УХВАЛА
06 жовтня 2022 року
м. Київ
Справа № 910/10501/19
Провадження № 12-24гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2021 року (суддя Баранов Д. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року (у складі колегії: головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді: Кропивна Л. В.,Барсук М. А.)
у справі№ 910/10501/19
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до 1. Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В`ячеславович,
про стягнення 1 777 866,85 грні
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС, відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКС у м. Києві, відповідач 2) про стягнення шкоди у розмірі 1 777 866,85 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивачу завдано шкоду незаконними діями органу ДВС під час примусового виконання судового рішення у справі № 910/13862/15 внаслідок списання з рахунку ПАТ «Укрнафта» на рахунок ТОВ «Інтербізнесконсалт» повної суми заборгованості (14 183 629,97 грн), незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн. Зазначені дії державного виконавця визнані незаконними ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 квітня 2017 року у справі № 910/13862/15, яка залишена без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та Вищого господарського суду України від 17 серпня 2017 року.
Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року, позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Укрнафта» матеріальну шкоду в розмірі 1 777 866,85 грн, стягнуто з відповідача 1 у дохід Державного бюджету України 1 921,00 грн судового збору.
Суди встановили, що незаконність зазначених вище дій державного виконавця визнана судовими рішеннями у справі № 910/13862/15. Неможливість повернення надмірно стягнутих коштів на виконання судового наказу від 14 квітня 2017 року № 910/13862/15 про стягнення з ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» 1 777 866,85 грн підтверджується постановою відповідача 1 від 25 червня 2019 року про повернення вказаного наказу ПАТ «Укрнафта» без виконання.
Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на день видання судового наказу від 14 квітня 2017 року, на далі - ГПК України) на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, пред`явлення боржником позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є передчасним.
Скаржник вважає, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі № 910/13862/15 діяв у межах і відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а така процесуальна дія державного виконавця як винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не є фактом неможливості стягнення на користь позивача спірної суми коштів, оскільки норми наведеного Закону не позбавляють стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених строків.
Оскільки позивач не скористався своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого документу, то державний виконавець був позбавлений можливості повторно перевірити майновий стан ТОВ «Інтербізпесконсалт» у спосіб та у порядку, визначених Законом. Скаржник стверджує, що у разі фактичного виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та у разі задоволення позову у справі № 910/10501/19 позивач двічі отримає грошові кошти у заявленому розмірі, тобто наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів, що в свою чергу завдасть збитків Державному бюджету України.
Мін`юст також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17, відповідно до якої розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, і ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Ухвалою від 18 липня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
31 серпня 2021 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 910/10501/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд наполягає на необхідності відступлення від висновку, зробленому у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, про неможливість відшкодування позивачу на підставі статей 1173, 1174 ЦК України шкоди, завданої невиконанням судового рішення, оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь.
При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду послалася на наявність протилежного висновку, зробленого Касаційним господарським судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 910/3007/16, в якій суд касаційної інстанції висловив правову позицію про те, що питання про відшкодування з Державного бюджету України матеріальної шкоди за правилами деліктних зобов`язань відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, завданої неправомірними діями державного виконавця, виникає лише у разі невиконання судового рішення про стягнення надмірно сплачених коштів, якщо буде встановлено неможливість повернути на користь боржника грошові кошти, стягнуті з нього на виконання судового наказу. Тобто на вирішенні Касаційного господарського суду перебувало питання про повернення надмірно стягнутих з позивача коштів як шкоди, заявленої на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Касаційного господарського суду про наявність підстав для передачі справи № 910/11459/19 на її розгляд з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
У справі № 642/3839/17, а також подібних справах 757/74887/17-ц, 757/7971/19?ц, 359/2528/20, на які посилається Касаційний господарський суд, позивачі звертались з позовами про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої їм внаслідок бездіяльності державних виконавців при виконанні судових рішень про стягнення з боржників коштів на користь цих позивачів у зв`язку з чим такі рішення не були виконані.
Касаційний цивільний суд у зазначених справах дійшов висновку, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Разом із тим у справі № 910/10501/19, а також подібній справі № 910/3007/16, на яку посилається Касаційний господарський суд, позивач звернувся з позовом про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої йому внаслідок стягнення державним виконавцем надмірної суми коштів, ніж було передбачено судовим рішенням, та невиконання судового наказу про стягнення зі стягувача на користь позивача надмірно отриманих коштів.
У справі № 910/3007/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що стаття 117 ГПК України є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 ЦК України. Тобто, за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 ГПК України на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, пред`явлення боржником позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань є передчасним і не залежить від вини державного виконавця, оскільки норми статті 117 ГПК України є спеціальними і їх застосування не ставиться в залежність від поведінки учасників виконавчого провадження.
