ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 104727770

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

09 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 906/262/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно"

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Кудряшової Ю. В.

від 20 вересня 2021 року

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мельник О. В., Грязнов В. В., Маціщук А. В.

від 18 листопада 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно"

про скасування рішення загальних зборів,

за участю:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: Бобрик В. І.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року, оформленого протоколом № 1/2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 березня 2019 року на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" були прийняті рішення про відмову у вступі до складу учасників Товариства правонаступників померлого учасника ОСОБА_3 , а саме: його дружини - ОСОБА_4 , дочки - ОСОБА_5 та дочки - ОСОБА_6 з виплатою їм частки у майні; про розподіл частки померлого ОСОБА_3 , про включення до складу засновників його спадкоємців - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та про затвердження нового складу учасників Товариства.

За твердженням позивачки зазначені рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" порушують її корпоративні права та законні інтереси на участь в управлінні Товариством та отриманні прибутків Товариства, оскільки вона не була повідомлена належним чином про проведення 11 березня 2019 року загальних зборів учасників Товариства, на яких були прийняті спірні рішення, фактично цими рішеннями вона була усунена від участі у Товаристві, позбавлена своєї частки, яка визначена законом.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 16 березня 2020 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 906/262/20.

Господарська справа № 906/ 262/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 20 вересня 2021 року, ухваленим за результатами нового розгляду справи, позов задовольнив: скасував рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" на користь ОСОБА_1 2 102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18 листопада 2021 року рішення Господарського суду Житомирської області рішенням від 20 вересня 2021 року залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірним рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно" від 11 березня 2019 року був порушений охоронюваний законом інтерес позивачки, виражений у правомірному очікуванні набуття корпоративних прав. При цьому суди входили з того, що:

- внаслідок спадкування позивачка не набула корпоративні права та право участі у Товаристві з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Гроно", а набула лише право власності на майно - частку у статутному капіталі у цьому Товаристві, що у свою чергу надало їй право на вступ до Товариства та право вимагати прийняття її до складу учасників Товариства, яке не могло бути заперечене іншими учасниками Товариства;

- відповідно до норм чинного законодавства та положень статуту Товариства, що було чинним станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, позивачка своє право на вступ до Товариства до 02 листопада 2019 року могла реалізувати шляхом звернення до Товариства з відповідною заявою та могла стати учасником Товариства лише за наявності відповідного рішення загальних зборів учасників Товариства про надання згоди на вступ до Товариства;

- враховуючи те, що на зборах учасників Товариства, що відбулися 11 березня 2019 року, вирішувались питання щодо відмови у прийнятті позивачки до складу учасників Товариства та виплати належної їй частки в грошовій формі, вирішення вказаних питань без урахування волі самої позивачки порушує її права та законні інтереси, а тому Товариство зобов`язане було повідомити позивачку про скликання загальних зборів та їх порядок денний;

- повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства, на яких були прийняті спірні рішення, було надіслане на адресу проживання позивачки, однак було адресоване ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , та було повернуте відділенням поштового зв`язку з відміткою "через не запит", а отже не могло бути нею отримано в силу об`єктивних обставин, оскільки рекомендоване відправлення видається відділенням поштового зв`язку лише тій особі, яка надає документ, що посвідчує її особу (пункт 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2019 року);

- неявка позивачки як власниці частки у статутному капіталі Товариства на збори, неподання нею заяви (будь-якої), яка б засвідчувала її волю як спадкоємиці учасника Товариства, не свідчить про відмову позивачки від права на вступ до Товариства, а Товариство не мало права відмовити позивачці у вступі у Товариство без наявності заяви позивачки про відмову у вступі.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Гроно» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- порушили норми процесуального права, а саме: частину другу статті 50 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ухвалили рішення про права, інтереси та обов`язки осіб (дійсних та колишніх учасників Товариства), що не були залучені до участі у справі, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій;

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину другу статті 23, пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статтю 19 Конституції України. При цьому скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- помилково застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не була чинна станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, не врахували пункт 1 глави VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якого частина друга статті 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набирає чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 17 червня 2019 року.

- неправильно застосували пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності з пунктом 4.6. статуту Товариства у редакції, чинній станом на дату прийняття загальними зборами учасників Товариства спірних рішень, дійшли помилкового висновку про те, що прийняття рішення про відмову в прийнятті спадкоємця учасника в товариство можливе лише за результатом розгляду відповідної заяви спадкоємця. За твердженням скаржника суди не врахували те, що положення, закріплені у пункті 4.6. статуту Товариства, передбачали набуття спадкоємцями права участі в товаристві лише на підставі відповідної згоди учасників цього товариства, натомість рішення про відмову спадкоємцю у вступі до учасників могло бути прийняте загальними зборами учасників незалежно від наявності чи відсутності заяви спадкоємця про вступ до товариства, оскільки на відміну від прийняття до товариства, процедура відмови в прийнятті спадкоємця до товариства є односторонньою, законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не передбачало, що для прийняття рішення про відмову в прийнятті спадкоємця в товариство необхідна заява такого учасника. Загальні збори учасників товариства могли прийняти рішення про відмову у прийнятті до учасників товариства незалежно від волі та волевиявлення спадкоємця;

- не застосували статтю 19 Конституції України та дійшли помилкового висновку про те, що відповідач мав повідомити позивачку, яка на той час не була учасником Товариства, про скликання загальних зборів учасників товариства, на яких вирішувалося питання про відмову у її прийнятті до складу учасників Товариства. За твердженням відповідача зазначений висновок судів не ґрунтується на жодній норми матеріального права чи положеннях статуту, а визнання судом обов`язку Товариства повідомити позивача про скликання загальних зборів учасників Товариства за відсутності закріплення в законодавстві такого обов`язку є порушенням частини першої статті 19 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20, призначив розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на 03 березня 2022 року о 10:45 у приміщенні Касаційного господарського суду.

