ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 100000055

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16681/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл"

до Київської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2021 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 910/16681/20.

Подана касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Положеннями пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов немайнового характеру у цій справі подано у жовтні 2020 року про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28.11.2017 № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва" у частині надання статусу скверу земельній ділянці (код ділянки 69:036:021) площею 0,0775 га по провулку Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі міста Києва.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/16681/20, залишеним без змін оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.

З урахуванням того, що скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суду попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, за подання касаційної скарги скаржник має сплатити судовий збір у сумі 4 204,00 грн (2 102,00 грн х 200 %).

Проте, в порушення зазначених вимог, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До поданої касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" додано дублікат квитанції від 27.08.2021 про сплату адвокатом Новицькою Світланою Володимирівною судового збору у розмірі 2 270,00 грн за подання касаційної скарги у справі № 910/16681/20, яка не може вважатися документом, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі.

У зв`язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази доплати судового збору у розмірі 1 934,00 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»); призначення платежу: *; 101; __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 910/16681/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" посилається на випадки, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи висновки судів, у тому числі Верховного Суду, а також про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України скасування судового рішення через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, скаржник посилається на правові позиції, викладені у наведених ним судових рішеннях, однак належним чином не обґрунтовує підстави касаційної скарги, оскільки не зазначає, в чому полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, процесуальний закон покладає на заявника касаційної скарги обов`язок зазначати про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України з відповідним обґрунтуванням.

Із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, у касаційній скарзі необхідно зазначити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;

Оскільки у касаційній скарзі скаржником не зазначено належного обґрунтування передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги у відповідності до вимог ГПК України, згідно з частиною другою статті 292 ГПК України її слід залишити без руху.

За приписами частини першої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 складено 23.07.2021, отже з цього дня почався перебіг двадцятиденного строку, встановленого для її оскарження в касаційному порядку.

Таким чином, останнім днем для подання касаційної скарги на вказане рішення суду у цій справі було 12.08.2021, після якого процесуальний строк вважається таким, що пропущений.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" надіслано поштою 28.08.2021, що підтверджується конвертом, тобто з порушенням встановлено строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини другої статті 288 ГПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Отже, передбачений частиною другою статті 288 ГПК України строк, в межах якого скаржник має право звернутись з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення такого строку у зв`язку з отриманням оскаржуваного рішення, закінчився 18.08.2021.

Частиною третьою статті 288 ГПК України передбачена можливість поновлення строку на касаційне оскарження у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Частиною першою статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

До поданої касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, яке обґрунтоване отриманням оскаржуваної постанови 29.07.2021 (в підтвердження чого скаржником додано відповідні докази), а також тим, що адвокати, які були представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" у цій та інших справах, самоусунулись від виконання взятих на себе обов`язків, тому скаржником тільки 16.08.2021 було укладено договір про надання правової допомоги у Верховному Суді у справі № 910/16681/20 з іншим адвокатом, якому знадобився час для вивчення всіх пов`язаних справ та судової практики для подання касаційної скарги у цій справі.

Розглянувши подане клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, колегія суддів не визнає наведені доводи скаржника поважними і такими, що дають підстави для його поновлення, з огляду на те, що викладені ним обставини не підтверджені відповідними доказами, що свідчать про непереборність вказаних обставин, які перешкоджали йому протягом передбаченого двадцятиденного строку звернутися до суду із касаційною скаргою, зокрема після вручення повного тексту оскаржуваної постанови 29.07.2021 до 18.08.2021.

За змістом статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у контексті Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії").

При цьому якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України").

Можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Доводи скаржника щодо невиконання його представниками обов`язків адвоката, наявності великої кількості інших судових справ, а також укладення нового договору з надання правової допомоги не можуть бути розцінені судом як поважними чи непереборними обставинами, що дають підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки вони обумовлені суб`єктивними причинами.

Доказів на підтвердження наведених скаржником підстав неможливості звернутися з касаційною скаргою в межах розумного строку, та які б підтверджували наявність особливих та непереборних обставин, що перешкодили подати касаційну скаргу до матеріалів заяви не надано.

Таким чином, як органи державної влади, так і суб`єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним господарюючим суб`єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

З викладеного вбачається, що пропуск строку на касаційне оскарження залежав не від об`єктивних причин, а від суб`єктивних чинників, які особа, що звернулась із касаційною скаргою, могла і повинна була уникнути під час звернення з касаційною скаргою.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, в тому числі правом участі в судовому процесі через самопредставництво та (або) через представника.

Суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Отже можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку.

Відповідно до положень частини третьої вищезазначеної статті касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

З огляду на викладене, оскільки касаційну скаргу подано після закінчення строку встановленого для її подання та вказані скаржником причин його пропуску визнані судом неповажними та непідтвердженими відповідними доказами, то така касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини третьої статті 292 ГПК України.

За змістом частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 910/16681/20 підлягає залишенню без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду відповідної заяви з чітким обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням вищевказаних вимог процесуального закону; заяви про поновлення строку касаційного оскарження з наведенням інших підстав для поновлення строку та доказів в підтвердження поважності причин пропуску встановленого строку, а також доказів доплати судового збору у розмірі 1 934,00 грн.

Частиною третьою статті 169 ГПК України встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Оскільки порядок подання заяви про усунення недоліків касаційної скарги, саме у вигляді незазначення передбачених ГПК України підстав оскарження судових рішень чинним ГПК України не встановлений, Суд визначає, що скаржнику необхідно направити заяву про усунення недоліків іншим учасникам справи та надати Суду докази такого направлення.

Керуючись статтями 174, 169, 234, 287-290, 292 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 910/16681/20 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.

2. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено на підставі положень пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.

3. Копію цієї ухвали надіслати скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ

Рішення № 96206505

Відкрити повний перегляд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2021

Справа № 910/16681/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Єременок О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

за участі представників:

позивача: Омеляненка Б.В. за ордером від 16 липня 2019 року серії КВ № 796320;

відповідача: Тіхонової І.С. за довіреністю від 17 лютого 2021 року № 225-КМГ-708;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва" у частині надання статусу скверу земельній ділянці (код ділянки 69:036:021) площею 0,0775 га по провулку Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Ради, на думку Товариства, є протиправним, оскільки на вказаній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2020 року позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16681/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 листопада 2020 року.

24 листопада 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Ради, в якому остання посилалася на те, що на момент прийняття оспорюваного рішення у Товариства чи у будь-яких інших осіб були відсутні право встановлюючи документи на спірну земельну ділянку, що унеможливлює застосування статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Підготовче засідання у справі № 910/16681/20, призначене на 26 листопада 2020 року, не відбулося в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Павленка Є.В.

Оскільки підстави, через які не відбулося вказане засідання, відпали, суд ухвалами від 17 грудня 2020 року повідомив сторін про призначення підготовчого провадження на 28 січня 2021 року.

У засіданні 28 січня 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 11 лютого 2021 року.

У підготовчому засіданні 11 лютого 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено ухвали про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи та клопотання позивача про повернення без розгляду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2021 року підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 4 березня 2021 року.

У судовому засіданні 4 березня 2021 року оголошено перерву до 1 квітня 2021 року.

У засіданні 1 квітня 2021 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Ради проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень Радою прийнято рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва".

Згідно з пунктом 1 вказаного рішення земельній ділянці орієнтовною площею 1,7 га, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва (коди 8000000000:69:036:0012 та 8000000000:69:036:0021) вирішено надати статус скверу згідно з додатком до рішення.

Відповідно до пункту 2 даного рішення внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, продовжених на період до 2015 року рішенням Ради від 27 листопада 2009 року № 714/2783 та до 31 грудня 2017 року рішенням Ради від 7 липня 2016 року № 572/572, включивши до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця № 2), земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього рішення.

Згідно з пунктом 3.1 рішення комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва зобов`язано здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

За твердженнями позивача, відповідач не мав підстав для прийняття рішення щодо надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,0775 га у пров. Політехнічному, 2-Б, у Солом`янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:69:035:0004), на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності позивача. Позивачем зазначено, що рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 прийнято відповідачем з порушенням процедури погодження розміщення скверу із власником об`єкту нерухомого майна, без попередньої зміни цільового призначення земельної ділянки.

За частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини 1, 2 статті 16 ЦК України).

Приписами статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2019 року в справі № 906/753/17.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Проте, за висновками суду, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок прийняття Радою рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Політехнічному, 2-б у Солом`янському районі м. Києва".