З наведеного вбачається, що відносини в наведених цивільних та господарських справах не є подібними, оскільки в цивільних справах підставою позову була бездіяльність державних виконавців при виконанні судових рішень на користь позивачів, у той час як у господарських справах такою підставою були незаконні дії державних виконавців по стягненню з позивачів коштів у надмірному розмірі, ніж було передбачено судовими рішеннями.
Норми застосовані судами у цих справах також є різними, оскільки у наведених цивільних справах (на відміну від указаних господарських справ) судами не застосовувались норми про стягнення на користь боржника коштів безпідставно одержаних стягувачем за виконавчим документом, які містяться у частині другій статті 117 ГПК України, частині четвертій статті 328 ГПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року, №2147-VIII), частині четвертій статті 432 Цивільного процесуального кодексу України.
Також, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновки Верховного Суду в наведених цивільних і господарських справах не є суперечливими, оскільки зводяться до того, що норми статей 1173, 1174 ЦК України не застосовуються поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом.
Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі відсутній висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 910/10501/19 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Ю. Л. Власов
Судді:
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік
І. В. Желєзний
І. В. Ткач
О. С. Золотніков
О. С. Ткачук
Г. Р. Крет
С. П. Штелик
Постанова № 89652153
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/10501/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т.Б.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників:
позивача - Сєрова Є. І.,
відповідача-1 - Васіної І. О.,
відповідача-2 - не з`явились,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до: 1. Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В`ячеславович
про стягнення 1 777 866,85 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.
1.1. У 2019 році Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення 1 777 866,85 грн.
1.2. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що ПАТ "Укpнaфта" було завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, внаслідок незаконних дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України під час примусового виконання судового рішення у справі № 910/13862/15 щодо списання з рахунку позивача на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (далі - ТОВ "Інтербізнесконсалт") суми заборгованості в повному обсязі в розмірі 14 183 629,97 грн, незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі №910/10501/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Ухвалюючи вищезазначені рішення господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, а саме виникнення у нього шкоди, оскільки у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу №53966628 від 25.06.2019, на яку позивач посилається як на підставу позову, зазначено про неможливість стягнення спірної суми в розмірі 1 777 866, 85 грн на користь ПАТ "Укрнафта" з ТОВ "Інтербізнесконсалт" з огляду на відсутність в останнього коштів та/або майна, на яке могло би бути звернуто стягнення.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до висновку, що хоча виконавчий документ повернуто стягувачу вказаною постановою на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", однак, згідно з частиною 5 цієї статті стягував не позбавлений права повторно пред`явити такий виконавчий документ до виконання.
Одночасно господарські суди попередніх інстанцій послались на те, що ТОВ "Інтербізнесконсалт" не перебуває в стані припинення, а позивачем не доведено неплатоспроможності вказаного товариства у встановленому порядку, що перешкодило би в подальшому виконанню ним грошового зобов`язання перед позивачем.
Враховуючи викладене, а також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.11.2018 у справі № 910/22297/17, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про неможливість застосування загальних правил відшкодування шкоди за відсутності доказів неможливості стягнення на користь позивача безпідставно одержаних ТОВ "Інтербізнесконсалт" коштів, а відтак і про передчасність позову.
2.3. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність дослідження місцевим господарським судом відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Інтербізнесконсалт", оскільки така інформація є публічною і суду надано безвиключне право доступу до вказаного реєстру.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи.
3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, ПАТ "Укpнaфта" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позов ПАТ "Укpнaфта", стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ "Укpнaфта" 1 777 866,85 грн шкоди, завданої незаконними діями головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича у виконавчому провадженні №50366945.
3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що апеляційний господарський суд, вимагаючи доказів неможливості стягнення коштів з ТОВ "Інтербізнесконсалт", фактично застосував статті 526 і 598 Цивільного кодексу України, однак не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм вказаних статей у подібних правовідносинах, викладених в постановах: від 14.02.2018 у справі № 334/1390/15-ц, від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16, від 27.09.2018 у справі № 910/23408/17, від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц.
За твердженням скаржника, у зазначених постановах Верховний Суд, зокрема, дійшов висновку, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за допомогою іншого засобу захисту прав, передбаченого законодавством. При цьому застосування іншого способу захисту не є подвійним стягненням заборгованості.
3.3. Заявник також зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 56 Конституції України, статті 1174 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (викладених у постановах від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 12.03.2019 у справі №920/715/17), оскільки встановили наявність всіх необхідних елементів для відшкодування шкоди, однак залишили позов без задоволення.
