ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 106906930

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 164/2138/19

Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/627/22 Категорія: 48

Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 у власних інтересах та інтересах ОСОБА_3 до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про відшкодування вартості майна, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 подану її представником ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , звернулася до суду із зазначеним позовом.

Покликалась на ті обставини, що на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 60 від 28 лютого 2002 року її разом із дочкою ОСОБА_3 було взято на квартирний облік для отримання державного житла при міськвиконкомі. Відповідно до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 17 серпня 2006 року № 414-1 «Про заселення вільних квартир та виведення житлових приміщень зі складу службових» потерпілій першої категорії внаслідок аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 на сім`ю із двох осіб ( вона та дочка ОСОБА_3 ) надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області від 21 лютого 2008 року № 87 вивільнене житлове приміщення – двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 надано сім`ї ОСОБА_2 , який перебував на обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов і користується правом позачергового забезпечення житлом, та видано ордер на вселення останнього разом зі своєю сім`єю у вказану квартиру.

Також позивач зазначала, що після отримання ОСОБА_2 права на вселення до квартири, у вказаному житловому приміщенні залишилося належне їй та її дочці майно.

21 січня 2009 року комісією у складі працівників Маневицького виробничого управління ЖКГ Волинської області та Маневицької селищної ради Волинської області, в присутності нових квартиронаймачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , було звільнено житло за адресою: АДРЕСА_3 від речей, які знаходилися у ній та належали попередньому квартиронаймачу, про що складено відповідний акт.

Крім того ОСОБА_1 вказувала, що в березні 2010 року прокурором Маневицького району Волинської області винесено припис стосовно голови Маневицької селищної ради про вжиття невідкладних заходів для повернення майна її сім`ї, яке знаходиться на зберіганні в смт. Маневичі, Волинської області в приміщенні колишнього кінотеатру «Жовтень». Оскільки її неодноразові звернення до Маневицької селищної ради на виконання припису про повернення майна результату не дали, то вона зверталася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року у справі за її позовом Маневицьку селищну раду Волинської області було зобов`язано повернути їй вилучене, згідно з актом від 21 січня 2009 року із квартири АДРЕСА_2 рухоме майно. Однак, вказане рішення суду наразі залишається не виконаним, а тому з метою захисту свого права власності на зазначене вище майно, зверталася до правоохоронних органів із заявою про злочин, про що до ЄРДР було внесено відповідні відомості.

Також позивач вказувала, що у 2016 році Маневицька селищна рада Волинської області зверталася до неї з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом зобов`язання звільнити два службові кабінети в адміністративному приміщені Маневицької селищної ради Волинської області, однак у його задоволенні було відмовлено, а рішення набрало законної сили.

Вважає, що у неї фактично було викрадено майно, список якого складається із 400 позицій, а загальна його вартість, виходячи із середніх ринкових цін, орієнтовно становить 300 000 грн.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на свою користь 300000 грн за завдану їй майнову шкоду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального права, представник позивача ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права і встановленим обставинам справи, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є безпідставними по тій причині, що названі особи жодних дій по вилученню майна позивачів не проводили і за збереження цього майна не відповідали.

Заявлені ж позовні вимоги до відповідача Маневицької селищної ради Волинської області про відшкодування шкоди суд першої інстанції вважав необґрунтованими і недоведеними, оскільки жодних доказів знищення чи пошкодження належного їй та її дочці майна, яке перераховано в акті опису майна від 21 січня 2009 року, саме з вини Маневицької селищної ради Волинської області, позивачем та її представником суду надано не було, як і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру самої матеріальної шкоди та її розрахунок.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 60 від 28 лютого 2002 року, ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_3 було взято на квартирний облік громадян для отримання державного житла при міськвиконкомі. Відповідно до пункту 5 рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 414-1 від 17 серпня 2006 року «Про заселення вільних квартир та виведення житлових приміщень зі складу службових» надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 потерпілій першої категорії внаслідок аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 з сім`єю у складі 2 осіб ( ОСОБА_3 – дочка).

Крім того, з наявних в матеріалах справи письмових доказів: акту державного виконавця ВДВС Маневичького РУЮ від 24 грудня 2008 року, постанови державного виконавця Романюка О. М. від 25 грудня 2008 року про закінчення виконавчого провадження, письмового пояснення ОСОБА_1 від 24 грудня 2008 року встановлено, що згідно рішення Маневицього районного суду Волинської області від 30 липня 2008 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 разом із дочкою ОСОБА_3 були примусово виселені без надання іншого житлового приміщення з квартири АДРЕСА_5 , під час виселення позивач не заперечувала, що звільнила житло від майна, яке належить їй та дочці (а. с. 36-38, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 87 від 21.02.2008 року вивільнене житлове приміщення – двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 надано ОСОБА_2 , який перебував на обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов і користується правом позачергового забезпечення житлом, та видано ордер на вселення останнього разом із сім`єю у вказану квартиру.

