної заяви Ківерцівської міської ради до Луцької районної державної адміністрації про витребування з незаконного володіння нерухомого майна - адміністративної будівлі та гаражів, що знаходяться: м. Ківерці, вул. Незалежності, 20, 15 годин, 10 000 грн.;
- складення та формування відповіді на відзив Луцької РДА у справі №903/561/23, 5 годин, 5000 грн.;
- представництво інтересів Ківерцівської міської ради в судових засіданнях у справі №903/561/23, що були призначені на 21.06.2023, 26.07.2023, 04.08.2023, 04.09.2023 та 13.09.2023, 4 години, 4000 грн.;
- подання клопотань та заяв у процесі розгляду справи №903/561/23, 1 година, 1000 грн.
Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Відповідно до Постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 року за справою №922/445/19, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Водночас відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).
В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, проте, беручи до уваги заявлене представником позивача клопотання про зменшення, вправі зробити це у даній справі.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що суд не зобов`язаний керуватися тими внутрішньо національними розцінками і критеріями, з яких виходять Уряд і заявник на підтримку відповідних аргументів; він керується свободою розсуду відповідно до того, що він вважає за справедливе.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відповідач в клопотанні від 20.09.2023 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
За доводами відповідача зайве витрачання коштів Луцької районної державної адміністрації Волинської області призводить до порушення принципів збалансованості та цільового використання бюджетних коштів, які визначені статтею 7 Бюджетного кодексу України. У 2023 році кошторисних призначень для сплати витрат на професійну правничу допомогу в кошторисі Луцької районної державної адміністрації не передбачено.
Суд, враховуючи заперечення відповідача про розмір витрат на правову допомогу, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про можливість зменшення розміру таких витрат з 20 000 грн. до 10 000 грн., що на думку та переконання суду, є достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в засіданнях суду та підготовки до судового процесу.
Зазначені витрати на переконання суду, відповідатимуть критеріям пропорційності, добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 221, 233, 236-238, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –
в и р і ш и в:
1. Заяву про ухвалення додаткового рішення суду задоволити частково.
2. Стягнути з Луцької районної державної адміністрації (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Ківерцівської міської ради (Волинська область, Луцький район, місто Ківерці, вулиця Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 26516861) 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ на виконання додаткового рішення суду видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено 29.09.2023.
Суддя В. М. Дем`як