3.4. Крім того, скаржник посилається на те, що апеляційний господарський суд застосував статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки оскаржувані судові рішення засновані на припущенні можливості стягнути у подальшому спірну суму коштів на користь позивача.
3.5. ПАТ "Укрнафта" також, як на підставу касаційного оскарження, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини сьомої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" з огляду на норми частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що місцевий господарський суд вдався до самостійного встановлення обставин з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо встановлення факту не перебування ТОВ "Інтербізнесконсалт" у процесі припинення.
3.6. Одночасно, за твердженням заявника, справа була розглянута упередженим апеляційним судом, оскільки ним заявлявся відвід з тих підстав, що судді господарського суду апеляційної інстанції, які входили до колегії суддів у цій справі, у 2015 році ухвалили постанову про стягнення коштів з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт", а у 2019 році розглядали другий позов заявника, який передував позову у цій справі.
3.7. ПАТ "Укpнaфта" також подало додаткові пояснення, в яких повторно зазначило про необґрунтованість, на його думку, рішень господарських судів попередніх інстанцій.
3.8. Міністерство юстиції України у відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укpнaфта" зазначає, що вказана скарга є безпідставною і не обґрунтованою та просить залишити її без задоволення.
3.9. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві просить повністю відмовити в її задоволенні та залишити без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у цій справі.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/13862/15 було повністю відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Інтербізнесконсалт" до ПАТ "Укрнафта" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" (далі - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи") про стягнення 1 033 270,08 дол. США, що еквівалентно 21 956 989,20 грн.
4.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 910/13862/15 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "Укрнафта" 998 634,84 дол. США, що еквівалентно 21 008 490,35 грн заборгованості, і стягнення із відповідачів солідарно 10 000 дол. США, що еквівалентно 212 500 грн заборгованості, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Також стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" судовий збір за подання позову в розмірі 73 080 грн, 80 390 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 400 000 грн понесених адвокатських витрат.
4.3. Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі №910/13862/15 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 змінено, а саме вирішено стягнути з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн, що еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 рублів РФ; у решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено; у позові до ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 48 720 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 53 593,34 грн за подання апеляційної скарги; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 залишено без змін.
4.4. 25.02.2016 Господарським судом міста Києва на виконання постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 видано наказ про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт 14 183 629,97 грн, що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 рублів РФ.
4.5. Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.03.2016 відкрито виконавче провадження № 50366945 з виконання вищевказаного наказу.
4.6. 09.03.2016 ПАТ "Укрнафта" направило ТОВ "Інтербізнесконсалт" заяву №10/582 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: зобов`язання ТОВ "Інтербізнесконсалт" перед ПАТ "Укрнафта" зі сплати грошових коштів на загальну суму 480 388,66 грн, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 скасовано постанову апеляційного суду в частині стягнення з ПАТ "Укрнафта" адвокатських витрат та частини витрат зі сплати судового збору. Враховуючи, що ПАТ "Укрнафта" вже виконало постанову апеляційного суду в цій частині, кошти в сумі 451 156, 66 грн підлягають поверненню ПАТ "Укрнафта".
Крім того, згідно з вказаною постановою касаційної інстанції ТОВ "Інтербізнесконсалт" повинне сплатити на користь ПАТ "Укрнафта" 29 232 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, а ПАТ "Укрнафта" - 14 183 629,97 грн на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт".
У зв`язку з наведеним ПАТ "Укрнафта" заявило про зарахування його зобов`язань з виплати ТОВ "Інтербізнесконсалт" заборгованості за постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у загальній сумі 480 388,66 грн у рахунок погашення відповідних зобов`язань ТОВ "Інтербізнесконсалт".
4.7. Про зарахування зустрічних однорідних вимог заявою від 10.03.2016 № 10/591 ПАТ "Укрнафта" також повідомило відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вказавши про припинення зобов`язання ПАТ "Укрнафта" перед ТОВ "Інтербізнесконсалт" на суму 480 388,66 грн за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 №910/13862/15 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн (що еквівалентно 32 820 321,10 рублів РФ).
Крім вказаного, заявник просив винести постанову про відкладення провадження виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50366945 на десять робочих днів.
4.8. ТОВ "Інтербізнесконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви від 09.03.2016 № 10/582 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016, у позові відмовлено повністю.
4.9. Крім того, ПАТ "Укрнафта" направило ТОВ "Інтербізнесконсалт" заяву від 23.03.2016 № 10/719 про зарахування зобов`язань ПАТ "Укрнафта" з виплати ТОВ "Інтербізнесконсалт" грошових коштів за постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 у загальній сумі 1 297 478,19 грн в рахунок зобов`язань ТОВ "Інтербізнесконсалт" перед ПАТ "Укрнафта" зі сплати грошових коштів відповідно до вказаної постанови Вищого господарського суду України.