Вищевказані обставини встановленні Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 164/1679/18, а тому, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи (Том 2, а.с. 142-148).

Також встановлено, що реалізувати своє право на вселення ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю, у житлове приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , не зміг, оскільки у наданій йому квартирі залишилося майно від попередніх квартиронаймачів.

21 січня 2009 року комісією у складі працівників Маневицького виробничого Управління ЖКГ Волинської області (далі – Маневицьке ВУЖКГ) та Маневицької селищної ради Волинської області, в присутності нових квартиронаймачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , було звільнено житло за адресою: АДРЕСА_3 від речей, які знаходилися у ній та належали попереднім квартиронаймачам, про що складено відповідний акт (а.с. 39-41 т. 1).

Крім того встановлено, що в провадженні Маневицького районного суду Волинської області знаходилася цивільна справа № 2-503/11/0311 за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області, Маневицького ВУЖКГ про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 21 лютого 2012 року Маневицьку селищну раду Волинської області було зобов`язано повернути ОСОБА_1 , вилучене згідно акту від 21 січня 2009 року із квартири АДРЕСА_2 наступне рухоме майно: одна пральна машина « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із речами кількістю двадцять одне найменування, одна швейна машина, одна підставка для взуття, одна навісна дерев`яна вішалка, одна тумбочка з кремом і щіткою, прищепки для білизни, один вузол і один ящик з бувшими у користуванні речами, одна металева дошка пральна, один електрошнур, одне навісне дзеркало, дев`ять пар жіночого взуття, чотири пари дитячого взуття, один алюмінієвий бідон, сім кухонних наборів, три кухонні тумбочки з речами, одна металева хлібниця, дві тумбочки навісних з речами, одна чотирьох камфорна газова плита, один газовий балон, один кухонний стіл, одна сумка з посудом, десять штук металевих та пластмасових мисок, шість алюмінієвих каструль, одна електросковорідка, один електрокип`ятильник, одна чавунна каструля, вісім емальованих каструль, три сковорідки, чотири пластмасових відра, два чайника, дві каструлі з нержавіючої сталі, два черпаки, два дуршлага, чотири гусятниці, три лотки, одна електрична форма для випічки, один чавун, дві керамічних бочки, один чайник з нержавіючої сталі, два пластмасових відра, три великих табуретки, дві малих табуретки, один радіоприймач, один навісний замок, один віник, один телефонний апарат, два резинових килимка, одна мочалка, одна пральна машина «Сибір», один холодильник «Донбас», дві жіночих сумочки, одна електродуховка, одна дошка для прасування, один диван, три м`які подушки, два м`які крісла, чотири стільці, один ящик для білизни з речами, одна електросоковижималка, одне дзеркало, один набір каструль з нержавіючої сталі, один електомагнітофон «Оріанда», один телевізор, один столовий набір, три килими, книжки, вісім килимових покриття на підлогу, один пилосос «Ракета», два покривала, одна кухонна витяжка, один гофрований паперовий ящик, дві подушки, одна праска, два годинника, одна ковдра, один чайний сервіз, один кувшин, шість чашок, один керамічний самовар, чотири карниза, один мішок з дитячими речами, одна меблева стінка з речами, один електроподовжувач, одна дерев`яна підставка, два спальних матраци з постіллю, меблевий набір (два ліжка, дві тумбочки, один трельяж, дві шафи) десять рулонів шпалер, один дитячий матрац, дві обручки із золота, одна підвіска із золота, три коробки із ложками, ножами та вилками, один фотоапарат, тридцять кришталевих салатниць, один термос із нержавіючої сталі, одна лампа для вигрівання, дванадцять скляних фужерів, сто тринадцять тарілок та блюд, дві скляних хлібниці, одна скляна ваза, два скляних кувшини, дві картини, скатертини, одяг, хустки, постільна білизна, одна лампа денного світла, один світильник, три ікони, речі з трельяжа (ліки, альбоми, ощадні книжки на ім`я ОСОБА_1 ), одна сумка синього кольору, три глиняних горшки, шість фотоальбомів, один весільний портрет, чотири ракушки, п`ять мішків з речами, дев`ять покривал, дві подушки, вісім вішаків з речами, одинадцять вішаків без речей, один кабель до телевізора, один ящик з посудом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і дана обставина не заперечується сторонами спору, зазначене рішення суду так і залишилось невиконаним, а вказане у ньому майно тривалий час знаходилось на зберіганні в приміщенні бувшого кінотеатру «Жовтень» в смт. Маневичі, Волинської області.