З огляду на те, що в Україні відповідно до указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, був введений із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України судове засідання з розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20, призначене на 03 березня 2022 року о 10 годині 45 хвилин, не відбулося.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 18 квітня 2022 року призначив до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми "Гроно" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року у справі № 906/262/20 на 09 червня 2022 року о 10:45 год у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду

Як уже зазначалося, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є, зокрема пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статті 19 Конституції України.

Однак, як вбачається Верховний Суд вже здійснював касаційний розгляд цієї справи № 906/262/20, за результатом якого прийняв постанову від 06 квітня 2021 року, в якій містяться висновки, зокрема щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Разом з цим суд касаційної інстанції враховує, що Верховний Суд у низці постанов неодноразово зазначав про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №922/3693/18, Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі №905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18 від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі №910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 905/857/19 тощо).

З огляду на наявність зазначеного висновку Верховного Суду щодо значення правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, суд касаційної інстанції вважає, що при перегляді у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у цій справі, що були ухвалені за результатом нового розгляду справи, виникає питання, чи можна вважати висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", викладені у постанові від 06 квітня 2021 року, якою справу направлено на новий розгляд, остаточними висновками, сформованими Верховним Судом.

Разом з цим при розгляді зазначеної справи № 906/262/20 суд касаційної інстанції встановив, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 19 січня 2022 року у справі № 910/22858/17 передала на вирішення Великої Палати Верховного Суду питання відступу від правової позиції, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №922/3693/18, Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі №905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18 від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі №910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18 тощо, про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

Верховний Суд в ухвалі від 19 січня 2022 року про передачу справи № 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив про те, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" і Господарський процесуальний кодекс України передбачають обов`язковість врахування судами висновків, які містяться у будь-якій постанові Верховного Суду, незалежно від того, якою є резолютивна частина цієї постанови, а на підставі такого висновку вже формується негативна практика ігнорування висновків Верховного Суду судами інших інстанцій, тобто нівелюється значення тих висновків, які містяться у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд.

Також в обґрунтування необхідності відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 910/22858/17 зазначила про те, що такий висновок Верховного Суду не відповідає чинному законодавству, суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово відступала від висновків, які містилися у постановах, якими справа направлялася на новий розгляд, та практиці, яка склалася в інших касаційних судах у складі Верховного Суду. Крім того, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду існування такої правової позиції (відсутність у постанові правового висновку, якщо справу направлено на новий розгляд) дає можливості для необґрунтованого відступу від правових висновків Верховного Суду в порушення механізму формування єдиної та сталої судової практики, передбаченого статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статтею 302 Господарського процесуального кодексу України.

Отже на розгляд Великої Палати Верховного Суду у межах справи № 910/22858/17 винесене питання щодо застосування (врахування) судами правових висновків Верховного Суду, що містяться у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, і таке питання має значення для правильного розгляду цієї справи судом касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2022 року прийняла до розгляду справу № 910/22858/17, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 15 червня 2022 року о 10 годині 00 хвилин.

Відповідно до пункту 7 частин першої та третьої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/22858/17 матимуть значення для здійснення правильної оцінки доводів касаційної скарги, правильного касаційного розгляду цієї справи та вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до прийняття Великою Палатою Верховного Суду відповідного рішення у справі № 910/22858/17.

Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Зупинити касаційне провадження у справі № 906/262/20 за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Гроно» на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 вересня 2021 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/22858/17.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець

Ухвала № 102220259

Відкрити повний перегляд

УХВАЛА

24 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/262/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми «Гроно»

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Кудряшової Ю.В.

від 20.09.2021

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мельник О.В., Грязнов В.В., Маціщук А.В.

від 18.11.2021

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми «Гроно»

про скасування рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Гроно» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 906/262/20.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.12.2021.

Перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Водночас, підставою для касаційного оскарження скаржник зазначив дві підстави: 1) необхідність відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у даній справі, а саме у постанові від 06.04.2021 у справі № 906/262/20 і врахованого судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки висновки у цій постанові зроблені Верховним Судом з огляду на зміст частини другої статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що як вказувалось судом касаційної інстанції у зазначеній вище постанові не підлягає застосуванню до спірних правовідносин; 2) відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування/незастосування частини другої статті 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах.

Однак, по-перше, наведені доводи касаційної скарги є взаємосуперечливими. При цьому, у касаційній скарзі не наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. По-друге, фактично обґрунтування касаційної скарги в цій частині зводиться до опису встановлених обставин справи, незгоди з судовими рішеннями здійсненими по факту оцінки доказів, цитування нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не узгоджується із визначеними скаржником підставами касаційного оскарження та не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неврахування висновку Верховного Суду, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З огляду на викладене та, враховуючи принцип диспозитивності та принцип рівності всіх сторін перед Законом та судом, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України враховуючи вищевикладені недоліки.

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та усунути недоліки касаційної скарги у спосіб, визначений судом, а саме протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду касаційну скаргу в новій редакції.

При цьому, касаційну скаргу в новій редакції слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії касаційної скарги в новій редакції іншим учасникам справи (описи вкладення у поштові відправлення та чеки).

З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми «Гроно» на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2021 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 906/262/20 залишити без руху.

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромисловій фірмі «Гроно» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромислової фірми «Гроно» усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі, у такий спосіб:

- надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач О. Баранець