4.10. Заявою від 25.03.2016 № 10/745 ПАТ "Укрнафта" повідомило відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зарахування зустрічних вимог заявою від 23.03.2016 № 10/719 та вказало, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" перед ТОВ "Інтербізнесконсалт" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13862/15 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн (що еквівалентно 32 820 321,10 рублів РФ) припинились частково на суму 1 297 478,19 грн, а всього на суму 1 777 866,85 грн. Також заявник просив не виставляти і не направляти платіжні вимоги на суму 14 183 629,97 грн з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог у виконавчому провадженні № 50366945 та виклав прохання, в разі примусового списання з банківських рахунків ПАТ "Укрнафта" 14 183 629,97 грн, не перераховувати на рахунки ТОВ "Інтербізнесконсалт" 1 777 866,85 грн від зазначеної суми з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог у ВП № 50366945.
4.11. ТОВ "Інтербізнесконсалт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ "Укрнафта" про зарахування від 23.03.2016 № 10/719. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/6544/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2016, у позові відмовлено повністю.
4.12. Господарськими судами встановлено, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснено примусове списання з рахунків ПАТ "Укрнафта" грошових коштів на суму 14 183 629,97 грн за меморіальними ордерами та розпорядженням від 04.04.2016 №50366945/16.
4.13. Платіжним дорученням від 04.04.2016 № 2301 на суму 14 183 629,97 грн вказані грошові кошти перераховані на рахунок ТОВ "Інтербізнесконсалт" з призначенням платежу: "перерах.коштів, як погаш.боргу згідно наказу №910/13862/15 виданого 25.02.2016 господарським судом м.Києва про стягнен. з ПАТ "Укрнафта".
4.14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/13862/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017, визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн у виконавчому провадженні № 50366945.
Указана ухвала суду мотивована тим, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13852/16 припинилося в частині 1 777 866,85 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження, про що боржником повідомлено виконавчу службу. Незважаючи на наведене, стягнення за наказом відбулося у повному обсязі, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про незаконність дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О.В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" грошових коштів в сумі 1 777 866,85 грн.
4.15. 14.04.2017 Господарським судом міста Києва на виконання зазначеної ухвали від 13.04.2017 за результатами розгляду заяви ПАТ "Укрнафта" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, видано наказ щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва № 910/13862/15 від 25.02.2016.
4.16. 18.05.2017 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн коштів, безпідставно одержаних за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13862/15.
4.17. Однак, 25.06.2019 головним державним виконавцем Кузьмишиним Е.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу - ПАТ "Укрнафта" на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаній постанові зазначено, що земельні ділянки, транспортні засоби за боржником не зареєстровані, відомості щодо боржника у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій, відсутній, у боржника є рахунки у фінансових установах, на які накладено арешти, та кошти на які можливо звернути стягнення відсутні, філії та структурні підрозділи боржника також відсутні, відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
4.18. Вищезазначені обставини, у тому числі неможливість стягнення грошових коштів за наказом від 14.04.2017 № 910/13862/15, стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Предметом позову в цій справі є стягнення майнової шкоди, завданої незаконними діями Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В`ячеславовича у виконавчому провадженні № 50366945.
5.3. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
5.4. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Зокрема, згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
5.5. Таким чином, статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
5.6. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 та від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
5.7. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 910/13862/15, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017, визнано незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О. В. щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" у виконавчому провадженні № 50366945 грошових коштів у сумі 1 777 866,85 грн з тих підстав, що зобов`язання ПАТ "Укрнафта" за наказом Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 № 910/13852/16 припинилося в частині зазначеної суми шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження, про що боржником було повідомлено виконавчу службу. Однак, незважаючи на наведене, стягнення за вказаним наказом відбулося у повному обсязі.
5.8. Таким чином, місцевим та апеляційним господарськими судами, враховуючи преюдиційність висновків господарського суду, викладених у вищевказаній ухвалі, встановлена наявність неправомірних дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медвєдєва О. В. внаслідок яких з ПАТ "Укрнафта" у виконавчому провадженні № 50366945 було стягнуто грошові кошти у сумі 1 777 866,85 грн.
5.9. Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про відсутність шкоди, яка була завдана ПАТ "Укрнафта" зазначеними діями державного виконавця, оскільки, незважаючи на повернення позивачу виконавчого документа (наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15) постановою державного виконавця №53966628 від 25.06.2019, на яку він посилався як на підставу позову, ПАТ "Укрнафта" не позбавлено права повторно пред`явити такий виконавчий документ до виконання та повернути зазначені кошти на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017).