Також встановлено, що у 2016 році Маневицька селищна рада Волинської області зверталась з позовом до Маневицьокого районного суду Волинської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та просила зобов`язати відповідача звільнити два службові кабінети в адмін-приміщенні селищної ради від речей перевезених 12 травня 2012 року з кінотеатру «Жовтень» для тимчасового зберігання.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 26-27, 29-34 т.1).

Як слідує з матеріалів справи звернувшись з даним позовом до суду ОСОБА_1 ставить питання про відшкодування їй матеріальної шкоди в розмірі 300000 грн., яка була завдана внаслідок незаконного вилучення (викрадення) майна, що зазначено у списку з 400 позицій. Позивач також вказує, що розмір матеріального збитку нею визначений виходячи із середніх ринкових цін цього майна.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних непереборних обставин.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2019 року у справі № 591/5118/14-ц звернув увагу на те, що, хоча цивільне законодавство в деліктних правовідносинах і передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, однак позивач повинен довести, що протиправні дії вчинено саме тією особою, до якої пред`явлено позов.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 заявила позов до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, який є безпідставним, оскільки як слідує із судового рішення в цивільній справі № 2-503/11/0311, вилучення майна проводилося за розпорядженням відповідача Маневицької селищної ради Волинської області, на її вимогу було створено комісію по вилученню майна, а тому саме Маневицьку селищну раду Волинської області було зобов`язано повернути вилучене у позивачки майно.

Інших доказів позивач ОСОБА_1 суду не надала.

Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є особами, які відповідали за вилучення, збереження та/чи повернення майна, вилученого у ОСОБА_1 Маневицькою селищною радою Волинської області, яке перераховано у акті опису майна від 21 січня 2009 року, і позивачкою не доведено, що саме їх діями їй завдано матеріальну шкоду.

Також суд першої інстанції цілком вірно зазначав, що в ході розгляду цивільної справи № 2-503/11/0311 судом було встановлено, під час звільнення квартири АДРЕСА_2 від майна, посадові особи Маневицької селищної ради Волинської області пропонували ОСОБА_1 посприяти відвезенню майна за вказаною нею адресою.

Судовими рішеннями при розгляді цивільної справи № 164/1067/16-ц за позовом Маневицької селищної ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном було встановлено, що вилучено у ОСОБА_1 майно, яке перераховано у акті опису майна від 21 січня 2009 року, зберігається у двох службових приміщеннях Маневицької селищної ради Волинської області.

Факт наявності вищевказаного майна у двох службових приміщеннях Маневицької селищної ради по даний час жодними доказами не спростований, як і не встановлено обставин про знищення цього майна саме з вини Маневицької селищної ради Волинської області, що давало б безспірні підстави позивачу ОСОБА_1 ставити питання про відшкодування заподіяної їй шкоди.

Зокрема, матеріали справи не містять жодних відомостей того, що судове рішення в цивільній справі № 2-503/11/0311 не можливо виконати у зв`язку з відсутністю у боржника Маневицької селищної ради Волинської області, визначеного виконавчим документом майна, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

В свою чергу, посилання позивачки ОСОБА_1 на наявність відкритого кримінального провадження, внесеного 27 грудня 2012 року до ЄРДР за № 12012020160000081, за правовою кваліфікацією ч. 5 ст. 186, ст. 356 КК України, як на підставу встановлення факту завдання їй матеріальної шкоди, є безпідставними.

Оскільки, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо значених вище подій, на момент розгляду даної справи відсутні.

Наведене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що жодних доказів знищення, пошкодження належного їй майна, яке перераховано у акті опису від 21 січня 2009 року, саме з вини Маневицької селищної ради Волинської області, позивачем ОСОБА_1 до суду надано не було і судом першої інстанції не встановлено.

Також позивач не надала жодних доказів та підтвердження розрахунку визначеного нею розміру матеріальної шкоди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення, відповідає вимогам закону й підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції і являються суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права представником позивача та не впливають на законність і обґрунтованість оскаржуваного ним рішення.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді

Ухвала № 91998445

Відкрити повний перегляд

Ухвала

02 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 164/2138/19

провадження № 61-13799ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у вищевказаній справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду була постановлена 16 березня 2020 року, тобто в строк дії карантину, а тому на час подання касаційної скарги строк дії на території карантину не припинено.

Відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділу І Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

17 липня 2020 року набув чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином». Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом».

Наведені заявником підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження не можна визнати поважними, так як відповідно до вищезазначених змін, останнім днем строку на касаційне оскарження судового рішення є 06 серпня 2020 року. Проте ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року лише 14 вересня 2020 року.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Отже, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Згідно частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що причини пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення такого строку є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, - надати строк для звернення до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням інших підстав для поновлення цього строку та наданням відповідних доказів.

Керуючись статтями 185, 390, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження ухвали Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 неповажними.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без руху та надати строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для звернення до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням інших підстав для поновлення цього строку та наданням відповідних доказів.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ю. Зайцев