З приводу посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на те, що спірним рішенням порушено майнові права Товариства, оскільки на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 23 лютого 2012 року у справі № 5011-47/1684-2012 останнім було набуто право власності на нежитлове приміщення, розташоване у пров. Політехнічному, 2-б у Солом`янському районі м. Києва, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що громадська організація "Спілка підприємців "Жовтнева" (далі - Організація), з метою провадження господарської діяльності в порядку, визначеному законодавством України, отримала дозволи від 19 березня 2010 року № 09-0942-06 на розміщення тимчасової споруди, торговельного рядку до 285 кв.м та № 09-0942/1-06 на розміщення торговельного ряду до 55 кв.м за вищевказаною адресою.

14 березня 2013 року, у зв`язку із закінченням строку дії цих дозволів, Організація звернулася до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про можливість розміщення тимчасових, споруд, площею 55 кв.м та 285 кв.м., за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, 2-4 у Солом`янському районі міста Києва.

У встановлений законом строк виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не було прийнято рішення за наслідками розгляду заяви Організації від 14 березня 2013 року, у зв`язку з чим остання звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2013 року, за Організацією визнано право на розміщення тимчасових споруд, площею 55 кв.м. та 285 кв.м., за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, 2-4, що належать Організації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 лютого 2012 року у справі № 5011-47/1684-2012, що набрало законної сили, за Організацією визнано право власності на нежитлову будівлю по провулку Політехнічний, 2Б у Солом`янському районі м. Києва загальною площею 218,1 кв.м, а також зобов`язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва зареєструвати Організації декларацію про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкт: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: провулок Політехнічний, 2Б у Солом`янському районі м. Києва загальною площею 218,1 кв.м.

У подальшому вказану будівлю Організація передала до статутного капіталу Товариства, про що було зазначено представником позивача в судовому засіданні. Факт приналежності цієї будівлі на праві власності Товариству підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 липня 2013 року № 6223601, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року, яка набрала законної сили, встановлено, що 22 серпня 2017 року на підставі доручення від 15 серпня 2017 року № 064-8522 комунальним підприємством "Київблагоустрій" було зруйновано приміщення позивача.

У судовому засіданні представник позивача вказував на те, що вищезазначений запис про право власності скасований не був, проте дана зруйнована будівля на час розгляду цього спору не відновлена.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України у редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України, у редакції чинній на момент спірних правовідносин, при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

За частиною 1 статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

У той же час іншою постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 32/563 зроблено висновок про те, що для переходу земельної ділянки у власність до нового власника нерухомого майна необхідною умовою є, щоб земельна ділянка перебувала у законному користуванні попереднього власника нерухомого майна.

Відповідно до статті 120 ЗК України, у редакції чинній на час спірних правовідносин, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Водночас ні право власності, ні право користування на спірну земельну ділянку, на якій було розміщене зазначене нерухоме майно, не було оформлене у встановленому законом порядку ні Організацією, ні Товариством, як особою, якій передали це майно. Дана обставина підтверджується реєстром земельних ділянок, належним чином засвідчена копія якого наявна у матеріалах справи, а також поясненнями представників сторін.

Крім того, принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

У той же час набуття позивачем у власність нежитлової будівлі, площею 218,1 кв.м, не вказує на те, що площа земельної ділянки у розмірі 0,0775 га є площею, яка зайнята цією будівлею, а отже, підстави достеменно вважати, що оспорюваним рішенням порушено права позивача також відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача стосовно порушення внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення прав та законних інтересів Товариства, як власника нежитлового приміщення загальною площею 218,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, будинок 2-б.

Судом також зазначалось, що обов`язковою складовою предмету доказування у справі є доведення ефективності обраного способу захисту.

У контексті наведеного суд звертає увагу суду на те, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду в разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Відсутність таких складових предмету доказування як порушене право та ефективність обраного способу захисту нівелює наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин справи та дійсної стадії правовідносин сторін стосовно набуття позивачем майнових прав на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку про те, що задоволення заявлених позовних вимог взагалі ніяким чином не вплине на законний інтерес Товариства, як власника зазначеного об`єкта нерухомого майна, щодо отримання земельної ділянки, на якій такий об`єкт розміщено та необхідній для його обслуговування.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства до Ради про визнання протиправним та скасування рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва", у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати у зв`язку з відмовою в задоволенні позову залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 квітня 2021 року.

Суддя Є.В. Павленко