5.10. Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними, зробленими при неповному з`ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на наступне.
5.11. Зазначаючи про неможливість застосування загальних правил відшкодування шкоди з огляду на наявність у позивача права повторно пред`явити повернутий йому судовий наказ до виконання, місцевий та апеляційний господарські суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статті 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017), викладених у постанові від 10.07.2018 у справі №910/3007/16, які, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обов`язково повинні враховуватися господарськими судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
5.12. Так, у вказаній постанові Верховний Суд висловив правову позицію про те, що право на пред`явлення позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, виникає лише у разі невиконання судового рішення про стягнення надмірно сплачених коштів, якщо буде встановлено неможливість повернути на користь боржника грошові кошти, стягнуті з нього на виконання судового наказу.
При цьому вину державного виконавця у справі № 910/3007/16 було встановлено ухвалою суду, однак, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що позов про відшкодування матеріальної шкоди з державного бюджету заявлено передчасно і в його задоволенні слід відмовити, оскільки позивач не зазначив як підставу позову неможливість повернення надмірно стягнутих з нього коштів, а судами не встановлено таку неможливість повернути зазначені кошти на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд у вищезазначеній постанові також зазначив, що стаття 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017) є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
5.13. Отже, у вказаній справі Верховний Суд дійшов до висновку про те, що питання обґрунтованості позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, завданої неправомірними діями державного виконавця, повинно вирішуватися в залежності від підстав позову щодо неможливості повернення надмірно стягнутих з позивача коштів за судовим наказом.
5.14. Як встановлено господарськими судами, підставою позову у цій справі стала саме неможливість виконання судового наказу від 14.04.2017 № 910/13862/15 щодо стягнення з ТОВ "Інтербізнесконсалт" на користь ПАТ "Укрнафта" 1 777 866,85 грн у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови від 25.06.2019 про повернення вказаного наказу стягувачу - ПАТ "Укрнафта".
Зазначена постанова обґрунтована тим, що за боржником (ТОВ "Інтербізнесконсалт") не зареєстровані земельні ділянки, транспортні засоби; відомості щодо боржника у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні; боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій відсутній; у боржника є рахунки у фінансових установах, на які накладено арешти; кошти на які можливо звернути стягнення відсутні; філії та структурні підрозділи боржника також відсутні; відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення; здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
5.15. Однак, господарські суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не встановили за результатами оцінки належних, допустимих та достовірних доказів обставини справи щодо неможливості виконання судового наказу від 14.04.2017 №910/13862/15 з врахуванням предмета та підстав позову.
5.16. Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди, зосередившись на дослідженні питання можливості повернення безпідставно стягнутих з позивача коштів відповідно до статті 117 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017), не з`ясували обставини справи, які мають суттєве значення для встановлення наявності або відсутності підстав щодо відшкодування шкоди згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України.
5.17. При цьому Суд звертає увагу на те, що сама по собі можливість повторного подання вказаного наказу до виконання та відсутність доказів перебування ТОВ "Інтербізнесконсалт" в стані припинення не може бути перешкодою для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди.
5.18. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке, у свою чергу, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних, допустимих і достовірних доказів у конкретній справі.
5.19. З огляду на викладене, висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди в сумі 1 777 866,85 грн, завданої незаконними діями державного виконавця, є передчасними.
5.20. Таким чином, доводи скаржника про те, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 56 Конституції України, статті 1174 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, знайшли своє часткове підтвердження.
5.21. Разом з тим, доводи касаційної скарги про розгляд справи упередженим апеляційним судом є безпідставними, оскільки заява про відвід судів господарського суду апеляційної інстанції була обґрунтована тим, що названі судді у 2015 році ухвалили постанову про стягнення коштів з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "Інтербізнесконсалт", а у 2019 році розглядали інший позов заявника, який передував позову у цій справі. Таким чином, вказані доводи зводяться до незгоди з розглядом суддями апеляційної інстанції інших справ за участю ПАТ "Укрнафта".
При цьому частиною четвертою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Крім того, зазначені доводи були предметом дослідження Північного апеляційного господарського суду при розгляді заяви позивача про відвід колегії суддів апеляційного суду, за наслідком розгляду якої також не встановлено наявності обставин, які викликали б сумніви у неупередженості або об`єктивності суддів.
5.22. Інші доводи касаційної скарги свого підтвердження не знайшли та фактично спрямовані на переоцінку обставин справи.
6. Висновки Верховного Суду.
6.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 у справі № 910/10501/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
Т. Б. Дроботова